What do you think?
Rate this book
Апостольство меча
Книга «Апостольство меча» руйнує численні стереотипи щодо християнського ставлення до питань війни, революції та інших випадків застосування сили, аналізує витоки псевдохристиянського пацифізму, піднімає тему християнського підходу до володіння зброєю.⠀
Книга буде корисною священникам, богословам, філософам, широкому загалу читачів, тим, хто шукає морально-світоглядні орієнтири, будучи безпосередньо залученим до силової діяльності.
Книга буде корисною священникам, богословам, філософам, широкому загалу читачів, тим, хто шукає морально-світоглядні орієнтири, будучи безпосередньо залученим до силової діяльності.
160 pages, Hardcover
Published January 1, 2020
5 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
January 28, 2025
Книжка виявилася не зовсім такою, якою я її уявляла. Очікувала на пізнавальне і швидке прочитання, оскільки вона досить невеличка, проте місцями через текст доводилося просто таки продиратися.
Респект автору за пророблену роботу і опрацювання великої кількості джерел. Проте з реалізацією, я б сказала, не все гаразд. З приводу того, що вона розрахована на широкий загал читачів, можна посперечатися. З огляду на стиль викладення матеріалу і використану для цього лексику, людям, які не надто цікавляться історією і філософією, текст може видатися нудним, перевантаженим і, відповідно, непростим для сприйняття.
Ще книжка «потішила» ставленням автора до жіноцтва. Рукопокладання жінок-служителів і боротьба за права жінок поставлені на одному щаблі з ЛГБТ-ідеологією. А ще, виявляється, етатизм нав’язує жінкам думки про їхнє пригнічене становище, але ж насправді це все брехня і наклепи, це вам авторитетно чоловік каже! Наскільки ж жіноче питання зачіпає пана Ігоря за живе, що він навіть тут його бодай трохи, але зачепив. А ви думали, книжка лише про те, чи можна християнам зброю в руки брати? Отож. Цікаво було б дізнатися його ставлення до жінок-воїтельок, а може, з огляду на оці червоні прапорці, і не цікаво.
Респект автору за пророблену роботу і опрацювання великої кількості джерел. Проте з реалізацією, я б сказала, не все гаразд. З приводу того, що вона розрахована на широкий загал читачів, можна посперечатися. З огляду на стиль викладення матеріалу і використану для цього лексику, людям, які не надто цікавляться історією і філософією, текст може видатися нудним, перевантаженим і, відповідно, непростим для сприйняття.
Ще книжка «потішила» ставленням автора до жіноцтва. Рукопокладання жінок-служителів і боротьба за права жінок поставлені на одному щаблі з ЛГБТ-ідеологією. А ще, виявляється, етатизм нав’язує жінкам думки про їхнє пригнічене становище, але ж насправді це все брехня і наклепи, це вам авторитетно чоловік каже! Наскільки ж жіноче питання зачіпає пана Ігоря за живе, що він навіть тут його бодай трохи, але зачепив. А ви думали, книжка лише про те, чи можна християнам зброю в руки брати? Отож. Цікаво було б дізнатися його ставлення до жінок-воїтельок, а може, з огляду на оці червоні прапорці, і не цікаво.
October 9, 2024
У книзі висвітлено питання християнського ставлення до війни, революції, застосування сили, витоки псевдохристиянського пацифізму, піднято тему володіння зброєю. Автор опрацював велетенську кількість праць, щоб знайти відповіді на дані запитання.
Дякую автору за грунтовну працю. Я знайшла відповіді на багато запитань, які мене хвилювали. Також, ця книга допомогла мені сформувати власний погляд на війну і пацифізм.
Рекомендую прочитати «Апостольство меча» всім, а особливо прихильникам «мира во всем мире» та гедоністичного способу життя.
Основні тези, які я для себе витягла:
Стереотипною є думка, що заповідь «Не убий» є найтяжчим гріхом. Але це не так, найбільша і найперша заповідь - «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.» (Мт. 22:37-38) Святе Письмо говорить про необхідність страчувати злочинців і вести війну проти духовно і морально вироджених племен. Суспільство потребує чіткого розмежування добра і зла, схвальних і неприйнятних форм поведінки. Якщо суспільство втрачає його, то наражає на небезпеку кожного свого члена і деградує цілому.
