What do you think?
Rate this book
Літопис Сірого Ордену #3
Пісня дібров
Рік 1854. Східна Європа палає війною: доки Польське королівство борониться від Османської імперії — завойов- ниці Кримського ханства і Об’єднаного Князівства, а Велика держава Литовська протистоїть навалі Північного Альянсу, лівобережжя Українського гетьманату загарбане Смарагдовою Ордою; Київ обложено військами безсмертного Темуджина. Попри всі знегоди лицарі Сірого Ордену досі живі...
576 pages, Hardcover
First published January 1, 2022
108 people are currently reading
1002 people want to read
About the author
Павло Дерев'янко
6 books380 followersUkrainian writer Pavlo Derevianko currently serves in the Special Forces Brigade Azov.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 201 reviews
January 10, 2023
той випадок, коли в кожній книжці трилогії автор убиває саме твого улюбленого персонажа, а ти все одно йому вдячна за добре розказану цікаву історію
February 22, 2023
Не можу зібрати докупи слова.
Це справді сильна робота. Я мрію про численні переклади та екранізацію від Нетфлікс ❤️🔥
Сумую, що дочитала і від фіналу теж трохи, але він направду логічний і очікувати іншого було б дивно.
Хочу, щоб якомога більше людей прочитали цю трилогію, бо вона варта вашої уваги, обіцяю 🖤
Це справді сильна робота. Я мрію про численні переклади та екранізацію від Нетфлікс ❤️🔥
Сумую, що дочитала і від фіналу теж трохи, але він направду логічний і очікувати іншого було б дивно.
Хочу, щоб якомога більше людей прочитали цю трилогію, бо вона варта вашої уваги, обіцяю 🖤
March 24, 2023
Є книги, які мені страшно читати: настільки мені не байдуже, що станеться з її персонажами. І ця з таких.
Довгоочікуване завершення трилогії, яке сподобається не всім. Але так завжди з завершенням циклу: шанувальники думали про щось своє, та автор сказав своє фінальне слово. І це слово – «елегія».
Сторінки читалися дуже швидко, одна за одною, але повсякчас не відпускало передчуття, що автор зробить мені боляче. І він зробив. Не встигла я прочитати і перших двохсот сторінок, як сльози залили моє обличчя. І не було на те ради.
Якщо перша половина книги для мене за атмосферою і змістом була логічним продовженням «Тенет», то в другій половині автор пішов глибше в світобудову. Історія про камінь, лінії Рахмана і навіть Ґаада нагадували, що ми таки в фентезі, треба розплутувати раніше заплутане, і це направду трішки вибивало мене з колії і з настрою. Водночас саме таким чином автор відповів на всі поставлені раніше питання, і хоча я була б не проти, якби подекуди лишилося місце для загадки, але така наша стежка)))
Книга неабияк перегукується з днем сьогоднішнім, тому хоч-не-хоч, але не можеш сприймати її як просто українське фентезі. Бачте, на відміну від телемарафонів і астрологів, наша жанрова література нагадає, що за перемогу в цій війні ми кожного дня сплачуємо і ще сплатимо карколомну ціну.
Довгоочікуване завершення трилогії, яке сподобається не всім. Але так завжди з завершенням циклу: шанувальники думали про щось своє, та автор сказав своє фінальне слово. І це слово – «елегія».
Сторінки читалися дуже швидко, одна за одною, але повсякчас не відпускало передчуття, що автор зробить мені боляче. І він зробив. Не встигла я прочитати і перших двохсот сторінок, як сльози залили моє обличчя. І не було на те ради.
Якщо перша половина книги для мене за атмосферою і змістом була логічним продовженням «Тенет», то в другій половині автор пішов глибше в світобудову. Історія про камінь, лінії Рахмана і навіть Ґаада нагадували, що ми таки в фентезі, треба розплутувати раніше заплутане, і це направду трішки вибивало мене з колії і з настрою. Водночас саме таким чином автор відповів на всі поставлені раніше питання, і хоча я була б не проти, якби подекуди лишилося місце для загадки, але така наша стежка)))
Книга неабияк перегукується з днем сьогоднішнім, тому хоч-не-хоч, але не можеш сприймати її як просто українське фентезі. Бачте, на відміну від телемарафонів і астрологів, наша жанрова література нагадає, що за перемогу в цій війні ми кожного дня сплачуємо і ще сплатимо карколомну ціну.
December 4, 2025
"Пісня дібров" – третя і заключна частина Літопису Сірого Ордену в україномовній спільноті поціновувачів темного фентезі – була не менш очікуваною, ніж "Вітри зими" Джорджа Р.Р. Мартіна. Та все ж захоплива історія Павла Дерев'янка про вояків-характерників вже написана і прочитана, а от чи дочекаюся я виходу шостої книги циклу "Пісні льоду та полум'я" – ніхто не зна. Як і про те, чи сам автор до того доживе.
Фанати навіть так почали діставати Павла Дерев'янка запитаннями про те, коли ж, коли вже буде продовження історії, що йому доводилося дратуватися в стилі Джорджа Р.Р. Мартіна – щось на кшталт: майте Бога у животі і дочекайтеся.
Дочекалися і прочитали.
Особисто я – дуже задоволений. Люблю повертатися у гарно прописані світи з цікавими персонажами. Крім того, Літопис Сірого Ордену – це ще й вдало розказана альтернативна історія України після перемоги повстання Богдана Хмельницького, але без добре знаної нами самовбивчої переяславської унії з московитами. Цікаво подивитися на Україну, яка є повноправною частиною цивілізованого світу і помріяти, що колись так і буде не лише у книжках, але й в реальности. Нехай і без дивовиж у вигляді магії крові, подорожей потойбіччям і вояків-перевертнів, здатних як на подвиги, так і жахливу помсту.
Автор не лінується відповідати на більшість запитань, котрі виникають впродовж читання, відтак "Пісня дібров" – це епічне і цікаве завершення циклу.
В усіх трьох книгах Літопису не бракує паралелей із тим, що зараз відбувається з нами і нашою країною. І попри те, що ця розповідь вигадана, з'являється відчуття неминучого і неспинного історичного ходіння українців граблями. Міжусобиці, колотнеча, корупція, зрадники, "слуги народу"... перепрошую, захопився трохи.
Темне фентезі мусить намотувати кишки читача на граблі, це закони жанру. Місцями буде боляче, особливо – прощатися з героями, але я дуже сподіваюся, що одного разу Літопис Сірого Ордену Павла Дерев'янка перекладуть іншими мовами і похмура казка про вояків-перевертнів займе гідне місце в каноні.
Фанати навіть так почали діставати Павла Дерев'янка запитаннями про те, коли ж, коли вже буде продовження історії, що йому доводилося дратуватися в стилі Джорджа Р.Р. Мартіна – щось на кшталт: майте Бога у животі і дочекайтеся.
Дочекалися і прочитали.
Особисто я – дуже задоволений. Люблю повертатися у гарно прописані світи з цікавими персонажами. Крім того, Літопис Сірого Ордену – це ще й вдало розказана альтернативна історія України після перемоги повстання Богдана Хмельницького, але без добре знаної нами самовбивчої переяславської унії з московитами. Цікаво подивитися на Україну, яка є повноправною частиною цивілізованого світу і помріяти, що колись так і буде не лише у книжках, але й в реальности. Нехай і без дивовиж у вигляді магії крові, подорожей потойбіччям і вояків-перевертнів, здатних як на подвиги, так і жахливу помсту.
Автор не лінується відповідати на більшість запитань, котрі виникають впродовж читання, відтак "Пісня дібров" – це епічне і цікаве завершення циклу.
В усіх трьох книгах Літопису не бракує паралелей із тим, що зараз відбувається з нами і нашою країною. І попри те, що ця розповідь вигадана, з'являється відчуття неминучого і неспинного історичного ходіння українців граблями. Міжусобиці, колотнеча, корупція, зрадники, "слуги народу"... перепрошую, захопився трохи.
Темне фентезі мусить намотувати кишки читача на граблі, це закони жанру. Місцями буде боляче, особливо – прощатися з героями, але я дуже сподіваюся, що одного разу Літопис Сірого Ордену Павла Дерев'янка перекладуть іншими мовами і похмура казка про вояків-перевертнів займе гідне місце в каноні.
February 24, 2023
Овації пану Павлові за неймовірне завершення трилогії 👏🏻
Це була прекрасна мандрівка, лицарі Сірого Ордену завоювали щиру любов!
Неможливо не проводити паралелі із нашим сьогоденням. Дуже часто ловив себе на тому, що поміж слів автора вплітались власні спогади про близьких людей, яких забрала війна.
Що тут добавити.
Допомагайте волонтерам, вірте у ЗСУ.
Україна переможе!
Це була прекрасна мандрівка, лицарі Сірого Ордену завоювали щиру любов!
Неможливо не проводити паралелі із нашим сьогоденням. Дуже часто ловив себе на тому, що поміж слів автора вплітались власні спогади про близьких людей, яких забрала війна.
Що тут добавити.
Допомагайте волонтерам, вірте у ЗСУ.
Україна переможе!
December 26, 2025
Тут можна написати багато про цю трилогію, але просто скажу, що я максимально пишаюсь, що у нас в українській літературі стався Літопис Сірого Ордену🫰
December 2, 2025
4,5⭐️
Перечитав вдруге всю трилогію, і якщо уперше читав по мірі виходу книг і під час третьої книги багато не розумів що відбувається, і хто є хто, то зараз була цілісна картина і всі відповіді були зрозумілі. У цій частині найбільше фентезійного, і трішки пролистував😬. Укотре переконався ця історія-фентезі залишається для мене #1, і яка ще й отримала класне переоформлення!
Однозначно рекомендую! І планую перечитати у 2026 році.
Читав у 2023 році.
Збіса круте фентезі, не схоже на будь-яке інше, унікальне! Тут прекрасні всі три книги, які автор писав протягом 5 років. Цитат стільки, що при перечитуванні буду клеїти стікери певно, лиш потрібно знайти час. Павло, ти зробив велику справу, дякую за всі події і героїв у книзі, чудова мандрівка. Не читали, то заплануйте! Однозначно рекомендую читати всім!
P.S. Ця трилогія особлива і не схожа на будь-що інше, що я читав до цього!
Перечитав вдруге всю трилогію, і якщо уперше читав по мірі виходу книг і під час третьої книги багато не розумів що відбувається, і хто є хто, то зараз була цілісна картина і всі відповіді були зрозумілі. У цій частині найбільше фентезійного, і трішки пролистував😬. Укотре переконався ця історія-фентезі залишається для мене #1, і яка ще й отримала класне переоформлення!
Однозначно рекомендую! І планую перечитати у 2026 році.
Читав у 2023 році.
Збіса круте фентезі, не схоже на будь-яке інше, унікальне! Тут прекрасні всі три книги, які автор писав протягом 5 років. Цитат стільки, що при перечитуванні буду клеїти стікери певно, лиш потрібно знайти час. Павло, ти зробив велику справу, дякую за всі події і героїв у книзі, чудова мандрівка. Не читали, то заплануйте! Однозначно рекомендую читати всім!
P.S. Ця трилогія особлива і не схожа на будь-що інше, що я читав до цього!
September 19, 2025
Ця історія просочилася мені під шкіру і ще довго не відпустить
Це було боляче і прекрасно
Так багато посилань на нашу дійсність, так багато трагічних подій та безнадіі
Неймовірно написано, вміщає в собі три різних арки і у мене є теорія, що пан Деревʼянко сам з Потойбіччя, бо так писати…
«Це співають діброви…»😭
Це було боляче і прекрасно
Так багато посилань на нашу дійсність, так багато трагічних подій та безнадіі
Неймовірно написано, вміщає в собі три різних арки і у мене є теорія, що пан Деревʼянко сам з Потойбіччя, бо так писати…
«Це співають діброви…»😭
December 17, 2022
Прочитала за добу (дякувати відключенням світла і відсутності інтернету)
Так, було чимало пафосних дивних фраз, певна плутанина в історії. Але "Пісня дібров" мені сподобалася більше, ніж друга книжка літопису. І закінчилося так, як я і думала.
Хороше чтиво, тішуся, що мій 13-річний Ростик теж схопився за читання. Це наше, класне, епічне і емоційне фентезі. Радію, що воно є.
Так, було чимало пафосних дивних фраз, певна плутанина в історії. Але "Пісня дібров" мені сподобалася більше, ніж друга книжка літопису. І закінчилося так, як я і думала.
Хороше чтиво, тішуся, що мій 13-річний Ростик теж схопився за читання. Це наше, класне, епічне і емоційне фентезі. Радію, що воно є.
December 25, 2022
Прочитала кілька оглядів, де книгу назвали "розчаруванням" та розкритикували за надто вичурну мову. Не погоджусь ані з першим, ані з другим. Справді, книга трохи слабша за перші дві, але виключно тому, що автор був змушений довести до кінця забагато сюжетних ліній, і деякі з них були трохи сумбурними. Але, на відміну від багатьох авторів серій, Павло таки надав відповіді на всі питання, навіть якщо не всі відповіді мені особисто сподобались. А мова - ну, це мені нагадало Роулінг, де кожна частина ставала все більш вичурною (і товстішою), принаймні англійською.
В цілому, чудове українське фентезі, яке не хочеться кинути на 100 сторінці, та яке варте часу, витраченого на читання.
В цілому, чудове українське фентезі, яке не хочеться кинути на 100 сторінці, та яке варте часу, витраченого на читання.
December 13, 2022
Що ж, дочекались ми третього "Аркану" (перекреслено) "Літопису".
Ця книга відрізняється від попередніх двох: із кожною наступною частиною сюжет стає все більш темним і під кінець "Пісні дібров" досягає дна цієї темряви.
На відміну від "Тенет війни" ця книга, на мій погляд, написана більш лінійно чи що. Вона немов побудована на рефренах, які ускладнюються з плином сторінок, але не змінюються. Ворог, якого треба вбити — жертва — успішне вбивство — ворог, якого треба вбити... І так далі. В результаті певні патерни читались уже після другого разу і постійно була сподіванка, що може щось у цьому зачаклованому колі зміниться, але воно не змінювалось.
І, мабуть, в цьому був певний шарм цієї книги. Ти читаєш, розуміючи, що трапиться біда — вона трапляється. Повільна, передбачувана, болюча.
З плюсів
📌 Розкривається геть усе: всі питання, що виникали ще в першій частині, знаходять свої відповіді. І ці відповіді подекуди дуже вражаючі.
