What do you think?
Rate this book
Бронебійна публіцистика #4
Поза межами можливого. Що таке поступ? Одвертий лист до гал[ицької] української молодежі
Із публіцистичної робітні Івана Франка
Іван Франко - знакова постать у новітній історії України, не тільки літературній та загальнокультурній, а й політичній. Це не лише багатогранно обдарований письменник та вчений, феноменальна продуктивність та різнобічність інтересів якого не має аналогів у вітчизняній традиції та рідкісна у світовому контексті, а й харизматичний громадський та політичний діяч, один із перших наших професійних політиків, співзасновник та голова першої української політичної партії (РУРП - Русько-української радикальної партії), симпатик та промотор феміністичного руху, невтомний борець за емансипацію людини і нації від будь-якого поневолення, гніту й визиску - соціального, економічного, політичного, освітнього, релігійного...
Син сільського коваля, який виріс на провідного європейського інтелектуала, щоб відкрити світові невичерпний потенціал свого бездержавного тоді народу і прищепити на рідному ґрунті наймодерніші досягнення західної цивілізації; вічний опозиціонер, який через свою буремну революційну натуру та колючу правдомовність не міг досягти компромісу не лише з офіційною владою, а й із численними громадськими та політичними рухами епохи; замолоду - завзятий пропагандист соціалістичних переконань та драгоманівського «громадівства», який у роки зрілості пророче передбачив крах ідеології марксизму та згубні наслідки виродження соціал-демократичної партії у квазірелігійну тоталітарну секту; речник національної ідеї, який гаряче обстоював етнонім «українець» замість загальноприйнятого у тогочасній Галичині «русин», першим в історії вітчизняної політичної думки обґрунтував ідеал національної самостійності (майже одночасно з Миколою Міхновським), а відтак іще за життя здобув титули «галицького Шевченка», «великого Каменяра» та «українського Мойсея», - Франко й сьогодні, майже сто років по смерті, продовжує дивувати та надихати, будити думку та спрямовувати до дії.
Дзеркалом Франкового політичного світогляду, в усій його еволюційній складності, іноді драматичній суперечливості та водночас глибинній ідейній цілісності, була публіцистика. Франко-публіцист - це спостережливий обсерватор, вдумливий літописець галицької «книги битія», діяльний учасник та організатор суспільно-політичного життя України (найперше, хоч і не тільки, Західної) останньої третини ХІХ - початку ХХ століття, пристрасний полеміст, політичний ідеолог та глибокий соціальний мислитель. У своїх незчисленних статтях, рецензіях, повідомленнях, виступах, написаних, здавалося б, «на злобу дня», і розсипаних у десятках різномовних органів української (галицької та наддніпрянської), польської, російської, австрійської, німецької, угорської, єврейської преси, він дав високу «школу політичного думання» та публіцистичної майстерності, в якій є чого навчитися і нам, сьогоднішнім.
Без сумніву, варто прислухатися до пророчих порад та пересторог цього «героїчного інтелекту» (Євген Маланюк). Проте треба пам’ятати, що пекуча актуальність Франкової публіцистики - не лише переконливе свідчення прозорливості генія, а й гіркий докір нашій фатальній неспроможності й досі вирішити ті проблеми, які були об’єктом його тривожних рефлексій ще понад століття тому.
Нижче подаємо три програмові статті Івана Франка, які найвиразніше репрезентують його світоглядні переконання: «Поза межами можливого» (1900), «Що таке поступ?» (1903) та «Одвертий лист до гал[ицької] української молодежі» (1905).
Богдан ТИХОЛОЗ
Іван Франко - знакова постать у новітній історії України, не тільки літературній та загальнокультурній, а й політичній. Це не лише багатогранно обдарований письменник та вчений, феноменальна продуктивність та різнобічність інтересів якого не має аналогів у вітчизняній традиції та рідкісна у світовому контексті, а й харизматичний громадський та політичний діяч, один із перших наших професійних політиків, співзасновник та голова першої української політичної партії (РУРП - Русько-української радикальної партії), симпатик та промотор феміністичного руху, невтомний борець за емансипацію людини і нації від будь-якого поневолення, гніту й визиску - соціального, економічного, політичного, освітнього, релігійного...
Син сільського коваля, який виріс на провідного європейського інтелектуала, щоб відкрити світові невичерпний потенціал свого бездержавного тоді народу і прищепити на рідному ґрунті наймодерніші досягнення західної цивілізації; вічний опозиціонер, який через свою буремну революційну натуру та колючу правдомовність не міг досягти компромісу не лише з офіційною владою, а й із численними громадськими та політичними рухами епохи; замолоду - завзятий пропагандист соціалістичних переконань та драгоманівського «громадівства», який у роки зрілості пророче передбачив крах ідеології марксизму та згубні наслідки виродження соціал-демократичної партії у квазірелігійну тоталітарну секту; речник національної ідеї, який гаряче обстоював етнонім «українець» замість загальноприйнятого у тогочасній Галичині «русин», першим в історії вітчизняної політичної думки обґрунтував ідеал національної самостійності (майже одночасно з Миколою Міхновським), а відтак іще за життя здобув титули «галицького Шевченка», «великого Каменяра» та «українського Мойсея», - Франко й сьогодні, майже сто років по смерті, продовжує дивувати та надихати, будити думку та спрямовувати до дії.
