Страшні видіння приходять до Сашка у снах. Висушені голодом жінка і маленькі діти зазирають йому в обличчя скляними очима, німотно благають про допомогу, простягають до нього руки...
Лесь Терновий, прадід Сашка, має що розповісти онуку про цих людей. Бо він — один із них. Один з тих, хто вижив, пройшовши через пекло Голодомору 30-х років.
У цій книзі авторка описує одну із найчорніших сторінок в історії України — Голодомор 1932-1933 рр. ⠀ До влади прийшли нові (не)люди, які обіцяли щасливе життя. А натомість вчинили черговий злочин проти людяності. Страшний злочин. У людей відбирали останню зернинку, останню крихту хліба, свідомо залишаючи помирати голодною смертю. Не шкодували ні стареньких, ні дітей. Вимирали родинами. Вимирали селами. Людей довели до того, що вони бачили їжу одне в одному, і дехто не зміг не піддатися цій спокусі. ⠀ Читати було страшно, боляче, гірко. Адже я знаю, що все описане письменницею — правда. Я часто чула подібні історії від бабусі, адже її рідне село та наша родина теж зазнали цього лиха. ⠀ Пишу відгук, а сльози досі котяться щоками. Вічна пам'ять всім невинно убієнним 🕯
Книжка важка і в плані інформації і в плані подачі. Місцями дуже цікаво, місцями сумбурно. Не та книжка яку я би порадив кожному але людям які хочуть більше знати про історію власної країни - варто почитати.
Голодомор 1932-1933 років одна з найстрашніших сторінок української історії. Колективна травма завдана цією подією починає осмислюватися лише в наш час: майже через 100 років потому. Така тривала відсутність рефлексії спричинена багатьма факторами (срср найголовніший з них). Водночас таким фактором є й складність теми Голодомору: дуже легко перейти межу між жахаючим, але потрібним описом геноциду українців та мелодраматичними замальовками з життя селян рівня телевізійних серіалів. На мій погляд, «Чорна дошка» в деяких моментах перейшла цю межу. Повсякчас я ловила себе на думці, що радше читаю кіносценарій, з типовими елементами, які зустрічаються в кожному серіалі про українське село, а не повноцінну повість. Враховуючи кінцівку твору, можливо ця кіношність саме те, до чого прагнула авторка? Однак як літературний твір «Чорна дошка» вийшла бляклою та прісною. Лесь Терновий, що позиціонується як головний герой та через призму якого ми спостерігаємо події 1932-1933 років є персонажем-функцією. Авторка залишає за кадром всі етапи цікавої трансформації його як особистості, яка з відданого поплічника революції, перетворюється на людину-ненависника режиму. Це стосується й інших героїв: описані селяни не є самостійними учасниками подій, їхні драми відчуваються як узагальнені нотатки про страшні епізоди історії, що мають розкрити звірства радянських прислужників та попихачів, граючи на емоціях читача. Однак такий підхід до опису подій навпаки не дозволяє ні співпереживати особистим трагедіям персонажів, ні бажати справедливого покарання для винних, і це прикро, адже потенціал обраної теми до болю високий. Незважаючи на вказане, «Чорна дошка» заслуговує на увагу: мінімум як нагадування на що здатні росіяни для винищення українців, максимум як матеріал для хорошого серіалу.