Справа Сивого

by Брати Капранови

У романі Братів Капранових «Справа Сивого», а точніше «антиромані» (як визначають самі автори) є всі складові, які формують літературу: любов, історія та…злочин.

Все відбувається у Дніпропетровську, де молодий слідчий веде справу однієї підпільної антиурядової організації, а точніше — бере до уваги старого заколотника з великим стажем незаконної діяльності.
На перший погляд може здатися, що це звичайний собі детектив. Проте слідчий є працівником ГПУ, а заколотник… видатним археологом та істориком Дмитро Яворницьким. Тому все перевертається вверх ногами. Бо ж невідомо, хто з цих двох дійсно злочинець.
Саме тому автори визначають роман як «історичний, романтичний антидетектив». Основні сюжетні лінії — кохання та старовинні міфи, тому він романтичний. Проте, крім цікавих загадок та інтриги, тут є також історія степової України, Катеринослава, а також постать Дмитра Яворницького, тому роман також історичний.

А головне — книжка заснована на реальних подіях, а отже – нестямне кохання, нерівний шлюб, закляті скарби й батькове прокляття не вигадані й документально підтверджені.

288 pages, Hardcover

Published January 1, 2018

About the author

Капранов Дмитро Віталійович та Капранов Віталій Віталійович — українські письменники, видавці, публіцисти, громадські діячі.

Reviews

[Тимощук В'ячеслав · Rating 4 out of 5]

Намагання хоч якось класифікувати літературу - справа невдячна. Тут як не старайся, які епітети не придумуй, як не порівнюй одного автора з іншим, а все рівно ідеальної картинки не вийде. Ось ти довго припасовував і приміряв кого б з сучасних письменників поставити як проміжну ланку мій Люко Дашвар і Любко Дерешем чи між Андрієм Кокотюхою чи Сергієм Жаданом, ось ніби знайшов достойну фігуру, а тут раптом в цього автора виходить нова книжка яка аж ніяк не вміщується в нішу, що ти для нього підготував. Особливо важко коли книга хороша, бо з поганими розбиратися простіше - просто відправляєш їх в чорне непролазне болото люкодашварщини і забуваєш про ті книги, як про жахливий сон. А що робити з книгами непоганими? Не геніальними, ні просто хорошими. Куди віднести їх? Як класифікувати, та чи треба їм взагалі ця класифікація.
Книги Братів Капранових саме такі. Я не можу назвати їх геніальними, нічого аж такого особливого, в світовому масштабі, в них немає. Вони просто хороші. Читати їх цікаво і ненапряжно і приємно, читаючи відпочиваєш, але є щось що не дає спокою, такий собі дрібний камінчик в черевику. Мені як людині з певним досвідом читання, їхні книги видаються трохи примітивними, бо вони побудовані з класичним підходом на дихотомії: герой (герої) - поганці. де позитивний персонаж дуже сміливий і хороший, а поганці дуже поганські. Не те щоби я вважав цю літературу якимось нижчим сортом письма (я звісно сноб, але до книг я все ж лояльний), навпаки добре, що і такі книги є. Просто я сприймаю їх як такий собі проміжний щабель між "Букварем" і К'єркегоровим "Страхом і трепетом". Якщо переводити це на рівень абстракцій: не страшно якщо ти читаєш літературу рівня Капранових, страшно якщо ти читаєш тільки літературу рівня Капранових.
Книга "Справа Сивого" це також книга для тих, хто шукає "українськості". Вона розповідає про товариство українських митців, літераторів, художників, істориків, меценатів, що проживали в Дніпрі (тоді Катеринославі, потім Дніпропетровську) серед яких особливо виділяється Дмитро Яворницький. Та про те як їх намагається "посадити" практикант ГПУ, якого вигнали з університету але він швидко знайшовся і пішов працювати слідчим в "органи". Виходить така собі історія протистояння добра і зла, українського і російського імперського (а потім комуністичного) менталітету. І на фоні цього автори ніби то непомітно (ще й як помітно насправді) розказують про те яким багатим було українське культурне життя в ті часи, попри заборони. Правда виходить якось так, що в описах про злого (а насправді просто тупого і неосвіченого) слідчого плин тексту якийсь рівний і навіть місцями захопливий, а от в розділах про Яворницького і українську інтелігенції не полишає думка, що ти читаєш якийсь не дуже якісно написаний підручник в якому автори намагаються напхати в один абзац побільше різних прізвищ. Типове речення з такого розділу виглядає так:

- Дозвольте вам відрекомендувати, це Мирон\Андрій\Олександр\Дмитро\Олексій Іванович\Гаврилович\Петрович\Семенович, відомий в наших катеринославських краях історик\письменник\кобзар\меценат\археолог\видавець\художник. Саме ця людина написала\фондувала\видала\побудувала\віднайшла\записала\намалювала відому вам будівлю\картину\книгу\поему\працю.
- О! Це справді ви?
- Так це я.

А в кінці цього тексту стоїть примітка в тексті, за якою, внизу сторінки написано: такий-то-сякий-то видатний український хтось-там. Від цих "видатних" в очах просто рябить, таке відчуття, що там кожен другий геній сучасності, а ти читачу, дурілка ти така картонна не знаєш про нього нічого. Хоча на перевірку виявляється що цей "визначний" нікому нафіг не впав, і нічим крім одної посередньої якості праці невідомий.
І грішать такими перебільшеннями Капранови постійно. Хоча в цілому це дуже навіть хороша книга, яку легко і приємно читати навіть попри ці зарослі заслужених і визначних ноунеймів, які гронами звисають з кожної сторінки.
Насправді я хотів похвалити цю книгу, бо вона мені справді сподобалася. Але вийшло так, що я знову захейтив черговий текст. Тому давайте ви цю книгу прочитаєте самі і аргументовано доведете мені, чому я неправий. Ок?

[Yuliia Komaryn · Rating 3 out of 5]

Така хороша книга про рідні краї 💔
Дмитро Яворницький та козак Мамай з одного боку барикад боротьби за історію та ідентичність, рука імперії зла — з другого. Мурахи шкірою від думки про те, що всі другорядні герої оповіді були закатовані у тридцятих. І це не просто персонажі, це наша з вами еліта нації, це творці нестворених українських історій 💔

P.S. Зняла балів оцінки за абсолютно недоречні сексистські коментарі авторів. Я не знаю, як це можна було не вирізати? Мабуть, таке трапляється, коли автори видаються у власному ж видавництві.

[Maria Korolkova · Rating 5 out of 5]

Книга чудова!

[Мирослава · Rating 5 out of 5]

⠀
Роман про Дмитра Яворницького. Один з головних героїв - молодий співробітник ДПУ, який з ревністю неофіта готовий арештувати всіх і зразу. Інший - відомий український вчений, історик, директор музею у тодішньому Дніпропетровську.
⠀
У романі поєднується біографія Яворницького (його діяльність від молодих років) з радянською реальністю. Відступ від українізації, репресії, голод - і молодь, яка свято вірить пропаганді.
⠀
У романі Капранови розповідають про багатьох видатних діячів України: письменників, учених, політиків, активістів, художників, музикантів. І майже про кожного - репресований, вивезений у Сибір, розстріляний. Дуже-дуже небагатьом вдалося втекти за кордон і вижити.
⠀
Яворницькому вдалося вижити. І з роману можна дізнатися, хто його врятував.
⠀
Мені сподобалася фраза одного з персонажів про те, що російська імперія живе завжди, навіть якщо називається зараз Радянським союзом. І ставлення до українців у імперії не змінилося, як би її не називали.

[Віктор Максименко · Rating 5 out of 5]

5+ Це історичний роман на основі реальних подій про непереможну, незламну Душу українства. Це роман, в якому дуже багато сторінок рясніють примітками про реальних персонажів, такими як: «Репресований…. Розстріляний в 1938…, Засланий…, Врятувався в еміграції...»

[Zelenuy_shym · Rating 5 out of 5]

ненав'язливий, жвавий, україноцентричний сучасний документальний роман, який відійшов від традиції саможалів і кличів "всьо пропало" без надмірної героїзації. хочу читати такого більше.
також сподобалось, що написано з перспективи молодих комсомольців.

