Три подорожі

by Майк Йогансен

«Три подорожі» — це нариси про мандрівки селами на Півдні України, що в Нікопольському районі, та в Дагестан. Радянська Болгарія виявилася ж не далі за села Коларівка й Радолівка Приморського району.

Подорож для Йогансена — це привід поговорити про все на світі й нагода довести істинність твердження: «Немає у світі такої речі, щоб про неї не можна було б цікаво розповісти». Знайомі українцям місцини автор описує так, наче це якась заокеанська екзотика.

190 pages, ebook

Published January 1, 2023

About the author

Poet, writer, translator, literary theorist, and linguist of German and Ukrainian parentage. Until 1917 he studied philology at Kharkiv University, graduating with a master’s degree. Yohansen wrote in German and Russian until 1917, but only in Ukrainian after 1919. In 1921, with Mykola Khvylovy and Volodymyr Sosiura, he wrote a landmark Ukrainian literary manifesto, ‘Our Universal to the Ukrainian Workers and Ukrainian Proletarian Artists,’ published in the anthology Zhovten’. Originally a member of the Soviet Ukrainian proletarian writers' organization Hart, in 1925 Yohansen became a founding member of the literary group Vaplite. After the forced dissolution of Vaplite in 1928 by the Soviet authorities, he cofounded and actively contributed to the literary and art periodicals Literaturnyi iarmarok and Universal’nyi zhurnal. He was the only former Vaplite member to question publically the formation of the more populist literary organization Prolitfront, which he refused to join. Instead he founded the apolitical Techno-Artistic Group A, which was officially banned in 1930.

Yohansen’s poetic oeuvre can be divided into three distinct periods. His early poetry, including the collections D'hori (To the Peak, 1921), Revoliutsiia (Revolution, 1923), Krokoveie kolo (The Dancing Circle, 1923), Proloh do komuny (Prologue to the Commune, 1924), and Dorobok (Works Thus Far, 1924, which includes many poems from his earlier collections), represents the first, experimental, period of his creativity. During his second period Yohansen produced formally mature and sophisticated verse, gathered in the collection Iasen (The Ash Tree, 1930). His poetry after 1930 represented an attempt at seeking a compromise between his high artistic standards and the Party’s mounting pressure to produce socialist-realist works. But Yohansen did not capitulate to the Soviet authorities. Instead, he produced the toned down, artistically accomplished collection Baliady pro viinu i vidbudovu (Ballads about War and Reconstruction, 1933).

Yohansen wrote masterful experimental prose using the technique of uchudnennia, or estrangement (that is, of making the ordinary appear strange or miraculous) and rendering his subject with a humorous edge. He also frequently devised sophisticated literary mystifications. In 1925 his first collection of short stories, 17 khvylyn (Seventeen Minutes), and a novel, Pryhody Mak-Leistona, Harri Ruperta ta inshykh (The Adventures of MacLayston, Harry Rupert, and Others), were published.. His most interesting prose work is his experimental novel Podorozh doktora Leonardo po Slobozhans’kii Shvaitsariï (Doctor Leonardo's Travels through the Switzerland of Slobidska Ukraine, 1928), in which he attempted to make landscape his text’s main protagonist, giving his human characters secondary roles. In 1931 two other story collections by Yohansen were published—Zhyttia Haia Serhiievycha Shaiby (The Life of Hai Serhiievych Shaiba, 1931) and Opovidannia pro Maikla Parkera (Stories about Michael Parker, 1931). To avoid conforming to the by then only officially allowed style of socialist realism, Yohansen turned to writing several books of children’s literature or anecdotes and humorous sketches in the 1930s. After visiting remote locations in Ukraine and other parts of the USSR, he also produced several books of travel sketches, including Podorozh liudyny pid kepom (The Journey of a Man Wearing a Cap, 1932), Podorozh u Dagestan (A Trip to Dagestan, 1933), and Kos-Chahyl na Embi (Kos-Chagil on the Emba River, 1936).

Yohansen was an accomplished screenwriter and author of several scripts for theatrical productions. He cowrote (with Yurii Tiutiunnyk) the screenplay for Oleksander Dovzhenko’s classic Zvenyhora (1927), the silent film many consider the beginning of Ukrainian national cinema. Yohansen also collaborated with Les Kurbas and his influential Berezil theater on several of their productions.