Вбивство ворога на війні не є порушенням заповіді «Не убий». Навпаки, воно може бути виразом любові до Бога і ближнього, а на цій подвійній любові «стоять весь Закон і пророки» (Мт. 22:40).
Ісус розкрив повноту заповідей любові але не скасував принципів, необхідних для підтримки справедливості в умовах пошкодженого гріхопадінням світу.
Середньовічне християнство постійно жило у стані оборонної війни проти варварів та мусульман. Якби варвари і мусульмани не порушували європейських кордонів, якби не знищувалася святих місць християнства, Хрестові походи не були б потрібними.
Святий Августин зазначив умови, за яких війна є справедливою: її має вести законна влада, вона повинна спрямовуватися на захист держави та її народу, вона є крайнім засобом. Справедливість війни не звільняє її учасників від обов’язку гідної поведінки і не дозволяє вдаватися до невиправданого насильства.
Середньовічна церква доклала вагомих зусиль для євангелізації війська. Вважалося, що смерть у бою із противниками істинної віри вела до спасіння і прощення гріхів. У Візантії небесні блага обіцялося не лише за безпосередню участь у військовому спротиві, але за милостиню, пожертвування на його організацію.
Апостол Павло в Посланні до римлян каже що «немає влади, як не від Бога». Оскільки рівність часто доводить до суперечок, Бог встановив численні види влади і підлеглості, як от між чоловіком і жінкою, між сином і батьком, між старцем і юнаком, рабом і вільним, між начальником і підлеглим, між учителем та учнем. Сутністю влади є порядок панування і покори. Проте це не означає, що кожен, хто спромігся отримати владу у свої руки, є від Бога.
Суспільство може вдатися до силового повалення уряду за таких умов:
- після вичерпання всіх інших засобів,
- якщо він не спричинить більшого безладу,
- якщо обґрунтована надія на успіх,
- якщо раціонально неможливо передбачити кращі вирішення.
Безпідставно обмежуючи право на володіння зброєю, державна влада чинить аморально і стає причетною до злочинів. Беззбройність населення — це одна з гарантій панування над ним.
Можна виділити такі риси новітнього етатизму:
- несправедливий перерозподіл прибутків: збільшення податкового тиску на дрібний та середній бізнес, підвищення витрат на соціальну допомогу, що провокує паразитичний спосіб життя.
- адміністративна централізація.
- наступ на приватну і церковну освіту, посилення ролі заідеологізованої державної освіти.
- наступ на права батьків у сфері виховання дітей, руйнування батьківського авторитету, недопустимість покарань.
- руйнування авторитету чоловіка у сім’ї і у відносинах між чоловіком та жінкою, нав’язування жінкам думки про їхнє пригнічене становище.
- обмеження права на самозахист; формування ментальності, що спротив агресору - справа тільки держави.
Отже, християнство благословляє застосування сили як вимушений засіб, необхідний для відновлення справедливого миру. Християни як ніхто інший мають відстоювати право на володіння зброєю. Озброєне і вільне від пацифістських установок населення - фактор, що змушує державну владу не переступати межі.
Зараз ми, на жаль, живемо у часи дехристиянізації, де пацифізм поширився навіть на Ватикан. Нехтується та правда, що свою найвищу мету людина спроможна осягнути лише після смерті. Прихильники пацифізму прагнуть побудувати рай на землі, адже в Царство Небесне вони не вірять. Тому війни і страждання для них є чимось відразливим.
Пацифістська утопія ігнорує факт гріхопадіння - людська природа пошкоджена гріхом, людина схильна до зла, а отже, війни неминучі.
Дякую автору за грунтовну працю. Я знайшла відповіді на багато запитань, які мене хвилювали. Також, ця книга допомогла мені сформувати власний погляд на війну і пацифізм.
Рекомендую прочитати «Апостольство меча» всім, а особливо прихильникам «мира во всем мире» та гедоністичного способу життя.
