What do you think?
Rate this book
Зачаровані музиканти. Слуга з Добромиля
До книги містичної прози відомої української письменниці Галини Пагутяк ввійшли два знакові її романи - "Зачаровані музиканти", один із вершинних її творів (за словами Михайла Слабошпицького), та "Слуга з Добромиля", відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка 2009 р. Надзвичайно природня й артистична проза Галини Пагутяк зачаровує і не залишає людей байдужими.
- GenresUkrainian Literature
292 pages, Hardcover
Published January 1, 2019
2 people are currently reading
11 people want to read
About the author
Галина Пагутяк
33 books33 followersНародилася в селі Залокоть, згодом родина переїхала у село Уріж.
Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб.)
Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010). Живе у Львові.
Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули (Влад Цепеш із роду Басарабів, або як ще його називає Галина Пагутяк, Влад Басараб.)
Закінчила українську філологію Київського державного університету ім. Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України. Лауреат Шевченківської премії з літератури (2010). Живе у Львові.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
June 6, 2024
Дуже хочеться, щоб про Галину Пагутяк знало більше людей.
Про магічних істот вона пише настільки природно, ніби сама є частиною свого вигаданого світу, і історію України вплітає майстерно.
Обидва твори в цій книжці потужні, кожен має свій чіткий посил.
"Зачаровані музиканти" - химерна історія про загадкових "тих, що живуть під землею" і "тих, що літають в повітрі". Мені сподобалось, що істоти описані дуже поверхнево, але при цьому враження справляють сильні.
"Слуга з Добромиля" - епічна історична легенда про сина опиря і відьми, який протягом 800 років опікувався добромильським народом і протистояв злим силам - в основному, русні.
Дуже раджу обидва романи і готова дати почитати книгу!
Про магічних істот вона пише настільки природно, ніби сама є частиною свого вигаданого світу, і історію України вплітає майстерно.
Обидва твори в цій книжці потужні, кожен має свій чіткий посил.
"Зачаровані музиканти" - химерна історія про загадкових "тих, що живуть під землею" і "тих, що літають в повітрі". Мені сподобалось, що істоти описані дуже поверхнево, але при цьому враження справляють сильні.
"Слуга з Добромиля" - епічна історична легенда про сина опиря і відьми, який протягом 800 років опікувався добромильським народом і протистояв злим силам - в основному, русні.
Дуже раджу обидва романи і готова дати почитати книгу!
January 2, 2025
Це — історичний фентезійний роман, або, як написано на кожній сторінці, "книга містична". Перші сторінки розповідають про події 1939 року: ченці з храму намагаються врятувати книги від офіцерів.
Атмосфера мені була трохи схожа на "Ім'я рози" Умберто Еко.
Але через розділ ми переносимось на 10 років вперед, у 1949, і в цьому храмі вже розміщено психлікарню. Ми знайомимося з двома лікарями та побутом закладу.
Власний біль завжди буде ближчий, ніж чужий.
Аж тут з'являється головний герой - слуга з Добромиля. Він дхампір (син опира (упира) та відьми), і тепер вже історія починається по-справжньому. Ми стрибаємо у часі в 1287 рік і далі дізнаємося біографію героя та історичний контекст тих земель.
Слуга самостійно обирає своє призначення — служити. І це один з найцікавіших моментів, адже він, як дхампір, має багато надздібностей і його дуже складно вбити. Він може корегувати свою зовнішність, музикою вводити велику кількість людей в сон, контролювати погоду і таке інше.
На початку книги я навіть подумала, що доведеться оновлювати список найкращих п'яти книжок, адже кількість цікавих цитат та поворотів сюжету була неймовірна. Але з часом я втомилася від насиченості цього тексту, та і під кінець все якось швидко та дивненько закінчилося.
Але загалом ця книга мені сподобалася. Плюс вона випадково продовжила ланцюг книжок з вампірами (чого я геть не планувала).
Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
Знизу чулася брутальна лайка і тупіт кованих чобіт. Тоді отець Теофіль пригадав, що до них прийшла війна, і, як у кожній війні, у ній не буде нічого святого.
Атмосфера мені була трохи схожа на "Ім'я рози" Умберто Еко.
Але через розділ ми переносимось на 10 років вперед, у 1949, і в цьому храмі вже розміщено психлікарню. Ми знайомимося з двома лікарями та побутом закладу.
— Ви знаєте, пане Олексію, — сказав Адам Віцентійович, — що гітлерівці вбивали психічнохворих, щоб очистити, як вони казали, суспільство від непотребу? Проте через кілька літ їхнє число знову виросло до попереднього рівня. Природа не терпить пустоти. І психіатри завжди матимуть роботу.
Власний біль завжди буде ближчий, ніж чужий.
Аж тут з'являється головний герой - слуга з Добромиля. Він дхампір (син опира (упира) та відьми), і тепер вже історія починається по-справжньому. Ми стрибаємо у часі в 1287 рік і далі дізнаємося біографію героя та історичний контекст тих земель.
Слуга самостійно обирає своє призначення — служити. І це один з найцікавіших моментів, адже він, як дхампір, має багато надздібностей і його дуже складно вбити. Він може корегувати свою зовнішність, музикою вводити велику кількість людей в сон, контролювати погоду і таке інше.
