Нова книжка молодого українського письменника складається з двох повістей та оповідань. Перед нами постає зовсім несподіваний і трохи загадковий Любко Дереш... "Миротворець" - дивні історії, сумні та загадкові, леймотивом яких звучить філософська думка: "ГЕНІЇ ТА ГЕРОЇ ЗАВЖДИ САМОТНІ..."
Любко Дереш (* 10 серпня 1984, Пустомити, Україна) — сучасний український письменник. Повне ім'я — Любомир Андрійович Дереш.
Народився у місті Пустомити Львівської області, закінчив Львівський фізико-математичний ліцей та економічний факультет Львівського університету.
В 15 років Любко Дереш написав свій перший роман — «Культ», а виданий він був, коли автору виповнилося вісімнадцять. Книга молодого письменника відразу ж викликала неабияку хвилю пристрасних дебатів у молодіжних кав’ярнях і модних редакціях. Роман був перекладений на кілька іноземних мов.
Згодом вийшли романи Дереша, які стали національними бестселерами («Поклоніння ящірці», «Архе», «Намір!», «Трохи пітьми», «Голова Якова»).
Lyubko Deresh (* 10 August 1984, Pystomyty, Ukraine) — is a contemporary Ukrainian writer. Full name — Liubomyr Andriyovych Deresh.
Born in Pystomyty near Lviv, in 1984, Deresh graduated from Lviv physics-mathimatics lyceum and got his undergraduate degree in Economics from Lviv University.
At the age of 15 Deresh wrote his first novel, Cult (an excert from Cult was translated by Peter Constantine and published in the "Fiction" magazine in 2008), which he managed to publish 3 years later in 2001 when he turned eighteen. Young writer's quickly gained prominence thanks to the success of Cult. The novel has been translated into multiple languages.
Afterwards, Deresh published a number of successful novels, among them «Of lizard generation», «Архе», «Intent!», «A bit of darkness», «Yakov's head»).
Книга спочатку може здатися складною для розуміння, але потім захоплюєшся і ти вже в "тємі". Читається легко, слова ковтаються, зникають у джерельне місце мозку й переварюються. Після прочитання захотілося шукати свою істину і вчити арабську мову. Насправді книга заспокоює і хвилює водночас. Чому хвилює? Бо починаєш задумуватися про своє життя і заглиблюватися у минуле. Раджу до прочитання!
Як на мене, то стиль в Дереша не дуже помінявся (правда останнє, що я читав, здається, було "Архе"). Саме читання доволі цікаве, але не покидає відчуття якоїсь надуманої містифікації. Через книжку якоюсь червонющою ниткою проходить ідея пошуку "істинного знання", об'єднання і пошук паралелей, створення якогось універсального графа, якщо хочете, в корені якого буде міститися відповідь на всі питання. І, незалежно від обгортки, це призводить головного героя до пізнання Бога та розкриття самого себе. Таким чином обидві повісті дуже схожі, тому читати другу вже не так цікаво (як тільки доходить до Хронокосмосу). Крім того в кінці історії про Лянге автор наче вибачається, вказуючи що ніхто не може підтвердити правдивість історії, що як на мене, трохи зайве. П.С. Дізнався про святого Христофора.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Легка книга для прочитання. Маємо три умовні частини які вже під кінець виявляються пов'язаними, так іще так, що згадуєш "Культ", який я прочитав перед цим.
Перша частина цікава. Я то вперше читавм, мабуть, текст де розповідають про деякого генія-бога та так цікаво, що аж захоплюєшся і набираєшся мотивації.
Друга частину про Опенгеймера теж було цікаво почитати. Перед цим ходив на фільм та завдяки ньому й іще загуленій тоді ж інформації міг скласти собі в голові певну картину та розуміти контекст. Інколи буквально уявляв та згадував сцени з фільму покладаючи текст на зображення в голові.
Третя частина ж нагадаю не менш цікавий хоч і побудований на простих людях сюжет. Інколи здавалося, що автор його писав якраз під тими кислотами, що описував в книзі, "Культ" момент аж ніяк. Різнобарвність всіх наркотиків, що описана в книгах автора натякає на цікавий досвід самого автора, що мене аж ніяк не відлякує.
Рекомендую до прочитання загалом. А ще удачі в пошуку того самого "протокоду" і нехай вам ніхто не наламує ото наче ви ті серфери.