📌 Кількість персонажів, від яких ведеться оповідь, значно розширюється. Вже в "Тенетах війни" стало зрозуміло, що Северин відійде на другий план і не братиме на себе роль головного героя, а "Пісня дібров" загалом вирівняла усіх персонажів. І окрім характерників, до яких ми вже звикли, додаються епізоди, наприклад, від імені Ґаада, що добряче так б'є по голові.
📌 Масштабність історії. Таке відчуття, наче автор відкриває закулісся або зриває подвійне дно і ми раптом бачимо всю величину світу і колосальність задуму. Це приємно і дуже цікаво.
📌 Жіночі персонажі. І Ліна, і Катря, і Соломія були чудовими жіночими персонажами, але мені дуже бракувало епізодів саме від їхнього імені і з їхніми думками у попередніх частинах. Тут такі епізоди з'явились і вони були чудовими.
З мінусів
📌 Швидкість розгортання подій. Усе рухалося якимись уривками. Персонажі діяли, діяли, діяли. Переносились з місця в місце за кілька абзаців, час летів шалено, всього було забагато. Мені бракувало просто розмов за столом і хоч якогось сповільнення.
📌 Емпатія. Я не знаю, чому, але мало кому з персонажів я співчувала. Мене вражало, але я не занурювалась в текст аж так сильно, щоб відчувати його. Підозрюю, що причина в тій же таки швидкості і калейдоскопі подій.
📌 Таймскіп. Між 2 і 3 частиною добрячий розрив, але події, які між ними відбувались, мають значення і трохи розкриваються нам протягом історії якимись уламками. Я розумію, що так треба було, але я б хотіла більше історій про тих пропущених пару років.
Загалом, все, що слід було сказати про цю книгу, Павло написав у післямові:
«"Аркан вовків": історія дорослішання, відповідальності, гідності нести вибір, якого не змінити.
"Тенета війни": історія ветеранів, інтриг, боротьби з власними демонами, що набувають різних форм.
"Пісня дібров": історія жертовності, героїзму, прийняття зміни епох, яку не відвернути».
Це все так. "Пісня дібров" про зміну епох. Тому вона така болюча. Особливо зараз. І такою її слід прийняти, як і зміну епох ;)
Чудове і дуже гідне завершення прекрасної історії.
Дякую 🖤
Ця книга відрізняється від попередніх двох: із кожною наступною частиною сюжет стає все більш темним і під кінець "Пісні дібров" досягає дна цієї темряви.
На відміну від "Тенет війни" ця книга, на мій погляд, написана більш лінійно чи що. Вона немов побудована на рефренах, які ускладнюються з плином сторінок, але не змінюються. Ворог, якого треба вбити — жертва — успішне вбивство — ворог, якого треба вбити... І так далі. В результаті певні патерни читались уже після другого разу і постійно була сподіванка, що може щось у цьому зачаклованому колі зміниться, але воно не змінювалось.
І, мабуть, в цьому був певний шарм цієї книги. Ти читаєш, розуміючи, що трапиться біда — вона трапляється. Повільна, передбачувана, болюча.
З плюсів
📌 Розкривається геть усе: всі питання, що виникали ще в першій частині, знаходять свої відповіді. І ці відповіді подекуди дуже вражаючі.
📌 Кількість персонажів, від яких ведеться оповідь, значно розширюється. Вже в "Тенетах війни" стало зрозуміло, що Северин відійде на другий план і не братиме на себе роль головного героя, а "Пісня дібров" загалом вирівняла усіх персонажів. І окрім характерників, до яких ми вже звикли, додаються епізоди, наприклад, від імені Ґаада, що добряче так б'є по голові.
📌 Масштабність історії. Таке відчуття, наче автор відкриває закулісся або зриває подвійне дно і ми раптом бачимо всю величину світу і колосальність задуму. Це приємно і дуже цікаво.
📌 Жіночі персонажі. І Ліна, і Катря, і Соломія були чудовими жіночими персонажами, але мені дуже бракувало епізодів саме від їхнього імені і з їхніми думками у попередніх частинах. Тут такі епізоди з'явились і вони були чудовими.
З мінусів
📌 Швидкість розгортання подій. Усе рухалося якимись уривками. Персонажі діяли, діяли, діяли. Переносились з місця в місце за кілька абзаців, час летів шалено, всього було забагато. Мені бракувало просто розмов за столом і хоч якогось сповільнення.
📌 Емпатія. Я не знаю, чому, але мало кому з персонажів я співчувала. Мене вражало, але я не занурювалась в текст аж так сильно, щоб відчувати його. Підозрюю, що причина в тій же таки швидкості і калейдоскопі подій.
📌 Таймскіп. Між 2 і 3 частиною добрячий розрив, але події, які між ними відбувались, мають значення і трохи розкриваються нам протягом історії якимись уламками. Я розумію, що так треба було, але я б хотіла більше історій про тих пропущених пару років.
Загалом, все, що слід було сказати про цю книгу, Павло написав у післямові:
«"Аркан вовків": історія дорослішання, відповідальності, гідності нести вибір, якого не змінити.
"Тенета війни": історія ветеранів, інтриг, боротьби з власними демонами, що набувають різних форм.
"Пісня дібров": історія жертовності, героїзму, прийняття зміни епох, яку не відвернути».
Це все так. "Пісня дібров" про зміну епох. Тому вона така болюча. Особливо зараз. І такою її слід прийняти, як і зміну епох ;)
Чудове і дуже гідне завершення прекрасної історії.
Дякую 🖤
December 4, 2025
Бісять оці книги, які неможливо відкласти, поки не закінчиш. Хто тепер мені буде режим сну повертати?
November 29, 2025
Коли у відгуках інших читала, що завершальна частина трилогії розірве серце й розмаже його по стінці, я не вірила. Коли одна з подруг, навчала, що темне фентезі, це жанр, де немає щасливих кінцівок, я лише кивала головою. Але зараз підписуюся під кожним словом. Ця книжка розчавить і не пошкодує. Але зробить це в найпрекрасніший і найкрутіший спосіб.
Після сходження нового гетьмана, вбивства осавул і кривавої різанини в Буді залишки Сірого ордену розпорошилися світом. Хтось поїхав за кордон, хтось ховається, намагаючись зберегти життя, хтось доєднався до Війська Січового, аби знову захищати батьківщину.
Потойбіччя бринить у передчутті великих змін, війська Смарагдової орди досягли берегів Дніпра, столицю перенесено до Вінниці, Хорти святого Юрія також переживають не найкращі часи, але наша ватага збереться знову, аби звернути плин історії й змінити світ.
Якщо порівнювати головних героїв у першій і третій частині, то можна взагалі їх не впізнати. За десяток років пройшло ніби кілька життів. Згаслі погляди, покалічені тіла й пошрамовані душі. Тіні тих завзятих і веселих юнаків, що рвалися до вовчої стежки. Але вони досі разом, досі продовжують боротьбу.
Такі рідні, такі втомлені й розбиті. За них справді болить. Кожен раз як вперше.
Не хочу казати багато про сюжет, бо тоді не обійтися без спойлерів. Згадаю лиш про те, що тут також оповідається історія становлення Сірого ордену, розкриваються приховані сторінки Вовчої війни й спогади давно забутих життів. Багато роздумів, що так влучно й прикро перегукуються з сьогоденням.