— Я всім когось нагадую, бо вгадую бажання людини, чиї думки горнуться до іншої людини.
Прості люди служили боярам, бояри — князю, а князь — боярам і простим людям. Усе замикалося в коло. Ченці та священники служили Богу, як земному володареві, якого бачили лише на образах. Те, що треба комусь служити, я приймав як даність. У сьому не світі не може бути по-іншому. А от на тому світі, напевно, не треба вже нікому служити.
На початку книги я навіть подумала, що доведеться оновлювати список найкращих п'яти книжок, адже кількість цікавих цитат та поворотів сюжету була неймовірна. Але з часом я втомилася від насиченості цього тексту, та і під кінець все якось швидко та дивненько закінчилося.
Але загалом ця книга мені сподобалася. Плюс вона випадково продовжила ланцюг книжок з вампірами (чого я геть не планувала).
Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
November 9, 2025
Особливість стилю Галини Пагутяк полягає в тому, що хоч би що ми припускали, ніхто, крім самої авторки, не скаже, який саме зміст і символізм було закладено в тексті. Але кожна її історія вражає багатством мови. Це безумовна естетика та художність. Тому просто розслабтеся і дозвольте тексту вас заколисати.
December 27, 2025
Мабуть, я б могла з більшим завзяттям говорити про перше українське видання «Зоряного десанту» (але суто про видання, а не про той невичитаний переклад українською, ще й з униканням узгодження персонажок зі словами жіночого роду — хай там гикається і «КСД», і їхньому упередженому перекладачеві), але ж Starship Troopers встигли вразити мене de facto ще підліткою й справжнім відкриттям грудня залишаються видані під однією палітуркою «Зачаровані музиканти» та «Слуга з Добромиля» Галини Пагутяк.
І це той випадок, коли тексти якраз вдало надруковані разом, наче дві історії одного світу. Хоча чому наче? Упродовж «Зачарованих музикантів» я відчувала, що Пагутяк не грається в написання фентезі, вона просто описує такий світ — саме описує, а не вигадує — і такими словами, наче він і так існує десь тут за лісом. На сторінках «Слуги з Добромиля» це відчуття дещо розпорошилося, та варто було дочитати історію до кінця, щоб пазлики літературного катарсису таки вклалися в суцільну картинку того світу.
А якщо ще й перед тим завершити перечитувати сагу про Рейневана, як оце я в листопаді, то навіть трохи буде схоже на те, що ти просто перестрибуєш із-під Праги в компанії штибу Самсона до Журавно й Добромильських околиць, де хтось штибу того ж Самсона не здивував би місцевих.
У цьому світі героя не дивує й зустріч із хатником, лише турбує, що той поранений і, власне, без хати поруч. Тож це щонайменше світ, де герої перев'язують рани хатникам. Де вірять у бога й намагаються не перетворити його на ідола. Де «чистота радянського офіцера» не дозволяє «заглядати в ті смердючі книжки». І коли в цьому світі авторка словами своєї персонажки промовляє «се давало неабияку полегкість: знати, що існують двері, через які можна вийти», то я вірю, що вона знає, про що говорить.
***
«Свобідним край стає не тоді, коли на трон сідає мудрий володар, а коли з'являється багато вільних людей серед різних станів. Тоді немає потреби йти по коліна в крові, шукати ласки в сильніших сусідів».
«А що ж він такого доброго зробив той Слуга з Добромиля?» ... — «Він мав нас за людей, а не за бидло!»
І це той випадок, коли тексти якраз вдало надруковані разом, наче дві історії одного світу. Хоча чому наче? Упродовж «Зачарованих музикантів» я відчувала, що Пагутяк не грається в написання фентезі, вона просто описує такий світ — саме описує, а не вигадує — і такими словами, наче він і так існує десь тут за лісом. На сторінках «Слуги з Добромиля» це відчуття дещо розпорошилося, та варто було дочитати історію до кінця, щоб пазлики літературного катарсису таки вклалися в суцільну картинку того світу.
А якщо ще й перед тим завершити перечитувати сагу про Рейневана, як оце я в листопаді, то навіть трохи буде схоже на те, що ти просто перестрибуєш із-під Праги в компанії штибу Самсона до Журавно й Добромильських околиць, де хтось штибу того ж Самсона не здивував би місцевих.
У цьому світі героя не дивує й зустріч із хатником, лише турбує, що той поранений і, власне, без хати поруч. Тож це щонайменше світ, де герої перев'язують рани хатникам. Де вірять у бога й намагаються не перетворити його на ідола. Де «чистота радянського офіцера» не дозволяє «заглядати в ті смердючі книжки». І коли в цьому світі авторка словами своєї персонажки промовляє «се давало неабияку полегкість: знати, що існують двері, через які можна вийти», то я вірю, що вона знає, про що говорить.
***
«Свобідним край стає не тоді, коли на трон сідає мудрий володар, а коли з'являється багато вільних людей серед різних станів. Тоді немає потреби йти по коліна в крові, шукати ласки в сильніших сусідів».
«А що ж він такого доброго зробив той Слуга з Добромиля?» ... — «Він мав нас за людей, а не за бидло!»
Displaying 1 - 4 of 4 reviews