What do you think?
Rate this book
Останній спадок
Дивний дерев’яний куб — дідів спадок студенту Максимові Підгірському. Спадок, який Максим передав своєму викладачеві старослов’янської міфології Далібору Кравцю. Передав і... зникнув назавжди. Далібор знайшов усередині куба зашифроване послання глаголицею. Чоловік не знав, що з тієї миті на нього відкрито смертельне полювання. Дві потужні організації, які роками намагаються знищити одна одну, розпочали запекле змагання. І мета обох — знайти Далібора якомога раніше. Бо лише він має ключ до загадки містичного спадку...
472 pages, Kindle Edition
First published January 1, 2019
10 people are currently reading
133 people want to read
About the author
Андрій Новік
6 books190 followersАндрій Новіков (псевдонім Андрій Новік) - український письменник у жанрах пригодницьке фентезі, темне фентезі, наукова фантастика, екшн-трилер.
У лютому 2019 року вийшов його дебутний роман "Останній спадок". На початку 2020 року світ побачив другу книгу "Аномалія". Романи написані в жанрі пригодницького екшн-трилеру й започаткували у авторові звичку використовувати у своїх творах загадки, засновані на реальних фактах. Обидві книги плануються до перевидання у 2024 році.
У 2022 році вийшла друком перша частина тетралогії "Книга змін" під назвою "Медальйон трьох змій". Саме з цього роману автор вирішує працювати у новому, але улюбленому для себе жанрі - фентезі, а точніше суміші міського та темного ретро-фентезі. Книга здобула популярність та є у форматах друкованому, електронному та авдіо.
Першочергово друга частина "Закон третьої крові" планувалася одним великим томом, але згодом ідея розрослася, а кількість персонажів та їхніх пригод зібльшилася, тому книга перетворилася на дві окремі - "Закон" та "Місто третього бога", яка планується на 2024 рік. Останньою частиною тетралогії буде епічний фінал "Війна трьох світів".
У лютому 2019 року вийшов його дебутний роман "Останній спадок". На початку 2020 року світ побачив другу книгу "Аномалія". Романи написані в жанрі пригодницького екшн-трилеру й започаткували у авторові звичку використовувати у своїх творах загадки, засновані на реальних фактах. Обидві книги плануються до перевидання у 2024 році.
У 2022 році вийшла друком перша частина тетралогії "Книга змін" під назвою "Медальйон трьох змій". Саме з цього роману автор вирішує працювати у новому, але улюбленому для себе жанрі - фентезі, а точніше суміші міського та темного ретро-фентезі. Книга здобула популярність та є у форматах друкованому, електронному та авдіо.
Першочергово друга частина "Закон третьої крові" планувалася одним великим томом, але згодом ідея розрослася, а кількість персонажів та їхніх пригод зібльшилася, тому книга перетворилася на дві окремі - "Закон" та "Місто третього бога", яка планується на 2024 рік. Останньою частиною тетралогії буде епічний фінал "Війна трьох світів".
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 32 reviews
March 21, 2019
На жаль, очікувані сподівання від цієї книги не виправдались. Звичайно, що такої літератури нам гостро бракує, але роман виявився таким собі наслідуванням "Код да Вінчі" Дена Брауна. Автор побудував сюжет, грунтуючись на заїждженій конспірологічній теорії, яка полягає у тому, що спецслужба США (ФБР) у рамках боротьби з тероризмом сама ж і організовує діяльність терористичних організацій.
Отже, історик Далібор Кравець після смерті дружини оселяється у Львові з малолітнім сином, налагоджує стосунки з колегами, сумує за дружиною, виховує сина.
Американська домогосподарка Мелані, мати двох дітей, натерпівшись від насильства чоловіка, переживши убивство ним малолітньої дочки, працює у надсекретному проекті ФБР "Ізраель", взнає надтаємну інформацію і вирішує поділитися нею з католицьким священиком в Італії.
Організація українських язичників, яку автор порівнює з ІДІЛ, прагне знищити християнство в Україні та інших словянських країнах. Спецслужба ФБР, очолювана мерзенним та деспотичним Гендерсоном підштовхує цю організацію до терактів. Гендерсон хоче таким чином викрити організацію та очолити ФБР.
Далібор отримує дерев'яний куб від свого студента, який невдовзі на очах одногрупників та викладача вчиняє самогубство. У кубі Далібор знаходить контейнер з текстом, написаним глаголицею, та намагається за допомогою порад у Гуглі розшифрувати його.
З'являється італійський "виконавець" (убивця), що намагається убити Мелані та італійського священика.
Далібор з друзями намагається розгадати таємницю глаголичного тексту. Автор описує Стільське городище, герої обстежують печери і нічого не знаходять. Представники терористичної організації українських язичників також починають пошуки невідомого артефакта.
Багато убивств. Агенти ФБР убивають кілька десятків селян поблизу Львова, щоб звинуватити у цьому язичників. Мелані, яку не вбив італієць, опиняється в Україні. Гине подруга Далібора, його поранено та взято у полон агентами ФБР, яким допомагає слідчий поліції та друг Далібора.
Мелані з керівником язичників відвідують Колодіївський монастир на Тернопільщині і дізнаються, що таємничим артефактом є меч Чаркес, який пізніше без пояснення трансформується у шаблю Богдана Хмельницького, від котрої знаходять лише руків'я у колишньому костелі єзуїтів Петра і Павла у Львові.
Далібор ніби загинув, хоча я не здивуюся, якщо він оживе у продовженні роману, яке напрошується. Роман закінчується жахливим терактом у Львові. Керівник преслужби спецпідрозділу ФБР відсилає у провідні засоби масової інформації США, очевидно, викривальні матеріали про діяльність своєї організації.
Сюжет мені не дуже сподобався. Терористична організація українських язичників видається дуже революційною вигадкою автора. Гіперболізований негативний образ керівника американської спецслужби не є якимось новим ходом. Єзуїти у цій історії явно притягнуті за вуха завдяки загальновідомому факту навчання Богдана Хмельницького у колегіумі єзуїтів.
Не дуже мені сподобалось перескакування автора у часі у минуле на кілька днів чи тижнів. Це не сприяє розумінню ходу подій, зважаючи на значну кількість сюжетних ліній. Також я не є прихильником вживання у літературі російських матів.
Дивним є вживання окремих фраз та слів іноземною мовою. До прикладу: американці розмовляють між собою, очевидно англійською. Автор передає їх розмову українською і тут, видає якусь фразу англійською, яку перекладає у зносці. Незрозуміло для чого. Щоб вразити читача, який не володіє англійською?
Можливо, для дебюту роман є непоганим, особливо для тих, хто взагалі не читав твори типу "Код да Вінчі" Дена Брауна, або ж для прихильників конспірологічних теорій, згідно яких у всіх бідах людства винні спецслужби США.
Отже, історик Далібор Кравець після смерті дружини оселяється у Львові з малолітнім сином, налагоджує стосунки з колегами, сумує за дружиною, виховує сина.
Американська домогосподарка Мелані, мати двох дітей, натерпівшись від насильства чоловіка, переживши убивство ним малолітньої дочки, працює у надсекретному проекті ФБР "Ізраель", взнає надтаємну інформацію і вирішує поділитися нею з католицьким священиком в Італії.
Організація українських язичників, яку автор порівнює з ІДІЛ, прагне знищити християнство в Україні та інших словянських країнах. Спецслужба ФБР, очолювана мерзенним та деспотичним Гендерсоном підштовхує цю організацію до терактів. Гендерсон хоче таким чином викрити організацію та очолити ФБР.
Далібор отримує дерев'яний куб від свого студента, який невдовзі на очах одногрупників та викладача вчиняє самогубство. У кубі Далібор знаходить контейнер з текстом, написаним глаголицею, та намагається за допомогою порад у Гуглі розшифрувати його.
З'являється італійський "виконавець" (убивця), що намагається убити Мелані та італійського священика.
Далібор з друзями намагається розгадати таємницю глаголичного тексту. Автор описує Стільське городище, герої обстежують печери і нічого не знаходять. Представники терористичної організації українських язичників також починають пошуки невідомого артефакта.
