Лора — найщасливіша дівчина на світі. Щодня вона відчуває запах океану на тропічних островах, проходжається червоною доріжкою у товаристві голлівудських акторів, вбрана в дизайнерську сукню з діамантами… Дарма, що це лише ілюзії, витворені її неймовірною уявою, насправді ж діаманти — звичайні камінці, які вона назбирала біля Дніпра, сукня — шматок старої штори, а красень-коханий — вигаданий після перегляду фільму з Бредлі Купером. Адже в реальному житті Лора живе самотою в пошарпаній однокімнатці, працює у фаст-фуді та щомісяця робить паперові літачки з несплачених рахунків за комунальні послуги й запускає їх зі свого вікна на вулицю… Що ж станеться, якщо дівчину раптом «вилікують» від ілюзій, і вона опиниться сам-на-сам зі своїм справжнім життям?
У Лори неймовірно реальна уява. Всі свої ілюзії вона відчуває, як живі. Сидить в задрипаній квартирі, а думає що на Мальдівах. Почувається, як модель з обкладинки гламурного журналу, а насправді виглядає гірше місцевих алкашів... Чи можна вважати це хворобою? Її вигаданий кіт Войс думає що так, й намагається допомогти своїй господині. Власне, він і розповідає нам цю історію про Лору. Чи вдасться дівчині змінитися, вилікуватися? Чи знайде вона «свою сукню» 😏? ⠀ 📛Маленький спойлер: історія більше про «лікування» Лори, а не про те, як вона все чітко уявляє 😉 ⠀ Перші 50 сторінок я звикала до оповіді й намагалася призвичаїтися до цього нечитабельного, для мене, тексту. А потім все пішло, як по масло! І сюжет захопив (от що роблять Дубаї зі мною 😅), і очі звикли до шрифту. В кінці, не хотіла відпускати Лору від себе. Хотіла б знати, як їй зараз живеться. Люблю такі закінчення 💔 ⠀ А ще, страшенно захотілося купити собі нову сукню 😉🤗 ⠀ P.S. Обов’язково читати тим, хто слідкує (чи просто дивиться фото) в інстаграмі за дівчатами, які шикарно виглядають, подорожують по світу, отримують 1001 троянду в подарунок й тихенько їм заздрять 😏
цією книжкою можна замінити усі ті недолугі підручники з астрономії за 10-11 класи. ван лав, шелдон би пишався! а якщо серйозно – крутяк і гордісно (не знаю, чи є таке слово, бо відчуття – точно є і зараз точно всередині мене, разом з пончиком!), що це все – влучне, змістовне і місцями по-чорнушному смішне, – писалось в нашій країні. може, виношувалось десь далеко за її межами (Лоро, привіт :D), та видавалось в Україні, ууууу, аж серце приємно гупає, гуп-гуп! прочитала за один день. на мене несхоже. маст-рід. так собі і запишіть! <3