What do you think?
Rate this book
Репетитор
Що робити самотньому вісімнадцятирічному хлопцеві, який знайомиться з рідним батьком під колесами його авто? Андрій, котрий усе свідоме життя плекав у собі абсолютну незалежність і навіть гординю, не зміг опиратися таким звичайним і звичним для всіх інших почуттям, як любов до кревних. Колись, смертельно ображений, він палав бажанням убити падлюку, яка обдурила його маму. Однак замах на життя віднайденого батька вчиняє хтось інший, а Андрій - головний підозрюваний...
Unknown Binding
First published January 1, 2013
4 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
January 26, 2021
Це моє перше знайомство з автором. Прийшла до бібліотеки, щоб взяти «Терези», а пішла із трьома книжками. Вже прочитавши «Репетитора» дізналася, що то і є перший виданий роман авторки – отак випадково почала я у хронологічному порядку :)
Отже, що маємо.
Андрій – людина, яку вимуштрувала доля. Саме вимуштрувала. Так сталося, що мати залишилася сама-самісінька ще у юному віці. Не зовсім гарна історія сталася і з її вагітністю, і, як людина слабка, вона не витримала. Маючи роботу, ще більш-менш трималася, а от втративши її – опустила руки: все чекала і сподівалася, що трапиться їй робота варта її освіти і самоповаги, зовсім забувши, що вона не сама, що є дитя, яке потребує турботи і опіки. Я добре пам’ятаю, як у 90-ті багато хто з «інтелігентних» професій мали виходити торгувати на ринки, або прибирати двори, або й вантажити. Але Ірина все ніяк не могла спуститися зі свого п’єдесталу і піти заробити хоч якусь копійку, щоб було елементарно що поїсти в хаті! Тож це мав зробити сам малий Андрій. Він мив під’їзди, вигулював собак, хапався за будь-що і, як справжній чоловік, приносив додому і гроші, і харчі. А мати… А мати гидувала тим всим… І дитина замикалася в собі ще більше, стверджуючись на думці, що має сам один торувати собі життєвий шлях. Саме тому у 13 років він просто викреслив мати зі свого життя. Чи вона сама себе з нього викреслила. Остаточно.
Саме тому, весь текст пронизаний станом парубка. Він, як їжак, нікого до себе не підпускає, віджартовується, але щирі люди також бачать, що за цією поведінкою ховається прагнення не бути одиноким. Одна з героїнь так його описує: «Ніби птах прокинувся від важкої сплячки, прагне злетіти до неба, бачить це небо, марив ним у снах, але крила не пускають, важкі, прибиті до землі. Благають про допомогу і водночас кричать, щоб не підходили занадто близько…» Майже всі діалоги з Андрієм це перепалки, таке собі відгавкування, і дуже часто хотілося просто тріснути його, щоб просто припинив! Емоційно це виснажувало і більше НЕ подобалося, ніж подобалося. Хоча і зрозуміло, що інакше і не можна було такого героя описати.
Я так думаю, що оця правдивість в описі головного героя посунула для мене на другий план і не логічність поведінки віднайденого батька, який привів додому зовсім незнайому йому дитину, щоб та опікувалася дітьми. І те, що якимось незбагненим чином вийшло так, що вітчим Андрія зіграв не останню роль у його житті. І те, що так і не зрозуміло достеменно чи саме так, як розповідала мати маленькому Андрійку, повівся з нею батько (бо наприкінці книжки вона ж говорить зовсім іншу версію смерті бабці).
Отже, що маємо.
Андрій – людина, яку вимуштрувала доля. Саме вимуштрувала. Так сталося, що мати залишилася сама-самісінька ще у юному віці. Не зовсім гарна історія сталася і з її вагітністю, і, як людина слабка, вона не витримала. Маючи роботу, ще більш-менш трималася, а от втративши її – опустила руки: все чекала і сподівалася, що трапиться їй робота варта її освіти і самоповаги, зовсім забувши, що вона не сама, що є дитя, яке потребує турботи і опіки. Я добре пам’ятаю, як у 90-ті багато хто з «інтелігентних» професій мали виходити торгувати на ринки, або прибирати двори, або й вантажити. Але Ірина все ніяк не могла спуститися зі свого п’єдесталу і піти заробити хоч якусь копійку, щоб було елементарно що поїсти в хаті! Тож це мав зробити сам малий Андрій. Він мив під’їзди, вигулював собак, хапався за будь-що і, як справжній чоловік, приносив додому і гроші, і харчі. А мати… А мати гидувала тим всим… І дитина замикалася в собі ще більше, стверджуючись на думці, що має сам один торувати собі життєвий шлях. Саме тому у 13 років він просто викреслив мати зі свого життя. Чи вона сама себе з нього викреслила. Остаточно.