Багато убивств. Агенти ФБР убивають кілька десятків селян поблизу Львова, щоб звинуватити у цьому язичників. Мелані, яку не вбив італієць, опиняється в Україні. Гине подруга Далібора, його поранено та взято у полон агентами ФБР, яким допомагає слідчий поліції та друг Далібора.
Мелані з керівником язичників відвідують Колодіївський монастир на Тернопільщині і дізнаються, що таємничим артефактом є меч Чаркес, який пізніше без пояснення трансформується у шаблю Богдана Хмельницького, від котрої знаходять лише руків'я у колишньому костелі єзуїтів Петра і Павла у Львові.
Далібор ніби загинув, хоча я не здивуюся, якщо він оживе у продовженні роману, яке напрошується. Роман закінчується жахливим терактом у Львові. Керівник преслужби спецпідрозділу ФБР відсилає у провідні засоби масової інформації США, очевидно, викривальні матеріали про діяльність своєї організації.
Сюжет мені не дуже сподобався. Терористична організація українських язичників видається дуже революційною вигадкою автора. Гіперболізований негативний образ керівника американської спецслужби не є якимось новим ходом. Єзуїти у цій історії явно притягнуті за вуха завдяки загальновідомому факту навчання Богдана Хмельницького у колегіумі єзуїтів.
Не дуже мені сподобалось перескакування автора у часі у минуле на кілька днів чи тижнів. Це не сприяє розумінню ходу подій, зважаючи на значну кількість сюжетних ліній. Також я не є прихильником вживання у літературі російських матів.
Дивним є вживання окремих фраз та слів іноземною мовою. До прикладу: американці розмовляють між собою, очевидно англійською. Автор передає їх розмову українською і тут, видає якусь фразу англійською, яку перекладає у зносці. Незрозуміло для чого. Щоб вразити читача, який не володіє англійською?
Можливо, для дебюту роман є непоганим, особливо для тих, хто взагалі не читав твори типу "Код да Вінчі" Дена Брауна, або ж для прихильників конспірологічних теорій, згідно яких у всіх бідах людства винні спецслужби США.
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 3, 2019
Як для дебютної книжки, то, навіть, дуже непогано.
Неймовірно великий виконаний шмат роботи для написання цієї книги, в кайф було читати розгадування головної загадки.
Не хотілося, щоб автора називали "українським Ден Браун" або "другим Кідруком", адже щось своє у автора присутнє.
Не сподобалися перші 100 сторінок(в плані інтриги), я не відчув гачка, на який я б попався. Також не сподобалися останні 80 сторінок - це нагадує програміста, що розпочав масштабний проект, створив декілька гілок проекту і ... звільнився, а проект дописував джун, який перший тиждень на роботі.
Неймовірно великий виконаний шмат роботи для написання цієї книги, в кайф було читати розгадування головної загадки.
Не хотілося, щоб автора називали "українським Ден Браун" або "другим Кідруком", адже щось своє у автора присутнє.
Не сподобалися перші 100 сторінок(в плані інтриги), я не відчув гачка, на який я б попався. Також не сподобалися останні 80 сторінок - це нагадує програміста, що розпочав масштабний проект, створив декілька гілок проекту і ... звільнився, а проект дописував джун, який перший тиждень на роботі.
February 2, 2020
Роман "Останній спадок" розповідає нам про викладача історії східних слов'ян Далібора, якому студент приносить дерев'яний куб. Дід студента заповів цей куб Далібору, хоча останній його не знає. Розколупавши куб, Далібор знаходить у ньому шифр із вказівками, яких він вирішує дотримуватися. Потім кров, кишки, гівно, фінал.
У книзі дуже смикана часова лінія. Якщо врахувати, що дія роману триває менше за місяць, то постійні стрибки між 11 вересня, 12 вересня, 5 вересня, 10 вересня, 12 вересня спантеличують і відволікають, бо періодично доводиться відгортувати на початок розділу і згадувати це до крові і кишок, після, під час чи біс його зна коли.
Така сама плутанка виникає з героями, їх тут справді багато. Далібора ми запам'ятали, нехай, але були сцени, де головними діючими персонажами ставали чоловіки Ґреґор і Гарольд, про яких ми майже нічого не знаємо, особливостей вони не мають, фокальність стрибає, тому у мене кладалося враження, що це один дракон на дві голови, що між собою балакають.
Утім, сам Далібор теж дивний. Він подається ідеальним ідеалом, батьком року, розумним, добрим, сильним, відповідальним, а потім якось мимохідь чмирить студента. Насправді Далібор міг би стати засновником фінансової піраміди чи заряджати людям воду через телевізор, бо інші персонажі вірять йому просто так.
Моя улюблениця - колега Далібора, Ірина, яка, знаючи чоловіка менше двох тижнів, вирішує допомагати йому, коли всі докази проти нього, є свідки злочинів, бо у неї колись були подруга і наречений, які потім втекли разом, тому вона не може довіряти людям, але... Стоп, ви теж заплуталися у її мотивації як і я? Що ж, мотивація в "Останньому спадку" вмерла в судомах, автор власноруч забив її осиновий кілок у груди.
У центрі роману за декораціями з життям білих хорватів і викладанням Далібора ховається протистояння підрозділу ФБР і угрупування українських язичників, які ось-ось змінять світ через навернення християн до релігії предків, що почнеться у Львові. Мовляв, якщо Володимир зумів охрестити Русь, чому б не запустити зворотній процес? Я віддаю данину традиціям жанру, де в центрі повинна бути змова світового масштабу, але, вибачте, не можу повірити в реальність плану, навіть якщо дуже стараюся. Частково через те, що нам взагалі не розкрили деталі цього плану; більш того, в нього майже не вірять виконавці!
Проблеми з фемінітивами, транслітерацією і постійні згадки гівна додають тексту специфічного шарму. У книзі є матюки, але вони присутні якось епізодично: то персонажі лаються як чоботарі, то під час максимально стресових подій забувають про цю свою звичку. Нам пояснюють у зносках очевидні речі, наприклад, чому з Борисполя летять літаки, але слово "горокракс" лишають без пояснень. Розумію, що важко повірити, що не всі читали сьому книгу про Гаррі, але раптом такі люди існують?
Відмічу хороше. Книга динамічна, читається швидко, сподобалася сцена між американкою Мелані та її чоловіком, вийшло страхітливо. Приємно помітити відсилку до "Твердині" Кідрука, маленький милий кросовер.
У подяках автор перераховує людей, що вичитували твір, - і я не розумію як ми могли отримати те, що отримали . Книжка справляє враження незавершеної, обірваної, але анонсів другої частини не було. Може й на краще.
Окремий привіт людям, що називають Андрія Новіка "українським Деном Брауном". Навіщо ж ви так?
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 22, 2025
3,5/5
Я не фанат книжок про теорії змов та секретні організації, що контролюють світ, тому цій книжці було ще складніше мені сподобатися. Але автор впорався, що мені навіть подобалася більшість книжки.
Головний герой історія - викладач у університеті Далібор Кравець. Він вдівець та батько малого сина. Одного разу до нього в кв��ртиру приходить студент та розповідає про заповіт свого дідуся. В ньому дід пише, що Далібор зможе розгадати таємницю дерев'яного куба.
Саме після цього починається закручений сюжет з убивствами, викраденнями, погрозами та катуванням.
Мені сподобалося, наскільки легко книжка читається.
Мінусами можна назвати те, що початок занадто повільний. Перші сто сторінок нас поступово знайомлять з головним героєм, його друзями, з другорядними персонажами та тими персонажами, що з'являть лише раз за всю книжку.
Було трохи складно на початку, коли ще не звик до постійних стрибків у часі та оповіді від різних персонажів. Трохи допомогло те, що перед початком глави написані дати.
В цілому книжка сподобалася. З нею можна захопливо провести кілька вечорів
Я не фанат книжок про теорії змов та секретні організації, що контролюють світ, тому цій книжці було ще складніше мені сподобатися. Але автор впорався, що мені навіть подобалася більшість книжки.
Головний герой історія - викладач у університеті Далібор Кравець. Він вдівець та батько малого сина. Одного разу до нього в кв��ртиру приходить студент та розповідає про заповіт свого дідуся. В ньому дід пише, що Далібор зможе розгадати таємницю дерев'яного куба.
