Київ і слов'янські літератури

by Деян Айдачич (Editor)

«Київ і слов’янські літератури» – це збірник художніх та літературно-критичних текстів, присвячених Києву та довколакиївським дискурсам. Серед авторів відомі письменники та літературознавці – українські та закордонні. Топос Києва досліджується від найдавніших часів до сьогодні.

432 pages, Paperback

Published January 1, 2013

Reviews

[Evgen Novakovskyi]

ну як has read, десь дві третини подужав. чому? бо цей артефакт свого часу написаний та скомпільований поліглотами для задротів. або задротами для поліглотів, так теж працює. а ще саме мені довелося додавати цю збірку на гудрідс, лол. тобто, ініціювати процес додавання книжки в базу амазону через Goodreads Librarians Group, якщо бути стовідсотково точним. я — перший, кому не ліньки (насправді це все самодіагностований ОКР, бо як це так — книжку прочитав, а відмітити не можу).

чому я тут? через “Катананхе”. той глибоко київський текст став для мене одним із найцікавіших відкриттів 2024 року, тож коли побачив у місцевій Книгарні Є на поличці дослідження інших київських текстів, ще й за смішних 60 гривень, не зміг пройти повз.

що збірка? страшно нерівна. всередині є дуже погані вірші (особливо відмітився Андрій Любка), оповідання сумнівної художньої цінності (Лесь Белей, ух!), є декілька есеїв іншими мовами: польською, італійською, латвійською, сербською та, чого приховувати, російською (Кієв і Масква в рускіх билінах 🫠). але разом із тим є, наприклад, чудове дослідження Тамари Гундоровой про романс як головний жанр українського модернізму (!). статтю Наталі Яковенко, історикині, перекладачки Тита Лівія на українську, про Київ під шатром Свентольдичів (кого?) я взагалі не стягнув, не доріс інтелектуально. як понаєхавший ностальгійно усміхався під час читання аналітики про книжкових понаєхавших від Анастасії Левкової. есей невідомого мені пана Ярослава Поліщука дуже солоденько пройшовся по русофільству в “Білій гвардії”, ще й бонус треком насипав доволі детальне порівняння Києва Булгакова з Києвом Підмогильного, бо романи вийшли з різницею в рік, і я ніколи про це не задумувався. в цілому, в збірці вистачає доступних і цікавих робіт про загально відомі київські тексти. загально відомі станом на зараз, бо після 24 лютого майже кожен чув про “Записки кирпатого Мефістофеля”, “Дівчинку з ведмедиком” та “Місто” з “Недугою”, але це книжка 2013 року, з минулого життя, і відчувається трошки як портал в альтернативну реальність, в котрій вся моя бульбашка разом зі мною вже дванадцять років як шарить за деколонізацію, не цурається свого і доволі непогано вміє зчитувати імперські наративи.

а тепер я покажу вам найкращу у світі цитату, жодним чином не пов’язану з нашими двадцятими:

Зрештою, навіть тоді, коли Київ уже в XVII столітті підніметься з руїн, він так ніколи й не зможе повернути собі колишньої величі та могутності. Наприклад, Афанасій Кальнофойський 1638 року писав у «Тератургемі», що теперішній Поділ «убогий і навряд чи гідний свого стародавнього імені».

як лівобережний, повністю погоджуюсь.