Jump to ratings and reviews
Rate this book

Домбейко

Rate this book
Гра — лейтмотив збірки новел «Домбейко». Дехто вважає, що все наше життя — гра. Якщо так, тоді війна — це гра, піднесена в абсолют, адже ніде більше ви не проживете настільки різні, іноді діаметрально протилежні за емоційним забарвленням ситуації, не зустрінете особливі та яскраві характери, не стикнетеся з настільки жахливими чи героїчними вчинками й водночас не зазнаєте таких непередбачуваних, раптових змін.
Новели висвітлюють життя пересічних людей, діалоги та події, які траплялися з героями від початку війни на сході в 2014-му році й до сьогодення. У деяких текстах присутні містичні елементи, які ніби вимагають ставитися до оповіді легковажніше, але лише доки не приходить усвідомлення, що підставою та натхненням для написання цих новел стали реальні події, бо життя зазвичай вигадливіше за будь-яку фантазію.
Воно вправний круп’є і завжди примушує грати за своїми правилами. Навіть коли ставкою в цій грі є життя. І лише вам обирати, ким бути: гравцем із правом вибору та повнотою відповідальності за нього чи пішаком, який сліпо кориться алгоритмам долі.
А, до речі, чи є в долі алгоритми? Чуєте? Кубики покотилися по столу.
Гра продовжується…

248 pages, Hardcover

Published January 1, 2024

2 people are currently reading
3 people want to read

About the author

Ratings & Reviews

What do you think?
Rate this book

Friends & Following

Create a free account to discover what your friends think of this book!

Community Reviews

5 stars
6 (100%)
4 stars
0 (0%)
3 stars
0 (0%)
2 stars
0 (0%)
1 star
0 (0%)
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
Profile Image for Ольга К..
145 reviews21 followers
February 6, 2025
мені сподобалось, особливо те, як я читала «побачення», така опа зараз буде романтика 🥰🥰🥰

і така в кінці оповідання 💀 і так ще кілька разів
Profile Image for Tasha.
578 reviews22 followers
July 9, 2025
Дуже гарна збірка, де всі розповіді влучно-спостережливі і в саме серце.
Десь кумедні, десь щемкі, десь кумедні на початку і безжальні у фіналі.
Щиро переживаєш за Домбейка (ну же, малий, наважуйся! Так, кидати дім страшно, але лишатися самому ще гірше), усміхаєшся захопленню Івана Анатолійовича, захоплюєшся вдалими операціями, згадуєш свою знайому Лідію Півлівну і дуже сподіваєшся, що то не вона; і теж дуже, дуже мрієш, щоб Сова потрапила до потрібних рук.

Андрій Кириченко пише точно і влучно — не відняти не додати, — добре підмічає і добре переносить підмічене на папір. Вартує прочитання.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews