Гора і квітка

Українська поетична антологія

by Микола Воробйов

Микола Воробйов (1941) — поет живописець «українського дзену», один із лідерів андеґраунду 1970-х, представник т. зв. витісненого покоління, фундатор літературного угруповання «Київська школа поезії». Натурфілософ, який, за висловом В. Моренця, «володіє світлом і чуттям речей, неприступним для заклопотаної більшості».
До книжки Миколи Воробйова увійшли найкращі вірші з усіх його попередніх збірок.

Genres: Poetry

224 pages, Hardcover

Published August 24, 2018

Reviews

[Serhiy · Rating 5 out of 5]

Книжку Воробйова купив відразу як вона вийшла, тобто десь рік тому, й швидко її прочитавши, не зрозумів, ні про що йдеться, ні до чого все це взагалі. Та ось вже пару місяців це моя настільна книга, до якої я постійно повертаюсь і перечитую. Знадобився час, щоб підібрати потрібну оптику. Хоча за іронією, час тут рідкий гість: «Заходять люди / чи виходять? / Скульптор однієї миті - / Хіба я знаю...» - окрім поезії Воробйов займається живописом, тому напрошується порівняння з картинами, що фіксують момент, а не процес, до того ж образи насичені кольорами, їх треба уявляти візуально, до цього не відразу звикаєш. Та найхарактерніша риса Воробйова це незвична метода побудови образів, часто нелогічна на перший погляд, асоціативна, розрахована радше на інтуїтивне сприйняття, спочатку це може збентежити та відштовхнути, як і моєму випадку, але з потім під впливом її поштовхів звичайне сприйняття тріскається й крізь тріщини видно нові сенси. Не маю великого хисту писати про поезію, краще процитую щось коротке:

УНОЧІ

Бубонить за стіною вода -
поселився хтось?

Тишу рве уночі вода -
заливає пожежу хтось?

Ні стогону, ані крику -
щоб не зустріти себе,

щоб не знайти те місце,
де кожен давно живе.

***

О як багато метеликів
у ці передосінні дні,
коли темне і світле
різко окреслилось,
а те, що ні до чого не прилучилось -
то і є метелики.

А це, думаю, точно не залишить вас байдужими:

***

Скільки весен процвіло.
Не знаю.

Скільки зим пролежало.
Не знаю.

Непрочитані книги
чорні як вугілля.

Непрочитані книги
білі мов крейда.

[verbava · Rating 2 out of 5]

у цій книжці є гарні пейзажні тексти, особливо ранні, але занадто багато, як на мій смак, трирядкових віршів із претензією на чималу афористичність (а один із цих трирядкових іще й повторюється, дослівно, тільки з іншими розділовими знаками — може, то мають бути два різні?). автор дуже любить трикрапки, які, вочевидь, покликані створювати ефект глибинності й, можливо, справді на нього працювали у вісімдесятих, але зараз більше докладаються до ефекту окозакочування. і хоча я нікуди не їду — / в цьому суть мого переїзду…, мммм (так, це весь вірш).

в анотації написано, що воробйов — представник «українського дзену», і я, мабуть, просто не вмію в цей дзен. як важко / бути метеликом / коли ти / вже старий… (так, це знову весь вірш, але він все-таки сенсовніший за трохи довший вірш про те, що, аби полювати на метелика, треба самому стати метеликом). мені воно більше скидається на якусь інстапоезію до інстаграму, але на інстапоезію крутять носом, а про воробйова пишуть дисертації, і в мене є кілька пояснень для цього, та всі вони — невтішні.