What do you think?
Rate this book
24.02. Щоденник війни
Книжка розповідає невигадану історію про компанію молодих людей, які опинилися посеред війни без власного на те бажання. Про те, як кожного з них «морозило» чи то від страху, чи то від холоду, коли десь поруч влучала ракета й лунав потужний вибух, який вибивав шибки та вмикав сигналізації.
Як кожен із них намагався бути корисним країні, як розвивалися їхні страхи та сумніви. Про що говорили, про що думали й у що вірили. Ця книжка про таких самих людей, як і ви. Книжка про наших із вами сучасників.
Як кожен із них намагався бути корисним країні, як розвивалися їхні страхи та сумніви. Про що говорили, про що думали й у що вірили. Ця книжка про таких самих людей, як і ви. Книжка про наших із вами сучасників.
- GenresUkrainian Literature
328 pages, Hardcover
Published January 1, 2022
15 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
December 9, 2023
▫️«Усе наше життя - суцільна ентропія, бо хаос іноді перевищує здоровий глузд. Здається, що розвиток деяких людей і цілих держав уже пішов у зворотному напрямку, тобто від складного до примітивного»
Це справжній щоденник війни. Автор розповідає про компанію молодих людей, що, як і ми всі, 24.02 опинилися посеред страшних подій без власного бажання.
Розповідь рухається в форматі роздумів та спогадів. Як кожен не знав, чим допомогти та що робити, куди тікати? 🫣
Також вона містить збірку історій від громадян нашої країни: підприємців, лікарів, блогерів, артистів тощо 👏🏻
Серед співавторів є багато публічних людей: Євген Кот, Павло Зібров, Мішель Андраде, Даша Астафʼєва, Tayanna, Roxolana, Жан Беленюк, Володимир Дантес та інші…
▫️«Всім здавалось, що кінець близько, проте водночас кожного нового ранку, після кожного нового вибуху, ми усвідомлювали, що до закінчення ще далеко»
Відкривши її вперше, я одразу звернула увагу ще й на якість паперу та ілюстрації до кожного розділу, що прекрасно доповнюють сам текст 👀
Я читала і згадувала…
Автор так неймовірно цікаво передає справжні емоції, що мимоволі повертаєшся назад, як би страшно це не звучало…
Цю книжку варто мати, як памʼятку про ті події, щоб час від часу перечитувати її і нагадувати собі, бо багато чого з часом забувається…
Це справжній щоденник війни. Автор розповідає про компанію молодих людей, що, як і ми всі, 24.02 опинилися посеред страшних подій без власного бажання.
Розповідь рухається в форматі роздумів та спогадів. Як кожен не знав, чим допомогти та що робити, куди тікати? 🫣
Також вона містить збірку історій від громадян нашої країни: підприємців, лікарів, блогерів, артистів тощо 👏🏻
Серед співавторів є багато публічних людей: Євген Кот, Павло Зібров, Мішель Андраде, Даша Астафʼєва, Tayanna, Roxolana, Жан Беленюк, Володимир Дантес та інші…
▫️«Всім здавалось, що кінець близько, проте водночас кожного нового ранку, після кожного нового вибуху, ми усвідомлювали, що до закінчення ще далеко»
Відкривши її вперше, я одразу звернула увагу ще й на якість паперу та ілюстрації до кожного розділу, що прекрасно доповнюють сам текст 👀
Я читала і згадувала…
Автор так неймовірно цікаво передає справжні емоції, що мимоволі повертаєшся назад, як би страшно це не звучало…
Цю книжку варто мати, як памʼятку про ті події, щоб час від часу перечитувати її і нагадувати собі, бо багато чого з часом забувається…
July 6, 2024
Нічого особливого. Черговий набір історій про початок повномасштабної війни в Україні. Історії від самого автора досить цікаві, легко написані. Історії «запрошених авторів» в переважній більшості скукота страшенна.
August 8, 2023
Охоплено період з 24.02 по 07.04. Тобто початок повномасштабного вторгнення росії в Україну; окупацію Київщини; дні, коли Київ накривався артою.
23.02 в автора боліла голова, а заснув він тільки за допомогою «Мелатоніну» і книжці перед сном. 24.02 він захворів.
Оскільки це — щоденникові записи (хоча на початку були сумніви: оповідь здебільшого цілісна; хоча, можливо, щось дописувалося; видання ж перероблене), можливо ті деталі вплинули на ставлення до подій надалі. Можливо, це — своєрідний захист психіки; такий собі спосіб життя; можливо, характер такий: як не автора, так його оповідача: засудження і незадоволення багато. Можливо, це допомагає не поїхати кукухою, бо вона зайнята прискіпуванням до дрібниць.
Звісно, побут супроводжувався вибухами, димом. Із цього приводу в книжці наявна класна цитата: «За ніч лунало дуже багато вибухів, але мозок уже навчився їх якось майже повністю ігнорувати. І це просто жах. Десь щось вибухає, а ти не реагуєш. Це наче обпекти руку в гарячій воді й далі сунути її в кип’яток».
Також зачепили епізоди «хочу гратися» — спостерігав таке з відкритого вікна багато разів; та і як під час тривоги вигулювали собаку; взагалі під час тривоги в травні чомусь дуже часто голосно і позитивно обговорювали туалет домашніх улюбленців — аж серцю тепло було; і «Коли спиш — ігнорувати вибухи легше» — для мене актуально було в цьогорічному травні.
Припускаю, книжку зроблено красиво й із прицілом на світову авдиторію, бо зміст є на початку, а ілюстрації зруйнованих будинків чомусь нагадали манґу — восени мене б таке точно триґернуло, зараз — наче нормально. Обкладинка, напевно, блищить… Власне авторського тексту в книжці — 237 сторінок; розділи коротенькі. Далі — спогади відомих людей; не всім симпатизую; про багатьох не чув, але здебільшого емпатував.
Отже, були для мене в книжці як плюси, так і мінуси. У фізичну бібліотеку, певно, не купив би, най буде в електронці. Хоча якби хтось із моїх попрохав… Здається, що книжка підійде тим, хто навертається до читання; чи можливо свідомо уникає читати про російсько-українську війну.
23.02 в автора боліла голова, а заснув він тільки за допомогою «Мелатоніну» і книжці перед сном. 24.02 він захворів.
Оскільки це — щоденникові записи (хоча на початку були сумніви: оповідь здебільшого цілісна; хоча, можливо, щось дописувалося; видання ж перероблене), можливо ті деталі вплинули на ставлення до подій надалі. Можливо, це — своєрідний захист психіки; такий собі спосіб життя; можливо, характер такий: як не автора, так його оповідача: засудження і незадоволення багато. Можливо, це допомагає не поїхати кукухою, бо вона зайнята прискіпуванням до дрібниць.
Звісно, побут супроводжувався вибухами, димом. Із цього приводу в книжці наявна класна цитата: «За ніч лунало дуже багато вибухів, але мозок уже навчився їх якось майже повністю ігнорувати. І це просто жах. Десь щось вибухає, а ти не реагуєш. Це наче обпекти руку в гарячій воді й далі сунути її в кип’яток».
Також зачепили епізоди «хочу гратися» — спостерігав таке з відкритого вікна багато разів; та і як під час тривоги вигулювали собаку; взагалі під час тривоги в травні чомусь дуже часто голосно і позитивно обговорювали туалет домашніх улюбленців — аж серцю тепло було; і «Коли спиш — ігнорувати вибухи легше» — для мене актуально було в цьогорічному травні.
Припускаю, книжку зроблено красиво й із прицілом на світову авдиторію, бо зміст є на початку, а ілюстрації зруйнованих будинків чомусь нагадали манґу — восени мене б таке точно триґернуло, зараз — наче нормально. Обкладинка, напевно, блищить… Власне авторського тексту в книжці — 237 сторінок; розділи коротенькі. Далі — спогади відомих людей; не всім симпатизую; про багатьох не чув, але здебільшого емпатував.
Отже, були для мене в книжці як плюси, так і мінуси. У фізичну бібліотеку, певно, не купив би, най буде в електронці. Хоча якби хтось із моїх попрохав… Здається, що книжка підійде тим, хто навертається до читання; чи можливо свідомо уникає читати про російсько-українську війну.
October 21, 2023
Щоденник, який Андрій Мероник вів до сьомого квітня, + декілька есеїв відомих українців (Віктора Павліка (на момент виходу першого видання він ще не хизувався спецперепусткою), Жана Беленюка, Павла Зіброва та інших).
Автор зазначає, що книга розрахована в першу чергу на іноземну авдиторію, і, якщо погуглити, книгу непогано прийняли на минулорічному Франкфуртському ярмарку, а ще три її наклади зібрали понад 700 тис. на ЗСУ.
І на цьому все добре, що можу сказати про «Щоденник», закінчується.
