What do you think?
Rate this book
Летунство в одностроях. Військова і воєнізована авіація України
На початку 1990-х Україна мала третій у світі за чисельністю (після США та рф) парк стратегічної авіації. Але вже в березні 2014 року в Повітряних силах залишалося тільки три (!) льотчики з кваліфікацією «снайпер».
У своїй новій книжці Андрій Харук детально описує тернистий шлях формування української військової та воєнізованої авіації з моменту здобуття незалежності й до початку повномасштабного вторгнення. Він розповідає, як змінювалася з роками структура та склад нашої авіації, як модернізували літальні апарати і як українському летунству вдавалося забезпечувати перевагу над противником у зоні АТО.
У своїй новій книжці Андрій Харук детально описує тернистий шлях формування української військової та воєнізованої авіації з моменту здобуття незалежності й до початку повномасштабного вторгнення. Він розповідає, як змінювалася з роками структура та склад нашої авіації, як модернізували літальні апарати і як українському летунству вдавалося забезпечувати перевагу над противником у зоні АТО.
224 pages, Paperback
Published January 1, 2025
8 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
March 2, 2025
Несподівано для себе прочитав книгу Андрія Харука — професора кафедри гуманітарних наук Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, який багато років займається дослідження історії військової авіації — "Летунство в одностроях. Військова і воєнізована авіація України". Просто взяв погортати і "догортав" так аж до останньої сторінки.
З авіацією мене пов'язують лише мій дідусь, який в Другу світову був льотним інструктором і (за легендою) літав на "кукурузнику" до дівчат, мій тато — він у радянські часи служив техніком на аеродромі десь біля озера Балхаш, а ще — в дуже широкому сенсі — любов до краси, адже неможливо уявити людину, якій би не подобалося, як виглядають літаки та гелікоптери.
У цій книзі згадується дуже багато різноманітних модифікацій авіаційної техніки та назв підрозділів і це трошки заколисує увагу під час читання, та, попри це все, мені було дуже цікаво читати про той шлях, який пройшли українська авіація після відновлення незалежності країни у 1991 році.
Той факт, що одразу після розпаду совіцького союзу ми мали третій за обсягом парк стратегічної авіації, після США та росії — беззаперечно вражає, але коли дізнаєшся про подробиці та перипетії, усі ті пертурбації та реорганізації, які випали на долю нашого летунства, то вже не дивуєшся.
Ми були і залишаємося бідною країною, котра не могла собі дозволити не лише поповнювати парк авіації, але навіть належно утримати, зберегти, законсервувати все те, що нам дісталося у спадок. Так, наприклад, деякі стратегічні бомбардувальники, з яких у ці дні, ймовірно, русня запускає ракети по українських містах, були передані (разом із залишками ракет для них) кацапам в якості плати за енергоносії, а решта були порізані на металолом. Кілька екземплярів ще можуть зберігатися в музеях, якщо, звісно, і там не були знищені впродовж останніх трьох років. Як це сталося з українською "Мрією" в Гостомелі.
Зрештою, це досить сумна книга, бо читаючи її, розумієш, як легко можна втратити те, про що не дбаєш і чого не цінуєш.
Чимало гелікоптерів та літаків були продані де-ін-де, ще більше - списані. Нових купували так мало, що цим можна було б знехтувати, але не вийде, бо автор розповів і про них. А ще - про велику кількість трагедій і катастроф, коли Україна втрачала техніку та людей - і не лише під час бойових дій в зоні АТО.
Окрім "зрад" є в книжці і про "перемоги": участь українських авіаторів в миротворчих місіях, модернізації значної кількості застарілих бортів напередодні 2022 року, поява "Байрактарів", велика кількість міжнародних навчань та активна підготовка техніки та пілотів до можливого повномасштабного вторгнення...
Андрій Харук не пише нічого про українську "летунство в одностроях" після 24 лютого 2022 року та я сподіваюся, що хтось про це колись обов'язково напише, а я залюбки прочитаю.
Дай Боже, щоби це відбулося ще в цьому житті і не в українській діяспорі.
З авіацією мене пов'язують лише мій дідусь, який в Другу світову був льотним інструктором і (за легендою) літав на "кукурузнику" до дівчат, мій тато — він у радянські часи служив техніком на аеродромі десь біля озера Балхаш, а ще — в дуже широкому сенсі — любов до краси, адже неможливо уявити людину, якій би не подобалося, як виглядають літаки та гелікоптери.
У цій книзі згадується дуже багато різноманітних модифікацій авіаційної техніки та назв підрозділів і це трошки заколисує увагу під час читання, та, попри це все, мені було дуже цікаво читати про той шлях, який пройшли українська авіація після відновлення незалежності країни у 1991 році.
