В книжці українського радянського письменника вміщено ліричні оповідання про війну і дітей, про післявоєнне дитинство, чистоту людських відносин і душевне благородство, красу природи, про хлопчачі мрії
Зміст: Пролетіли коні. Дядько Олекса. З горіха зерня. Нічний півень. До батька. Бель Паризьєн. Діти війни. Озброєні діти. По мерзлу калину. Олень Август. «У синьому небі я висію ліс». Таке страшне, таке солодке життя... Єгипетський гусак. Сліпий Сень. На Дніпрі. Лось. Підопригора. Вуйко і дівчинка. Сім'я дикої качки.
Український кіносценарист, журналіст, а також поет і прозаїк доби течії т. зв. «шістдесятників» у національній літературі.
Дитинство видатного письменника пройшло у с. Старий Животів на Вінниччині у родині сільських інтелігентів. Батьки присвячували достатньо часу для розвитку та навчання хлопця. Тож, після закінчення середньої школи з відзнакою, він подався до столиці здобувати вищу освіту. Однак, мрія стати журналістом здійснилася не одразу: не пройшовши занадто великий конкурс до Київського університету, через рік йому вдалося почати навчання у Ніжині та цілком поринути у вир літературної творчості.
Період активної творчої діяльності припав на т. зв. «хрущовську відлигу», завдяки чому автор міг майже безперешкодно, без суворої радянської цензури минулих років, друкувати збірки оповідань («Яблуко з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку земного», «Запах кропу»). Як молодого перспективного літератора, його запрошують у складі делегації до Франції, а його ім’я стає відомим не тільки на теренах Батьківщини, а й за її межами. Однак, в державі настає період застою, що безперечно відображається і на творчості письменників. І лише за часів «українського відродження» відбувається деякий творчий сплеск.
Останні роки життя Є. Гуцало страждає на тяжку хворобу, що зрештою, призводить до його смерті на початку липня 1995 року.