[Юлія · Rating 4 out of 5]

Маємо дві сюжетні лінії, об’єднані постаттю Дмитра Яворницького, але розділені в часі: одна лінія розгортається в останній чверті ХІХ ст. і описує українську громадівську спільноту Катеринослава, Харкова, Петербурга. Яворницький її важливий учасник – досліджує своє дорогоцінне козацтво і не менш дорогоцінний степ, робить кар’єру, спілкується з друзями, закохується і втрачає кохання… Друга лінія – вже сталінський Дніпропертовськ, Яворницький – літній історик, директор музею.
Загалом детективчик (добре, антидетективчик) – симпатичний, але невибагливий, це радше просвітницька історія. В принципі ХІХ ст. як історичний період мені більш симпатичне (та що завгодно буде симпатичніше за самий пік сталінщини), але до викладу саме цієї лінії маю засторогу. Як би дивно це не звучало, автори дали забагато історичної інформації, книга виглядає як енциклопедія українства на межі століть (Капранови до всього ж активно працюють із регіональним матеріалом) – маса імен і постатей національного руху: істориків, археологів, фольклористів, етнографів, композиторів, поетів, художників, ��ідприємців, меценатів. Вони на той час і були українською культурою, та й Україною як такою. І все б, здавалося б, прекрасно, але книга закоротка для такої кількості постатей. Про більшість з них – буквально речення, плюс зноска з поясненням (за зноски – спасибі), але розкрити картину, створити уявлення про епоху в такому форматі нереально.
По прочитанню залишили слід або ті постаті, які потрапили у авторський фокус більше, ніж на абзац, або ті, хто і так був на слуху. От Рєпін і його «Запорожці» розкішно вийшли: і «виписування лисини», і Яворницький «в ролі» козацького писаря (він по центру на картині), і відсилка «Запорожців» до Емського указу (про таке «прочитання» відповіді запорожців дізналась із книги вперше). Начебто і епізодичний персонаж, а ємний і симпатичний образ вийшов. Олександра Поля однозначно хотілося б більше. Сам Яворницький на диво не надто колоритний – реально ж цікавий дядько був, а от в літературному образі чогось не вистачає. Власне, тут якраз ясно: не вистачає банально сторінок Тому тут абсолютно зрозуміле бажання авторів розкрити тему максимально широко спрацювало на «розмивання» як сюжету, так і просвітницької складової.
До речі, вже згадана тут регіональна специфіка – абсолютно класнючі зарисовки краю: пасажі про бульвар і кіз, міст і Ейфеля, козацькі могили і Мамая – все сподобалось.

ХХ століття – друга сюжетна лінія, виписана чіткіше, лаконічніше і для мене вона однозначно сильніша. Справив враження сюжет про царські кадри на службі у більшовиків (представник царської «охранки» прекрасно працює на ГПУ і в обох іпостасях переслідує Яворницького). Ця «змичка» на відміну від тиражованої «селян і пролетаріату» набагато цікавіша: готовність більшовиків використати профі «старої школи», особливо та тлі постійних підозр ГПУ щодо сумирної професури. Але ж ні: професура – ідейно чужі, а от охранка – ок. І з протилежного боку не менш цікаво: охранка сприймає СРСР (і цілком справедливо) як продовження імперії – прямо тобі спорідненість душ.
Дуже добре виписана радянська молодь: молоді, симпатичні, переконані і палкі комсомольці, що мріють побудувати світле майбутнє, впевнені, що воно вже ось-ось. Вони створюють загальну картину страшного в своїй нормальності і симпатичності покоління: мрія про крепдешинове плаття і участь у демонстраціях із вимогою розстріляти учасників СВУ; розмови про світле майбутнє, яке будується разом із Дніпрогесом і здатність не помічати конаючих із голоду селян на вулицях. Переконаність у своїй правоті і готовність переступати через практично все – реально моторошні і образ цей авторам однозначно вдався.

Отже, загалом – непогана просвітницька література в художньому викладі, цінна хоча б як енциклопедія українознавства з ухилом у запорозьку Катеринославщину, як на мене, трохи конспективна. Дійсно добре зроблена частина, яка дозволяє зрозуміти механізми сталінської радянщини. Для тих, хто цікавиться минулим – однозначно можна рекомендувати.

[Alina Butenko · Rating 5 out of 5]

Початок 1930-х років, місто Дніпропетровськ, Ще зовсім недавно це – Катеринослав, а сьогодні той із мешканців, хто випадково промовить цю назву, одразу отримає гласний і негласний осуд інших, буде названий «старорежимним», «буржуазним» і «ворожим». Масовий голод на східних теренах УРСР набирає обертів, але у великому місті про це ще майже не чути. Активно процвітає діяльність ДПУ, молодь рветься все більше будувати комунізм та ставати корисним новому суспільству: викривати «чуждих елементів» та «ворогів народу». Одним із таких активістів є Клим Шпакуватий, юнак, який нещодавно заступив на стажування до важливого органу, Державного політичного управління. Зовсім скоро він отримає посаду слідчого, й вестиме головну справу свого життя – справу «Сивого». Куди заведе жовторотого комуністичного активіста палке завзяття, йому поки невідомо. Але опиниться там, куди намагався запроторити одного з найяскравіших представників української інтелігенції…

Проте головним героєм роману є зовсім не посіпака карального органу. Уся увага авторів спрямована на відомого історика, етнографа, фольклориста та лексиколога Дмитра Яворницького, чиє ім’я носить сьогодні Дніпровський національний історичний музей.