Основні тези, які я для себе витягла:
Стереотипною є думка, що заповідь «Не убий» є найтяжчим гріхом. Але це не так, найбільша і найперша заповідь - «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.» (Мт. 22:37-38) Святе Письмо говорить про необхідність страчувати злочинців і вести війну проти духовно і морально вироджених племен. Суспільство потребує чіткого розмежування добра і зла, схвальних і неприйнятних форм поведінки. Якщо суспільство втрачає його, то наражає на небезпеку кожного свого члена і деградує цілому.
Вбивство ворога на війні не є порушенням заповіді «Не убий». Навпаки, воно може бути виразом любові до Бога і ближнього, а на цій подвійній любові «стоять весь Закон і пророки» (Мт. 22:40).
Ісус розкрив повноту заповідей любові але не скасував принципів, необхідних для підтримки справедливості в умовах пошкодженого гріхопадінням світу.
Середньовічне християнство постійно жило у стані оборонної війни проти варварів та мусульман. Якби варвари і мусульмани не порушували європейських кордонів, якби не знищувалася святих місць християнства, Хрестові походи не були б потрібними.
Святий Августин зазначив умови, за яких війна є справедливою: її має вести законна влада, вона повинна спрямовуватися на захист держави та її народу, вона є крайнім засобом. Справедливість війни не звільняє її учасників від обов’язку гідної поведінки і не дозволяє вдаватися до невиправданого насильства.
Середньовічна церква доклала вагомих зусиль для євангелізації війська. Вважалося, що смерть у бою із противниками істинної віри вела до спасіння і прощення гріхів. У Візантії небесні блага обіцялося не лише за безпосередню участь у військовому спротиві, але за милостиню, пожертвування на його організацію.
Апостол Павло в Посланні до римлян каже що «немає влади, як не від Бога». Оскільки рівність часто доводить до суперечок, Бог встановив численні види влади і підлеглості, як от між чоловіком і жінкою, між сином і батьком, між старцем і юнаком, рабом і вільним, між начальником і підлеглим, між учителем та учнем. Сутністю влади є порядок панування і покори. Проте це не означає, що кожен, хто спромігся отримати владу у свої руки, є від Бога.
Суспільство може вдатися до силового повалення уряду за таких умов:
- після вичерпання всіх інших засобів,
- якщо він не спричинить більшого безладу,
- якщо обґрунтована надія на успіх,
- якщо раціонально неможливо передбачити кращі вирішення.
Безпідставно обмежуючи право на володіння зброєю, державна влада чинить аморально і стає причетною до злочинів. Беззбройність населення — це одна з гарантій панування над ним.
Можна виділити такі риси новітнього етатизму:
- несправедливий перерозподіл прибутків: збільшення податкового тиску на дрібний та середній бізнес, підвищення витрат на соціальну допомогу, що провокує паразитичний спосіб життя.
- адміністративна централізація.
- наступ на приватну і церковну освіту, посилення ролі заідеологізованої державної освіти.
- наступ на права батьків у сфері виховання дітей, руйнування батьківського авторитету, недопустимість покарань.
- руйнування авторитету чоловіка у сім’ї і у відносинах між чоловіком та жінкою, нав’язування жінкам думки про їхнє пригнічене становище.
- обмеження права на самозахист; формування ментальності, що спротив агресору - справа тільки держави.
Отже, християнство благословляє застосування сили як вимушений засіб, необхідний для відновлення справедливого миру. Християни як ніхто інший мають відстоювати право на володіння зброєю. Озброєне і вільне від пацифістських установок населення - фактор, що змушує державну владу не переступати межі.
Зараз ми, на жаль, живемо у часи дехристиянізації, де пацифізм поширився навіть на Ватикан. Нехтується та правда, що свою найвищу мету людина спроможна осягнути лише після смерті. Прихильники пацифізму прагнуть побудувати рай на землі, адже в Царство Небесне вони не вірять. Тому війни і страждання для них є чимось відразливим.
Пацифістська утопія ігнорує факт гріхопадіння - людська природа пошкоджена гріхом, людина схильна до зла, а отже, війни неминучі.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews