Арії трьох П'єро

Повна збірка творів #1

by Mykhail Semenko, Михайль Семенко

Повне прижиттєве зібрання творів поета, основоположника і теоретика українського футуризму (панфутуризму) Михайля Семенка вийшло в Харкові у трьох томах у 1929–1931 роках. Представлений перший том має назву «Арії трьох П’єро». У віршах, написаних в імпресіоністичній манері, поет під маскою П’єро ховає свої власні душевні переживання. Твори, серед яких є справжні перлини інтимної лірики, об’єднано у цикли «Дерзання», «Осіння рана», «П’єро кохає» та «Сільські сатурналії».

Genres: Poetry

256 pages, Hardcover

First published January 1, 1929

About the author

Mykhaylo Semenko (Ukrainian: Миха́йло Семе́нко) was a Ukrainian poet, the prominent representative of the Ukrainian futuristic poetry of the 1920s. He is considered to be one of the lead figures of Executed Renaissance.

He was a founder of futuristic groups Aspanfut, Komunkult, Nova Generatsiya. He was an editor in couple of almanacs and the journal "Nova generatsiya". As a poet Semenko wrote primarily for urban audiences. Semenko was arrested in 1937 and executed by NKVD during the Great Purge. In the mid-1960s he was rehabilitated.

Reviews

[lornapalmer]

4.5

Десь колись чула, як Михайля Семенка характеризували, як «ту людину зі шкільної програми, яка хоча б точно запам’яталася». Для мене це однозначно правда: більшість віршів, які в школі змушували вчити напам’ять, я вже давно-давно забула, а швидко пройдене «Місто» Семенка та загальне нерозуміння пам’ятаю досі. З цього також можна побачити мої загальні уподобання в поезії: я захоплююся вміннями чітко та красиво витримувати ритм, але я також вважаю, що рядки, які вибиваються з загальної картини, краще лягають в голову. Запам’ятовуються. Експериментувати з ритмом також потрібно вміти правильно, чим і займався Семенко протягом життя. Прочитавши цю збірку, можу сказати, що робив він це зі змінним успіхом. Іноді його поезія важкодоступна, сенс губиться в нашаруванні метафор, іноді заради рими наголоси слів змінюються на дивакуваті, а квадратні рими та рими на дієслова — це взагалі дуже часта історія.

При цьому я також вірю, що функція поезії — це малювати образи та відкривати заховані ділянки душі її автора, з чим Семенко справляється прекрасно. Читаючи цю збірку, я постійно мала відчуття, що знайомлюся з людиною. З людиною, відкритою до своїх емоцій; з людиною, яка дуже глибоко все відчуває; з людиною, яка може перетворити на вірш будь-яку життєву дрібницю, не боїться самоіронії, не боїться вигадувати слова та життя його відчувається постійним прагненням до чогось більшого та постійним бажанням відкинути норми.

Мені обридають рими
Хочеться спостерігати рухи слів
Щоб за ними тяглась моя думка
Музика самособойне плелась

Особливо мене повеселило дуже красномовне ставлення автора до, як я розумію, критики своєї роботи:

Ах безнадійна робота — від сріблянських
чогось сподіватися,
буду чекати, поки він подавиться за обідом.

«Місто» в шкільній програмі, може, й виконало мету запам'ятатися та найбільш радикально показати особливості поезії автора, але це дійсно його найбільш нестандартний вірш, який не походить на все інше, що він писав. Його поезія для мене сприймалася неймовірно осінньою. Він писав дуже добре, коли писав про смуток, тягар від кохання, ностальгію за минулим, найсильніші почуття чи похмуру погоду. Якщо вже читати все-все сил не вистачає, то ознайомлення з циклом «П’єро кохає» (принаймні першою його половиною) дає найбільше уявлення, про що я говорю. Автор писав про кожне своє кохання, як про останній шанс на щастя, й це виглядає одночасно сміховинно відчайдушним, і одночасно красивим та відданим. Все ж більшості творчості в мене складалося про нього враження як про людину оптимістичну, тож навіть найсумніші його роботи віддають певною любов'ю до емоцій.

За одною — одна — я курю папіроси
Я сьогодні смутний
Я сьогодні смертельно смертельно смутний
Я люблю її коси.

Не курив — сьогодні п’ятий
день — і зараз я закурюю
першу папіросу.
Упрохала вона не курить
поки пройде у мене бронхіт.
Гей, розчиняйте всі вікна, хай увірвесь у
груди вогкість
туману, хай покриють, осріблять серце
моє передранішні роси —
Смерті холодній я шлю найпривітніше слово —
хай буде їй мій останній останній привіт.

Невже це не сходиться, невже це поза
моєю душею?
Невже я такий пристрасний, що все
починається й кінчається нею?
Квіти безстидні. Жах. Божевілля хватає і
душить за горло.

На превеликий жаль, якраз наприкінці цього циклу вірші автора почали стрімко погіршуватися (про що, здається, також був вірш, тож він це усвідомлював). Ідеї повторювалися та ставали занадто простими, аби бути цікавими. Особливо мені сподобалося, як автор приїхав у якийсь Сучан, і кожен другий вірш був написаний про те, який Сучан красивий зі схожими образами та порівняннями.

Враження дуже сильно покращив останній цикл «Сільські сатурналії». Він був найкоротшим і, як на мене, найбільше з усіх циклів походить на справжню тематичну збірку. Тут зібрані, напевно, найбільш депресивні вірші автора, в яких згадується тема смерті, тривоги, страху перед темрявою й перед тим, як місця дитинства починають виглядати чужими. Сказала б, що тут Семенко відкрився для мене по-іншому.

Який чужий, чужий мені цей статут.
Дитинячих відчувань не зосталося.
Око не звикне, в темряві мені лячно.
Боже, сніг ледве біліє в саду.
На душі — якась моторошність. Мрячно.
Місяця жду.

Я здоровий і обідаю двічі на день.
Сонця в мені великі куби.
Біль мій ніким не розгаданий,
Але я до болю звик.

Перебігають, переставляються, живуть
Тонкі рухи слів.
Ідем по стежках білого саду —
Це наш “обход”.
Повертаємось білі, свіжі, мокрі.
Невже захоріє коли мій мозок?

Подивимося, куди буде рухатися творчість автора в наступному томі.

[Andriy Helytovych]

Добротна поезіще - поезії б такої ще
І сьогодні сміливої - та де там ще
Така футуристична, европейська -
хіба сто років тому
Хліба до голодомору

[bosorkania]

красота

[Iryna Kupchynska]

Антонич буремної індустріальної доби. Люблю

[Lina]

Це прекрасно❤️

[Pavlo Diachenko]

Щось я дууууже довго читав це
Загалом, багато чого сподобалось, багато чого ні
Остання книжка сподобалась найбільше