Мандрівки до Аберфайлю

by Роман Іваничук

Нова книга Романа Іваничука – щоденник, але зовсім інакший, ніж попередній, виданий кілька років тому. Він менше заполітизований, у ньому домінує тепло і любов, а кожен запис є цікавим сплавом публіцистичних і художніх розмислів автора про близьких йому людей і долю України. Органічно вплетені в канву щоденника історична повість про Святослава Володимировича "Погоня" та гротескний бал-маскарад. А об’єднує всю книгу символічний образ копальні Аберфайлю – своєрідного підземелля безчасся, мандруючи яким, письменник намагається віднайти і реконструювати у слові бодай одробини вічної істини, що становила духовну сутність наших предків.

204 pages, Hardcover

First published January 1, 2013

About the author

Український письменник, громадський діяч, один з організаторів Товариства української мови ім. Т.Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України (з 1960), депутат Верховної Ради України І-го скликання (1990-94). Заслужений працівник культури України.
Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Літературної премії ім. А. Головка, премії ім. І. Мазепи. Герой України.

Reviews

[Maryana · Rating 5 out of 5]

"Мандрівки до Аберфайлю"- нещоденний щоденник Романа Іваничука, в який він майстерно вплітає історичну повість "Погоня", описує бал-маскарад тварин, і тут ви неодмінно впізнаєте наших політиків, передбачає події на Майдані... Ділиться роздумами над життям безхатченків, десь нещадно критикує, а десь підносить на п'єдестал творчість сучасних українських письменників... І все, більше не скажу, а то й читати не будете)

В геніальності автора мені переконуватись уже не треба, але він тут видався мені іншим, напевно, дуже щирим, бо хоч в романах він і висловлює свої думки устами героїв, та тут, у щоденнику, де мова йде від першоі особи, текст надсправжній, наддушевний і надінтимний; гостріше відчувається любов до країни, до життя і вдячність за те, що воно йому подарувало.

Думала чи писати, але не виходить мені з голови. Нещодавно, на форумі зачепили тему, кому заборонити голосувати. І там звучали фрази, що людям за 60 уже пізно вирішувати долю своєї країни.
Але насправді, дорогі мої, дай Бог усім нам мати сьогодні таку ж світлість розуму, таке ж молодече завзяття і жагу до життя!!!, яку має автор у своєму, більш ніж поважному, віці.

Роман Іванович уже не вперше говорить, що ось ця вже його остання книга, та я знаю, що це не так. І хочу попросити у вищих сил подарувати йому ще довгих років життя і великого та непоборного бажання працювати. Бо його книги милують мій зір, залишають глибокий слід в моїй душі, дають мені можливість насолоджуватись чудовою мовою, змінюють мене, не дозволяють забувати, ким були мої предки, викликають бажання навчити інших любити його творчість, і просто дають ще один привід гордитись тим, що я -українка.