Дзеркалом Франкового політичного світогляду, в усій його еволюційній складності, іноді драматичній суперечливості та водночас глибинній ідейній цілісності, була публіцистика. Франко-публіцист - це спостережливий обсерватор, вдумливий літописець галицької «книги битія», діяльний учасник та організатор суспільно-політичного життя України (найперше, хоч і не тільки, Західної) останньої третини ХІХ - початку ХХ століття, пристрасний полеміст, політичний ідеолог та глибокий соціальний мислитель. У своїх незчисленних статтях, рецензіях, повідомленнях, виступах, написаних, здавалося б, «на злобу дня», і розсипаних у десятках різномовних органів української (галицької та наддніпрянської), польської, російської, австрійської, німецької, угорської, єврейської преси, він дав високу «школу політичного думання» та публіцистичної майстерності, в якій є чого навчитися і нам, сьогоднішнім.
Без сумніву, варто прислухатися до пророчих порад та пересторог цього «героїчного інтелекту» (Євген Маланюк). Проте треба пам’ятати, що пекуча актуальність Франкової публіцистики - не лише переконливе свідчення прозорливості генія, а й гіркий докір нашій фатальній неспроможності й досі вирішити ті проблеми, які були об’єктом його тривожних рефлексій ще понад століття тому.
Нижче подаємо три програмові статті Івана Франка, які найвиразніше репрезентують його світоглядні переконання: «Поза межами можливого» (1900), «Що таке поступ?» (1903) та «Одвертий лист до гал[ицької] української молодежі» (1905).
Богдан ТИХОЛОЗ
80 pages, Paperback
First published January 1, 1905
1 person is currently reading
32 people want to read
About the author
Іван Франко
212 books66 followersІван Якович Франко — видатний український прозаїк, поет, драматург, публіцист, перекладач, науковець, фольклорист, громадський і політичний діяч, видавець. Народився 27 серпня 1856 у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Рано осиротівши (батько помер коли Івану було 9 років, а в 1872 році померла мати) Франко спромігся здобути грунтовну освіту. У 1862–64 роках він навчався у початковій школі сусіднього села Ясениця-Сільна, в 1864–1867 рр. – у школі отців-василіан в Дрогобичі, а в 1867–1875 рр. – у гімназії в тому ж Дрогобичі. В гімназійні роки почав перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда), збирати фольклор, писати вірші і прозу.
По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881—1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883—1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883—1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.
Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилось четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці — став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898—1901; 1903—1912) та етнографічну комісію (1898—1900; 1908—1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.
По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881—1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883—1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883—1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.
Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилось четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці — став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898—1901; 1903—1912) та етнографічну комісію (1898—1900; 1908—1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
November 10, 2024
Короткий відгук на "Україна Самостійна" від Фоліо, так як тут, на жаль, не знайшов. Вибачаюсь за дамп.
Дещо незрозуміла збірка, так як частина підібраних робіт до теми підв'язана дуже притягнуто за вуха. Так, наприклад, критика автобіографії Михайла Павлика майже не несе якогось ідеологічного наповнення і в першу чергу є спростуванням заяв, описаних в тій біографії, та загальна критика особистості.
З іншого боку, в збірці можна знайти багато деталей про те, як виглядало українське життя в 19 столітті. При чому місцями це прям дуже локальні розбори, як от в останній секції ведеться критика робіт польських шляхтичів, що описували їх життя в волинській губернії, спроба персональну перспективу в цих роботах співставити з реальними фактами.
Загалом назва "Україна самостійна" це більше клікбейт, так як наскрізною ідеєю ця тема тут не є, хоча і стає центральною темою в деяких роботах.
Книжка більше підійде для якогось наукового дослідження, ніж для читання на дозвілі, хоча. Якби скоротити на половину і лишити так би мовити найсмачніше - йшло б значно легше.
Дещо незрозуміла збірка, так як частина підібраних робіт до теми підв'язана дуже притягнуто за вуха. Так, наприклад, критика автобіографії Михайла Павлика майже не несе якогось ідеологічного наповнення і в першу чергу є спростуванням заяв, описаних в тій біографії, та загальна критика особистості.
З іншого боку, в збірці можна знайти багато деталей про те, як виглядало українське життя в 19 столітті. При чому місцями це прям дуже локальні розбори, як от в останній секції ведеться критика робіт польських шляхтичів, що описували їх життя в волинській губернії, спроба персональну перспективу в цих роботах співставити з реальними фактами.
Загалом назва "Україна самостійна" це більше клікбейт, так як наскрізною ідеєю ця тема тут не є, хоча і стає центральною темою в деяких роботах.
Книжка більше підійде для якогось наукового дослідження, ніж для читання на дозвілі, хоча. Якби скоротити на половину і лишити так би мовити найсмачніше - йшло б значно легше.
Displaying 1 of 1 review