Найкраще немодне заняття

by Любов Загоровська

Коли в Україні почалися перші бойові дії, коли ворог захопив частину української території, величезна кількість людей об’єдналася у волонтерському русі. Поряд із дорослими працювали і продовжують робити величезні добрі справи юні волонтери. Ця книга розпочалась як розповідь про них. Проте війна триває. І тепер стосується вже не окремих територій, а усієї країни. Діти, про яких написано у перших розділах цієї книги, виросли і чимало з них пішли захищати незалежність України. Їм на зміну підросло нове покоління дітей, які народилися в часі війни, які навчаються у бомбосховищах і які продовжують працювати, аби допомагати нашим Збройним Силам.

Ця книга – про них, маленьких волонтерів України.

248 pages, Hardcover

Published February 1, 2025

Reviews

[Darya]

Збірка з коротких оповідань, об'єднаних темою дитячого та підліткового волонтерства. Найчастіше волонтерства в тому сенсі, який з'явився у контексті війни - зборів припасів і грошей на фронт, написання листів і малювання малюнків для військових у шпиталі. Але інші діти на сторінках цієї книжки також прибирають сміття з природи, дбають про сусідів чи просто залишених усіма незнайомців.

Оскільки досить невеличка книжка вміщає в себе 27 оповідань, зрозуміло, що в кожному образи накреслюються кількома шрихами, без детальної психологічної пропрацьовки. Тому конфлікти тут часто повторювані: дорослі не розуміють, чому для дітей це важливо, вважають, що це їх не стосується, що дбати про такі речі має держава чи хтось інший. З таким конфліктом пов'язана назва одного з оповідань, винесена у назву всієї збірки: мама приводить дочку один день поволонтерити, дочка проникається, а мама ні; наступних вихідних мама кличе доньку краще піти на йогу в парку, тож донька тепер має відстоювати нововідкриті цінності. І таких "недорослих дорослих" (в сенсі не дорослих до цінностей колективної відповідальності) тут досить багато. Є, звісно, й інші: батьки, мама й старші брати, що пішли на фронт добровольцями. Наскрізна тема тут - це прірва між тими, хто цю емпатію та відчуття відповідальності за інших "своїх" має, і тими, хто ні: "вони живуть ніби на різних планетах" попри співіснування в одному просторі. Коли на 86% книжки нарешті починається повномасштабне вторгнення, і нарешті "проникаються" всі, це ледь не полегшення - принаймні, з точки зору цього розколу в суспільстві, який тут виринає оповідання за оповіданням.

Деякі образи підлітків мені видалися дещо пластиковими, а інші, навпаки, досить зворушливими.