Це історія кривавої помсти й болісних втрат.
Віддаю пану Павлу належне, чи не вперше на читацькому досвіді мені доводилося закривати книжку, аби перепочити й дати собі трохи часу переварити все те, що сталося. Та попри щемкий сюжет я невтомно захоплююся стилем автора. Бо тест читається так легко й природно, ніби пливеш за течією ріки, попутно поповнюючи словниковий запас. Сюжет вже не такий динамічний. Він досі помережаний спогадами, сповідями й флешбеками, але вже має інший темп, ще більш похмурий настрій та глибину.
Справжньою відрадою тут став Максим, що неочікувано повернувся в сюжет й періодично грів зранене серце своєю тихою присутністю. (Ні, його повернення не спойлер, бо він буквально серед артів на форзацах. До речі, як помітили у тг каналі "Перехресні стежки", він зовнішньо схожий на Олексія Жупанського!)
Зрештою, коло історії замикається, повертаючись до початку. Всі загублені шматочки пазла стають на свої місця. Сюжетних дірок не лишається зовсім, а на всі питання, що турбували нас попередні дві книги, даються відповіді.
Навіть другорядні персонажі отримують гідне (або не дуже) завершення своїх історій. Обидва світи мають новий початок і логічний кінець. Від втрат болить не менше, але вони потроху рубцюються, залишаючись в спогадах теплим відгомоном минулих часів.
Мені подобається як в післямові до попереднього видання сам автор описав те, якими задумувалися ці історії:
"«Аркан вовків»: історія дорослішання, відповідальності, гідності нести вибір, якого не змінити.
«Тенета війни»: історія ветеранів, інтриг, боротьби з власними демонами, що набувають різних форм.
«Пісня дібров»: історія жертовності, героїзму, прийняття зміни епох, яку не відвернути.
І, авжеж, усі вони — історії дітей і батьків."
Так воно і є. Ця трилогія відтепер остаточно закріплюється на першому місці серед улюблених книжок. Хоча перша частина, як не крути, залишиться, мабуть, найкращою для мене. Саме через неї я закохалася в цих героїв і всесвіт, саме через неї чекала перевидання, аби читати далі й із захватом спостерігати розвиток персонажів.
Впевнена, що іще не раз і не двічі візьмуся перечитувати Літопис Сірого Ордену. Буде цікаво дізнатися, як сприйняття цих текстів зміниться крізь роки. Ну і звісно раджу цю серію усім до прочитання. Це не лише достойний приклад українського фентезі, а й історія з душею, яка відгукнеться багатьом, нагадає цінувати життя, дружбу й любов.
P.S. Ну і звісно хочеться мріяти про переклади іншими мовами, екранізації, що не спаплюжать оригіналу і більше артів від неймовірної ілюстраторки Сіненко Оксани.
Після сходження нового гетьмана, вбивства осавул і кривавої різанини в Буді залишки Сірого ордену розпорошилися світом. Хтось поїхав за кордон, хтось ховається, намагаючись зберегти життя, хтось доєднався до Війська Січового, аби знову захищати батьківщину.
Потойбіччя бринить у передчутті великих змін, війська Смарагдової орди досягли берегів Дніпра, столицю перенесено до Вінниці, Хорти святого Юрія також переживають не найкращі часи, але наша ватага збереться знову, аби звернути плин історії й змінити світ.
Якщо порівнювати головних героїв у першій і третій частині, то можна взагалі їх не впізнати. За десяток років пройшло ніби кілька життів. Згаслі погляди, покалічені тіла й пошрамовані душі. Тіні тих завзятих і веселих юнаків, що рвалися до вовчої стежки. Але вони досі разом, досі продовжують боротьбу.
Такі рідні, такі втомлені й розбиті. За них справді болить. Кожен раз як вперше.
Не хочу казати багато про сюжет, бо тоді не обійтися без спойлерів. Згадаю лиш про те, що тут також оповідається історія становлення Сірого ордену, розкриваються приховані сторінки Вовчої війни й спогади давно забутих життів. Багато роздумів, що так влучно й прикро перегукуються з сьогоденням.
Це історія кривавої помсти й болісних втрат.
Віддаю пану Павлу належне, чи не вперше на читацькому досвіді мені доводилося закривати книжку, аби перепочити й дати собі трохи часу переварити все те, що сталося. Та попри щемкий сюжет я невтомно захоплююся стилем автора. Бо тест читається так легко й природно, ніби пливеш за течією ріки, попутно поповнюючи словниковий запас. Сюжет вже не такий динамічний. Він досі помережаний спогадами, сповідями й флешбеками, але вже має інший темп, ще більш похмурий настрій та глибину.
Справжньою відрадою тут став Максим, що неочікувано повернувся в сюжет й періодично грів зранене серце своєю тихою присутністю. (Ні, його повернення не спойлер, бо він буквально серед артів на форзацах. До речі, як помітили у тг каналі "Перехресні стежки", він зовнішньо схожий на Олексія Жупанського!)
Зрештою, коло історії замикається, повертаючись до початку. Всі загублені шматочки пазла стають на свої місця. Сюжетних дірок не лишається зовсім, а на всі питання, що турбували нас попередні дві книги, даються відповіді.
Навіть другорядні персонажі отримують гідне (або не дуже) завершення своїх історій. Обидва світи мають новий початок і логічний кінець. Від втрат болить не менше, але вони потроху рубцюються, залишаючись в спогадах теплим відгомоном минулих часів.
Мені подобається як в післямові до попереднього видання сам автор описав те, якими задумувалися ці історії:
"«Аркан вовків»: історія дорослішання, відповідальності, гідності нести вибір, якого не змінити.
«Тенета війни»: історія ветеранів, інтриг, боротьби з власними демонами, що набувають різних форм.
«Пісня дібров»: історія жертовності, героїзму, прийняття зміни епох, яку не відвернути.
І, авжеж, усі вони — історії дітей і батьків."
Так воно і є. Ця трилогія відтепер остаточно закріплюється на першому місці серед улюблених книжок. Хоча перша частина, як не крути, залишиться, мабуть, найкращою для мене. Саме через неї я закохалася в цих героїв і всесвіт, саме через неї чекала перевидання, аби читати далі й із захватом спостерігати розвиток персонажів.
Впевнена, що іще не раз і не двічі візьмуся перечитувати Літопис Сірого Ордену. Буде цікаво дізнатися, як сприйняття цих текстів зміниться крізь роки. Ну і звісно раджу цю серію усім до прочитання. Це не лише достойний приклад українського фентезі, а й історія з душею, яка відгукнеться багатьом, нагадає цінувати життя, дружбу й любов.
P.S. Ну і звісно хочеться мріяти про переклади іншими мовами, екранізації, що не спаплюжать оригіналу і більше артів від неймовірної ілюстраторки Сіненко Оксани.