Той факт, що одразу після розпаду совіцького союзу ми мали третій за обсягом парк стратегічної авіації, після США та росії — беззаперечно вражає, але коли дізнаєшся про подробиці та перипетії, усі ті пертурбації та реорганізації, які випали на долю нашого летунства, то вже не дивуєшся.
Ми були і залишаємося бідною країною, котра не могла собі дозволити не лише поповнювати парк авіації, але навіть належно утримати, зберегти, законсервувати все те, що нам дісталося у спадок. Так, наприклад, деякі стратегічні бомбардувальники, з яких у ці дні, ймовірно, русня запускає ракети по українських містах, були передані (разом із залишками ракет для них) кацапам в якості плати за енергоносії, а решта були порізані на металолом. Кілька екземплярів ще можуть зберігатися в музеях, якщо, звісно, і там не були знищені впродовж останніх трьох років. Як це сталося з українською "Мрією" в Гостомелі.
Зрештою, це досить сумна книга, бо читаючи її, розумієш, як легко можна втратити те, про що не дбаєш і чого не цінуєш.
Чимало гелікоптерів та літаків були продані де-ін-де, ще більше - списані. Нових купували так мало, що цим можна було б знехтувати, але не вийде, бо автор розповів і про них. А ще - про велику кількість трагедій і катастроф, коли Україна втрачала техніку та людей - і не лише під час бойових дій в зоні АТО.
Окрім "зрад" є в книжці і про "перемоги": участь українських авіаторів в миротворчих місіях, модернізації значної кількості застарілих бортів напередодні 2022 року, поява "Байрактарів", велика кількість міжнародних навчань та активна підготовка техніки та пілотів до можливого повномасштабного вторгнення...
Андрій Харук не пише нічого про українську "летунство в одностроях" після 24 лютого 2022 року та я сподіваюся, що хтось про це колись обов'язково напише, а я залюбки прочитаю.
Дай Боже, щоби це відбулося ще в цьому житті і не в українській діяспорі.
March 27, 2025
5⭐️
Прям енциклопедія українського летунства! Багато інфи, фото і історичних подій!
Прям енциклопедія українського летунства! Багато інфи, фото і історичних подій!
February 6, 2026
Розчарування. Іншим словом описати книгу важко.
Пан Андрій Харук — професор, який з науковим підходом намагався зробити науково-популярну книгу. В результаті маємо сухий текст, переповнений датами, локаціями, назвами техніки і військових частин. І якщо останні розділи (АТО-ООС) ще читати можливо, то початкові — дрисня з рандомних фактів. Найголовніше: Дуже мало аналізу рішень (політичних і військових), персоналій, альтернативних ідей того часу, тощо. Грубо кажучи, книга представляє собою збірку розширених статей у Вікіпедії. «Ось так сталось». Але у статей у Вікіпедії, як правило є джерела. Тут їх немає, ну тобто є посилання на пару новин, але це все. В кінці Андрій пише: «Джерел немає, це ж не монографія…»))). Але я не бачу причин не додати QR-код в кінці книги (не витрачаючи папір), з усіма джерелами. Аби дати своїй роботі хоч якусь наукову/наукпоп цінність. Без цього — це художній роман.
Але проблема не в тексті. В редагуванні. Після прочитання книги, редактор/ка мав/ла сісти з Андрієм, бахнуть кави чи півка і сказати: «Андрію, класна робота! Але читати це важкувато. Давайте ми додамо:…». І тут по списку: Мапи з аеродромами (замість рандомних назв і маленьких міст), часовий графік зміни чисельності особового і технічного складу (замість розкиданих по всій книзі цифр), креслення і інформаційні довідки про літаки і гелікоптери (замість випадкових абревіатур), і таке інше. Так, книга б робилась довше, була б товстіша і дорожче — але вона мала б сенс. Це була б повноцінна книга, яку хотілось би перечитувати, посилатись на неї і мати на полиці.
Однак Віхола продовжує наступати на свої ж граблі. В погоні за кількістю виданих книг і небажаннями «образити автора» — видається слабка робота за слабкою. З прочитаних мною 7 книг від Віхоли, 6 страждають на одне і те саме. Я теж вболіваю за український наукпоп, але давайте докладати зусиль, щоб він був якісний і конкурентоспроможний. Про авіацію красиво і цікаво писати можливо! І впевнений, що пан Андрій зможе видати шедевр, під якісним керівництвом колег.
Ця ж книга: Важка для мас і «легка на факти» для експертів.
Готовий допомогти Віхолі з перевиданням цієї книги. З графічної точки зору і редакційної. Досвід маю. Пишіть!)