Саме після цього починається закручений сюжет з убивствами, викраденнями, погрозами та катуванням.
Мені сподобалося, наскільки легко книжка читається.
Мінусами можна назвати те, що початок занадто повільний. Перші сто сторінок нас поступово знайомлять з головним героєм, його друзями, з другорядними персонажами та тими персонажами, що з'являть лише раз за всю книжку.
Було трохи складно на початку, коли ще не звик до постійних стрибків у часі та оповіді від різних персонажів. Трохи допомогло те, що перед початком глави написані дати.
В цілому книжка сподобалася. З нею можна захопливо провести кілька вечорів
April 18, 2024
Дуже якісна книга. Це перша книга цього автора яка була написана і перша яку я читав. З постів фейсбуку зрозумів що перед другим випуском вона була трохи підредагована. Історія жива та цікава. Як львівʼянину було трохи незвично читати адреси і одразу уявляти ці будинки чи вулиці, бо половину з них точно знаєш де знаходяться а в деяких навіть бував як гість)). Якщо порівнювати з кимось (хоч я не дуже таке люблю) то найбільш подібно до Дена Брауна чи хай пробачать мені гріх, що раніше читав таке, Джеймса Роллінса. За своєю версією оцінок швидше всього поставив би 9-9.5/10, але враховуючи що автор українець і це перша його книга, тому 10/10. Однозначно рекомендую до прочитання. Маю ще три книги цього автора і з нетерпінням очікую що ж там.
А і ще Андрій Новік робить веселий контент в тіктоці та інста, підпишіться не пошкодуєте.
А і ще Андрій Новік робить веселий контент в тіктоці та інста, підпишіться не пошкодуєте.
June 8, 2024
Що довше ми дивимось у минуле, то далі зможемо зазирнути в майбутнє.
Це друга книжка Андрія Новіка, яку мені довелося прочитати, і вдруге мені сподобалося. Я брав до рук книгу, очікуючи більше слов’янської мітології, проте більше отримав релігійних змов, а це не дуже полюбляю. Також іноді події ну дуже швидко змінювалися і важко час від часу було прослідкувати за сюжетом. Проте загалом дійсно цікава історія. Вам сподобається, якщо є поціновувачем трилерів; книжок, події якої відбуваються у Львові (особливо мені сподобалося це найбільше в книзі); також обожнюєте криптографію (ця складова мені також сподобалась і навіть хотілося ще більше шифрів). Не бійтеся читати й відкривати українських авторів, вони дійсно варті вашої уваги.
February 14, 2020
Не можу сказати, що мої очікуванея на українського Дена Брауна, як дехто вже прозвав автора, справдилися. Мені здається, що автор перестарався. Насамперед, абсолютно штучний сюжет: кровожерні українські язичники, що посягають на світовий порядок! Я сподівався більше дізнатися думку автора про можливих мешканців стародавнього Стільського городища. А все звелося до заїждженого "меча Арея". Непереконливі образи штатівських спецагентів - садистів та расистів. Якісь бліді персонажі, нелогічні вчинки.
May 17, 2019
Рецензія на #ОстаннійСпадок від Andrii Novikov
Мабуть, найкраще, що може дати сучасна українська література зараз як сторонньому спостерігачеві так і власне письменникам - неймовірний шанс бути присутнім при заповненні безлічі ніш, вибуху нових імен та ідей, які формуватимуть поняття звичного для української культури роками. Я пригадую, який резонанс і простір перемін відчула, коли Макс Кідрук випустив свого “Бота” (перший український технотрилер), коли один за одним люди, яких знала-бачила на “Форумах” і тд, стартували і при цьому знаходили ніші і теми, які до них залишались ефемерними ( привіт, Nataly Matolinets, Svitlana Taratorina! ). Так само такий ентузіазм я відчула, коли Андрій Новік анонсував свій дебютний роман “Останній спадок”. Всесвітні змови, переосмислена забута українська історія? І… Ден Браун? Shut up and take my money! Ну що ж, я прочитала, я осмислила. Готова розказати все, що подумала про роман. (Тут варто зауважити, що з Андрієм до його дебюту я знайома не була, тож ніякого кумівства)
“Дивний дерев’яний куб — дідів спадок студенту Максимові Підгірському. Спадок, який Максим передав своєму викладачеві старослов’янської міфології Далібору Кравцю. Передав і… зникнув назавжди. Далібор знайшов усередині куба зашифроване послання глаголицею. Чоловік не знав, що з тієї миті на нього відкрито смертельне полювання. Дві потужні організації, які роками намагаються знищити одна одну, розпочали запекле змагання. І мета обох — знайти Далібора якомога раніше. Бо лише він має ключ до загадки містичного спадку…” - ось що обіцяє анотація. Гострий сюжет, дві ворогуючі організації, швидкий темп і ревеляції. Пахне лейблом “українським Деном Брауном”.
Що я можу вам про це сказати? Стиль Новіка справді схожий на Брауна з його мультикультурними персонажами, але до нього доміксовано стиль Кідрука. До браунівського роман не дотягує принаймні тим, що дві таємні організації, що борються в романі, доволі слабкі, а персонажі у них картонні. Читач може повірити їм лише через поведінку а-ля ФБР. Також кульгає психологія персонажів (як другорядних, так і основних), говорять усі однаково, а до Далібора Кравця у мене взагалі ряд запитань, які у фіналі виростають настільки, що мені хочеться кричати: “Що ти, бляха, робиш?” Також у романі бракувало (на мою скромну суб’єктивну думку) світобудови, драми і завершеності бічних сюжетних ліній.
Але були і дуже ок штуки: була міфологізація рутини і був зв’зок глобального-локального (світу і України, квартирки у США з храмом у Львові і тд), була тема, що резонує з твоєю історією, був принцип, який я дуже ціную: “не як сказано, а що сказано”. Був Лука Кравець, який просто вкрав моє серце, і було досліджене Стільсько, за яке великий респект автору. А ще текст швидко читається, що дуже круто.
Утім найбільша перевага роману - він таки явив нам когось, принаймні віддалено схожого до Дена Брауна, і це те, що було потрібно нашому ринку. Я рада за людей, які відкриють для себе шанс читати (або навіть і писати) таку літературу українською.
Лупаємо скалу далі. Andrii Novikov - ти крутий)
Мабуть, найкраще, що може дати сучасна українська література зараз як сторонньому спостерігачеві так і власне письменникам - неймовірний шанс бути присутнім при заповненні безлічі ніш, вибуху нових імен та ідей, які формуватимуть поняття звичного для української культури роками. Я пригадую, який резонанс і простір перемін відчула, коли Макс Кідрук випустив свого “Бота” (перший український технотрилер), коли один за одним люди, яких знала-бачила на “Форумах” і тд, стартували і при цьому знаходили ніші і теми, які до них залишались ефемерними ( привіт, Nataly Matolinets, Svitlana Taratorina! ). Так само такий ентузіазм я відчула, коли Андрій Новік анонсував свій дебютний роман “Останній спадок”. Всесвітні змови, переосмислена забута українська історія? І… Ден Браун? Shut up and take my money! Ну що ж, я прочитала, я осмислила. Готова розказати все, що подумала про роман. (Тут варто зауважити, що з Андрієм до його дебюту я знайома не була, тож ніякого кумівства)
“Дивний дерев’яний куб — дідів спадок студенту Максимові Підгірському. Спадок, який Максим передав своєму викладачеві старослов’янської міфології Далібору Кравцю. Передав і… зникнув назавжди. Далібор знайшов усередині куба зашифроване послання глаголицею. Чоловік не знав, що з тієї миті на нього відкрито смертельне полювання. Дві потужні організації, які роками намагаються знищити одна одну, розпочали запекле змагання. І мета обох — знайти Далібора якомога раніше. Бо лише він має ключ до загадки містичного спадку…” - ось що обіцяє анотація. Гострий сюжет, дві ворогуючі організації, швидкий темп і ревеляції. Пахне лейблом “українським Деном Брауном”.