Reviews

[Roman Trukhin · Rating 5 out of 5]

На Goodreads "Під парусом на дубі" поки не знайти, але я читав видання 1933 року — і це було круто. Якщо коротко, це такий собі тревелог про подорож на риболовецькі промисли в Причорномор'я. Але тут фішка: все це ще на вітрильниках, без двигунів і взагалі з таким вайбом, коли парус — це не просто романтика, а реальність.

Книга — це ніби машина часу: ти потрапляєш у той переломний момент, коли Радянська Україна тільки ставала на ноги. Але не подумайте, що це якийсь радянський пафос — тут усе набагато цікавіше. На кожному кроці помітна сатира, іронія і такий собі м'який сарказм. Чесно, відчуття, що Майк, як і багато його сучасників, щиро хотів вірити в ідею "окремої радянської України". Але, ну, самі знаєте, як воно пішло.

Що мене реально вразило, так це мова! Там стільки слів, яких ти сьогодні вже не почуєш. І не тільки "офіційної" мови, а й жаргонів, професійного сленгу. Ну і побут описаний так круто, що ти буквально чуєш, як пахне море, риба, а десь у кутку поскрипує старий парус.

Ще подумалось: ця книжка могла б бути корисною для людей на півдні України, які, може, сумніваються, чи була там Україна. Бо вона нагадує: була і як ще була! А якщо тобі цікаво, як жили люди тоді, що вони думали, як говорили — це точно для тебе. І написано дуже легко, просто читаєш і кайфуєш.

[Nataliia Khudoliei · Rating 4 out of 5]

Вкотре дивуюся, як Майк Йогансен вмів заплутувати, дурити та смішити читачів. Його стиль настільки особливий і впізнаваний, що, якщо вам трапиться один абзац його тексту, ви одразу зрозумієте, хто автор.

Скажу чесно, пробиратися через цей текст легше, ніж через «Подорож доктора Леонардо», але це зовсім не про швидке читання.
Знову текст про подорожі, частково Україною, частково в Дагестан, але все це на тлі якогось параду абсурду, в який дуже приємно зануритися.

Загалом, щоб зрозуміти, про що Майк Йогансен, якщо ви його не читали, достатньо просто навести цитату, яка пояснить усе без додаткових слів.

«Уночі, мов тать, підкрався провідник і став висаджувати отця Чарлза Кінгзлі на тій підставі, що, мовляв, безбілетним попам пресвітеріанської церкви нема чого роз’їжджати в радянських потягах. Святий отець Чарлз Кінгзлі вже почав пакувати свою біблію і книгу гімнів, але тут я уступився за свого компаньйона.
«Товаришу провідник, – сказав я м’яко. – Я цілком співчуваю вам у ваших прагненнях і намірах. Справді преподобний отець Чарлз Кінгзлі не має ніякісіньких підстав їхати радянським вагоном (оглянутим у Крюкові 13 Х 1929 р., як написано жовтого фарбою в нього над лівим буфером) у безмежних полях Мелітопільщини. По-перше, отець не має квитка. По-друге, цей самий отець є наш і з вами клясовий ворог, хоч він у книзі своїй явно впадає в дарвінізм, гекслеїзм, гумбольдтизм і інші наукові ізми. По-третє, святий отець Чарлз Кінгзлі умер уже два десятки років тому і похований на цвинтарі коло Ебердіна у рідній своїй Шотляндії. Усе це безперечно сильні і важисті аргументи проти нього, як пасажира радянського вагону.
Але ж зважте, товаришу провідник, на той факт, що преподобний отець, ботанік і письменник Чарлз Кінгзлі як пасажир цього вагону є чистісінький витвір моєї нестримної фантазії. Це, так би мовити, фантом. Коли хочете, то це фікція. Українською мовою, це, сказати б, привид. Авторова вигадка, як сказали літературнії критики, так звані чеснії літературні критики. Цей вельмишановний служитель церкви пресвітеріанської в даному разі абсолютно позбавлений найменших ознак реальності, буття, існування. Буття його суто номіналістичне»

А це з того, що в Україні актуальне вже століттями.

«Один сивий професор довго доводив мені, що українська мова то є попсований руський язик. Коли ви думаєте, що він був ідіот, чи кретин, то ви помиляєтеся, таких і досі ще є чимало. Піймав я його саме на польській мові. Він не мусив признатися, що польська мова теж видається йому за попсований руський язик.»