What do you think?
Rate this book
відстані та вібрації
Видимою і невидимою анатомією галицької історії ХХ сторіччя є залізниця: колії, поїзди, станції, перевезення і переїзди.
Цивілізаційному та побутовому виявам цього феномену брати Прохаськи, культуролог та літератор, присвятили свої есе.
Цивілізаційному та побутовому виявам цього феномену брати Прохаськи, культуролог та літератор, присвятили свої есе.
64 pages, Paperback
First published January 1, 2012
1 person is currently reading
25 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
January 7, 2024
Ця невеличка книжечка - історія залізниць Галичини і водночас історія самої Галичини , якою її бачиш зараз і бачили колись із вікна потяга. Найцікавіші факти: до першої світової площа галицької залізниці була більша ніж зараз на третину, численні колії і станції були зруйновані під час другої світової і так і не відновлені до тепер. Більшість вагонів Укрзалізниці ендеерівські, колії і станції австрійські, а порядки радянські. Книжка ще одна нагода насолодитись прекрасним письмом обидвох Прохаськів, по своєму геніальному та мудрому.
"Ми рахували години за поїздами. Ми виходили на горбки і махали руками, вітаючи машиністів і пасажирів. Ми заглядали у вікна на миті невідомого життя. Іноді кидали в поїзди камінням. Іноді ставили на колію знайдені в землі патрони. Ми збирали вздовж колій нагріті суниці й розглядали екзотичні однорічні рослини-ефемери.
Вчилися зберігати рівновагу, йдучи рейкою. Поїзди трясли нашими домами. Деякі хати згоряли від паротягових іскор. Ми чекали на переїздах зі своїми фірами і вантажівками.
Перебігали колію перед самим потягом. На станціях пролiзали під поїздами, лiнуючись їх обходити. Ми брали з колій пісок і шутер, визбирували розсипане вугілля. Ми звикли до постійного сусідства з небезпечними гуркiтливими, брудними машинами.
Часом нам удавалося спинити ремонтну дрезину і проїхати нею кілька кілометрів до найближчої станції. Там ми пили воду зі спеціального фонтанчика, грілися коло залізної печі, слухали, як стародавній дзвін дає сигнал прибуття потяга, що стоїть лише хвилину. Ми стояли на перонах, очікуючи своїх листів, даючи змогу оглянути себе пасажирам, котрі не могли навіть запам'ятати назви наших станційок."
" Нам було добре, бо ми знали, як усе влаштовано і як поводитися. Ми мали доступ до цього рiвня втаємниченості. Поруч їхало багато інших людей, і так нам вiдкривалося життя. Ми переживали певне братерство і єдність, хоча насправді завжди здавалося, що лише в нас є поважна причина кудись їхати. В поїздових розмовах можна було дозволити собі пофантазувати, озброївшись тимчасовою, значно привабливішою, iсторiєю життя. У поїзді найскорше можна було розраховувати на чужу увагу, на милосердя, допомогу, щедрість, гостину. І можна було самому бути уважним, милосердним, щедрим і гостинним, роздаючи їжу, питво, милостиню, сиґарети, розповіді, поради і ласку. Ми не зважали на бруди, смороди, холод, задуху, спеку, п'яні співи і заголосне радіо, мишей, тарганів, жебраків, злодіїв, кондукторів і міліціянтів. Ми їхали своїм життям. Хоч колії і станції були австрійські, назви станцiй польські, вагони ендеерiвські, а порядки рчдянські. Що більше ми їхали, то більше переконувалися, що ця земля таки наша. Ми сідали біля вікна й уважно на неï дивилися. Ми бачили багато гір, рiзнi й неподібні типи гір, Бескиди, Ґорґани, Чорногору, Свидовець, Чивчини, Полонину Красну. Бачили луки з квітами і пахучими травами, безліч птахів, потічки, криниці, сади і хатки, озера та ліси, замки і малесенькі містечка, вулиці Львова, передмістя Стрия, Коломиї, Франківська, Дрогобича, Мукачевого, Сваляви і Чернівців, занедбані вілли давніх курортів, смітники і поля, церкви, каплички і хрести, цвинтарі й скелі.
Ми дивилися вздовж рік і через ріки - Дністер, Прут, Латорицю, Бистрицю, Стрий, Опір, Тису, Лімницю. Були моменти, коли нам хотілося вискочити в якомусь місці, щоби там жити решту життя або принаймні померти."
"Ми рахували години за поїздами. Ми виходили на горбки і махали руками, вітаючи машиністів і пасажирів. Ми заглядали у вікна на миті невідомого життя. Іноді кидали в поїзди камінням. Іноді ставили на колію знайдені в землі патрони. Ми збирали вздовж колій нагріті суниці й розглядали екзотичні однорічні рослини-ефемери.
Вчилися зберігати рівновагу, йдучи рейкою. Поїзди трясли нашими домами. Деякі хати згоряли від паротягових іскор. Ми чекали на переїздах зі своїми фірами і вантажівками.
Перебігали колію перед самим потягом. На станціях пролiзали під поїздами, лiнуючись їх обходити. Ми брали з колій пісок і шутер, визбирували розсипане вугілля. Ми звикли до постійного сусідства з небезпечними гуркiтливими, брудними машинами.
Часом нам удавалося спинити ремонтну дрезину і проїхати нею кілька кілометрів до найближчої станції. Там ми пили воду зі спеціального фонтанчика, грілися коло залізної печі, слухали, як стародавній дзвін дає сигнал прибуття потяга, що стоїть лише хвилину. Ми стояли на перонах, очікуючи своїх листів, даючи змогу оглянути себе пасажирам, котрі не могли навіть запам'ятати назви наших станційок."
" Нам було добре, бо ми знали, як усе влаштовано і як поводитися. Ми мали доступ до цього рiвня втаємниченості. Поруч їхало багато інших людей, і так нам вiдкривалося життя. Ми переживали певне братерство і єдність, хоча насправді завжди здавалося, що лише в нас є поважна причина кудись їхати. В поїздових розмовах можна було дозволити собі пофантазувати, озброївшись тимчасовою, значно привабливішою, iсторiєю життя. У поїзді найскорше можна було розраховувати на чужу увагу, на милосердя, допомогу, щедрість, гостину. І можна було самому бути уважним, милосердним, щедрим і гостинним, роздаючи їжу, питво, милостиню, сиґарети, розповіді, поради і ласку. Ми не зважали на бруди, смороди, холод, задуху, спеку, п'яні співи і заголосне радіо, мишей, тарганів, жебраків, злодіїв, кондукторів і міліціянтів. Ми їхали своїм життям. Хоч колії і станції були австрійські, назви станцiй польські, вагони ендеерiвські, а порядки рчдянські. Що більше ми їхали, то більше переконувалися, що ця земля таки наша. Ми сідали біля вікна й уважно на неï дивилися. Ми бачили багато гір, рiзнi й неподібні типи гір, Бескиди, Ґорґани, Чорногору, Свидовець, Чивчини, Полонину Красну. Бачили луки з квітами і пахучими травами, безліч птахів, потічки, криниці, сади і хатки, озера та ліси, замки і малесенькі містечка, вулиці Львова, передмістя Стрия, Коломиї, Франківська, Дрогобича, Мукачевого, Сваляви і Чернівців, занедбані вілли давніх курортів, смітники і поля, церкви, каплички і хрести, цвинтарі й скелі.
Ми дивилися вздовж рік і через ріки - Дністер, Прут, Латорицю, Бистрицю, Стрий, Опір, Тису, Лімницю. Були моменти, коли нам хотілося вискочити в якомусь місці, щоби там жити решту життя або принаймні померти."
