У другій книжці Дзвінки Матіяш "Роман про батьківщину" – історії різних жінок, що живуть і жили в різних десятиліттях минулого століття, почуті й переказані автором.
Це друга книжка Дзвінки, що вийшла років з десять тому і за цей час була кілька разів перевидана, бо не втратили актуальності історії різних жінок з різних десятиліть минулого століття.
«Роман про батьківщину» авторка написала під час навчання в Любліні, коли зрозуміла, як сильно сумувала за батьківщиною. І це саме той випадок, коли під впливом ностальгії написався чудовий роман, де ритміка слів, ніби водограй, що не потребує розділових знаків.
Хоч мені й імпонує стиль Дзвінчиного письма, ковтати її тексти я не можу. Тому читаю і перечитую їх поступово, плавно; пірнаю у свої спогади і думаю як же точно: «…батьківщина це там, де ми народжуємось, і де буваємо довго, іноді коротко, це дороги, якими ходимо, дороги, якими тікаємо і вже ніколи не повертаємося. батьківщина - це там де нас може й не бути. там, де нас уже немає. там де хотілося би померти…».
Я дуже любила читати такі "потоки свідомості" у підлітковому віці. Зараз же, читаючи на анотації "історії різних жінок", я дійсно очікую історії - з початком, кінцем, якщо пощастить, сюжетом.