Роман «Справа Сивого» є художнім твором, проте побудована оповідь на реальних історичних подіях, герої якого також усі – відомі постаті в історії України та Дніпра зокрема: історики, письменники, музиканти, художники, біологи, науковці, викладачі тощо. Про кожного, хто з’являється в оповіді (навіть епізодично), обов’язково присутня коротка історична довідка у вигляді виноски. Що характерно (для тих часів) і дуже сумно – з кількох десятків особистостей тільки про 2-3 вказано: «Уникнув репресій завдяки еміграції». Про всіх інших інформація, на жаль, однакова: «Розстріляний…», «Згинув у таборі…», «Засланий до Сибіру…», «Вкоротив собі віку…», «Подальша доля невідома…»

Це історична трагедія однієї людини, одного міста та однієї країни, оформлена та подана в якісній художній структурі. Читати дуже цікаво. Особливо мені, оскільки дія відбувається в моєму рідному Дніпрі. І зануритися в історію міста та його тодішніх мешканців мені було надзвичайно приємно, хоча й гірко.

https://books-herbarium.blogspot.com/...

[Dr.Husaim · Rating 5 out of 5]

Кожна книга викликає певні почуття. Одна - розчарування, від примітивізму. Інша - відразу, від гидких описів. Третя - нудьгу, від затягнутості сюжету. Наступна - захоплення, від динаміки, переходів, сюжетних поворотів. Та "Справа Сивого" Братів Капранових, де щось зовсім інше. Вона подібна до тринажерки для мозку, бо примушує раз у раз напружувати мізки, згадувати, співставляти факти та імена, гуглити окремі події, місця та людей
.
Читаючи її немає шансів занудьгувати, бо ти одночасно перебуваєш у двох відрізках часу: пізньому царизмі та 30-х роках радянської влади. Про кількість міст і локацій я взагалі мовчу. Вона подібна до екскурсії в минули, де ви познайомитеся з Рєпіним, що малює своїх козаків і з активістами "Просвіти", що протистоять Емському указу... та з митцями українського культурного відродження раннього союзу, яких потім розстріляють разом зі згортанням українізації. Паралельно ж пізнаєте технологію за якою купалися кадри ГПУ, з "чистою совістю". Ну а головним героєм, що поєднає всіх цих персонажів, локації та час буде Дмитро Яворницький. Саме так, той самий відомий історик та археолог, що ще за царських часів проходив у справах таємної поліції як "Сивий", бо і справді ще в молодості посивів будучи похований живцем
.
P.S. Ну як? Уже цікаво? Ви ще й досі залишилися байдужими??? Тоді я йду до вас і не кажіть потім, що не попереджав)))

[Innel · Rating 5 out of 5]

Через призму життя головного героя — історика й архітектора Дмитра Яворницького — у романі показано розвиток української культури до і після приходу до влади комуністів. Особливу увагу зосереджено на місті Дніпропетровськ, як осередку подій.
У сюжет майстерно вплетено образ козака Мамая — символу захисту української нації та перемоги над загарбниками. Цей образ, особливо в наш непростий час, має потужний підтримувальний і надихаючий зміст.
Також у творі з’являються численні історичні постаті, що робить його більш реалістичним і водночас збагачує знанням про епоху.
Незважаючи на невеликий обсяг, роман подано надзвичайно вдало, з глибоким змістом та емоційною наснагою. Рекомендую до прочитання 😊

[Bodyk · Rating 5 out of 5]

Прекрасна книга для любителів історичних творів!
Особливо цікаво відкриває погляд на місто Дніпро (Катеринослав) і його маловідомі сторінки історії української інтелігенції у 19-20 століттях.

[Dmytro Korolkov · Rating 5 out of 5]

Цікава історія, достойна екранізації на нашому вбогому ТВ.