Тронка

by Oles Honchar

Роман Олеся Гончара «Тронка» у свій час став новаторським словом в українській літературі. Життя і смерть, війна і мир, радощі буття і трагедії, вірність обов’язку і зрада — усі ці поняття, їх боротьба та взаємодія є і будуть незалежно від часу вічними.

Genres: Ukrainian Literature

344 pages, Hardcover

First published January 1, 1964

About the author

Ukrainian Soviet writer and public figure. He also was a veteran of World War II and member of the Ukrainian parliament.

Олесь (Олександр) Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 року в селі Суха, тепер Кобеляцького району Полтавської області. Після закінчення школи вступив до Харківського технікуму журналістики. З 1937 року О. Гончар почав друкуватися в українській пресі. 1938 року він вступив на філологічний факультет Харківського університету.

У перші дні війни пішов добровольцем на фронт у складі студентського батальйону. Брав участь у багатьох боях. Був двічі поранений. Улітку 1942 року в районі Бєлгорода, будучи контуженим, потрапив у полон — Харківський, потім Полтавський табір військовополонених. Звідти з партією військовополонених був незабаром направлений німцями на сільгоспроботи до радгоспу «Передовик» Кишеньківського району Полтавської області. Тут, працюючи на збиранні хліба, цегельному заводі, тваринницькій фермі, брав активну участь у діяльності підпільної антифашистської організації, створеної при радгоспі з робітників та військовополонених. У вересні 1943 року з приходом Червоної Армії знову пішов на фронт. На фронті писав вірші, які публікувалися в дивізійній газеті.

Після війни закінчив 1946 року Дніпропетровський університет, навчався в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Вже перший роман Олеся Гончара «Прапороносці» увійшов в історію української літератури одразу ж після його публікації в журналі «Вітчизна» (1946—1948 рр.). Твір двічі відзначений Сталінською премією (за «Альпи» та «Голубий Дунай» — 1948 року; за «Злату Прагу» — 1949 р.).

Протягом 50-х років О. Гончар виступає з оповіданнями (збірки «Південь» (1951), «Новели» (1954), «Чарикомиші» (1958), «Маша з Верховини» (1959)), повістями «Микита Братусь» (1951), «Щоб світився вогник» (1955) та романами «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957).

Новим кроком у творчій еволюції письменника став роман «Людина і зброя» (1960; Державна премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1962) про студентський батальйон у кровопролитних боях 1941 року. Ленінською премією СРСР був відзначений роман у новелах «Тронка» (1963).

Етапним для О. Гончара став роман «Собор» (1968), в якому письменник одним із перших у радянській літературі порушив питання про розуміння історії народу, бережливе сприймання багатств його духовної культури, гостро виступив проти споживацько-браконьєрського ставлення до природи і пам’яток минулого. Після перших позитивних відгуків у пресі вже з квітня 1968 року за ініціативою першого секретаря Дніпропетровського обкому КПРС О. Ватченка, підтриманою українським партійним керівництвом, роман «Собор» та його автора було піддано різкій та бездоказовій критиці. На письменника посипалися не лише художні, а й політичні звинувачення у наклепах на радянську дійсність, у нетиповості характерів та показаних недоліків. Твір з’явився удруге тільки через двадцять років.

Пізніше виходили романи «Циклон» (1970), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980; Державна премія СРСР за 1982 рік), повість «Бригантина» (1973), новели «На косі», «Кресафт», «За мить щастя», «Геній в обмотках», «Ніч мужності», «Народний артист», «Corrida», «Чорний Яр» (1986), а також — літературно-критичні та публіцистичні статті, нариси, зібрані в книжках «Про наше письменство» (1972) і «Письменницькі роздуми» (1980), «Чим живемо» (1991).

Reviews

[Таня Козловець · Rating 4 out of 5]

"Душевно пише мужик" - так сказав мій знайомий, коли я поділилася враженнями від книг Гончара.

Я сумнівалася. З інтернету дізналася, що він отримував нагороди від Москви. Як відомо за радянських часів їх отримували потрібні люди. І справді, спочатку здалося, що його книги це оспівування укладу життя тих часів. Та чим більше слів, речень, абзаців я полишала позаду тим більше моя думка змінювала свою полярність.

Гончар описує життя, як воно було після війни та у 60-х. Він не вихваляє радянську систему, просто вимальовує, як було насправді. Розповідає про життя селян та робітничого класу українського степового регіону. Так, він постійно вживає саме Україна. Жодної згадки про СССР.

Коли читала за звичкою намагалася виокремити головних героїв, центральну любовну лінію, але Гончар зумів мене здивувати. Кожен герой книги - головний, усі вони пов'язані і розкриті напрочуд детально. Хоча "Собор" та "Тронка" не великі за обсягом. У жодній з книг немає абсолютно негативних чи позитивних персонажів. Кожен справжній. Має свої чесноти та недоліки. Хоч деколи здавалося, що я відчуваю негатив до певного героя чи героїні та подальше знайомство розкривало грані кожного ширше.

Книги можуть здатися нудними. Не кожен готовий читати про 60-ті. Не кожному буде таке цікаво. Це минуле. Мені було цікаво тому що на цей час припало дитинство, юність та молодість моєї мами. Я хотіла дізнатися, як їй було.

Якщо вам хочеться історії трохи гіркої та водночас солоної від морського вітру. Гарячої від розпашілих українських степів. З запахом сухої трави та свіжістю дніпровських хвиль. Наповненої звуками тронки чи дзвонів собору. Читайте ♥️

Я погоджуюся - душевно пише мужик!

[Alla Komarova · Rating 4 out of 5]

Тронка - це саморобний дзвіночок, який вівчари вішали на шиї отарі, аби ті не загубилися у привольному безкрайому українському степу.
"Тронка" - це збірка новел, які можна прочитати за один вечір, звісно, якщо готовий спочатку не реготати над "щасливою" долею "щасливих" тепер колгоспників, а колись вільних вівчарів, а потім якось змусити себе не думати над тим, що ніц нічого не змінно у людських душах. Гори можна подзьобати кар'єрами, кургани можна розрівняти тракторами, море можна змусити працювати на себе, але якщо в душі ти вєртухай, то ним і помреш. Просто дві тисячі років ти звався наглядач рабів, а 80 років тому - пихатим працівником-охоронцем Півночі. Але й через двісті років ти будеш вєртухаєм, який пихато кверцяє усім здобутками доньки, яка й першою стала не тому, що перша, а тому що дійсно перший поступився місцем, бо мав інші важливі справи ніж доводити натовпу, по чьому стоїть земля.
"Літературне відкриття" казали на "Тронку", коли вона тільки вийшла.
"Літературна гірка смакота" сказала я, коли дісталася слова "кінець" у файлі. Книга на один вечір, але не за значущістю, лишень за швидкістю поглинання.
Читайте класиків, нарід. Вони того варті.