Інколи попри вік нам хочеться поринути в загадковий чарівний світ дива. І хоч традиції Святвечора, історія народження маленького Ісуса і ритуали освячення йорданської води нам цілком відомі і не змінюють свого усталеного ходу, та якщо вірити і придивитися, то й серед цих вікових обрядів можна розгледіти справжнє диво. Чи варто боятися мишей, що з’явилися в домі в йорданську ніч? Яку звістку принесе на Святвечір коза? І чи справді на Різдво летючі кораблі спускаються з небес на землю? В усталених традиціях різдвяних свят Галина Пагутяк підмічає тонку незбагненну магію дива і ділиться з читачами часточкою свого Різдва на хуторі.
Народилася в селі Залокоть, згодом родина переїхала у село Уріж. Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб.) Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010). Живе у Львові.
Галина Пагутяк «Три королі повертаються додому» Збірка різдвяних історій (2024) «Їм більше не треба було лишатись у Вифлеємі, адже тепер вони знову знали, куди прямувати. ДОДОМУ, ДОДОМУ, ДОДОМУ» Зимово, атмосферно та казково…
Щороку світ готується до Дива. До народження царя-немовляти у бідній стаєнці, який своєю безмежною любовʼю врятує людство від зла та погибелі. Мабуть, ця новина не нова: з року в рік ми з нетерпінням очікуємо Різдва – світлого свята, яке дарує нам відчуття надії, радості та збирає цілу родину.
Історій про різдвяні свята безліч. Від біблійних сюжетів, розповідей про примар скнари Скруджа та «викрадача Різдва» Ґрінча, до сучасних українських зимових казок. Проте нова збірка оповідань Галини Пагутяк додає щось своє у добре знайому нам з дитинства канву оповідок про Різдво.
А хто з вас задумався: що могло статися з трьома короля, які відвідавши маленького Ісуса, поверталися додому? А чи памʼятаєте, що на Святу вечерю «звірі розмовляють» та теж отримують гостину з святкового столу. І ніхто при Вифлеємській зірці не має залишатися без даху над головою.
І чи загадували ви бажання у цю незвичайну ніч? І чи снилися вам «віщі сни»? Бо деякі з них – здійснюються. А мужі з шаблями у козацьких шатах на Летючому кораблі можуть розшукати та повернути всіх рідних до святкового столу (обіцяють).
Сьогодні, у «найтемніші часи» для нашої країни, кожна українська родина потребує хоч крихти відчуття свята, затишку та віри у щось світле. Теплої різдвяної історії, де невинне немовля знову переможе злого царя Ірода. І королі зі Сходу, як і всі наші захисники – обовʼязково повернуться ДОДОМУ✨.
Ця книга — про те, як знаходити світло, коли навколо суцільна темрява.
У збірці Галини Пагутяк «Три королі» — це не лише біблійні персонажі. Це метафора наших трьох найголовніших бажань:
Щоб закінчилася війна. Щоб наші захисники й захисниці повернулися додому з перемогою. Щоб ми відбудували нову, сильну країну.
Авторка пише про те, як Різдво дарує надію, що це вже остання битва у нашій тисячолітній війні з імперією.
Історії наскрізь просякнуті нашими традиціями:
Не замикай двері на Святвечір — раптом хтось заблукав і потребує тепла? Не сідай за стіл до появи Різдвяної зірки у небі. На Водохреще, коли «відкриваються небеса», можна випити води й почати розуміти мову тварин. Дідух — це живий зв'язок із предками, які нас бережуть. Сіно під столом, окрема тарілка для померлого, кутя. На Різдво спершу моляться за тих, хто свята не дочекався, і за тих, хто зараз у дорозі.
Титульна історія «Три королі повертаються додому» — це своєрідна альтернативна версія легенди про волхвів: що з ними сталося після візиту до Ісуса і як їм вдалося обдурити Ірода. Там приховано дуже багато сенсів і підтекстів — на книжковому клубі ми обговорювали цю історію, певно, найдовше.
«Йорданська історія» стала моєю улюбленою, бо миттєво повернула в дитинство. Вона про хлопця, який напився води в мить, коли «небо відкрилося», і почав розуміти звірів. Пагутяк написала її, усвідомивши, що в нас майже немає власних казок про Водохреще.
Але квінтесенція всієї книги — це казка «Кого привів янгол». Старенькі накривають стіл для себе і для гостей у хатині на хуторі, хоч до них ніколи ніхто не приходить. Дід голодний, пес бурчить (він тут головний скептик), але страви ніяк не хочуть ні зваритися, ні допектися. Аж раптом прибігає коза, потім з'являється жінка з дитиною, і всі в один голос кажуть, що їх янгол привів. Чи був там справжній янгол, чи то просто бабусина вишиванка майоріла на вітрі — неважливо. Бо на порозі з’являється поранений воїн, який прийшов слідами родини. І нарешті страви наче оживають і допікаються. Диво сталося. Всі вдома.
Це справжня книга-терапія. Вона діє як оберіг. Читаєш її і розумієш: добро переможе, наші повернуться, а світло Різдвяної зірки сильніше за будь-яку темряву.
Дуже раджу придбати собі або на подарунок близьким. Це саме ті слова, які нам зараз потрібні. А ще книга неймовірно гарна — видавництво «Ще одну сторінку» постаралося на славу, тож тримати її в руках — це окрема естетична насолода.
Єдина різдвяна книжка, яку я охоче буду читати – книжка казок, написана моєю мамою Чотири історії про магію навколишнього світу, яка прозирає саме на Різдво - коли звірі говорять. Ілюстрації мені особливо близькі, бо ношу худі, малюнки для яких також створила Наталка Сойко
Симпатичні історії та дуже гарне оформлення, але трошки перегнула авторка з моралізаторством про дітей, які тільки те й роблять, що в телефонах сидять. Не люблю таке.