Пан Андрій Харук — професор, який з науковим підходом намагався зробити науково-популярну книгу. В результаті маємо сухий текст, переповнений датами, локаціями, назвами техніки і військових частин. І якщо останні розділи (АТО-ООС) ще читати можливо, то початкові — дрисня з рандомних фактів. Найголовніше: Дуже мало аналізу рішень (політичних і військових), персоналій, альтернативних ідей того часу, тощо. Грубо кажучи, книга представляє собою збірку розширених статей у Вікіпедії. «Ось так сталось». Але у статей у Вікіпедії, як правило є джерела. Тут їх немає, ну тобто є посилання на пару новин, але це все. В кінці Андрій пише: «Джерел немає, це ж не монографія…»))). Але я не бачу причин не додати QR-код в кінці книги (не витрачаючи папір), з усіма джерелами. Аби дати своїй роботі хоч якусь наукову/наукпоп цінність. Без цього — це художній роман.
Але проблема не в тексті. В редагуванні. Після прочитання книги, редактор/ка мав/ла сісти з Андрієм, бахнуть кави чи півка і сказати: «Андрію, класна робота! Але читати це важкувато. Давайте ми додамо:…». І тут по списку: Мапи з аеродромами (замість рандомних назв і маленьких міст), часовий графік зміни чисельності особового і технічного складу (замість розкиданих по всій книзі цифр), креслення і інформаційні довідки про літаки і гелікоптери (замість випадкових абревіатур), і таке інше. Так, книга б робилась довше, була б товстіша і дорожче — але вона мала б сенс. Це була б повноцінна книга, яку хотілось би перечитувати, посилатись на неї і мати на полиці.
Однак Віхола продовжує наступати на свої ж граблі. В погоні за кількістю виданих книг і небажаннями «образити автора» — видається слабка робота за слабкою. З прочитаних мною 7 книг від Віхоли, 6 страждають на одне і те саме. Я теж вболіваю за український наукпоп, але давайте докладати зусиль, щоб він був якісний і конкурентоспроможний. Про авіацію красиво і цікаво писати можливо! І впевнений, що пан Андрій зможе видати шедевр, під якісним керівництвом колег.
Ця ж книга: Важка для мас і «легка на факти» для експертів.
Готовий допомогти Віхолі з перевиданням цієї книги. З графічної точки зору і редакційної. Досвід маю. Пишіть!)
August 29, 2025
Назва гарна. Текст не для широкого загалу.
Кожна сторінка: суцільні назви й номери ескадрилій/авіаполків/бригад, місця їхніх дислокацій та передислокацій, дати заснування, перейменування, реорганізації, об'єднання, розформування, і звісно точна кількість літаків/гелікоптерів кожної моделі у кожному місці. Цікавих фактів доволі мало. Жвавого тексту також. 215 сторінок душнільної хроніки - як що називалося, де вони стояли на обліку (місто, номер і назва військової одиниці + всі роки змін дислокації та назви) й куди літали. Зрозуміло, що це не все, але загальне тло, на жаль, малочитабельне, тож припускаю, що подекуди я могла випадати саме в цікавих місцях. Не допомагає також і безліч абревіатур, не винесених у список скорочень або словничок, натомість згадується якесь поняття (назва, місце, бойова чи військова одиниця) повністю, а потім до кінця книжки - самими лише першими буквами, і фіг його зна, де ти заснув, але ясно що сам винен що тобі не ясно, що воно таке, тільки от перечитувати, щоб розібратися, точно ні дякую. Подекуди складається кумедний ефект: зазвичай чим більше читаєш, тим більше розумієш, а тут навпаки.
Кожна сторінка: суцільні назви й номери ескадрилій/авіаполків/бригад, місця їхніх дислокацій та передислокацій, дати заснування, перейменування, реорганізації, об'єднання, розформування, і звісно точна кількість літаків/гелікоптерів кожної моделі у кожному місці. Цікавих фактів доволі мало. Жвавого тексту також. 215 сторінок душнільної хроніки - як що називалося, де вони стояли на обліку (місто, номер і назва військової одиниці + всі роки змін дислокації та назви) й куди літали. Зрозуміло, що це не все, але загальне тло, на жаль, малочитабельне, тож припускаю, що подекуди я могла випадати саме в цікавих місцях. Не допомагає також і безліч абревіатур, не винесених у список скорочень або словничок, натомість згадується якесь поняття (назва, місце, бойова чи військова одиниця) повністю, а потім до кінця книжки - самими лише першими буквами, і фіг його зна, де ти заснув, але ясно що сам винен що тобі не ясно, що воно таке, тільки от перечитувати, щоб розібратися, точно ні дякую. Подекуди складається кумедний ефект: зазвичай чим більше читаєш, тим більше розумієш, а тут навпаки.
Displaying 1 - 4 of 4 reviews