Книга складається з коротких начерків, розбитих по днях і темах. І майже в кожному першому автор має претензії до українців: власники аптек втекли на моря; волонтери безвідповідальні; на заході країни деруть за житло; люди беруть гуманітарку і не дякують; кидають своїх домашніх тварин; революційні наркомани; забагато продуктів купують під час війни; шпетять одне одного у соцмережах; скаржаться на життя, коли й так тоскно; п'ють вино у ресторанах, ніби нічого не трапилось; не тримають свої хати так, «щоби, коли війна вижене тебе в далекі краї, тобі не було соромно попросити знайомого зайти й полити вазони».
Розділ «Хліба та видовищ» (написаний 29-го березня), де автор розмірковує, що обидві сторони втягнулися, хочуть помститися за полеглих побратимів і тому волатимуть «зрада!» на будь-які переговори, бо хочуть «хліба та видовищ!», навіть коментувати не буду, в мене немає більше слів для співгромадян, які досі не розуміють, що росіяни ведуть війну на знищення, що їхня мета просто стерти нас, щоб і пам'яті не лишилося, і що ніхто не зупиниться, якщо «та віддати їм той Маріуполь».
Окремо зачепіла авторська теза, що не картати себе за те, що робиш недостатньо, можна тільки якщо тобі все по цимбалах (тут погоджуся, звісно) або якщо справді викладаєшся на повну (і тут мене охоплює нервовий сміх).
Дочитувала тільки щоб впевнитися, що книга до останньої сторінки така ж, як і на початку, і очікування виправдалися на всі сто. Нікому не раджу, навіть ті 24 гривні, які зараз коштує електронка на сайті видавництва, краще задонатити ПЖ.
Автор зазначає, що книга розрахована в першу чергу на іноземну авдиторію, і, якщо погуглити, книгу непогано прийняли на минулорічному Франкфуртському ярмарку, а ще три її наклади зібрали понад 700 тис. на ЗСУ.
І на цьому все добре, що можу сказати про «Щоденник», закінчується.
Книга складається з коротких начерків, розбитих по днях і темах. І майже в кожному першому автор має претензії до українців: власники аптек втекли на моря; волонтери безвідповідальні; на заході країни деруть за житло; люди беруть гуманітарку і не дякують; кидають своїх домашніх тварин; революційні наркомани; забагато продуктів купують під час війни; шпетять одне одного у соцмережах; скаржаться на життя, коли й так тоскно; п'ють вино у ресторанах, ніби нічого не трапилось; не тримають свої хати так, «щоби, коли війна вижене тебе в далекі краї, тобі не було соромно попросити знайомого зайти й полити вазони».
Розділ «Хліба та видовищ» (написаний 29-го березня), де автор розмірковує, що обидві сторони втягнулися, хочуть помститися за полеглих побратимів і тому волатимуть «зрада!» на будь-які переговори, бо хочуть «хліба та видовищ!», навіть коментувати не буду, в мене немає більше слів для співгромадян, які досі не розуміють, що росіяни ведуть війну на знищення, що їхня мета просто стерти нас, щоб і пам'яті не лишилося, і що ніхто не зупиниться, якщо «та віддати їм той Маріуполь».
Окремо зачепіла авторська теза, що не картати себе за те, що робиш недостатньо, можна тільки якщо тобі все по цимбалах (тут погоджуся, звісно) або якщо справді викладаєшся на повну (і тут мене охоплює нервовий сміх).
Дочитувала тільки щоб впевнитися, що книга до останньої сторінки така ж, як і на початку, і очікування виправдалися на всі сто. Нікому не раджу, навіть ті 24 гривні, які зараз коштує електронка на сайті видавництва, краще задонатити ПЖ.
January 19, 2024
Хроніка перших тижнів війни. Багато чого описаного в книзі сталося і зі мною, або з моїми близькими. Багато змін, через які пройшла і я. Вважаю що це гарна книга для прочитання нашим майбутнім дітям і нам через багато років, щоб віднайти у пам'яті не деформовані спогади про цей страшний час.
March 29, 2024
Краще б це був щоденник без спогадів інших публічних людей, так як до деяких з них я маю дещо упереджене ставлення, і ще, читаючи це вже в березні 2024 року, мене особисто дратують вирази типу "економічний/творчий і ще бозна який фронт".
June 15, 2025
Другу частину від збірних авторів я б не додавала…
Displaying 1 - 7 of 7 reviews