Дереш подорослішав, а з ним набув статечності й сам текст, хоч питання залишились по суті ті ж самі. "Синайський цикл" прийшов на заміну неокресленому циклу про Мідні Буки. Хтонічні відголоски минулого геть розчинились в повітрі, а натомість пошук відповідей на вічні питання все виразніше перебрався в площину сьогодення.
Лінгвістика, Фундаментальні Науки, Герменевтика та навіть Теорії Змови - що ж їх поєднує? Що поєднує людей котрі обсесують ними? Чим вони різняться від решти населення планети Земля? Дереш задається справді цікавими філософськими питаннями, щодо начала всіх речей - протомови, протокоду та протозакону буття. Щодо можливості осягнути їх обмеженим людським сприйняттям.
У кожного свій шлях до пізнання істини, але чи на стільки він різниться у фізика ядерника, та бродяги що проводить поглядом безтурботні дні на березі Акабської затоки? У божевіллі, як і у просвітленні, всі рівні... як і у бажанні знайти спокій, та ніколи не бути Самотніми.
Книга складається з трьох частин, сюжетно різних, проте поєднані вони темою пошуку істини і Бога. Власне, Історія Миротворець, яка дала назву збірці, про Оппенгеймера. Як на мене, його сумління і суперечка між амбіціями, самотністю і відповідальністю не викладає переконливо, а схоже на спробу додумати за Оппенгеймера його внутрішній конфлікт, який направду нікому не відомий. Третя історія про обкуреного сейфера з Одеси в оточенні російських друзів, і його пошуки Бога не зачепила мене. Хоча деякі відсилки до релігійних історій і подій пізнавальні і загалом книга читається легко.
This entire review has been hidden because of spoilers.
«Миротворець» Любка Дереша – це книга, яка містить дві повісті та одне оповідання: – «Дивна історія Стефана Лянґе» – «Миротворець» – «Святий Христофоре, молися за нас»
І якщо перші два твори я прочитала доволі швидко та із великою цікавістю, то третій мені зовсім не сподобався. Я навіть трохи засмутилася, тому що люблю творчість цього автора і підсвідомо очікувала чогось іншого.
Давайте спочатку коротко опишу свої позитивні враження. Саме в цій книзі я відкрила для себе іншого Любка Дереша – задумливого й загадкового. Він дуже вміло підштовхує читачів до роздумів та дає нам можливість не просто швидко пройтися по сторінках, але й скласти свої особисті враження про прочитане.
Наприклад, у «Дивна історія Стефана Лянґе» переплітаються історії декільох життів, і в фіналі книги ми намагаємося зрозуміти, чи це справді кінець, а чи лише початок чогось нового.
У «Миротворець» оповідь ведеться про Роберта Оппенгеймера та останні хвилини перед тим тестуванням пристрою, який змінить світ назавжди. Читаючи саме цю історію, я згадувала фільм Нолана, який вийшов ще у 2023 році. Цікаво було ловити себе на тому, що деякі зі згадок у книзі я вже знаю.
А от «Святий Христофоре, молися за нас» зовсім мене не вразила. Цей твір написаний ще у 2013 році, тому частково я можу зрозуміти там згадки росіян, але якщо брати до уваги ситуацію сьогодні, то читати про бідних сусідів та спільні роздуми про життя й "велике" не дуже хочеться.
Отже, якщо підсумувати враження, то перші два твори Любка Дереша я справді раджу – вони мені сподобалися. А от щодо третього є великі сумніви, або ж це зовсім не моя історія.
• Я гадав, що смерть – це сон, але я почуваю себе так, ніби пробуджуюся.
• Людей змінюють не ситуації, людей змінюють інші люди. Він знав, що він – на перехресті світів, де змінюються людські долі.