Що я можу вам про це сказати? Стиль Новіка справді схожий на Брауна з його мультикультурними персонажами, але до нього доміксовано стиль Кідрука. До браунівського роман не дотягує принаймні тим, що дві таємні організації, що борються в романі, доволі слабкі, а персонажі у них картонні. Читач може повірити їм лише через поведінку а-ля ФБР. Також кульгає психологія персонажів (як другорядних, так і основних), говорять усі однаково, а до Далібора Кравця у мене взагалі ряд запитань, які у фіналі виростають настільки, що мені хочеться кричати: “Що ти, бляха, робиш?” Також у романі бракувало (на мою скромну суб’єктивну думку) світобудови, драми і завершеності бічних сюжетних ліній.
Але були і дуже ок штуки: була міфологізація рутини і був зв’зок глобального-локального (світу і України, квартирки у США з храмом у Львові і тд), була тема, що резонує з твоєю історією, був принцип, який я дуже ціную: “не як сказано, а що сказано”. Був Лука Кравець, який просто вкрав моє серце, і було досліджене Стільсько, за яке великий респект автору. А ще текст швидко читається, що дуже круто.
Утім найбільша перевага роману - він таки явив нам когось, принаймні віддалено схожого до Дена Брауна, і це те, що було потрібно нашому ринку. Я рада за людей, які відкриють для себе шанс читати (або навіть і писати) таку літературу українською.
Лупаємо скалу далі. Andrii Novikov - ти крутий)
April 13, 2020
Дві зірочки тут означають "it was ok" і це найкраще описує мої враження від книги.
Мінуси. Стрибки у часі й просторі між розділами збивають з пантелику. Спочатку забагато описів і деталей, які незрозуміло чи знабляться в подальшому для розуміння сюжету. Для мене оці всі світові організації виявились непереконливими. Лиходії штамповано лиходійні.
Ще мені не сподобався фінал, але вже занадто суб'єктивно.
Плюси. Використання слов'янської міфології і вітчизняних реалій. Загадки і деякі повороти сюжету. Цікаві факти з історії.
Загалом "Останній спадок" дуже нагадує спробу створити пригодницький роман в стилі Дена Брауна. Радує, що в українській літературі з'являється література такого жанру. Але читати було трохи нудно.
Мінуси. Стрибки у часі й просторі між розділами збивають з пантелику. Спочатку забагато описів і деталей, які незрозуміло чи знабляться в подальшому для розуміння сюжету. Для мене оці всі світові організації виявились непереконливими. Лиходії штамповано лиходійні.
Ще мені не сподобався фінал, але вже занадто суб'єктивно.
Плюси. Використання слов'янської міфології і вітчизняних реалій. Загадки і деякі повороти сюжету. Цікаві факти з історії.
Загалом "Останній спадок" дуже нагадує спробу створити пригодницький роман в стилі Дена Брауна. Радує, що в українській літературі з'являється література такого жанру. Але читати було трохи нудно.
May 6, 2024
Непогана ідея в стилі Д. Брауна, але реалізація так шкутильгає, що ледь завершила читання.
December 31, 2024
Твір цікавий масштабним задумом, який, на жаль, не допрацьований до кінця.
Найбільшим недоліком, на мою думку, є зміна головного героя з одного на другого, а потім на третього. І про деяких із них читач взагалі нічого не знає до самої появи, та й після нам мало що пояснюють про цього персонажа. Через це виникає важкість сприйняття. Мотивація, логіка, багатоплановість - все страждає через недопрацьованість.
У фіналі незрозуміло до чого прийшли. Доволі швидкий, хаотичний та обрубан��й.
Тим не менш книга цікава, читається доволі швидко. Зачаровує теоріями змов, на що в автора і був розрахунок.
Найбільшим недоліком, на мою думку, є зміна головного героя з одного на другого, а потім на третього. І про деяких із них читач взагалі нічого не знає до самої появи, та й після нам мало що пояснюють про цього персонажа. Через це виникає важкість сприйняття. Мотивація, логіка, багатоплановість - все страждає через недопрацьованість.
У фіналі незрозуміло до чого прийшли. Доволі швидкий, хаотичний та обрубан��й.
Тим не менш книга цікава, читається доволі швидко. Зачаровує теоріями змов, на що в автора і був розрахунок.
February 13, 2020
Так сталося, що сьогодні я отримала від автора його нову книжечку і нещодавно дочитала цю, тож час написати про неї) Книжка сподобалася. Все, як я люблю : жанр, стрімкий розвиток подій, історичні замальовки, загадки, багато сюжетних ліній, легка зрозуміла мова, адекватний головний герой та вдалий сюжет. І, що цікаво, десь в стилі Кідрука. А його книги я люблю ) Тож, для мене безпрограшний варіант. А тим більше, що автор гарнюня, сучасний та без зіркової хвороби ( поки що))))) Книгу рекомендую однозначно. А в мене на черзі нова книжка - "Аномалія") доречі, це перша книга видана 2020 року в моїй колекції, тож таке собі маленьке свято.
July 14, 2019
Перш ніж я почну: книги в подібному жанрі (трилер, містика, денбраунщина) я рідко читаю. Навіть не дивуюсь, чому «Код да Вінчі» так і не був мною дочитаний – не моє це читво :) Але динамічні пригоди та зміна локацій (Україна-Європа-США) мені до вподоби. Ба більше, цікава пригодницька складова чи не найбільше (серед факторів: ціна, автор, відгуки, рік та країна видання) впливає на придбання тієї чи іншої книги. Додайте до цього фантастичний світ, або реалії із вкрапленням фантастики – все, це моя книга. А оскільки за автором розвівався шлейф «український ден Браун», моєму скепсису до його дебюту не було меж. На додачу анотація та бук трейлер оголили відсутність в книзі фантастичної складової. Але-але-але. 2019 в мене проходить під девізом «читай українське», читай виключно українських авторів, зокрема молодих. Тому «Останній спадок» логічно став однією із моїх читацьких жертв. На додачу інтригу підправило видавництво – не часто КСД друкує наших (львівських, політехівців), та ще й зовсім «молодих» в цьому ремеслі, авторів.
Тепер щодо вражень. І почну з позитиву.
Перший плюс, який хочеться виокремити – читабельність. Як не дивно, але шрифт неабияк впливає на швидкість читання. Принаймні для мене. І в цій книзі з шрифтом, кольором сторінок, щільністю рядків все було якнайкраще. Сторінки летіли, історія читалась досить швидко.
Другий плюс – обкладинка: привертає увагу, зацікавлює, кличе. Саму книгу приємно тримати в руках, а оптимальний обсяг дозволяв транспортувати її львівськими маршрутками (навіть в 133-ій, в якій вже два рази зустрічав автора цієї книги :)).
Третій плюс – локації. Я весь час наголошую на важливості подорожувати книгою. Не тільки сама історія цікавить, а й те, де вона відбувається. І в «Останньому спадку» локації порадували: Львів, Італія, США. Також книга інтернаціональна – і це мені теж подобається. Попри мікс національностей героїв, все ж українці рулять :) Цим плюсом книга нагадала мені ранні книги Макса Кідрука – і це дуже круто.
Четвертий плюс – історія нашого краю. Було цікаво читати про Стільсько та історію нашого краю. Хоча глаголиця і все що з нею зв’язане – мені не зайшли. Можливо не новинка. Адже в того ж Кідрука вже щось таке було. Як факт існування письма – так, як вагомий рушій сюжету – ні. Мені було цікавіше читати про історію хорват, але не про криптологію чи нумерологію :)
П’ятий плюс – висока динаміка та кінцівка. Начитавшись відгуків, особливо про неоднозначний кінець, я не очікував чогось ВАУ. Але мені зайшло. Чому: стрибання в часі; смерть ГГ (люблю коли так стається, і вже інший тягне лямку сюжету – сміливо; те, куди понесла доля сина ГГ; вибух (це ж вплине на подальші події, так просто це не приховаєш!) і загальний після-смак книги. Перегорнувши останню сторінку книги я був задоволений витраченим часом і готовий чекати на продовження.
Шостий плюс – стосунки Далібора з сином, особливо початок.
Сьомий плюс – все, що зв’язано зі Львовом :)
Восьмий плюс – матюки. І хай мене пробачить Богомолець, але в книзі вони дуже органічні. Короткий діалог головних героїв з п’яним дядьком на дорозі Стільська, я вже друзям переказую. Дуже крута сцена.