April 20, 2023
Історія, яку буду довго згадувати і рекомендувати💙💛
Побувавши на презентації цієї книги, знаю, що автор поки не планує повертатись до цієї історії, і чи взагалі захоче. І це сумно, бо там є такий момент від якого хочеться кричати на автора, щоб він швидше писав далі👀😂
Прекрасне завершення трилогії, знову не можу не відмітити стиль та мову автора, як же це красиво написано 💔
Побувавши на презентації цієї книги, знаю, що автор поки не планує повертатись до цієї історії, і чи взагалі захоче. І це сумно, бо там є такий момент від якого хочеться кричати на автора, щоб він швидше писав далі👀😂
Прекрасне завершення трилогії, знову не можу не відмітити стиль та мову автора, як же це красиво написано 💔
October 19, 2025
1000/10
Ідеальне завершення
Безмежно дякую за ці години разом з героями ❤️
Ідеальне завершення
Безмежно дякую за ці години разом з героями ❤️
June 30, 2025
Дуже сумно((
Але історія неймовірно цікава, останні сторінки хотілось читати якомога повільніше, смакувати, щоб не закінчувати так швидко. Дуже хороша трилогія
Але історія неймовірно цікава, останні сторінки хотілось читати якомога повільніше, смакувати, щоб не закінчувати так швидко. Дуже хороша трилогія
November 1, 2023
✏️Добре, ви просили м'ясних подробиць щодо "Пісні дібров" Павла Дерев'янка.
Отже, про недолуги фразки пропускаємо, бо вже ж писала. Залишається два глобальних і один додатковий мінуси (на мою думку, звісно), які нанівець зіпсували абсолютно все враження від книги.
🔴Пункт 1: гуманізація Потойбіччя.
Оказуєцца, Потойбіччя - це не зворотній бік нашого світу, чи міжсвіття, чи Той Бік тощо. Це такий собі просто інший світ, який спіткала Катастрофа, тому він мертвий. І жили там такі собі прекрасні істоти, поки їх Катастрофою не накрило, тому вони лихі.
Але надія на виправлення є, для цього й потрібні характерники та їхні дуби, як все виправити - читайте у "Пісні дібров".
Два томи нам автор розповідав, що це зла сила, що це демонічні істоти і бла-бла-бла, для того, аби на завершення сказати типу "та вони ок, прям ельфи, просто їх сауроном поплавило". Не знаю чому, але щось мені від цього стало ніяково і потягнуло "нє всьо так адназначністю".
🔺Сюди ж долучається додатковий мінус: наділення негуманоїдних істот, творінь іншого світу та іншої логіки (ну наче б то так спочатку казалося про Потойбіччя, про Гаада та Гадру, та і у третій книзі є "ти не здатний побачити мою справжню форму, ти здатний осягнути моє тіло" бла-бла-бла) людськими якостями.
Знаєте, чому у тому числі я люблю книги Воттса? Тому що він робить нелюдей не людьми. Якщо це безсмертний вампір, наприклад, то він не страждає від свого безсмертя, бо в принципі не розуміє ці людські пристрасті.
У Дерев'янка же потойбічні істоти з формою, яку "не здатний осягнути характерник", виглядають, наче змучені кризою середнього віку міленіали нарешті вирішили піти на терапію. Тьфу ти!
🔴Пункт 2: заскакування на високу полицю.
Це, на мою думку, взагалі тотальна проблема наших письменників. Щось їм все вважається встидним писати рівно у жанрі (чи на стику) і все їм хочеться гайнути у вічність Словом з Криці. Виходить так собі, але їх це не зупиняє.
І читачі, замість спокійно собі споживати кілотони українського жанру у серіях, роками чекають перекладів з англійської (або читають говняні російські). І автор такий сидить "ось і знову не мною порваний тік-ток".
Чомусь західним авторам вдається розписуватися на 4-5-6 книг у серії так, що ти спокійно собі всі ті 4-5-6 книг читаєш, а наших вже на другому томі починає від власних же персонажів нудити.
⚫️Коротше, я була б рада, якби цього третього тому у "Літописі Сірого Ордену" не було. Так би в мене склалося враження, що в нас є гарні серійні жанровики і залишалася б надія (прям як з Мартином, ага). А так я точно знаю, що більше двох - то вже для сучукрліт занадто.
Отже, про недолуги фразки пропускаємо, бо вже ж писала. Залишається два глобальних і один додатковий мінуси (на мою думку, звісно), які нанівець зіпсували абсолютно все враження від книги.
🔴Пункт 1: гуманізація Потойбіччя.
Оказуєцца, Потойбіччя - це не зворотній бік нашого світу, чи міжсвіття, чи Той Бік тощо. Це такий собі просто інший світ, який спіткала Катастрофа, тому він мертвий. І жили там такі собі прекрасні істоти, поки їх Катастрофою не накрило, тому вони лихі.
Але надія на виправлення є, для цього й потрібні характерники та їхні дуби, як все виправити - читайте у "Пісні дібров".
Два томи нам автор розповідав, що це зла сила, що це демонічні істоти і бла-бла-бла, для того, аби на завершення сказати типу "та вони ок, прям ельфи, просто їх сауроном поплавило". Не знаю чому, але щось мені від цього стало ніяково і потягнуло "нє всьо так адназначністю".
🔺Сюди ж долучається додатковий мінус: наділення негуманоїдних істот, творінь іншого світу та іншої логіки (ну наче б то так спочатку казалося про Потойбіччя, про Гаада та Гадру, та і у третій книзі є "ти не здатний побачити мою справжню форму, ти здатний осягнути моє тіло" бла-бла-бла) людськими якостями.
Знаєте, чому у тому числі я люблю книги Воттса? Тому що він робить нелюдей не людьми. Якщо це безсмертний вампір, наприклад, то він не страждає від свого безсмертя, бо в принципі не розуміє ці людські пристрасті.
У Дерев'янка же потойбічні істоти з формою, яку "не здатний осягнути характерник", виглядають, наче змучені кризою середнього віку міленіали нарешті вирішили піти на терапію. Тьфу ти!
🔴Пункт 2: заскакування на високу полицю.
Це, на мою думку, взагалі тотальна проблема наших письменників. Щось їм все вважається встидним писати рівно у жанрі (чи на стику) і все їм хочеться гайнути у вічність Словом з Криці. Виходить так собі, але їх це не зупиняє.
І читачі, замість спокійно собі споживати кілотони українського жанру у серіях, роками чекають перекладів з англійської (або читають говняні російські). І автор такий сидить "ось і знову не мною порваний тік-ток".
Чомусь західним авторам вдається розписуватися на 4-5-6 книг у серії так, що ти спокійно собі всі ті 4-5-6 книг читаєш, а наших вже на другому томі починає від власних же персонажів нудити.
⚫️Коротше, я була б рада, якби цього третього тому у "Літописі Сірого Ордену" не було. Так би в мене склалося враження, що в нас є гарні серійні жанровики і залишалася б надія (прям як з Мартином, ага). А так я точно знаю, що більше двох - то вже для сучукрліт занадто.
December 28, 2025
Найкраща для мене книга цього року. Давно я так не зачитувалась
December 15, 2024
«Пісня Дібров» для мене емоційно найважча і найглибша книга із 3 частин циклу. Часи міняються і треба приймати рішення, які б не хотілося приймати і з однієї сторони це надихає, але в той же час робить дуже боляче. Тут вже про фатальність і невідворотність усіх подій.
Оцінка 5/5 ⭐️ балів, однозначно рекомендую до прочитання.
Оцінка 5/5 ⭐️ балів, однозначно рекомендую до прочитання.
