Мати Сонця

by Анастасія Лавренішина, Марія Савко (Illustrator)

Серед безкрайого моря є стрімка гора. На її вершині — зліплений абияк, а проте затишний дім, у якому живе Сонце. Щоранку воно виїжджає в небо на своєму буйному коні Татоші — а вдома залишається Ма. Вона веде господарство, добуває поживу, готує, а вночі й вичісує Сонцю золоте волосся, щоб гарно світило весь день...
Може, так тривало б і досі — якби одного дня не постукала в двері юна вітриця. І не почала з’ясовувати, на чому цей крихкий світ тримається насправді, які скелети ховаються в потаємних кімнатах і які пристрасті нуртують у надрах гори та в серці Матері Сонця...
Для старшокласників та дорослих читачів.

176 pages, Hardcover

Published April 19, 2024

About the author

письменниця, сценаристка, авторка таких книжок як:

- "Дрімучий ліс. Шлях Відьми"
- "Дрімучий ліс. Шлях Вовка"
- "Віктор_робот. Щоденник Збирача планет"
- "Люба Жу. Садові казки"
- етнонотатник "Колодар"
- авторка казки в збірнику казок "Котигорошка. Заплутані казки"

Reviews

[Maria Velykanova · Rating 5 out of 5]

В основі цієї історії лежить космогонічний міт. У самій книзі написано, що авторка спиралася на казку «Дідо-Всевідо», але навіть якщо ви її не читали, то цей міт впізнаєте. Десь на високій горі живе Сонце. Це красивий чоловік із золотим волоссям. Кожного ранку він встає, їсть сто пудів їдла, наготованого матір’ю, сідає на коня та їде битися зі змієм. Перемагає його та ввечері повертається додому сивим дідом. Виливає на себе сорок відер води, а на коня двадцять, і сідає їсти. Потім лягає спати. (Звідки та вода і та вечеря? Так мамця ж). Так минає день за днем, аж раптом...
Щось знайоме, правда? Ви могли чути якісь інші варіанти, але однозначно щось знайоме.
Переробляти такі історії на фентезі складно. Бо фентезі — це коли ми уявляємо живих людей, що живуть у чарівних світах. Але це все-таки люди, вони вони керуються людськими почуттями, їх оточує хай дивний, але логічний світ. Тому ця книжка і сприймається як дещо химерне. Бо тут справді є чоловік, який справді Сонце, він справді живе в самотньому будинку на горі, і його доглядає мати, що поступово перетворюється на черепаху.
Його мати п’є каву з горнятка, закидує невід у море просто з вікна і на повному серйозі просить у моря прислати їй бляшанку кави. Увечері відкриває кран і набирає повну діжку води, бо ж повернеться Сонце, виллє сорок ведер на себе, двадцять на коня, і треба ще, щоб одне цеберце лишилося їй, Матері Сонця. Інакше з чим вона питиме свою каву?
Відчуваєте градус химерности? Чекайте, це ще ви не дочитали до того місця, коли у двері самотньої хатинки на вершині гори постукала дівчина і попросилася пожити тут, бо її дому більше немає. А на питання, хто вона така, відповіла: «Я вітер».
У такій химерній формі авторка розповідає про цілком собі земні проблеми, такі поширені у цілком собі звичайних людей. Мабуть, кожен і кожна з вас колись відчували, наприклад, що життя якось неприємно увійшло в колію, що замкнулася колесом. Прокинутися — поснідати — піти на роботу чи навчання — зробити термінові хатні справи чи уроки — повечеряти — спати. Повторювати нескінченно. Чому я це роблю щодня? Коли це припиниться і нарешті почнеться життя? Невже оце і є — життя? Як зіскочити з гачка, якщо хатні справи самі себе не зроблять, а їжа, одяг і комунальні коштують грошей?
А може, ви бачили інших, застряглих у цій рутині, і не розуміли, чому вони не зістрибнуть з колеса. Чи навіть обурювалися: якщо їм подобається так жити, нехай, але ж вони тримають біля себе іншу людину, наче в заручниках!
Якщо бодай якийсь із таких досвідів вам знайомий, книжка має неабиякий шанс вас захопити. Вона про досвід материнства і буття дитиною, про помилки і спроби їх уникнути, про звичку і сміливість почати щось нове, про мрії, що здаються нездійсненними, про вибір і його наслідки, які ніяк не можна було передбачити... чи можна... чи ні... Про віковічний конфлікт між жінкою, що дала чоловікові життя, і жінкою, яка раптом прийшла і хоче з цим чоловіком жити, про те, чому тим жінкам буває так важко порозумітися, і про те, в якому напрямі намацувати шлях до такого порозуміння навіть у найскладніших випадках. Про небезпеки, що криються в жертовній любові, та про те, як намагатися втримати баланс.
А ще в цій книзі є дуже важлива штука. Вона розглядає помилки жінок — і при цьому не звинувачує жінок. Тобто навіть коли певна персонажка думає про іншу: «Ага, це ти винна!», авторка бодай підморгне, щоб було зрозуміло: «Це авторська колонка, редакція не обов’язково поділяє...». Інколи навіть прямо пролунає: «Раніше я думала, що це вона винна, а тепер збентежена». Це важливо, бо не навішує на жінку тягар «самадуравинна, тепер будеш покарана», а сприяє тверезому погляду на себе і своє життя: чи можу зокрема я вчасно уникнути таких помилок? Чи, бува, не рухаюся до них? Або зрозуміти — і, може, пробачити — іншу жінку, котра не спромоглася їх уникнути. Загалом, як на мене, доволі терапевтична книжка.
І дуже красива. Мова прекрасна, я ледь стримувалася, читаючи, щоб постійно не цитувати вголос.

[Інна Данилюк · Rating 5 out of 5]

Казково-фантастичну повість Анастасії Лавренішиної «Мати Сонця» хочеться цитувати, а не коментувати чи рецензувати. Читач занурюється в текст, як у море, і для нього вже більше нічого навколо не існує. По-іншому, як на мене, цей текст читати не можливо: або цілковите занурення, або ніяк. І авторка допомагає нам пірнути у свій вигаданий, проте такий видимий та осяжний Всесвіт, – лагідно підштовхує до плавучої гори, на якій живе Сонце та його Ма.
Одна із найкращих книжок, що я будь-коли читала!

[Анна Дьоміна · Rating 5 out of 5]

Атмосферне, незвичне фентезі, в якому багато родинної психології і небагато пригод. Раджу читати, якщо любите подумати на тему старих травм, необхідності змін та адаптації, токсичного піклування.