What do you think?
Rate this book
Діамантовий перстень
“Діамантовий перстень” Людмили Старицької-Черняхівської (1868—1941) — романтична повість про польське повстання 1830—1831 років, спрямоване проти російської корони. Оповідь сповнена співчуття до повстанців, наводяться цікаві подробиці протистояння між поляками і російським військом. Проте історичні події — лише канва для того, щоб розповісти про шляхетність головних персонажів, їхню мужність, відданість ідеалам свободи, людяності, благородства, високе кохання, що пробуджує у читачів найкращі почуття. Повість має динамічний сюжет і читається на одному диханні. Історичні процеси, відображені у творі, перегукуються з тими подіями, що сьогодні відбуваються в Україні.
166 pages, Hardcover
First published January 1, 1993
1 person is currently reading
99 people want to read
About the author
Людмила Старицька-Черняхівська
8 books2 followersУкраїнська письменниця, театрознавиця, громадська та політична діячка. Народилася в родині драматурга Михайла Старицького та Софії Лисенко, сестри композитора Миколи Лисенка. Входила до літературного гуртка «Плеяда», була серед засновниць Літературно-артистичного товариства та очолювала український клуб «Родина». Активно працювала в «Просвіті» та Українському науковому товаристві імені Тараса Шевченка. Під час Української революції стала членкинею Української Центральної Ради, брала участь у діяльності Генерального секретарства освіти та театрального комітету. Написала близько двадцяти п’єс, здебільшого історичних, а також спогади про Миколу Лисенка й Лесю Українку. У 1930-х роках зазнала політичних репресій у справі Спілки визволення України. Вдруге заарештована 1941 року, померла під час етапування до Казахстану.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 13 of 13 reviews
July 1, 2023
давно хотіла почитати щось у Людмили Старицької-Черняхівської, рада, що випала нагода.
повість "Діамантовий перстень" написана як спогад її дідуся, що брав участь у придушенні польського повстання 1830-31 років як ротмістр армії Російської імперії.
Віталій Лисенко постає перед нами звитяжним молодиком, розумним, освіченим, досвідченим воїном славетного козацького роду. він любить книги, грає на гітарі, вправний мисливець. разом з цим молодий ротмістр має добре серце і розуміє, хоча і не до кінця готовий собі в цьому зізнатися, що йому випало воювати за лихий бік. хоча як українець, він має до поляків певні історичні претензії, чоловіку близькі ідеали людей, що борються за волю і свою державу.
повість має в собі риси історичного роману, детективу, пригодницької історії, а також певні нотки сентиментальності. ротмістр Лисенко має високі почуття до польської шляхтянки, яка готова померти за прагнення свого народу бути вільним. тексту щедро відміряно патосу, але мене це не дратувало.
хочеться окремо звернути увагу на жіночих персонажок цього твору. переважно ми бачимо жінок "орлеанськими дівами", сміливими, рішучими, сповненими честі. також, згадуючи свою матінку, ротмістр зазначає, що після батькової смерті вона сама взялася господарювати у маєтку, від чого маєтності тільки виграли.
у ротмістра є денщик Гончаренко, який у найкращих традиціях "людина надзвичайно спритна і розумна", але, на щастя, авторка не опускається до анекдотичних ситуацій з ним. Гончаренко справді розумака, уважний і дуже відданий.
цікаво, що на останніх рядках повісті авторка дає нам зрозуміти, словам її діда, що і веде цю оповідь, не варто вірити до кінця, він уже стара людина, яка зрештою забувається і кличе мертвого слугу набити люльку.
мені було цікаво, з задоволенням познайомилася б і з іншими творами авторки.
повість "Діамантовий перстень" написана як спогад її дідуся, що брав участь у придушенні польського повстання 1830-31 років як ротмістр армії Російської імперії.
Віталій Лисенко постає перед нами звитяжним молодиком, розумним, освіченим, досвідченим воїном славетного козацького роду. він любить книги, грає на гітарі, вправний мисливець. разом з цим молодий ротмістр має добре серце і розуміє, хоча і не до кінця готовий собі в цьому зізнатися, що йому випало воювати за лихий бік. хоча як українець, він має до поляків певні історичні претензії, чоловіку близькі ідеали людей, що борються за волю і свою державу.
"...зійшлися дві армії на Гроховому полі: армія народу, що вийшов на смертельний бій за свою волю, за право на життя, і слуги царські, що вийшли з наказу царського віддати своє життя за право самовладця душити волю, топтати нації, закріпачувати народи"
повість має в собі риси історичного роману, детективу, пригодницької історії, а також певні нотки сентиментальності. ротмістр Лисенко має високі почуття до польської шляхтянки, яка готова померти за прагнення свого народу бути вільним. тексту щедро відміряно патосу, але мене це не дратувало.
хочеться окремо звернути увагу на жіночих персонажок цього твору. переважно ми бачимо жінок "орлеанськими дівами", сміливими, рішучими, сповненими честі. також, згадуючи свою матінку, ротмістр зазначає, що після батькової смерті вона сама взялася господарювати у маєтку, від чого маєтності тільки виграли.
у ротмістра є денщик Гончаренко, який у найкращих традиціях "людина надзвичайно спритна і розумна", але, на щастя, авторка не опускається до анекдотичних ситуацій з ним. Гончаренко справді розумака, уважний і дуже відданий.
цікаво, що на останніх рядках повісті авторка дає нам зрозуміти, словам її діда, що і веде цю оповідь, не варто вірити до кінця, він уже стара людина, яка зрештою забувається і кличе мертвого слугу набити люльку.
мені було цікаво, з задоволенням познайомилася б і з іншими творами авторки.
July 18, 2023
А мені так сподобалося!
Знаючи, що у цій повісті йдеться про період польського повстання 1830-1831 рр., полізла у Вікіпедію, аби хоча б мати у своїй голові схематичну історичну рамку згаданих подій. Моє нещодавнє прочитання дуже крутої книги «Братство» Олега Криштопи (про арешт Кирило-Мефодіївського товариства) в цьому випадку було дуже помічним, адже і там, і тут це часи приходу до влади Миколи I.
Людмила Старицька-Черняхівська, маючи дуже цікавий родовід та оточення, лишається незаслужено маловідомою. Саме завдяки її дружбі з Лесею Українкою я колись вперше почула про неї, а зараз захоплено відкрила для себе її як письменницю.
В основі сюжету - родинна оповідка про її дідуся. Повість так і починається – як розповідь старого пана, українця, про часи своєї армійської служби у Рос. імперії, коли їхнім завданням було придушення польського повстання. Іншими словами, дідусь сидить у кріслі і уже він переказує мені Вікіпедію🙂
✏️«Отчизна». В її вустах це слово не було звуком порожнім, я розумів, що в нім було її життя».
А далі від загальної історичної картинки ми перейдемо до конкретних героїв та конкретних подій. І я незчулася, як книга захопила мене з головою: сюжет – наявністю загадки та присмаком авантюри, герої – честю та відданістю. Хіба що треба було перетерпіти, що займенники «ми» чи «нас» відносилися до рос. армії.
✏️«Та чому ж я, українець, взявся допомагати їм, ризикуючи власним життям? Хіба між нами й ляхами не було в минулому рахунків? Тому що героїзм сам собою захоплює людину незалежно від того, чого і за що виявляла вона його. Вони ішли боронитися за Волю, - я мусів допомогти їм».
Мені так хочеться тепер прочитати у авторки щось ще, але, на жаль, я не бачила, щоб, крім цієї повісті, у неї щось перевидавали.
Знаючи, що у цій повісті йдеться про період польського повстання 1830-1831 рр., полізла у Вікіпедію, аби хоча б мати у своїй голові схематичну історичну рамку згаданих подій. Моє нещодавнє прочитання дуже крутої книги «Братство» Олега Криштопи (про арешт Кирило-Мефодіївського товариства) в цьому випадку було дуже помічним, адже і там, і тут це часи приходу до влади Миколи I.
Людмила Старицька-Черняхівська, маючи дуже цікавий родовід та оточення, лишається незаслужено маловідомою. Саме завдяки її дружбі з Лесею Українкою я колись вперше почула про неї, а зараз захоплено відкрила для себе її як письменницю.
В основі сюжету - родинна оповідка про її дідуся. Повість так і починається – як розповідь старого пана, українця, про часи своєї армійської служби у Рос. імперії, коли їхнім завданням було придушення польського повстання. Іншими словами, дідусь сидить у кріслі і уже він переказує мені Вікіпедію🙂
✏️«Отчизна». В її вустах це слово не було звуком порожнім, я розумів, що в нім було її життя».