March 1, 2023
Після того, як я перегорнув останню сторінку «Пісні дібров» я почувався з біса втомленим, сумним і злим. Злий на кляту ₚосню. Злий на автора, на книгу і видавця, злий через те що більше не буде очікування продовження, дискусій у книжкових чатиках, чи буде наступна частина ліпша за попередні, а може навспак. Злий через те, що Павло Дерев’янко у авторському післяслові розповів забагато, залишивши мені якісь мізерні крихти.
«Пісня дібров» — важка і трагічна книга, її б читати десь у вишневому садочку під гул пасіки, яка ніколи не чула звуку сирен. Пірнати в історію, як в темну, жаску ополонку і з полегшенням повертатися в благословенну, сонячну реальність, обдумувати і рефлексувати кожен прочитаний епізод. Натомість ми повертаємось в реальність, де в містах та селах щодня ховають рідних захисників та захисниць, де від ворожих обстрілів гинуть люди, просто стоячи на автобусних зупинках.
У післямові автор засвідчує, що завершив книгу 23 лютого 2022 року, якраз напередодні масштабного вторгнення росії, натомість читач змушений сприймати «Пісню дібров» через призму війни. Кожен раз, коли в тексті я натикався на слова “різанина” і “хутір Буда” мене електричним струмом пронизувало “Буча”
Власне про сюжет, окрім відомих нам з попередніх книг персонажів, додалося ще кілька цікавих особистостей. Це в першу чергу антагоністи на кшталт Ґаада - володаря Потойбіччя, Отто Шварца - очільника хортів Святого Юрія, та таємничого Пугача. Їхнім історіям Дерев’янко присвятив добрячий шмат книги, добротно розкривши характери та мотиви кожного.
Мені надзвичайно подобається підхід Павла до побудови характерів та персонажів, де антагоніст це не просто класичне, темне Зло за визначенням, а складний та неоднозначний персонаж з послідовними та зрозумілими мотивами. Також припав до душі сучасний тред, щодо долі головних героїв, не спойлеритиму, але впевнений вам сподобається. В “Пісні дібров” вчорашні супергерої-перевертні з надлюдськими властивостями перетворилися на вигнанців. Чудова демонстрація ще одніє людської “особливості” у вмінні сотворити та возвеличуванні ідолів та їхньому поверженні.
Втома та фаталізм — це те що невідступно переслідуватиме вас під час читання, вона відчувається у всьому: в думках персонажів, у вчинках та навіть у почуттях. Та незважаючи на все «Пісня дібров» грандіозна праця, що логічно завершила усі сюжетні тропи, вся брехня стала явною, кожен промінчик добра не залишився безкарним і отримав по заслузі стократ, а зло торжествувало та впивалося сотвореним, як і годитьсяв в реальному світі з якого нам не втекти.
Павло Дерев’янко мав змогу закінчити свою трилогію яскравим гепі-ендом, що спалахом феєрверку спалив би мої емоції, а я з чистим серцем поставив би книгу на полицю і вже наступного дня забув про її існування. Натомість він ятрив, роздмухував та кував мою злість, нагадуючи, що наша боротьба у розпалі і стосується кожного з нас.
Мабуть тому моєю улюбленою книгою трилогії залишаться «Тенета війни», як символ боротьби, яка триватиме допоки живий хоч один.
«Пісня дібров» — важка і трагічна книга, її б читати десь у вишневому садочку під гул пасіки, яка ніколи не чула звуку сирен. Пірнати в історію, як в темну, жаску ополонку і з полегшенням повертатися в благословенну, сонячну реальність, обдумувати і рефлексувати кожен прочитаний епізод. Натомість ми повертаємось в реальність, де в містах та селах щодня ховають рідних захисників та захисниць, де від ворожих обстрілів гинуть люди, просто стоячи на автобусних зупинках.
У післямові автор засвідчує, що завершив книгу 23 лютого 2022 року, якраз напередодні масштабного вторгнення росії, натомість читач змушений сприймати «Пісню дібров» через призму війни. Кожен раз, коли в тексті я натикався на слова “різанина” і “хутір Буда” мене електричним струмом пронизувало “Буча”
Власне про сюжет, окрім відомих нам з попередніх книг персонажів, додалося ще кілька цікавих особистостей. Це в першу чергу антагоністи на кшталт Ґаада - володаря Потойбіччя, Отто Шварца - очільника хортів Святого Юрія, та таємничого Пугача. Їхнім історіям Дерев’янко присвятив добрячий шмат книги, добротно розкривши характери та мотиви кожного.
Мені надзвичайно подобається підхід Павла до побудови характерів та персонажів, де антагоніст це не просто класичне, темне Зло за визначенням, а складний та неоднозначний персонаж з послідовними та зрозумілими мотивами. Також припав до душі сучасний тред, щодо долі головних героїв, не спойлеритиму, але впевнений вам сподобається. В “Пісні дібров” вчорашні супергерої-перевертні з надлюдськими властивостями перетворилися на вигнанців. Чудова демонстрація ще одніє людської “особливості” у вмінні сотворити та возвеличуванні ідолів та їхньому поверженні.
Втома та фаталізм — це те що невідступно переслідуватиме вас під час читання, вона відчувається у всьому: в думках персонажів, у вчинках та навіть у почуттях. Та незважаючи на все «Пісня дібров» грандіозна праця, що логічно завершила усі сюжетні тропи, вся брехня стала явною, кожен промінчик добра не залишився безкарним і отримав по заслузі стократ, а зло торжествувало та впивалося сотвореним, як і годитьсяв в реальному світі з якого нам не втекти.
Павло Дерев’янко мав змогу закінчити свою трилогію яскравим гепі-ендом, що спалахом феєрверку спалив би мої емоції, а я з чистим серцем поставив би книгу на полицю і вже наступного дня забув про її існування. Натомість він ятрив, роздмухував та кував мою злість, нагадуючи, що наша боротьба у розпалі і стосується кожного з нас.
Мабуть тому моєю улюбленою книгою трилогії залишаться «Тенета війни», як символ боротьби, яка триватиме допоки живий хоч один.
January 30, 2025
Це була прекрасна подорож у світ характерників - світ таємничий, жорстокий і водночас чарівний. Щиро рекомендую до прочитання!!!
July 30, 2025
З мене витрясли всю душу. Справді темне фентезі
February 13, 2025
Це було майже добре. Маю зазначити, що я саме та людина, яку автор описував у епілозі: різкі зміни від частини до частини не оцінила й це вплинуло на подальше читання.
Усе закінчилося, як мало. Трохи посміхнуло, що автор поставив крапки ну майже всюди, щоб уже точно не повернутися до циклу) Поважаю це рішення, хоч воно із моїми смаковими вподобаннями не сходиться, усе ж мені ближчі відкриті фінали зі світами, що живуть після того, як ти перегорнув останню сторінку. Тут у мене такого відчуття не було. Історія закінчилася і разом із нею завмерло все, що в ній було.
Чи плакала я? Так. Багато? Достатньо як для людини, котра рідко плаче над папером. Чи задоволена я? Радше ні. Рада, що пройшла цю історію, але знову на цю стежку не стану. Вона в мені залишила скабку і її точно вистачить десь так до смерті.
Нехай Мамай допомагає.
Усе закінчилося, як мало. Трохи посміхнуло, що автор поставив крапки ну майже всюди, щоб уже точно не повернутися до циклу) Поважаю це рішення, хоч воно із моїми смаковими вподобаннями не сходиться, усе ж мені ближчі відкриті фінали зі світами, що живуть після того, як ти перегорнув останню сторінку. Тут у мене такого відчуття не було. Історія закінчилася і разом із нею завмерло все, що в ній було.