January 3, 2026
«Кожен, хто хоч раз їздив потягом у постсовєтському просторі, відразу зрозуміє, про що йдеться. Повсюдними стали велетенські черги перед вокзальними касами, а в потягах зʼявилося щонайменше по два провідники на кожен вагон… Вони подавали чай у тонких склянках і гарних витончених мельхіорових підставках, часто і надовго зачиняли своїми дивачними службовими ключами туалети в так званих «санітарних зонах», вони самі обігрівали кожен вагон вугіллям і на власний розсуд реґулювали температуру. Вони замітали коридори, ще заки там стояли пасажири. Стало самоочевидним, що пасажирам самим доводилося вирушати на прощу за вічно вогкою сіруватою білизною, самим її стелити, що вранці цю білизну, як у війську, особисто слід здати в купе провідника, причому провідники суворо перевіряли, чи чогось не бракує. Буднями стали: ранкове стояння в черзі до туалетів; те, що у вагоні можна курити тільки в одному, спеціально для цього призначеному місці, в так званому «тамбурі»; що світло у вагоні центрально реґулює провідник, так само як і температуру, що його завжди замало для читання, але всеодно його вимикають об одинадцятій; що в плацкартних і загальних вагонах світло - недостатнє для читання, але засильне, щоби добре спати - світилося цілу ніч. Що на світанку, непотрібно рано, всіх будить гучний клич провідників (адже туалетні черги такі довгі, а самі туалети за півгодини перед прибуттям замкнуть. Через «санітарну зону…
Мабуть, про це було б весело згадувати. Дехто з певністю навіть розчулився б, якби все це було минулим. Якби все воно разом із Совєтським Союзом, цією велетенською «санітарною зоною», назавжди зникло».
Юрко Прохасько
«В наших широтах їзда потягом є цілком іншим переживанням, ніж у не таких загублених і розгублених частинах Європи. Все там інакше, не тільки ширина колії: вигляд потягів, їх обладнання, їхня максимальна і звичайна швидкості, ба навіть запахи. Інакше виглядають вокзали і касові віконця, по-іншому продаються і купуються квитки. Як до тебе звертаються і як обходяться з тобою провідники, і як ти сам до них звертаєшся і з ними обходишся - це теж інакше. Тут інші сподівання від супутників, ніж в інших частинах Європи. Гадаю, тим часом я міг би із завʼязаними очима виразно вирізнити принаймні три різні види їзди потягами в трьох європейських зонах, навіть якби ні зовні ні зсередини не чутно було жодної мови. За звуками, запахами, за ковзанням по рейках: Західна Європа, Середня і Східна».
Юрко Прохасько
Мабуть, про це було б весело згадувати. Дехто з певністю навіть розчулився б, якби все це було минулим. Якби все воно разом із Совєтським Союзом, цією велетенською «санітарною зоною», назавжди зникло».
Юрко Прохасько
«В наших широтах їзда потягом є цілком іншим переживанням, ніж у не таких загублених і розгублених частинах Європи. Все там інакше, не тільки ширина колії: вигляд потягів, їх обладнання, їхня максимальна і звичайна швидкості, ба навіть запахи. Інакше виглядають вокзали і касові віконця, по-іншому продаються і купуються квитки. Як до тебе звертаються і як обходяться з тобою провідники, і як ти сам до них звертаєшся і з ними обходишся - це теж інакше. Тут інші сподівання від супутників, ніж в інших частинах Європи. Гадаю, тим часом я міг би із завʼязаними очима виразно вирізнити принаймні три різні види їзди потягами в трьох європейських зонах, навіть якби ні зовні ні зсередини не чутно було жодної мови. За звуками, запахами, за ковзанням по рейках: Західна Європа, Середня і Східна».
Юрко Прохасько
March 22, 2025
Теми: історія галицьких залізниць, історія залізниць vs. політична історія - цікаві, імплементація - не дуже. Для того щоб прославляти святу Галичину, богообрану Габсбурзьку монархію і проклинати Совок - не сильно то й треба оповідь про залізниці, а якщо вже є оповідь про залізниці - вона потребує історій, а повноцінних історій тут бракує. Якось дуже дьоргано і непослідовно.
August 28, 2018
Зосталася в пам'яті метафора — що весь радянський простір як ця вокзальна санітарна зона
Displaying 1 - 4 of 4 reviews