Авторка й виконавиця пісень Лі Міер колись яскраво увірвалася в музичний світ і вважала, що зможе здійснити свою мрію і стати професійною співачкою!
Однак, згодом її популярність почала танути, а її твори отримували лише негативні відгуки. Тато Міер любить і оберігає доньку, але не підтримує її мрію стати зіркою. З розбитим серцем дівчина йде з дому… За три роки Міер знаходять непритомною на вулиці з альбомом для малювання в руках. Прийшовши до тями, дівчина усвідомлює, що нічого не пам’ятає.
За допомогою малюнків Гонконгу з цього таємничого альбому вона вирушає на пошуки втрачених спогадів.
Українське видання, крім самої історії про Лі Міер, містить в розділі додаткових матеріалів і сам артбук з замальовками вулиць Гонконгу, який є важливою частиною твору.
Маньхва «Побачимось у спогадах» авторства талановитого Пен Со розповідає історію непростого шляху молодої дівчини на тлі чарівних міських пейзажів Гонконгу. Ця історія занурює читача в атмосферу ностальгії та спонукає до роздумів про минуле, відтворюючи живі й колоритні картини в чорно-білому стилі.
У центрі сюжету — Лі Міер, молода співачка, яка колись палала мріями про велику сцену. Проте, через низку невдач і непорозуміння з батьком, її впевненість у собі похитнулася, і вона вирушила в подорож, яка стала відображенням її внутрішніх пошуків. Міер втрачає пам’ять, але в її руках залишається альбом зі скетчами вуличних сцен Гонконгу. Прагнучи віднайти втрачені спогади, вона розпочинає мандрівку в пошуках свого минулого й самої себе.
Маньхва порушує важливе питання — як минуле формує наше майбутнє. Спогади можуть стати як нашим обтяженням, так і натхненням. У роботі Пен Со присутня особлива філософія — відтворюючи старі райони Гонконгу з деталями, автор, ніби закликає не боятися минулого й не відмовлятися від спогадів, адже вони допомагають рухатися вперед.
Особливу атмосферу створює чорно-білий стиль малюнку. Пен Со розвивав любов до цього стилю ще з дитинства, коли вперше познайомився з мальованими історіями в монохромному виконанні. Чорно-білі сцени додають особливого контрасту і глибини, підкреслюючи настрій та емоційність кожного кадру. Навіть попри те, що впродовж його навчання він багато стикався із різними фарбами, основою творчості все ж залишився чорно-білий малюнок, який відображає внутрішній світ самого автора.
Завдяки деталізації та виразності стилю маньхва захоплює з першої сторінки. Проста, але глибока емоційність малюнку допомагає буквально «увійти» у світ Міер та її переживань. Кожна сцена, будь то багатоповерхові будинки чи крамниці, вулиці чи квартира героїні, продумана до найменших деталей, що додає відчуття автентичності та зв’язку з реальним світом.
Ця маньхва підійде всім, хто цінує глибокі, зворушливі історії, що залишають післясмак і змушують замислитися. «Побачимось у спогадах» — це не просто історія про віднайдення себе, але й чудовий мистецький твір, здатний здивувати та захопити своїм масштабом. Для мене це було справжнє відкриття, яке ще й завершилося великою галереєю із замальовками вулиць Гонконгу. І гортати й розглядати ці сторінки було не менш цікаво, аніж читати саму історію.
дуже гарні картини, але історії мені дуже не вистачило... та і те, що є, якось переповнене висловами про одне і те ж 🥲 трошечки розчарована, хоча чесно скажу, що читач обов'язково знайдеться для цієї історії
Лі Міер мріяла стати співачкою. Ба навіть більше, у неї все вдавалося і вона яскраво увірвалася в музичний світ. Та шось пішло не так, її популярність почала зменшуватися, а нові пісні отримували тільки негативні відгуки. І навіть найближча людина, батько, хоч і любить Лі Міер, та не вірить у її мрію. Одного разу дівчина із розбитим серцем йде з дому і повертається аж за три дні, зовсім нічого не пам’ятає, що ж сталося за цей час. Тільки альбом з малюнками, який вона принесла із собою, може пролити світло на те, де вона була.
Це така меланхолійна історія про пошук себе. Тут про те, що не можна здаватися та треба вірити в свої мрії, про творчі пошуки та важливість підтримки. Про те, що красу можна знайти в простих речах, а пейзажі ховають історії за красивим фасадом. Автор спочатку працював над ідеєю відтворити «старий добрий Гонконг» і думав, що вийде атмосферний путівник, та зрештою визнав цю ідею нудною і додав до неї історію, яка є таким собі його власним поглядом на творчість. Тут багато деталізованих малюнків, виконаних у стилі чорно-білих рисунків олівцем, мені дуже сподобалося їх розглядати. Іноді дійсно здавалося, ніби десь в часи локдаунів гуляю пустим містом та намагаюсь вгадати, що раніше відбувалося у цих будівлях. Разом з Міер я намагалася згадати, де вона була ці три роки і дивувалася поворотам сюжету, та вірила в те, що здаватися ніколи не можна, а всі найважливіші зустрічі чекають нас в майбутньому.