Чи плакала я? Так. Багато? Достатньо як для людини, котра рідко плаче над папером. Чи задоволена я? Радше ні. Рада, що пройшла цю історію, але знову на цю стежку не стану. Вона в мені залишила скабку і її точно вистачить десь так до смерті.
Нехай Мамай допомагає.
December 31, 2025
Неймовірна серія, вимотала мені всю душу під кінець.
Сподобалося, як у цій частині розкрили Катрю т�� Ліну, мені цього бракувало в попередніх.
Я отримала pov Савки, але якою ціною 😢.
Сподобалося, як у цій частині розкрили Катрю т�� Ліну, мені цього бракувало в попередніх.
Я отримала pov Савки, але якою ціною 😢.
December 18, 2025
Третя частина трилогії про характерників-козаків вийшла більш трагічною, ніж попередня, але незважаючи на це, в ній набагато менше тієї тривожно-гнітючої та похмурої атмосфери, яка була притаманна другій частині. Саме там було постійне відчуття наближення неминучої, смертельної, невідворотньої загрози, яка вплине не лише на долі головних героїв, але й на долю всієї країни. В останній частині трилогії ця загроза вже відбулася, і події вже розвиваються в плані виходу із цього становища, тому гнітючості та тривожності було набагато менше, ніж раніше. А от трагічності - ще більше. Дуже болюче було сприймати ті події, які були в заключній частині, але тим не менш, це було написано неймовірно талановито, дуже красиво - сюжет не провисав, постійно тримав в напрузі, герої остаточно змусили прив'язатись до них, абсолютно не було відчуття фальші чи штучності.
Крім того, тут розкривається історія створення Сірого Ордену, яка нерозривно пов'язана із причинами бажання його знищення, і яка роль в цьому того самого Мамая, який став гаслом для характерників - "нехай Мамай допомагає!" Також розкривається історія іншого світу, відомого як Потойбіччя, чому він став таким, яка роль в цьому Гаада, і що з цим світом буде далі.
Книга теж справила сильне враження, як і попередні дві, і хочеться сказати автору: "Павле, пишіть ще! Пишіть хоч що-небудь, все одно буде цікавим"
Крім того, тут розкривається історія створення Сірого Ордену, яка нерозривно пов'язана із причинами бажання його знищення, і яка роль в цьому того самого Мамая, який став гаслом для характерників - "нехай Мамай допомагає!" Також розкривається історія іншого світу, відомого як Потойбіччя, чому він став таким, яка роль в цьому Гаада, і що з цим світом буде далі.
Книга теж справила сильне враження, як і попередні дві, і хочеться сказати автору: "Павле, пишіть ще! Пишіть хоч що-небудь, все одно буде цікавим"
December 1, 2025
Мені дуже сподобалась 2 частина. Третя - більш фентезійна, хто любить фентезі - тому сподобається, а мені вона стала заплутаніша і важча. Але все одно гарна
May 22, 2023
Розказувати про книги, які сподобалися завжди важче, ніж про ті, які чимось не задовільнили. Претензії - це природа людей, ми так влаштовані.
Але, тут не буде претензій, бо «Літопис сірого ордену» - це десять тисяч вовчиків із 10.
Темне фентезі, наповнене пригодами, драмами, трагедіями, роздумами, коханням, війною, болем… Історія, що з першої сторінки першої книги полонить і не відпускає.
«Аркан вовків» - дорослішання персонажів, їх перші кроки у дорослому житті та на вовчій стежці. Оповідь про те, як ламається юнацький максималізм.
«Тенета війни» - відчай, смуток, негаразди долі, безвихідь, але автор знаходить місце і для гумору, і для кохання. Наші герої вже дорослі, та й проблеми стають більшого масштабу. Історія розгортається, втрачає деяку камерність, притаманну першій книзі.
«Пісня дібров» - фінал, в якому всі таємниці відкриваються читачеві. Історія Потойбіччя та роль Ґаада. Таємниці Мамая та його джур. Ці моменти мене заворожили, бо як з історії про пригоди чотирьох друзів, розгорнулася така неосяжна епопея? Але не подумайте, що головні герої залишилися осторонь. Ні, це все ще про них. Про самопожертву, спокуту, розчарування, втрати. Про те, куди привела вовча стежка кожного з хлопців…
Загалом, читайте, насолоджуйтесь!
Якщо після мого відгуку, хоч одна людина прочитає «Літопис», я буду вважати, що прожила життя не даремно 😂.
Ще хочеться відмітити сам текст - він неймовірний. Деякі абзаци хотілося перечитувати по декілька разів, смакувати. Книги написані дуже красиво та натхненно.
Але, тут не буде претензій, бо «Літопис сірого ордену» - це десять тисяч вовчиків із 10.
Темне фентезі, наповнене пригодами, драмами, трагедіями, роздумами, коханням, війною, болем… Історія, що з першої сторінки першої книги полонить і не відпускає.
«Аркан вовків» - дорослішання персонажів, їх перші кроки у дорослому житті та на вовчій стежці. Оповідь про те, як ламається юнацький максималізм.
«Тенета війни» - відчай, смуток, негаразди долі, безвихідь, але автор знаходить місце і для гумору, і для кохання. Наші герої вже дорослі, та й проблеми стають більшого масштабу. Історія розгортається, втрачає деяку камерність, притаманну першій книзі.
«Пісня дібров» - фінал, в якому всі таємниці відкриваються читачеві. Історія Потойбіччя та роль Ґаада. Таємниці Мамая та його джур. Ці моменти мене заворожили, бо як з історії про пригоди чотирьох друзів, розгорнулася така неосяжна епопея? Але не подумайте, що головні герої залишилися осторонь. Ні, це все ще про них. Про самопожертву, спокуту, розчарування, втрати. Про те, куди привела вовча стежка кожного з хлопців…
Загалом, читайте, насолоджуйтесь!
Якщо після мого відгуку, хоч одна людина прочитає «Літопис», я буду вважати, що прожила життя не даремно 😂.
Ще хочеться відмітити сам текст - він неймовірний. Деякі абзаци хотілося перечитувати по декілька разів, смакувати. Книги написані дуже красиво та натхненно.
August 10, 2023
Крута трилогія в цілому. А ця частина сподобалася найбільше.
Це як остання частина Гаррі Поттера, емоційно важка, багато смертей, але по-іншому світ не змінюється, нажаль.
Якщо б можна було поставити більше зірочок, я б поставила.
Це як остання частина Гаррі Поттера, емоційно важка, багато смертей, але по-іншому світ не змінюється, нажаль.
Якщо б можна було поставити більше зірочок, я б поставила.
September 30, 2024
Я боролась в муках між «розтягнути читання на довше, бо закінчиться мій улюблений цикл і книги уже улюбленого автора» і бажанням «зануритись в світ Сірого Ордену і поглинати книгу за книгою».
Це неймовірна трилогія, не козацьке, а характерницьке фентезі. Але давайте по-порядку.
