Отримав задоволення і захоплення від листування дівчини 11-13 років з професором філософії. В першу чергу від рівня мислення підлітка, її аргументів та питань.
Про філософування з дітьми:
“…ставитися до дитячих запитань з усією серйозністю, але при цьому, у першу чергу, потурбуватися про те, щоб обходити надто вже абстрактні запитання, на котрі можна дати відповідь тільки шляхом логічних операцій, до яких діти ще не доросли. Оскільки «розумність не за роками» є вадою, то, по-друге, слід потурбуватися про те, щоб теми, з якими діти починають мати справу, вкорінилися у їхньому життєвому світі. Дорослий, котрий філософує з дітьми, не може їм розжовувати детально ті відповіді, які вони лише беруть собі до відома, але зрозуміти ще не можуть. Слід за допомогою зустрічних запитань, потурбуватися про те, щоб ця дитина продовжувала сама мислити далі у правильному напрямку та, по можливості, самостійно, навпомацки, діставалася до відповідей. Без власної точки зору філософії просто не буває.
Навіть якщо вірити, що власна точка зору є найбільшою помилкою абстрактного мислення, то вона не сходить просто з неба, а є результатом передачі традиції, яка все ж справляє значний вплив, навіть коли поступово зникає. Феї-чарівниці належать до світу дитини так само, як і автомобілі; а тому, по-трете, доцільно просто перекласти ці чари, що насправді цілком підходять філософії, на мову фантазії, що властива дитині. Те, що Парменід, засновник західної логіки, розпочинає свою основну працю описом поїздки колісницею до однієї богині, котра віщує йому правду, мало кого дивуватиме чи буде чимось неочікуваним; але ж і батько сучасної науки, Декарт, приписував велике значення тим трьом снам, які він побачив один за одним увечері 10-го листопада 1619 року напередодні Дня святого Мартина, і які стали вісниками одного важливого наукового відкриття. Отже, діти також мають право на те, щоб їх філософування велося мовою світу фантазії. І, по-четверте, вирішальним є те, щоб воно не велося повністю самостійно. Звісно, що самотність є обовʼязковою, хоча часто й болісною, умовою творчості. Але, якщо етапи самотнього розмірковування не чергуються з відповідними етапами діалогу, виникає небезпека того, що дитина втратить свою соціальну значущість та самоізолюється від своїх ровесників. Хоча філософування є чимось більшим за мистецтво ведення розмови, але саме діалог і є тією конструкцією, яка особливо відповідає йому, бо дозволяє добре розібратися у розмаїтті позицій, які ось так просто догматично не відкинути. Слід ретельно і терпляче вдуматися перед тим, як їх або сприйняти, або іманентно заперечити.”