Незважаючи на купу плюсів, книга має і таку ж банку мінусових бліх
Перший мінус – написи англійської. КАМОН!? Я розумію на початку Книги, Частини чи Розділу таке започаткувати, типу таким чином показати мову героїв, але потім навіщо це робити… І фрази ж не такі і важкі, я б сказав побутові :) Я цього не збагнув.
Другий мінус – написи курсивом. Це стосується назв храмів, церков і всього такого. Ідея зрозуміла, але я б краще сприйняв текст якби замість оригіналу звучала «церква Маджоре чи церква ордену бедуінів». Курсив мені не зайшов, і не завжди був переклад назви.
Третій мінус – жорстокі сцени. Я не люблю жорстокість у книгах. Так, вона може убити. Але я ладен не приділяю їй багато уваги. Сцена із зачисткою американських агентів у тому селі – це занадто. Також було багато приділено уваги опису травм, особливо на обличчях. Навіщо? Але це мені незрозуміло – бо я не люблю трилери. Тому цей момент мене засмучував.
Четвертий мінус – денбраунщина. Релігія, змови світового масштабу, пошук реліквій, картини з чимось там недодивлиним, ордени, таємні братства, святенники… оце все я не дуже люблю. В певній дозованій кількості – так, але інколи ставало настільки нудно, що я припиняв читати.
П’ятий мінус – деталі. Це дуже суб’єктивний недолік. Стосується він деталей університетської професії. Оскільки я сам викладач у ВУЗі, то з дечим не погоджуюсь. По-перше: ніхто у ВУЗах не ставить трійки, четвірки і таке інше, там бальна система. По-друге: ректор ніколи б не вимагав від кафедр ставити студентам трійками. По-третє: склалось враження, що автор переписав атмосферу «кафедри» ВУЗу із «вчительської» школи. Не бувають на кафедрах наради, є тільки засідання. І я не можу собі уявити, як завідувач йде бухати разом із викладачами! Ну хоч вбий. Деякі лекційні моменти дуже награні, з купою крайнощів і таке інше :)
Зважаючи на те, що це дебют, то книга однозначно варта уваги. З часом, якщо автор продовжуватиме писати, то багато недоліків відпадуть – випрацює свій стиль і отримає свою аудиторію шанувальників. Хтозна, можливо колись і я входитиму до неї
Тепер щодо вражень. І почну з позитиву.
Перший плюс, який хочеться виокремити – читабельність. Як не дивно, але шрифт неабияк впливає на швидкість читання. Принаймні для мене. І в цій книзі з шрифтом, кольором сторінок, щільністю рядків все було якнайкраще. Сторінки летіли, історія читалась досить швидко.
Другий плюс – обкладинка: привертає увагу, зацікавлює, кличе. Саму книгу приємно тримати в руках, а оптимальний обсяг дозволяв транспортувати її львівськими маршрутками (навіть в 133-ій, в якій вже два рази зустрічав автора цієї книги :)).
Третій плюс – локації. Я весь час наголошую на важливості подорожувати книгою. Не тільки сама історія цікавить, а й те, де вона відбувається. І в «Останньому спадку» локації порадували: Львів, Італія, США. Також книга інтернаціональна – і це мені теж подобається. Попри мікс національностей героїв, все ж українці рулять :) Цим плюсом книга нагадала мені ранні книги Макса Кідрука – і це дуже круто.
Четвертий плюс – історія нашого краю. Було цікаво читати про Стільсько та історію нашого краю. Хоча глаголиця і все що з нею зв’язане – мені не зайшли. Можливо не новинка. Адже в того ж Кідрука вже щось таке було. Як факт існування письма – так, як вагомий рушій сюжету – ні. Мені було цікавіше читати про історію хорват, але не про криптологію чи нумерологію :)
П’ятий плюс – висока динаміка та кінцівка. Начитавшись відгуків, особливо про неоднозначний кінець, я не очікував чогось ВАУ. Але мені зайшло. Чому: стрибання в часі; смерть ГГ (люблю коли так стається, і вже інший тягне лямку сюжету – сміливо; те, куди понесла доля сина ГГ; вибух (це ж вплине на подальші події, так просто це не приховаєш!) і загальний після-смак книги. Перегорнувши останню сторінку книги я був задоволений витраченим часом і готовий чекати на продовження.
Шостий плюс – стосунки Далібора з сином, особливо початок.
Сьомий плюс – все, що зв’язано зі Львовом :)
Восьмий плюс – матюки. І хай мене пробачить Богомолець, але в книзі вони дуже органічні. Короткий діалог головних героїв з п’яним дядьком на дорозі Стільська, я вже друзям переказую. Дуже крута сцена.
Незважаючи на купу плюсів, книга має і таку ж банку мінусових бліх
Перший мінус – написи англійської. КАМОН!? Я розумію на початку Книги, Частини чи Розділу таке започаткувати, типу таким чином показати мову героїв, але потім навіщо це робити… І фрази ж не такі і важкі, я б сказав побутові :) Я цього не збагнув.
Другий мінус – написи курсивом. Це стосується назв храмів, церков і всього такого. Ідея зрозуміла, але я б краще сприйняв текст якби замість оригіналу звучала «церква Маджоре чи церква ордену бедуінів». Курсив мені не зайшов, і не завжди був переклад назви.
Третій мінус – жорстокі сцени. Я не люблю жорстокість у книгах. Так, вона може убити. Але я ладен не приділяю їй багато уваги. Сцена із зачисткою американських агентів у тому селі – це занадто. Також було багато приділено уваги опису травм, особливо на обличчях. Навіщо? Але це мені незрозуміло – бо я не люблю трилери. Тому цей момент мене засмучував.
Четвертий мінус – денбраунщина. Релігія, змови світового масштабу, пошук реліквій, картини з чимось там недодивлиним, ордени, таємні братства, святенники… оце все я не дуже люблю. В певній дозованій кількості – так, але інколи ставало настільки нудно, що я припиняв читати.
П’ятий мінус – деталі. Це дуже суб’єктивний недолік. Стосується він деталей університетської професії. Оскільки я сам викладач у ВУЗі, то з дечим не погоджуюсь. По-перше: ніхто у ВУЗах не ставить трійки, четвірки і таке інше, там бальна система. По-друге: ректор ніколи б не вимагав від кафедр ставити студентам трійками. По-третє: склалось враження, що автор переписав атмосферу «кафедри» ВУЗу із «вчительської» школи. Не бувають на кафедрах наради, є тільки засідання. І я не можу собі уявити, як завідувач йде бухати разом із викладачами! Ну хоч вбий. Деякі лекційні моменти дуже награні, з купою крайнощів і таке інше :)
Зважаючи на те, що це дебют, то книга однозначно варта уваги. З часом, якщо автор продовжуватиме писати, то багато недоліків відпадуть – випрацює свій стиль і отримає свою аудиторію шанувальників. Хтозна, можливо колись і я входитиму до неї
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 25, 2024
Мені сподобалось!
Сюжет цікавий, сподобалось вплетіння міфів в історію, сподобалось історичні факти про Стільсько.
Стиль автора, легкий читалось швидко.
Фінал трохи підкачав, очікувала чогось іншого насправді.
Сюжет цікавий, сподобалось вплетіння міфів в історію, сподобалось історичні факти про Стільсько.
Стиль автора, легкий читалось швидко.
Фінал трохи підкачав, очікувала чогось іншого насправді.
Read
September 17, 2024Мені до книжки потрібна пояснювальна бригада, бо я ніц не зрозуміла
August 24, 2024
просто зовсім не моє, тому читайте самі, а раптом вам сподобається?
June 8, 2025
Давно хотіла познайомитись з творчістю цього автора, але ця книга, на жаль, не виправдала моїх очікувань.
Спочатку інтригуюча задумка про таємничий дерев'яний куб і зашифровані послання обіцяла захопливу пригоду. Однак, чим далі я просувалася в сюжеті, тим більшим було розчарування.
Як на мене в цій історії занадто багато сюжетних ліній, намаганя охопити занадто багато тем одночасно. При цьому автор настільки захоплюється деталізацією, що це серьозно заважає сприйняттю сюжету. Хоч всі ці описи міст, історичних подій та міфологічні відсилки цікаві самі по собі, але були як би "не на часі" і уповільнювали темп оповіді.