«Пісня Дібров» втілила в собі все найкраще, найвеличніше, що туди міг закласти автор. Я любила “Litopys Siroho Ordenu” з першої книги, але третя частина розбила моє серце на друзки. Як писав пан Павло в післяслові, кожен автор мріє, щоб кожна нова книга вдавалась краще за попередню, і я можу на 1000% засвідчити зростання майстерності з кожною написаною сторінкою. Заключна частина трилогії втілила в собі весь спектр емоцій та переживань. Мені подобається тут все, буквально все: мова, персонажі, їх ріст та щміни, адаптація, фентезійна складова, історична складова, абсолютно все. А яка насолода ловити залишені деталі збігів дат, зациклень, вловлювати крихти залишені на сотні попередніх сторінок..
«Після Дібров» — потужна історія розвитку та росту характерників, їх повного дорослішання та розуміння світу. Історія жертовності і любові. Історія прийняття і пошуку. Історія невідворотності змін та їх прийняття. Історія героїзму та відваги. Історія характерників, які пройшли нелегкий шлях і точно стали іншими людьми, не тими, ким вступали до лав ордену. Історія, яка вчить відкривати серце і душу. І дивитись глибше, вивчати більше, і не судити тільки по тому, що ти знаєш сьогодні.
Моє серце щиміло, обливалось кров’ю і сльозами, посміхалось і раділо з кожним подихом підчас прочитання. Ця книга вирвала мені всі нутрощі. Страшенно сумно, що цикл закінчився. Невимовно боляче, що такі талановиті автори не можуть зосередитись на творчості та розвитку української культури, а вимушені як відвойовувати нашу землю і боротись «з іншою ордою».
Пане Павло, я знаю, що ви читатимете ці слова. Я знаю, як вам важливі думки та слова ваших читачів. Дякую Вам ♥️ Дякую за ваш талант та вміння втілювати на папері фентезійний світ не гірше маестро Толкіна. Можу лише засвідчити, що вам вдалось, і впевнена, що скоро вами надихатимуться молоді письменники, як ви надихались паном Толкіном. Ви сотворили шедевр. І я бажаю вам творити далі, а ми обіцяємо читати і популяризувати!
В української літератури нарешті з’явилась свобода дихати, і я маю надію скоро, зовсім скоро, ви зможете зробити письменництво основною працею.
P.S.: будь ласка, дочекайтесь перевидання, і обов’язково придбайте «Літопис Сірого Ордену» в домашню бібліотеку. І читайте, читайте, читайте. Читайте самі, давайте дітям, рекомендуйте друзям та просто знайомим. Наші автори заслуговують світової популярності та мільйонних тиражів!
Це неймовірна трилогія, не козацьке, а характерницьке фентезі. Але давайте по-порядку.
«Пісня Дібров» втілила в собі все найкраще, найвеличніше, що туди міг закласти автор. Я любила “Litopys Siroho Ordenu” з першої книги, але третя частина розбила моє серце на друзки. Як писав пан Павло в післяслові, кожен автор мріє, щоб кожна нова книга вдавалась краще за попередню, і я можу на 1000% засвідчити зростання майстерності з кожною написаною сторінкою. Заключна частина трилогії втілила в собі весь спектр емоцій та переживань. Мені подобається тут все, буквально все: мова, персонажі, їх ріст та щміни, адаптація, фентезійна складова, історична складова, абсолютно все. А яка насолода ловити залишені деталі збігів дат, зациклень, вловлювати крихти залишені на сотні попередніх сторінок..
«Після Дібров» — потужна історія розвитку та росту характерників, їх повного дорослішання та розуміння світу. Історія жертовності і любові. Історія прийняття і пошуку. Історія невідворотності змін та їх прийняття. Історія героїзму та відваги. Історія характерників, які пройшли нелегкий шлях і точно стали іншими людьми, не тими, ким вступали до лав ордену. Історія, яка вчить відкривати серце і душу. І дивитись глибше, вивчати більше, і не судити тільки по тому, що ти знаєш сьогодні.
Моє серце щиміло, обливалось кров’ю і сльозами, посміхалось і раділо з кожним подихом підчас прочитання. Ця книга вирвала мені всі нутрощі. Страшенно сумно, що цикл закінчився. Невимовно боляче, що такі талановиті автори не можуть зосередитись на творчості та розвитку української культури, а вимушені як відвойовувати нашу землю і боротись «з іншою ордою».
Пане Павло, я знаю, що ви читатимете ці слова. Я знаю, як вам важливі думки та слова ваших читачів. Дякую Вам ♥️ Дякую за ваш талант та вміння втілювати на папері фентезійний світ не гірше маестро Толкіна. Можу лише засвідчити, що вам вдалось, і впевнена, що скоро вами надихатимуться молоді письменники, як ви надихались паном Толкіном. Ви сотворили шедевр. І я бажаю вам творити далі, а ми обіцяємо читати і популяризувати!
В української літератури нарешті з’явилась свобода дихати, і я маю надію скоро, зовсім скоро, ви зможете зробити письменництво основною працею.
P.S.: будь ласка, дочекайтесь перевидання, і обов’язково придбайте «Літопис Сірого Ордену» в домашню бібліотеку. І читайте, читайте, читайте. Читайте самі, давайте дітям, рекомендуйте друзям та просто знайомим. Наші автори заслуговують світової популярності та мільйонних тиражів!
January 7, 2023
Коли з нетерпінням чекаєш на заключну частину трилогії, очікування завжди завищенні. Тож коли я брався за «Пісню дібров», перше, що зробив — провів тренінг самосвідомості на тему «Заспокойся та просто читай».
Якщо у другій книзі мене дещо здивувала зміна стилю оповіді, то тут поставився до цього як «Не вперше, і не вдруге». Попри єдиний сюжет, трилогія від книги до книги відрізняється за атмосферою та стилем оповіді. Звичайно ж на нас чекала її матінка божа «Журба журбинушка», бо ми усі пам’ятаємо кліфхенгер другої.
Усі сюжетні арки закриті. Кінцівки логічні. То що не так? Це моє особисте, бо дивіться перший абзац. Тож «топчиком» особисто для мене залишається саме «Аркан вовків».
Шана Павлу Дерев’янку за таку монструозну працю. Прекрасне слово, складна історія, незвичні та дещо нетипові повороти сюжету. Історія скінчена (чи таки ні?). Мені радісно і сумно водночас. Якщо буде «м’який ребут», для якого залишено дірочку у паркані, то я обов’язково прочитаю.
Дякувати Україні за таких авторів!
Якщо у другій книзі мене дещо здивувала зміна стилю оповіді, то тут поставився до цього як «Не вперше, і не вдруге». Попри єдиний сюжет, трилогія від книги до книги відрізняється за атмосферою та стилем оповіді. Звичайно ж на нас чекала її матінка божа «Журба журбинушка», бо ми усі пам’ятаємо кліфхенгер другої.
Усі сюжетні арки закриті. Кінцівки логічні. То що не так? Це моє особисте, бо дивіться перший абзац. Тож «топчиком» особисто для мене залишається саме «Аркан вовків».
Шана Павлу Дерев’янку за таку монструозну працю. Прекрасне слово, складна історія, незвичні та дещо нетипові повороти сюжету. Історія скінчена (чи таки ні?). Мені радісно і сумно водночас. Якщо буде «м’який ребут», для якого залишено дірочку у паркані, то я обов’язково прочитаю.
Дякувати Україні за таких авторів!
Displaying 1 - 30 of 201 reviews