«Не плутайте туризм із еміграцією, а еміграцію – з евакуацією», – в’їдливо зауважила би головна героїня цієї книжки. Київ – Відень – Париж – Берлін – Перемишль – Київ – Берлін – такий скорочений маршрут її оповіді. Масштабована на увесь світ, російсько-українська війна пронизує цю збірку нарисів. Але унікальна оптика, властива есеїстиці, перетворює калейдоскоп людських образів та емоцій, поведінки в екстремальних обставинах із документальної замальовки – на літературу. А відтак – на документування інтелектуального ландшафту сучасної України. Численні культурні, літературні, історичні алюзії, пронизливі діалоги із західними сусідами про глобальну політику, польові дослідження росіян у діаспорі у поєднанні із самоіронією та сарказмом роблять цю книжку захопливим знайомством із ментальною мапою покоління авторки
може, воно й добре, що я читала це не в Одесі під звуки шахедів, а у спокійному Львові, бо інакше було б зовсім нестерпно читати про муки через незапощену фотку аперолю у 2022-му
(Випадково побачила, що нарешті є в електронці. Як раптом ще хтось давно хотів прочитати, але чекав електронку, як і я - тепер є!)
Варто розуміти, що це не мемуарний жанр, де автобіографічний наратор стає таким собі персонажем, за траєкторією якого читач може простежити. Мені здається, що враження в деяких інших відгуках від читачів, які "заплуталися в пересуваннях нараторки", зумовлені саме таким очікуванням, що це буде "мемуар" про біженство після повномасштабного вторгнення. Радше це нариси-есеї, в яких позиція авторки як українки в Європі після повномасштабного є визначальною, де автобіографічні зовнішні фактори є ключовими поміж тими, що зумовлюють її інтелектуальної реакції на події та культурні артефакти - але все ж не мемуар, в якому центральними були б зовнішні події в житті максимально автобіографічного персонажа.
Оскільки я знайома з Оксаною і навіть змогла впізнати деяких прихованих за псевдонімами спільних знайомих, то мені ніяк не заважала "плутанина у пересуваннях" (і я в своїх заплуталася, то й що), а було дуже цікаво як можливість зазирнути у те, як вона думає, тим більше що позиція "українка в Європі" змушує думати про подібні речі.
Авторка через збірку розповідей розповідає про свій досвід евакуації, життя за кордоном та спілкування з іноземцями. Розкриває свої емоції та внутрішні діалоги того, хто вона там тепер і як їй доносити своє бачення і чи варто.
Стиль розповідей для мене виявився хаотичним, написання трохи «розсипаним». Не змогла ні поспівчувати їй,ні зрозуміти її в певних діях і словах.