Крім того дратували постійні неправдоподібні збіги, вони здавалися занадто штучними і не переконливими. Герой постійно опиняється в центрі подій, немов магнітом притягуючи небезпеку.
Отже як на мене - це книга, яка мала потенціал, але не реалізувала його в повній мірі. Захоплива задумка загубилася в надмірній деталізації, неправдоподібних збігах і великій кількості сюжетних ліній.
Спочатку інтригуюча задумка про таємничий дерев'яний куб і зашифровані послання обіцяла захопливу пригоду. Однак, чим далі я просувалася в сюжеті, тим більшим було розчарування.
Як на мене в цій історії занадто багато сюжетних ліній, намаганя охопити занадто багато тем одночасно. При цьому автор настільки захоплюється деталізацією, що це серьозно заважає сприйняттю сюжету. Хоч всі ці описи міст, історичних подій та міфологічні відсилки цікаві самі по собі, але були як би "не на часі" і уповільнювали темп оповіді.
Крім того дратували постійні неправдоподібні збіги, вони здавалися занадто штучними і не переконливими. Герой постійно опиняється в центрі подій, немов магнітом притягуючи небезпеку.
Отже як на мене - це книга, яка мала потенціал, але не реалізувала його в повній мірі. Захоплива задумка загубилася в надмірній деталізації, неправдоподібних збігах і великій кількості сюжетних ліній.
February 7, 2022
Андрій Новік ➖ "Останній спадок"
⠀
Це є дебютний роман автора. І моя друга спроба читання творчості автора.
⠀
Книж6 зацікавила анотацією. Але в самому романі виявилося лише один по суті розділ присвячений подіям в анотації.
⠀
Події розгортаються в Україні, Італії та США. Весь роман побудований навколо могутнього древнього артефакту древніх слов'ян. Розгадати таємницю якого прагнуть всі, тому герої роману шукають розгадку подорожуючи по Західній Україні.
⠀
Тут надзвичайно багато героїв та закручений сюжет, іноді важко було втримати в голові всі сюжетні лінії.
⠀
Кінець роману незрозуміли��.
⠀
Рекомендую ⭐⭐⭐
⠀
#iruska_книги #книжковийвампір #книжковийсвіт #книжковийхробак #читайукраїнське #читайукраїнською #пишиукраїнською #блогукраїнською #bookblog #instabook #bookstagram #букстаграм #книжковийманьяк #книголюб #помішананакнижках #читаюксд #відгуки_ксд #ksd #андрійновік #останнійспадок #заразячитаю #nowimreading
⠀
Це є дебютний роман автора. І моя друга спроба читання творчості автора.
⠀
Книж6 зацікавила анотацією. Але в самому романі виявилося лише один по суті розділ присвячений подіям в анотації.
⠀
Події розгортаються в Україні, Італії та США. Весь роман побудований навколо могутнього древнього артефакту древніх слов'ян. Розгадати таємницю якого прагнуть всі, тому герої роману шукають розгадку подорожуючи по Західній Україні.
⠀
Тут надзвичайно багато героїв та закручений сюжет, іноді важко було втримати в голові всі сюжетні лінії.
⠀
Кінець роману незрозуміли��.
⠀
Рекомендую ⭐⭐⭐
⠀
#iruska_книги #книжковийвампір #книжковийсвіт #книжковийхробак #читайукраїнське #читайукраїнською #пишиукраїнською #блогукраїнською #bookblog #instabook #bookstagram #букстаграм #книжковийманьяк #книголюб #помішананакнижках #читаюксд #відгуки_ксд #ksd #андрійновік #останнійспадок #заразячитаю #nowimreading
September 6, 2024
Усю книгу ти маєш надію .що може ось почнеться ,але ні. Дуже погано. Велика кількість персонажів, які взагалі не мають відношення до тексту, але нам розповідають про їх дитинство ... Персонажі поводяться дивно, не логічно. В теорію змови дуже важко повірити. Можливо , якщо б книгу скоротити десь до 100-150сторінок та прибрати більше половину персонажів, то це б було більш менш читаємо. А так , на жаль, ні. Не рекомендую
November 10, 2024
Цікаво задумано, «код да Вінчі» в локаціях Львова, але виглядає так, шо автор трохи не впорався з масштабом історії, в наслідок чого кінець смазався
September 30, 2024
http://whatsread.pp.ua/work/4452
Маячня. Це якщо характеризувати одним словом. Причому маячня шкідлива, яка може завести когось на манівці. Тут і перекручена участь американців у подіях в Україні - московити можуть трактувати на користь своїх наративів (мені то плювати на їх думку, але нащо лити воду на їх млин про жорстокість і свавілля світового жандарма?), і навіщось забредання на поле релігії, в якій, боюсь, автор смислить ще менше ніж у ручному інструменті. Я до того, що не візьмусь судити як автор розбирається в історії, але інструменти то явно не про нього. Навіть якщо він назвав болгарку шліфмашинкою то все одно не зміг би розрізати куб без лещат або той мав би бути таких габаритів щоб його можна було втримати ногами. Писали, що атмосфера вишу з боку викладачів теж не відповідає дійсності; і опис стосунків у книзі я можу визначити як нереалістичні. Тож на закрутку сюжету про криваві топорні дії спецслужб, до чого тут куб, глаголиця (що справді діду треба було якось зробити металевий кубик і потім майстерно покрити його деревиною, щоб передати послання, він що не мав інтернету, але мав багато зайвого часу?), вселенська змова українських неоязичників, щоб скинути православ'я і т.д. - загалом весь сюжет книги викликає лише поблажливу посмішку. А Далібор на вигляд дійсно такий, що можна реально його запідозрити, як він порішив 21-го селянина просто проїжджаючи машиною повз, це тоді як розбився із двома свідками? 😮 Я теж не в захваті від наших поліціянтів, але що справді можна іноземцю приїхати в країну, просто взяти чужу дитину і вивезти її з собою, отак просто??
І ще. Нелітературна мова в літературі мене відштовхує. Тобто матюки самостійно знімають у мене один бал. Невмотивоване смакування жорстокістю, опис кровіщі, розбризканих мізків, що не впливають на сюжет, а просто автор таке смакує - мінус один бал. Оригінальна закрутка сюжету із стрибанням не просто з одної локації в іншу туди-сюди, але й вперед-назад в часі, теж я не оцінив, скоріше це ускладнювало мені читання. Ось короткий переказ перших 100 сторінок: церква в Римі: зарізали священника; Львів: Далібор грається із сином і сумує за померлою дружиною; Вашингтон: Маєрс муляють підбори-шпильки, вона нервує і знущається з надокучливого колеги; Львів: Далібор на новій роботі; Нью-Йорк: не зрозуміло який агент, але з українським ПІБ тупо гине в конспіративній квартирі, не зрозуміло від яких агентів; Львів: Далібор нажлюкується в новому колективі; Лейк Цюрех: Мелані кришить цибулю і дивиться як на її очах її п'яний чоловік вбиває одну з її доньок; знову десь у США: самозакоханий Гендерс на нараді - "вони дещо знайшли"; Львів: малий пробує спалити квартиру, а Далібор - вести пару; далі в США Гендерсон організовує стеження, а в Італії ріжуть Мелані, в Україні стрьмний пацан під стрьомним дощем уночі приносить Далібору стрьомний куб... Стильову знахідку я не зацінив.
З плюсів. Читалось швидко, історичні екскурси мені були мабуть самим цікавим з усієї книги 🙂. А в печерах поряд Стільське, Іллів я саме цього літа був, тож це теж було цікавим 😊. Дена Брауна ще не читав, і наскільки автор із ним схожі, не берусь судити, але підозрюю, що Браун мені теж не піде. Як на дебют то може й дійсно непогано і я вітаю потуги українських молодих авторів і за це можна було б багато на що закрити очі,.. але ні, твір мені видався картонним і вторинним. А я оцінюю ступінь свого задоволення від книги: 4/10.
Прикольно ще, я читав друге видання і почитавши ранні відгуків взнав, що кінцівка хоч і не стала яснішою і вмотивованішою, але змінилась в одній маленькій але досить суттєвій деталі, та не буду спойлерити: хто читав перше видання - купуйте друге і перечитуйте 😉.
