What do you think?
Rate this book
На твердій землі
390 pages
First published January 1, 1967
23 people want to read
About the author
Улас Самчук
31 books16 followersУлас Самчук - український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР на вигнанні, член ОУП «Слово».
Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля: "… Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами".
У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Своє перше оповідання — «На старих стежках» — опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).
У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини 1910-х — початку 1920-х pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою й другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:
«У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами»
Ідейним продовженням «Волині» є повість «Кулак» (1932). У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.
У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47).
У 1947 закінчив драму «Шумлять жорна».
У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної й сучасної підрадянської дійсності.
Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).
Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.
Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків. По суті, світогляд майбутнього визначного письменника світу формували як родина, так і довкілля: "… Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами".
У літературній творчості Самчук був літописцем змагань українського народу протягом сучасного йому півстоліття. Своє перше оповідання — «На старих стежках» — опублікував у 1926 році у варшавському журналі «Наша бесіда», а з 1929 року став постійно співпрацювати з «Літературно-науковим вісником», «Дзвонами» (журнали виходили у Львові), «Самостійною думкою» (Чернівці), «Розбудовою нації» (Берлін), «Сурмою» (без сталого місця перебування редакції).
У найвидатнішому творі Самчука — трилогії «Волинь» (І—III, 1932—1937) виведений збірний образ української молодої людини 1910-х — початку 1920-х pp., що прагне знайти місце України у світі й шляхи її національно-культурного й державного становлення. Робота над першою й другою частинами тривала з 1929 по 1935 роки, над третьою — з 1935 по 1937 роки. Саме роман «Волинь» приніс 32-річному письменнику світову славу. Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук:
«У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами»
Ідейним продовженням «Волині» є повість «Кулак» (1932). У романі «Марія» (1934) відтворена голодова трагедія українського народу на центральних і східноукраїнських землях 1932—1933, у романі «Гори говорять» (1934) — боротьба гуцулів з угорцями на Закарпатті.
У повоєнний період творчості Самчука сюжетним продовженням «Волині» є його роман-хроніка «Юність Василя Шеремети» (І-ІІ, 1946-47).
У 1947 закінчив драму «Шумлять жорна».
У незакінченій трилогії «Ост»: «Морозів хутір» (1948) і «Темнота» (1957), зображена українська людина та її роль у незвичайних і трагічних умовах міжвоєнної й сучасної підрадянської дійсності.
Темами останніх книг Самчука є боротьба УПА на Волині (роман «Чого не гоїть вогонь», 1959) і життя українських емігрантів у Канаді («На твердій землі», 1967). Переживанням Другої світової війни присвячені спогади «П'ять по дванадцятій» (1954) і «На білому коні» (1956).
Письменник помер у Торонто 9 липня 1987 р.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
February 17, 2016
Книга про українську еміграцію у Канаді.Можливо,читати цікаво буде не всім. Але мені,як емігрантці і поціновувачці творчості Самчука було дуже пізнавально.
По-перше книга зовсім відмінна від його відомих "Марії" і "Волині".Аж не віриться,що головні герої-українці. Так,згадуються і репресії, і смерть від голоду, і перебування у таборах,але якось так ніби це було у іншому житті. Хоч це справді,було інше життя. І тут людина дістається твердої землі. Отримує можливість жити вільно,працювати і заробляти,складати плани на майбутнє,які не розсипаються у прах від несподіваного дзвінка у двері.Розповідь мені нагадала трохи навіть романи Ремарка. Тільки без трагічного присмаку і з щасливим закінченням.Життя на широку ногу,ресторани,бали,сукні від відомих дизайнерів.І все це не про американців,а про українців,які вирвалися з жорстокого СССР. Вони розмовляють рідною мовою,розбудовують свою власну інфраструктуру.Є цілі українські вулиці з магазинами,банками,ресторанами,офісами. Люди,що спочатку працювали прибиральницями,офіціантками і робочими на заводах, беруть позики,ризикують,розбудовують канадські мегаполіси,інтегруються.Люди цікавляться мистецтвом,читають Стейнбека, живуть повним життям,хоч і туди тягнулася радянська агентурна сітка,яка на щастя,перетнувши океан,втрачала свою силу. Вони(люди) не вважають себе у чомусь винними.Вони не втекли-їх вигнали з рідної землі. Для мене основна думка твору полягає у тому,що людина може багато досягнути у житті,якщо має можливість залишатися людиною,а не біомасою,яку у будь-який час можуть розстріляти, вислати чи заморити голодом... .
По-перше книга зовсім відмінна від його відомих "Марії" і "Волині".Аж не віриться,що головні герої-українці. Так,згадуються і репресії, і смерть від голоду, і перебування у таборах,але якось так ніби це було у іншому житті. Хоч це справді,було інше життя. І тут людина дістається твердої землі. Отримує можливість жити вільно,працювати і заробляти,складати плани на майбутнє,які не розсипаються у прах від несподіваного дзвінка у двері.Розповідь мені нагадала трохи навіть романи Ремарка. Тільки без трагічного присмаку і з щасливим закінченням.Життя на широку ногу,ресторани,бали,сукні від відомих дизайнерів.І все це не про американців,а про українців,які вирвалися з жорстокого СССР. Вони розмовляють рідною мовою,розбудовують свою власну інфраструктуру.Є цілі українські вулиці з магазинами,банками,ресторанами,офісами. Люди,що спочатку працювали прибиральницями,офіціантками і робочими на заводах, беруть позики,ризикують,розбудовують канадські мегаполіси,інтегруються.Люди цікавляться мистецтвом,читають Стейнбека, живуть повним життям,хоч і туди тягнулася радянська агентурна сітка,яка на щастя,перетнувши океан,втрачала свою силу. Вони(люди) не вважають себе у чомусь винними.Вони не втекли-їх вигнали з рідної землі. Для мене основна думка твору полягає у тому,що людина може багато досягнути у житті,якщо має можливість залишатися людиною,а не біомасою,яку у будь-який час можуть розстріляти, вислати чи заморити голодом... .
February 8, 2016
Відмінна книга. Досі не читала нічого навіть схожого українського.
Історія про українських емігрантів у Канаді, про їх любов до життя, роботи та людей з чудовою ліричною ноткою.
Історія про українських емігрантів у Канаді, про їх любов до життя, роботи та людей з чудовою ліричною ноткою.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews