Мальви

by Роман Іваничук

Перший історичний роман «Мальви» (1968) приніс письменнику величезний успіх у читачів і шалену партійну критику. Р. Іваничук зображує події, мало або й зовсім не висвітлені в українській літературі. Він розповідає історію життя української полонянки Марії та її дітей, котрі, як і мати, потрапляють у турецьку й татарську неволю. Повстання Богдана Хмельницького розбудило до життя затурканих бусурманством юнаків і дівчину, яких автор символічно називає мальвами.

Також до IV тому зібрання творів Р. Іваничука увійшов його есей «Як я шукав свої “Мальви”» (1970).

240 pages, Hardcover

Published January 1, 2018

About the author

Український письменник, громадський діяч, один з організаторів Товариства української мови ім. Т.Шевченка, Народного Руху України, член Спілки письменників України (з 1960), депутат Верховної Ради України І-го скликання (1990-94). Заслужений працівник культури України.
Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, Літературної премії ім. А. Головка, премії ім. І. Мазепи. Герой України.

Reviews

[Oleksandr Fediienko · Rating 5 out of 5]

Детальніше – у 19 випуску подкасту "небагатослів".

Я вже забув, чому вибрав цю книжку, тому несподівано прочитав історичний роман про часи до і під час Хмельниччини. Особлива увага тут приділяється долі українських невільників у Криму і Османській імперії. Марія та її діти опиняються в полоні - хто де. І водночас зображуються перипетії при монарших дворах. Всіх дійових осіб, хто б це не був, турбує питання відданості: кому чи чому належить їхні душа і серце?

[WinterVi · Rating 3 out of 5]

Насамперед варто зауважити, що початковою назвою повісті Іваничук обрав "Яничари", що дуже прямолінійно і не залишає тієї чарівної метафоричності, який несе в собі образ квітки мальви. Тож зміни назви пішли повісті явно на краще.
Як видно з первинної назви історія про яничарство: добровільну чи примусову зміну своєї ідентичності.

Маємо 4-ох головних героїв: українку Марію Самійлиху (колишню дружину козацького полковника) та трьох її дітей: Андрія, Семена та Соломію. На жаль сім'я Самійлів в Україні живе не в наш час (хоча наразі це теж не великий привід для заздрощів), а на початку 17-го століття, тому вони активно відчувають переваги бездержавності: утиски козацької старшини, відсутність прав у селян, татарські набіги по ясир та рабська неволя в ісламській країні.

Названі процеси активно повпливали на родину Самійлів і кожен з них має пройти шлях, на якому так чи інакше муситиме змінити або зламати свою ідентичність, звичайно в залежності від сформованості особистості цей процес буде болісніший.
Це дуже цікава зав'язка, і тому більшу половину книги я читала з значним інтересом, особливо було цікаво куди зверне історія яничара Аліма, який пам'ятаючи хто він від народження, мусив через коліно зламати себе і виховати з себе вірного раба Османської імперії.

Однак остання третина книги виявилась значним розчаруванням. Всі сюжетні лінії почали скакати і замість плавної оповіді, опис десятка насичених подіями років зайняв лише сторінок 40. Поставлений конфлікт видається на перший погляд і розкритим, проте таке розкриття є поспішним і не глибоким, фраза "і всі вмерли в кінці" чудово його характеризує.

Рваний ритм оповіді, та постійна зміна фокальних персонажів, яка в останній третині повісті переростає в суцільну зміну діалогів діалогами, без описових частин, - втомлює, розконцентровує та не дає змоги провідчувати весь масштаб історії, що перед нами розгортається. А масштаб чималий: Національно-визвольна війна на чолі з Хмельницьким.
Однак всі ці історичні події є лише тлом для родинної трагедії Самійлів, якій до Шекспірівської не вистачило майстерності втілення.

Тому 3,5 мальви з 5: бездержавність - це дуже страшно, рабство - ще страшніше, а ментальна проституція - шлях у прірву.
Шануймося на своїй землі і донатимо на ЗСУ.

[relaxieqq · Rating 4 out of 5]

«Коли це сталося з тобою оте нещастя, що ти з вільного тура став горбатим рабом, верблюде? Коли переламали тобі хребет, і ярмо вигнуло шию? Чи не за ту провину, що дав себе впрягти, несеш віками свою ганьбу напоказ? Шия твоя гордо звелась угору, але не випрямитись їй ніколи, і хребту не зростись ніколи геж. Не станеш більше ні сайгаком, ні оленем, ні туром. Все, що можеш ти зробити, — гидливо плюнути свому хазяїнові у вічі, але ніколи не перестанеш нести його мішки... Яка біда примусила тебе впрягтися?.. Та якщо це вже сталося з нами, тож несімо до скону свою ганьбу, поки не вигинемо".»