...В останню суботу листопада все більше свічок пам’яті у вікнах і на майданах. За останні роки українці багато дізналися про самих себе і про свою непросту історію. І дедалі більше дізнається світ. Багато країн, парламентів і світових прогресивних діячів визнали Голодомор 1932–1933 років в Україні геноцидом. Все це сталося вже без Джеймса. Але багато в чому завдяки йому.
«... і всі новодоступні документи, і новітні дослідження не змінили основного портрета подій, який я дав у 1982 році на Міжнародній конференції про Голокост і геноцид. Я переконаний, щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було знищити другу радянську республіку, а отже, вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію у розумінні народу, знищити Україну як таку. Калькуляція була дуже простою і вкрай примітивною: нема народу, отже, нема окремої країни, а в результаті нема проблем. Така політика в класичному розумінні цього слова означає ГЕНОЦИД» (Джеймс Мейс «Ваші мертві вибрали мене...» «День», 12. 02. 2003 р.).
Джеймс Мейс таки став повноправним учасником українського політичного і культурного дискурсу, чого так пристрасно прагнув і чого домагався практично з перших днів свого перебування в Україні. Джеймс напружено шукав разом з усіма чесними українськими ученими, журналістами, аналітиками відповіді на непрості запитання, поставлені перед Україною. Серед учасників українського інтелектуального процесу Джеймс Мейс таки різко виділявся: темпом, фундаментальною освіченістю, ерудицією і беззаперечним полемічним талантом. Його робота в англомовному тижневику газети «День» давала йому можливість бути в курсі гарячих політичних новин, він добре знав обставини побуту пересічних українських громадян, те, що він був одружений з українською письменницею, відкривало йому безпосередній доступ до культурної і мистецької еліти, тісні зв’язки з українською еміграцією давали йому можливість відслідковувати настрої іноземців щодо України, окрім того, він підтримував безпосередні зв’язки із відомими сучасними вченими за кордоном і був у курсі останніх надбань світової інтелектуальної і філософської думки в таких галузях, як конфліктологія, теорія розвитку націй і етносів, а найважливіше — геноцидознавства, саме в цій суспільствознавчій дисципліні він займав провідне місце серед учених світу. Ці та багато інших факторів зумовили те, що він чимало проблем озвучував першим. Серед дослідників української проблематики він першим вловлював загрози і ризики, які поставали, або можуть постати перед молодою українською державою. В його публікаціях немає ані натяку на надмірний дидактизм чи резонерство. Це був точний і почасти безпощадний зріз певної проблематики, підкріплений вагомими аргументами, часовий і просторовий її вимір.