«Видавництво Анетти Антоненко» Більше відгуків на книги за тегом #ВіраЧитає ❤️
Ця книжка настільки нерівна в моєму сприйнятті. Так, вона наче всюди про одне і те саме. Всі ті ж питання бога (playing God), осягання віри (увірування), сенсу життя, внутрішньої порожнечі і її заповнення. Але, якщо перша оповідь: розкішна, на мій смак, містифікація, котра написана на одному диханні. Справді чудовий зразок містифікації на межі із магішним реалізмом, переплетеним із галицько-лемківською побожністю. То друга і третя - далеко не такі. Друга оповідь, про Оппенгеймера, написана про внутрішні почуття, про отримання цієї божої енергії й відчуття сили, благословення і т.д. (це про самодурство чи ні, бо я так і не зрозумів, наскільки Дереш це серйозно?). А третю я змушував себе дослуховувати, бо ці мальчіки із Адєси, які з рускімі на Балі (ок, цього разу наче в Єгипті) і пізнають дзен та просвітлення - зараз це якось тяжко сприймати, хоча знаю, що це провідна лінія Дерешових текстів протягом кількох років і в наступній книжці в тому числі. І тут наче якась іронія з цього хронокосмосу місцями, але воно дуже мимо. Тому враження від всієї книжки дуже по низхідній, хоча й не можу сказати, що оповідь про Оппенгеймера мене потішила.
Да. Определенно, Дереш изменился. Изменилась стилистика написания, темы, хотя и не скажешь определенно, в какую сторону. Да и не надо. Дивна історія Стефана Лянґе - довольно неплохая история, но уж очень отличается от "привычного" Дереша, и это весьма непривычно (ох уж эта тавтология). Миротворець. Мне не понравилась эта история о внутренних переживаниях создателя ядерной бомбы. Ну вот как-то плохо вышло. Святий Христофоре, молися за нас - по моему скромному мнению это лучшая история сборника. Возможно, потому как вполне в духе Дереша, того, который написал Культ, Ящерицу, Архе, Голову Якова, и так далее. В целом довольно неплохой сборник, почитаем "Останню любов Асури Махараджи", посмотрим, окончательно ли изменился автор или таки нет.
Чи існує Бог? В чому сенс нашого існування? Здається кожен рано чи пізно ставив собі подібні запитання. Відповіді на них шукають персонажі трьох оповідань. Герої оповідань займаються переважно самокопанням не приймаючи жодних рішень. Якщо перша розповідь хоч якось притягує таємничістю молодого генія, то друга є просто якоюсь художньо прикрашеною статтею із вікіпедії. Третя ж - нудний потік свідомості із домішками фактів із східних релігій. В цілому жоден герой не викликає жодних емоцій. Жоден автор не може дати відповіді на найголовніші питання (і не повинен), але мав би хоча б підштовхнути до їх пошуків. Книга ж викликала цілком протилежні бажання. Можливо в цьому і був її сенс? Не знаю...
Ահա ձեզ ժամանակակից գրականության ստացված օրինակ: Գրող, որը սերտել ա իրենից առաջ եղած «ճշմարտությունները», թեմաները, իմաստությունները ու կարողանում ա շատ ներդաշնակ կերպով դրանք արտահայտել իր ստեղծագործություններում, տվյալ դեպքում՝ պատմվածքներում: Էս առումով Դերեշն ինձ հիշեցրեց բորխեսյան ավանդույթը, որն ըստ իս պիտի լինի ժամանակակից գրողի փարոսը:
Մի բան կարմիր թելի պես անցնում ա գրքում ընգրկված բոլոր 3 պատմվածքներում. սեփական եսի ու կյանքի իմաստի որոնում ու Աստծու հետ կապը կամ ավելի շուտ՝ Աստծուն ուղղված հարցերի ու հարցականների շարանը:
Ставлю 5 в основному за оповідання про Стефана Лянге. Дереш в ньому описав (Описав! Зафіксував! Вибив у камені!) вкрай цікавий галичанський соціокультурний феномен: Очікування на Дитя Боже. Очікувати Спасителя загалом мабуть властиве всім, але галичанський варіант це саме "Спаситель - Дитя народжене на Нашій Землі, в Сусідньому Селі". Автор справді якісно, поетично і художньо презентує опис такого дитяти, дбайливо виведений наче Давид Мікеланджело, ані додати ані відняти.
Трохи псевдофілософствування про геній та злочин, трохи нолановщини, трохи кастанедівщини з купою росіян навколо (ну, 2013 рік, списуємо на це, але ж тригерить), в центрі - звичайно ж чоловіки, жінки там - суцільний тягар. Але мова гарна, читається легко, коли не бісить.
Дереш і до цього писав дивні тексти, але це вже щось зовсім нудне. Наче й сюжети хороші, але оті "самокатування" героїв, вірші про бога, бог лінговогеній, Синай... Не моє таке чтиво.