What do you think?
Rate this book
Про і для підлітків
Чорний дощ
Його останнє шкільне літо надто драматичне. Важко знаходити порозуміння
із собою і найближчими людьми. Навіть захоплення графіті не дає відчуття наповненості життя. Енергії неприкаяності керують ним. І ось, зустрівши молоду жінку, він піддається нестримному потягові до неї, переживає незбагненні почуття і здобуває незвичний досвід Забувши про все, живе нею. Та жінка стала його світлом, його тривогою і ревністю. Усе змінилося з поверненням дівчини,
яка колись розбила йому серце. Обставини змушують зробити вибір
між дитячою закоханістю, що переросла в хворобливу одержимість,
і коханням. Перший дорослий вибір. Обставини виявилися нещадними до нього.
А він ще не мав внутрішньої сили, щоб протистояти випробуванням.
Через багато років герой згадує ті події і намагається краще зрозуміти себе.
із собою і найближчими людьми. Навіть захоплення графіті не дає відчуття наповненості життя. Енергії неприкаяності керують ним. І ось, зустрівши молоду жінку, він піддається нестримному потягові до неї, переживає незбагненні почуття і здобуває незвичний досвід Забувши про все, живе нею. Та жінка стала його світлом, його тривогою і ревністю. Усе змінилося з поверненням дівчини,
яка колись розбила йому серце. Обставини змушують зробити вибір
між дитячою закоханістю, що переросла в хворобливу одержимість,
і коханням. Перший дорослий вибір. Обставини виявилися нещадними до нього.
А він ще не мав внутрішньої сили, щоб протистояти випробуванням.
Через багато років герой згадує ті події і намагається краще зрозуміти себе.
128 pages, Hardcover
Published January 1, 2018
1 person is currently reading
10 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
January 25, 2021
Взявшись за цю тоненьку книжечку, я очікувала легкого чтива на вечір, щоб розбавити нон-фікшн, який почала читати напередодні.
⠀
Але не тут-то було.
⠀
Книга розповідає про підлітка, який заплутався в житті. Вона неймовірно депресивна і читаючи, здається, що виходу і вибору зовсім немає. Дочитавши, ти переконуєшся, що так і є. Але це не правда.
⠀
Всі герої погрузли у проблемах, не зважаючи на вік, стать та фінансове положення. Кожен із них йде на дно і зовсім не пробує випірнути і якось врятуватися.
⠀
Повість нагадує мені новини, які транслює сучасне телебачення і які я вже давно перестала дивитися. Бо ж там все погано-погано, а з часом ще гірше.
⠀
Мені не сподобалося. Надто похмуро і, повторюся, депресивно.
⠀
Не знаю, хто як, а я в книги тікаю від реальності, щоб відволіктися. А в такий світ, мені тікати не хочеться. При тому, що більшість проблем у героїв піддавалися вирішенню. Деякі, навіть, з легкістю. Жаль, що автор обрала для них такий шлях і замість того, щоб дати їм шанс, просто взяла і безжально потопила, немов незрячих кошенят.
⠀
Але не тут-то було.
⠀
Книга розповідає про підлітка, який заплутався в житті. Вона неймовірно депресивна і читаючи, здається, що виходу і вибору зовсім немає. Дочитавши, ти переконуєшся, що так і є. Але це не правда.
⠀
Всі герої погрузли у проблемах, не зважаючи на вік, стать та фінансове положення. Кожен із них йде на дно і зовсім не пробує випірнути і якось врятуватися.
⠀
Повість нагадує мені новини, які транслює сучасне телебачення і які я вже давно перестала дивитися. Бо ж там все погано-погано, а з часом ще гірше.
⠀
Мені не сподобалося. Надто похмуро і, повторюся, депресивно.
⠀
Не знаю, хто як, а я в книги тікаю від реальності, щоб відволіктися. А в такий світ, мені тікати не хочеться. При тому, що більшість проблем у героїв піддавалися вирішенню. Деякі, навіть, з легкістю. Жаль, що автор обрала для них такий шлях і замість того, щоб дати їм шанс, просто взяла і безжально потопила, немов незрячих кошенят.
Read
July 12, 2023Історія про самотнього підлітка, який не може розібратися зі своїми почуттями, для якого світ навколо - потенційна загроза, де батьки зайняті своїми справами, де він шукає любові і підтримки і плутається у своїх відчуттях. Такі повісті варто читати, перш за все, дорослим, щоб нагадати собі наскільки непростий цей період дорослішання і що це все ще діти, які потребують любові і підтримки, навіть якщо намагаються показати свою самостійність і дорослість.
March 17, 2018
Життя підлітків іноді забарвлене у вкрай депресивні кольори. У колір чорного дощу. У колір сліз, які течуть із густо нафарбованих очей. Про це — у новій книзі, яка незабаром вийде друком у рамках підліткової серії ВЦ «Академія».
Ця історія присвячується усім юним жителям невеликих містечок, які прагнуть із них вирватися, тим, яким це не вдалося зробити, і тим, які навіщось повернулися. Бо ні втеча, ні повернення не гарантують радості. Але можуть принаймні дати якийсь шанс — і саме за нього хапаються герої цієї повісті.
Оповідач — старшокласник з проблемами у стосунках із батьками і з талантом до створення графіті — розказує про своїх жінок, свої стосунки, свої мрії. Мрія у нього із другом Сашком одна на двох — колись нарешті сісти на той потяг, який мчить до столиці, і забратися подалі. Сашко марить музикою і вірить, що все у нього вдасться. У цьому хлопцеві, мабуть, найбільше з-поміж усіх героїв любові до життя. І вона його зрештою і врятує. А в юнака-оповідача — любов більш земна. І об’єктам його любові може забракнути сил, аби його врятувати. Чи бодай врятуватися самим.
Є Марта, трохи старша, але все ще молода жінка, яка після багаторічної «втечі» повертається у містечко. У столиці їй, здається, велося не так і погано — і чоловік (був?) заможний, і авто он є. Але примари минулого не змогли відпустити її — за ними й полеіла до рідного міста. От тільки виявилося, що тут її ніхто не жде. І замість колись коханих очей зустріла майже такі ж, схожі. Куди вони її приведуть — у щастя чи у погибель?
Є Ліза, яка втекла, побачила пекло і повернулася. І вдома продовжила від того пекла втікати — в алкоголь, наприклад, чи в розказування жахливих історій про «одну мою подругу», в якій слухачі впізнавали саму Лізу, але не подавали вигляду.
Є Елька, якій було так боляче через зраду батька, що вона роками втікала від цього болю в чужі обійми, в чужі міста, в наркоту врешті-решт. Маленька дівчинка в дорослій сукні, яка відчайдушно прощалася зі своїм дитинством, але зовсім не дорослішала, хіба старіла.
«Чорний дощ» — це історія про деструктивні стосунки і фанатичні любові. Сильні, як ураган почуття, про які так часто мріють підлітки — щоб кохання, як у кіно. Тільки, на відміну від кіношних, з хеппі-ендами, ці не закінчуються нічим хорошим. Це історія про порожнечу, яка зяє між батьками і дітьми, і яку ніхто не прагне подолати. Це історія про нудьгу і безнадію, яка виїдає ізсередини і яку не вдається заглушити навіть найбільш відчайдушними вчинками. І маю сказати, що ця історія, попри всю гіркоту і чорноту, місцями дуже поетична.
«Є речі, про які не можеш розказати. І не розказати не можеш. Вони точать тебе зсередини, як шашіль, перетворюючи нутрощі на трухлявину. І від цього існує єдине спасіння — виговоритися».
Ользі Лілік вдалося написати дуже неоднозначний текст, дещо притчевий, навіть казковий, але водночас реалістичний до чорноти. Зізнаюся: останні 20 сторінок мені було страшно дочитувати. Бо вже було цілком зрозуміло, що нічого хорошого можна не чекати. Лише мовчанка на цвинтарі мрій і руїнах планів. Лише (само)знищення. Підлітковий максималізм, який кидається у крайнощі і, на жаль, не може втриматися, аби не розтоптати паростки чогось хорошого і світлого.
Через такий стан і такі настрої більшою чи меншою мірою проходять майже всі підлітки. Але в когось є близькі, готові підтримати, вислухати чи бодавй помітити, що щось не так. У когось є вдосталь внутрішньої сили, аби відштовхутися від дна і випірнути. В героя-оповідача з «Чорного дощу» нема ні того. ні іншого. Тому фінал оповіді цілком логічний, але від того не менш сумний.
Дечого у тексті мені таки не вистачило. Хотілося б більше дізнатися про Марту, таку загадкову і дивну, і справді більше схожу на Мавку, ніж на живу жінку. Хотілося б більшої присутності в цій історії батьків хлопця. Але якщо поміркувати, то, може, все так і має бути? Може, ці білі плями з Мартиного життя лише мають підкреслити її неземну, відірвану від світу сього натуру? Може, епізодичні появи батьків лише відтінює те, яку незначну роль відігравали вони для сина, як переймалися своїми клопотами, а не одне одним? Може, у тексті все правильно, просто неправильно у житті, і від цього усі проблеми?
Сказати, що ця книжка мене вразила — не сказати нічого. Вона зачепила якісь дуже задавнені больові точки — ні, не сюжетом, а самим своїм настроєм. Так, безтурботною її не назвеш. Так, не всім буде просто її читати. І я навіть не впевнена, що її варто рекомендувати геть усім підліткам. Але тим, хто почувається, наче все пішло якось не так, тим, хто шукає глибоких емоцій, тим, хто хоче зрозуміти себе чи когось із близьких, читати варто. І, традиційно, дуже раджу цю книжку батькам тінейджерів. Бо самі підлітки зазвичай мовчать про свої переживання і турботи, про те, що їм болить і їх мучить. І такі книги, як «Чорний дощ», допомагают ці внутрішні проблеми побачити.
Ця історія присвячується усім юним жителям невеликих містечок, які прагнуть із них вирватися, тим, яким це не вдалося зробити, і тим, які навіщось повернулися. Бо ні втеча, ні повернення не гарантують радості. Але можуть принаймні дати якийсь шанс — і саме за нього хапаються герої цієї повісті.
Оповідач — старшокласник з проблемами у стосунках із батьками і з талантом до створення графіті — розказує про своїх жінок, свої стосунки, свої мрії. Мрія у нього із другом Сашком одна на двох — колись нарешті сісти на той потяг, який мчить до столиці, і забратися подалі. Сашко марить музикою і вірить, що все у нього вдасться. У цьому хлопцеві, мабуть, найбільше з-поміж усіх героїв любові до життя. І вона його зрештою і врятує. А в юнака-оповідача — любов більш земна. І об’єктам його любові може забракнути сил, аби його врятувати. Чи бодай врятуватися самим.
Є Марта, трохи старша, але все ще молода жінка, яка після багаторічної «втечі» повертається у містечко. У столиці їй, здається, велося не так і погано — і чоловік (був?) заможний, і авто он є. Але примари минулого не змогли відпустити її — за ними й полеіла до рідного міста. От тільки виявилося, що тут її ніхто не жде. І замість колись коханих очей зустріла майже такі ж, схожі. Куди вони її приведуть — у щастя чи у погибель?
Є Ліза, яка втекла, побачила пекло і повернулася. І вдома продовжила від того пекла втікати — в алкоголь, наприклад, чи в розказування жахливих історій про «одну мою подругу», в якій слухачі впізнавали саму Лізу, але не подавали вигляду.
Є Елька, якій було так боляче через зраду батька, що вона роками втікала від цього болю в чужі обійми, в чужі міста, в наркоту врешті-решт. Маленька дівчинка в дорослій сукні, яка відчайдушно прощалася зі своїм дитинством, але зовсім не дорослішала, хіба старіла.
«Чорний дощ» — це історія про деструктивні стосунки і фанатичні любові. Сильні, як ураган почуття, про які так часто мріють підлітки — щоб кохання, як у кіно. Тільки, на відміну від кіношних, з хеппі-ендами, ці не закінчуються нічим хорошим. Це історія про порожнечу, яка зяє між батьками і дітьми, і яку ніхто не прагне подолати. Це історія про нудьгу і безнадію, яка виїдає ізсередини і яку не вдається заглушити навіть найбільш відчайдушними вчинками. І маю сказати, що ця історія, попри всю гіркоту і чорноту, місцями дуже поетична.
«Є речі, про які не можеш розказати. І не розказати не можеш. Вони точать тебе зсередини, як шашіль, перетворюючи нутрощі на трухлявину. І від цього існує єдине спасіння — виговоритися».
Ользі Лілік вдалося написати дуже неоднозначний текст, дещо притчевий, навіть казковий, але водночас реалістичний до чорноти. Зізнаюся: останні 20 сторінок мені було страшно дочитувати. Бо вже було цілком зрозуміло, що нічого хорошого можна не чекати. Лише мовчанка на цвинтарі мрій і руїнах планів. Лише (само)знищення. Підлітковий максималізм, який кидається у крайнощі і, на жаль, не може втриматися, аби не розтоптати паростки чогось хорошого і світлого.
Через такий стан і такі настрої більшою чи меншою мірою проходять майже всі підлітки. Але в когось є близькі, готові підтримати, вислухати чи бодавй помітити, що щось не так. У когось є вдосталь внутрішньої сили, аби відштовхутися від дна і випірнути. В героя-оповідача з «Чорного дощу» нема ні того. ні іншого. Тому фінал оповіді цілком логічний, але від того не менш сумний.
Дечого у тексті мені таки не вистачило. Хотілося б більше дізнатися про Марту, таку загадкову і дивну, і справді більше схожу на Мавку, ніж на живу жінку. Хотілося б більшої присутності в цій історії батьків хлопця. Але якщо поміркувати, то, може, все так і має бути? Може, ці білі плями з Мартиного життя лише мають підкреслити її неземну, відірвану від світу сього натуру? Може, епізодичні появи батьків лише відтінює те, яку незначну роль відігравали вони для сина, як переймалися своїми клопотами, а не одне одним? Може, у тексті все правильно, просто неправильно у житті, і від цього усі проблеми?
Сказати, що ця книжка мене вразила — не сказати нічого. Вона зачепила якісь дуже задавнені больові точки — ні, не сюжетом, а самим своїм настроєм. Так, безтурботною її не назвеш. Так, не всім буде просто її читати. І я навіть не впевнена, що її варто рекомендувати геть усім підліткам. Але тим, хто почувається, наче все пішло якось не так, тим, хто шукає глибоких емоцій, тим, хто хоче зрозуміти себе чи когось із близьких, читати варто. І, традиційно, дуже раджу цю книжку батькам тінейджерів. Бо самі підлітки зазвичай мовчать про свої переживання і турботи, про те, що їм болить і їх мучить. І такі книги, як «Чорний дощ», допомагают ці внутрішні проблеми побачити.
April 6, 2022
Останнє шкільне літо. Вдома батьки зайняті собою, найліпший друг хоче поїхати з міста, навіть улюблене графіті (подекуди на зло батькові) вже не так радує. Все дратує, все нецікаве. Одного дня герой зустрічає молоду жінку. Марта повернулася до рідного містечка після розлучення. Хлопець захоплюється нею майже одразу. Вони разом гуляють, розмовляють про всяке, вона стає його першою жінкою. Але емоційна несформованість часто стає причиною ревнощів і, як наслідок, образ. Ці гойдалки закінчуються тоді, коли в місті з’являється Елька. Перше кохання, перше розчарування і розбите серце. Але старі почуття спалахують з новою силою і жеруть все навкруги. Герой заплутується у своїх почуттях і емоціях, жару додають нещасний випадок із другом та негаразди вдома, і ось він вже на краю уявної прірви…
Автору вдалося описати внутрішній стан героя дуже добре. Емоційні гойдалки, дратівливість, непорозуміння із другом, який на відміну від героя, хоч і має гіршу родинну ситуацію, все ж більш розважливий і цілеспрямований. Майже одержимість Елькою («Фанатична любов завжди знищує того, хто її відчуває»). Порівняльно низька моя оцінка лише через те, що все надто депресивне, ніби весь світ як перед ураганом: чорне небо, вітер виє… Жодного успішного героя. Всі, якщо і вирвалися з міста, повертаються до нього, як до розбитого корита. Невже підлітковий світ такий чорний? Чому не змалювати світлого промінчика?
Автору вдалося описати внутрішній стан героя дуже добре. Емоційні гойдалки, дратівливість, непорозуміння із другом, який на відміну від героя, хоч і має гіршу родинну ситуацію, все ж більш розважливий і цілеспрямований. Майже одержимість Елькою («Фанатична любов завжди знищує того, хто її відчуває»). Порівняльно низька моя оцінка лише через те, що все надто депресивне, ніби весь світ як перед ураганом: чорне небо, вітер виє… Жодного успішного героя. Всі, якщо і вирвалися з міста, повертаються до нього, як до розбитого корита. Невже підлітковий світ такий чорний? Чому не змалювати світлого промінчика?
December 14, 2019
Емоційно яскрава історія про підлітка, дівчину, яку він кохав і жінку, яку також покохав.
Дуже красиві сцени описані.
Є трагічні моменти...
Зачіпає за живе.
Дуже красиві сцени описані.
Є трагічні моменти...
Зачіпає за живе.
Displaying 1 - 5 of 5 reviews