Людмила Петрушевская "Странствия по поводу смерти" - сборник короткой прозы непревзойденного мастера в исполнении Анны Каменковой, Максима Суханова и Ефима Шифрина. В этой книге собраны удивительные истории похожие на страшные, но добрые сказки. Все они, так или иначе, связаны с нарушением привычного и устоявшегося. Герои этих текстов могут быть бедными, болеющими или обиженными судьбой, они постоянно попадают в самые невероятные жизненные обстоятельства. Ироничный и позитивный взгляд писателя, как всевидящее авторское око, оберегает главных персонажей от тотального зла, а самобытный язык Людмилы Петрушевской делает эту книгу поистине неповторимой. Внимание! Фонограмма содержит нецензурную брань Продюсеры: Вадим Бух, Михаил Литваков
Ludmilla Stefanovna Petrushevskaya (Russian: Людмила Петрушевская) is a Russian writer, novelist and playwright.
Her works include the novels The Time Night (1992) and The Number One, both short-listed for the Russian Booker Prize, and Immortal Love, a collection of short stories and monologues. Since the late 1980s her plays, stories and novels have been published in more than 30 languages. In 2003 she was awarded the Pushkin Prize in Russian literature by the Alfred Toepfer Foundation in Germany. She was awarded the Russian State Prize for arts (2004), the Stanislavsky Award (2005), and the Triumph Prize (2006).
жили-були люди, так їм і треба. в анотації до «мандрів з приводу смерті» написано, що це історії, пов'язані з порушеннями закону, але значно наскрізніша в них тема – квартирне питання, від якого нічого хорошого, тільки тривке враження, що люди здебільшого мудаки. утім, петрушевська розповідає казки, тому ці сюжети з суцільних дев'яностих, попри всю жорстокість свою і похмурість, завершуються щасливо, приблизно так, як щасливо закінчується казка про ганзеля і гретель: вони звісно, долають відьму й повертаються додому, але ж батьки, які завели їх до лісу, ніде не зникають і навряд чи внутрішньо перероджуються, побачивши своїх дивом урятованих діточок.
В этот раз, кажется, Петрушевская хочет, чтобы ее героини прошли через чернушный ад (за которым слишком эмпатично узнается реальная основа, если регулярно смотреть/читать новостные сводки рубежа тысячелетий) и вышли счастливыми, хотя бы тут. В этом смысле похоже на попытку исцелительного-через-фикшн акта, как делал Тарантино в «Однажды в Голливуде». При всей симпатичности жеста, это делает рассказы несколько однообразными, а первый и вовсе больно уж затянут.