Маячня. Це якщо характеризувати одним словом. Причому маячня шкідлива, яка може завести когось на манівці. Тут і перекручена участь американців у подіях в Україні - московити можуть трактувати на користь своїх наративів (мені то плювати на їх думку, але нащо лити воду на їх млин про жорстокість і свавілля світового жандарма?), і навіщось забредання на поле релігії, в якій, боюсь, автор смислить ще менше ніж у ручному інструменті. Я до того, що не візьмусь судити як автор розбирається в історії, але інструменти то явно не про нього. Навіть якщо він назвав болгарку шліфмашинкою то все одно не зміг би розрізати куб без лещат або той мав би бути таких габаритів щоб його можна було втримати ногами. Писали, що атмосфера вишу з боку викладачів теж не відповідає дійсності; і опис стосунків у книзі я можу визначити як нереалістичні. Тож на закрутку сюжету про криваві топорні дії спецслужб, до чого тут куб, глаголиця (що справді діду треба було якось зробити металевий кубик і потім майстерно покрити його деревиною, щоб передати послання, він що не мав інтернету, але мав багато зайвого часу?), вселенська змова українських неоязичників, щоб скинути православ'я і т.д. - загалом весь сюжет книги викликає лише поблажливу посмішку. А Далібор на вигляд дійсно такий, що можна реально його запідозрити, як він порішив 21-го селянина просто проїжджаючи машиною повз, це тоді як розбився із двома свідками? 😮 Я теж не в захваті від наших поліціянтів, але що справді можна іноземцю приїхати в країну, просто взяти чужу дитину і вивезти її з собою, отак просто??
І ще. Нелітературна мова в літературі мене відштовхує. Тобто матюки самостійно знімають у мене один бал. Невмотивоване смакування жорстокістю, опис кровіщі, розбризканих мізків, що не впливають на сюжет, а просто автор таке смакує - мінус один бал. Оригінальна закрутка сюжету із стрибанням не просто з одної локації в іншу туди-сюди, але й вперед-назад в часі, теж я не оцінив, скоріше це ускладнювало мені читання. Ось короткий переказ перших 100 сторінок: церква в Римі: зарізали священника; Львів: Далібор грається із сином і сумує за померлою дружиною; Вашингтон: Маєрс муляють підбори-шпильки, вона нервує і знущається з надокучливого колеги; Львів: Далібор на новій роботі; Нью-Йорк: не зрозуміло який агент, але з українським ПІБ тупо гине в конспіративній квартирі, не зрозуміло від яких агентів; Львів: Далібор нажлюкується в новому колективі; Лейк Цюрех: Мелані кришить цибулю і дивиться як на її очах її п'яний чоловік вбиває одну з її доньок; знову десь у США: самозакоханий Гендерс на нараді - "вони дещо знайшли"; Львів: малий пробує спалити квартиру, а Далібор - вести пару; далі в США Гендерсон організовує стеження, а в Італії ріжуть Мелані, в Україні стрьмний пацан під стрьомним дощем уночі приносить Далібору стрьомний куб... Стильову знахідку я не зацінив.
З плюсів. Читалось швидко, історичні екскурси мені були мабуть самим цікавим з усієї книги 🙂. А в печерах поряд Стільське, Іллів я саме цього літа був, тож це теж було цікавим 😊. Дена Брауна ще не читав, і наскільки автор із ним схожі, не берусь судити, але підозрюю, що Браун мені теж не піде. Як на дебют то може й дійсно непогано і я вітаю потуги українських молодих авторів і за це можна було б багато на що закрити очі,.. але ні, твір мені видався картонним і вторинним. А я оцінюю ступінь свого задоволення від книги: 4/10.
Прикольно ще, я читав друге видання і почитавши ранні відгуків взнав, що кінцівка хоч і не стала яснішою і вмотивованішою, але змінилась в одній маленькій але досить суттєвій деталі, та не буду спойлерити: хто читав перше видання - купуйте друге і перечитуйте 😉.
February 20, 2025
Розумію, що я сам завищив очікування, повіривши, що прочитаю історію "українського Дена Брауна", як багато хто охрестив Андрія Новіка, завдяки цій книзі. Але схожості ну дуже мало, тому у відгуку я навіть не буду їх порівнювати.
Цю книгу я вирішив взяти ще й для того, аби підтримати Андрія Новіка, як людину, яка мені подобається своїм світобаченням: жарти, просування себе, власні думки — це дуже класно і дуже привертає увагу, тому я і був впевнений, що книга "залетить" на ура, я ж її спеціально і поставив останньою, аби була вишенькою на торті, але не склалось.
Персонажі. У мене було дуже багато питань до них, бо ніхто з них не змусив мене слідкувати за ними в обидва ока і хвилюватись, аби з ними все було добре. Особисто для мене всі герої виявились блідими, лише можливо Ярослав хоч кось-кось давав надію.
Сюжет. Замість великої кількості загадок і героя, який їх має розгадати, аби врятувати себе і своє місто, я більше побачив політичний трилер, в якому дві організації ворогують один з одним, аби дещо отримати. І, мені дуже шкода, але я не повірив в цю історію. Події, які відбуваються в іншій країні — окей, ще можу зрозуміти. Але те, що відбулось в Україні — мій мозок кричить "не вірю".
Конфлікт. Чесно? Я його не зрозумів. Що нам Андрій хотів донести? Що одні люди змінюються, а інші ні? Я досі не розумію, в чому основна сутність книги, бо, як на мене, всі події настільки сильно перемішались в цьому казані історії, що дуже складно зрозуміти, на що я маю звернути увагу.
Загадка. Тут я отримав найбільше розчарування, хоча за цим я і йшов сюди. В цій книзі ми робили все, що можна, крім того, аби щось розгадати. Самій загадці було присвячено від сили сторінок 80, і то більшість було вже в кінці. Хоча сама ідея показати історичну постать, яку, здається, ми вже дослідили з усіх боків цікава.
Кінцівка. Цього я взагалі не зрозумів. Історія, наче обривається на середині, бо в останніх сторінках накрутили багато чого, а вже епілог. Думав, що в другій частині - "Аномалії" буде продовження, але, за анотацією, там наче вже інші персонажі й інші події.
Загалом, можу сказати, що мені подобається Андрій, як людина, блогер, власник ютуб каналу, але до нього, як до письменника я ще маю звикнути. Обов'язково планую прочитати "Закон третьої крові" - фентезійний цикл про Україну, але до "Аномалії", мабуть, не доберусь. Не знаю, що трапилось, але від мене цій книзі 3 ⭐ з 5 за погану реалізацію абсолютно всього.
Цю книгу я вирішив взяти ще й для того, аби підтримати Андрія Новіка, як людину, яка мені подобається своїм світобаченням: жарти, просування себе, власні думки — це дуже класно і дуже привертає увагу, тому я і був впевнений, що книга "залетить" на ура, я ж її спеціально і поставив останньою, аби була вишенькою на торті, але не склалось.
Персонажі. У мене було дуже багато питань до них, бо ніхто з них не змусив мене слідкувати за ними в обидва ока і хвилюватись, аби з ними все було добре. Особисто для мене всі герої виявились блідими, лише можливо Ярослав хоч кось-кось давав надію.
Сюжет. Замість великої кількості загадок і героя, який їх має розгадати, аби врятувати себе і своє місто, я більше побачив політичний трилер, в якому дві організації ворогують один з одним, аби дещо отримати. І, мені дуже шкода, але я не повірив в цю історію. Події, які відбуваються в іншій країні — окей, ще можу зрозуміти. Але те, що відбулось в Україні — мій мозок кричить "не вірю".
Конфлікт. Чесно? Я його не зрозумів. Що нам Андрій хотів донести? Що одні люди змінюються, а інші ні? Я досі не розумію, в чому основна сутність книги, бо, як на мене, всі події настільки сильно перемішались в цьому казані історії, що дуже складно зрозуміти, на що я маю звернути увагу.
Загадка. Тут я отримав найбільше розчарування, хоча за цим я і йшов сюди. В цій книзі ми робили все, що можна, крім того, аби щось розгадати. Самій загадці було присвячено від сили сторінок 80, і то більшість було вже в кінці. Хоча сама ідея показати історичну постать, яку, здається, ми вже дослідили з усіх боків цікава.