Саме тому, весь текст пронизаний станом парубка. Він, як їжак, нікого до себе не підпускає, віджартовується, але щирі люди також бачать, що за цією поведінкою ховається прагнення не бути одиноким. Одна з героїнь так його описує: «Ніби птах прокинувся від важкої сплячки, прагне злетіти до неба, бачить це небо, марив ним у снах, але крила не пускають, важкі, прибиті до землі. Благають про допомогу і водночас кричать, щоб не підходили занадто близько…» Майже всі діалоги з Андрієм це перепалки, таке собі відгавкування, і дуже часто хотілося просто тріснути його, щоб просто припинив! Емоційно це виснажувало і більше НЕ подобалося, ніж подобалося. Хоча і зрозуміло, що інакше і не можна було такого героя описати.
Я так думаю, що оця правдивість в описі головного героя посунула для мене на другий план і не логічність поведінки віднайденого батька, який привів додому зовсім незнайому йому дитину, щоб та опікувалася дітьми. І те, що якимось незбагненим чином вийшло так, що вітчим Андрія зіграв не останню роль у його житті. І те, що так і не зрозуміло достеменно чи саме так, як розповідала мати маленькому Андрійку, повівся з нею батько (бо наприкінці книжки вона ж говорить зовсім іншу версію смерті бабці).
November 18, 2023
Це була моя перша книга сучукрліту, звісно і перше кохання. Я, здається, ще вчилася в школі, чи вже у університеті. Це було перше кохання із першого прочитання. Як гарно було читати, щось сучасне, щось українською, щось про наш час, із захопливим сюжетом. Це було супер. Зараз не знаю, як би пішло, і не хочу знати, нехай залишиться цей захват на довго, а це вже на хвилиночку 10 років!
January 25, 2026
Дуже непогана історія. Схожа на класичні українські серіали.
March 3, 2023
Люди, це захват.
Бездоганне, ювелірно-точне змалювання психології підлітка... - ба ні, вік тут, все ж таки, як на мене, навіть не головне... - психології неймовірно щирої, вразливої людини, максималіста з душею "без шкіри", змушеного прилаштовуватися до реалій світу, де чутливість, щирість, вразливість - ґандж.
"- Я не знаю, злочинець він чи ні, але… його очі…
— Що з його очима?
— А ви не бачили?
— Якось не придивлявся.
Ніби птах прокинувся від важкої сплячки, прагне злетіти до неба, бачить це небо, марив ним у снах, але крила не пускають, важкі, прибиті до землі. Благають про допомогу і водночас кричать, щоб не підходили занадто близько…"
Ох, як знайомо...
Неймовірно харизматичні головні герої - обоє. Герої, яким то стусанів дати кортить, то обійняти й загорнути у ковдрочку, бо телепні ж Господи, які ж телепні і старший, і молодший! Яблуко від яблуні...
Шедевральне змалювання репетиторської праці - божечки, ну як же ж усе впізнавано!
Бездоганне, ювелірно-точне змалювання психології підлітка... - ба ні, вік тут, все ж таки, як на мене, навіть не головне... - психології неймовірно щирої, вразливої людини, максималіста з душею "без шкіри", змушеного прилаштовуватися до реалій світу, де чутливість, щирість, вразливість - ґандж.
"- Я не знаю, злочинець він чи ні, але… його очі…
— Що з його очима?
— А ви не бачили?
— Якось не придивлявся.
Ніби птах прокинувся від важкої сплячки, прагне злетіти до неба, бачить це небо, марив ним у снах, але крила не пускають, важкі, прибиті до землі. Благають про допомогу і водночас кричать, щоб не підходили занадто близько…"
Ох, як знайомо...
Неймовірно харизматичні головні герої - обоє. Герої, яким то стусанів дати кортить, то обійняти й загорнути у ковдрочку, бо телепні ж Господи, які ж телепні і старший, і молодший! Яблуко від яблуні...
Шедевральне змалювання репетиторської праці - божечки, ну як же ж усе впізнавано!
Displaying 1 - 4 of 4 reviews