Кінцівка. Цього я взагалі не зрозумів. Історія, наче обривається на середині, бо в останніх сторінках накрутили багато чого, а вже епілог. Думав, що в другій частині - "Аномалії" буде продовження, але, за анотацією, там наче вже інші персонажі й інші події.
Загалом, можу сказати, що мені подобається Андрій, як людина, блогер, власник ютуб каналу, але до нього, як до письменника я ще маю звикнути. Обов'язково планую прочитати "Закон третьої крові" - фентезійний цикл про Україну, але до "Аномалії", мабуть, не доберусь. Не знаю, що трапилось, але від мене цій книзі 3 ⭐ з 5 за погану реалізацію абсолютно всього.
July 29, 2024
Якщо не бути занадто прискіпливим, то книга була досить хорошою - легко читалась, із захопленням. Події розгортались на тлі слов'янської міфології, історії слов'ян, протистояння язичництва і християнства, релігійного тероризму. Ідея зашифрованих послань хоч і не є новою, проте її обігрування на український мотив було оригінальним.
Неодноразово тут зустрічаються сцени насилля - від сімейного аб'юзу до збройних сутичок. Є досить криваві описи цього. Але попри це все також проглядається позитив - наприклад, люблячі відносини батька і сина, філософські міркування про Бога, віру та світогляд.
Місця деяких подій були знайомими - Львів (рідне місто), Стільсько, Ілів - доводилось особисто відвідувати ці селища з їх печерами. Ця впізнаваність додала певної родзинки при прочитанні.
Роман не розчарував, а якраз відповідав моїм очікуванням - тобто нічого надзвичайного, але цікаво.
Неодноразово тут зустрічаються сцени насилля - від сімейного аб'юзу до збройних сутичок. Є досить криваві описи цього. Але попри це все також проглядається позитив - наприклад, люблячі відносини батька і сина, філософські міркування про Бога, віру та світогляд.
Місця деяких подій були знайомими - Львів (рідне місто), Стільсько, Ілів - доводилось особисто відвідувати ці селища з їх печерами. Ця впізнаваність додала певної родзинки при прочитанні.
Роман не розчарував, а якраз відповідав моїм очікуванням - тобто нічого надзвичайного, але цікаво.
June 22, 2024
Початок здається трохи незрозумілим адже ми ознайомлюємося з життям, на перший погляд зовсім непоєднуваних, людей але це тільки підґрунтя для розвитку подій і розуміння внутрішнього світу персонажів і всього, що буде відбуватись далі.Дуже цікаво і детально описано слов’янську міфологію під час лекцій Далібора.І загалом круто, що сюжет так тісно пов’язаний з релігією та традиціями.В книзі широка географія:Україна,Італія,Іспанія,США, Словаччина,Австрія.Опис Італії неймовірно атмосферний.Попри широку географію всі дороги ведуть до Львову.Не дивлячись на доволі складну тему і сюжет книга читається легко і швидко бо вона неймовірно цікава!Не очікувала ��акої кінцівки в плані сюжетної лінії Далібора але це приємне неочікування.
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 3, 2025
В цілому, ця книга нагадала мені книги Дена Брауна, де перемішані релігійні підтексти разом з урядом й іншими органами та організаціями.
Цікаво було читати на початку й середині - відбуваються незрозумілі події, всі намагаються вияснити що відбувається. Гонитви, шантаж, трішки шифрів та загадок.
Але кінець, відверто, розчарував. З такою непоганою підготовкою до розвʼязки, кінець книги ніяк не розкрив питання щодо предмету, який шукали. Врешті решт, навколо ж цього предмету будувався весь сюжет, можна сказати, а кінець книги жодним чином не відповідає й навіть не згадує той предмет.
Тому після прочитання залишається після смак з купою питань, який нанівець зводить розуміння мотивації всіх дієвих персонажів, або ж, залишає його висіти в повітрі.
Цікаво було читати на початку й середині - відбуваються незрозумілі події, всі намагаються вияснити що відбувається. Гонитви, шантаж, трішки шифрів та загадок.
Але кінець, відверто, розчарував. З такою непоганою підготовкою до розвʼязки, кінець книги ніяк не розкрив питання щодо предмету, який шукали. Врешті решт, навколо ж цього предмету будувався весь сюжет, можна сказати, а кінець книги жодним чином не відповідає й навіть не згадує той предмет.
Тому після прочитання залишається після смак з купою питань, який нанівець зводить розуміння мотивації всіх дієвих персонажів, або ж, залишає його висіти в повітрі.
December 2, 2025
Починалось доволі цікаво та потім скоріш за все автор загрався. Надто все надумано, купа співпадінь які магічним чином все вирулюють. Але це було б ще нормально, якби не Україна а ще більше село під Львовом, що відіграє центральну роль в релігійному батлі. Спецагенти США та купи країн… село під Львовом… Воно наче і так, а наче і що в біса відбувається.
Остання третина книги - просто додай води. Купа нікому не потрібної інформації. Зайшли, вийшли, запитали дорогу, перепитали, почекали в черзі…
Отже дочитала, і рада що все.
Я сподівалась на українську версію Дена Брауна. На жаль поки було до цього далеченько.
Остання третина книги - просто додай води. Купа нікому не потрібної інформації. Зайшли, вийшли, запитали дорогу, перепитали, почекали в черзі…
Отже дочитала, і рада що все.
Я сподівалась на українську версію Дена Брауна. На жаль поки було до цього далеченько.
January 7, 2025
На жаль, книга «Останній спадок» залишила більше розчарування, ніж задоволення. Текст занадто розтягнутий, багато зайвих деталей, які не несуть важливої функції, через що сюжет здається перевантаженим «водою».
Водночас мені хочеться відзначити, що автор додавав цікаву інформацію, яка подекуди привертала увагу та робила читання більш змістовним. Як для дебютної книги автора, результат вийшов цілком нормальним, але хотілося б більш чіткої структури та продуманого завершення. Загалом, книга трохи не виправдала очікувань.
Водночас мені хочеться відзначити, що автор додавав цікаву інформацію, яка подекуди привертала увагу та робила читання більш змістовним. Як для дебютної книги автора, результат вийшов цілком нормальним, але хотілося б більш чіткої структури та продуманого завершення. Загалом, книга трохи не виправдала очікувань.
September 23, 2025
Нарешті познайомилася з Андрієм Новіком-письменником. Дебютна робота дуже цікава. Переплетення історичних фактів з міфологічними уявленнями та релігійним пієтетом на додачу до сучасних реалій - робить цей твір дуже самобутнім.
Щоправда, фінал, як на мене був дещо обірваний. Не дуже люблю додумувати сама. Але у цілому все досить авантюрно, гостросюжетно та колоритно.
Хотіла б окремо відзначити описи Львова. Аж захотілося знову поїхати до міста Лева та побувати у місцях, зазначених у книзі😍
Щоправда, фінал, як на мене був дещо обірваний. Не дуже люблю додумувати сама. Але у цілому все досить авантюрно, гостросюжетно та колоритно.
Хотіла б окремо відзначити описи Львова. Аж захотілося знову поїхати до міста Лева та побувати у місцях, зазначених у книзі😍
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 8, 2024
Мені все сподобалось. Події, достойні сюжета блокбастера, тісно переплітаються із історичними подіями та місцями. Таємничий куб, який шукають представники різних організацій з багатьох країн, прив'язаний до реально існуючих місць та персонажів. Героям віриш. Із задоволенням прочитала би продовження - хочеться більше інформації про знайдену скриньку, про подальшу долю Далібора...
July 2, 2024
Стимулом до прочитання цієї книги стали тіктоки автора - неможливо не сміятись👍😁
А щодо книги "Останній спадок" - історія мені нагадала голлівудські бойовики з нотками Дена Брауна з "Ангели та демони", з історичними загадками і таємними товариствами...
Досить цікаво, дякую автору👍😉
А щодо книги "Останній спадок" - історія мені нагадала голлівудські бойовики з нотками Дена Брауна з "Ангели та демони", з історичними загадками і таємними товариствами...
Досить цікаво, дякую автору👍😉
Displaying 1 - 30 of 32 reviews