А далі від загальної історичної картинки ми перейдемо до конкретних героїв та конкретних подій. І я незчулася, як книга захопила мене з головою: сюжет – наявністю загадки та присмаком авантюри, герої – честю та відданістю. Хіба що треба було перетерпіти, що займенники «ми» чи «нас» відносилися до рос. армії.
✏️«Та чому ж я, українець, взявся допомагати їм, ризикуючи власним життям? Хіба між нами й ляхами не було в минулому рахунків? Тому що героїзм сам собою захоплює людину незалежно від того, чого і за що виявляла вона його. Вони ішли боронитися за Волю, - я мусів допомогти їм».
Мені так хочеться тепер прочитати у авторки щось ще, але, на жаль, я не бачила, щоб, крім цієї повісті, у неї щось перевидавали.
February 29, 2020
дуже добра історична белетристика (historical fiction). на теми української та світової історії водночас. відчувається школа клану Старицьких-Косачів і т.д. Людмила була співавторкою окремих творів свого батька Михайла Старицького.
твір динамічний, не затягнутий, показує складний польсько-російсько-український історичний трикутник. в центрі - оповідь про польське Листопадове повстання проти рос.імперії 1830-31 років, зокрема події десь на Волині. авторка показує визрівання української свідомості, відносно польської, а також польського шляхетського українофільства. є важливі спостереження, які підважують вульґарно-узагальнені (підручникОві) виклади цього повстання. наприклад, що в ньому брала участь не лише шляхта, а й селяни. в творі не показано, що проти росіян-москалів билися й "козацькі" загони. можливо тому, що твір опублікований 1929 року, і він й так містив антимосковські випади на тлі загального антиколоніяльного спрямування та солідарности з визвольними рухами.
в основі повісті - родинна леґенда. головний герой - рос. офіцер українського роду Лисенко, предок Старицьких. так, від родинної історії до національної (від особистості - до соціуму і т.д.) і треба оповідати. варто б цей, на жаль, недостатньо відомий твір, пропаґувати як чтиво для підлітків. перегляд канону в царині белетристики/історичної прози конче потрібний.
твір динамічний, не затягнутий, показує складний польсько-російсько-український історичний трикутник. в центрі - оповідь про польське Листопадове повстання проти рос.імперії 1830-31 років, зокрема події десь на Волині. авторка показує визрівання української свідомості, відносно польської, а також польського шляхетського українофільства. є важливі спостереження, які підважують вульґарно-узагальнені (підручникОві) виклади цього повстання. наприклад, що в ньому брала участь не лише шляхта, а й селяни. в творі не показано, що проти росіян-москалів билися й "козацькі" загони. можливо тому, що твір опублікований 1929 року, і він й так містив антимосковські випади на тлі загального антиколоніяльного спрямування та солідарности з визвольними рухами.
в основі повісті - родинна леґенда. головний герой - рос. офіцер українського роду Лисенко, предок Старицьких. так, від родинної історії до національної (від особистості - до соціуму і т.д.) і треба оповідати. варто б цей, на жаль, недостатньо відомий твір, пропаґувати як чтиво для підлітків. перегляд канону в царині белетристики/історичної прози конче потрібний.
July 5, 2025
Повість має такий трохи похмурий і загадковий вайб, що спочатку навіть нагадувала мені "Дике полювання короля Стаха" В. Короткевича. Добре написана, легко читається. Авторка постійно тримає читача в напрузі і тривожному очікуванні.
Тема повісті - боротьба за незалежність Польщі (листопадове повстання 1830-1831 р.), а поряд з нею згадується і прагнення до незалежності України. Попри те, що головний герой (українець) перебуває на службі в окупантів, тобто в імперській рос армії, і бере участь в придушенні повстання, він залишається людиною з поняттями честі, совісті та гідності.
Поведінка суто росіянської солдатні під час протистояння з польськими повстанцями особливо нічим не відрізняється від поведінки сучасних нам росіянських окупантів: мародерство, п'янки, зґвалтування, вбивства і посадки на підвали.
Цікаве спостереження про неросіян, які свідомо обрали росіянську ідентичність і зі шкіри пнуться, щоб довести свою росіянськість:
"Шлітер був другою фігурою: він належав до тих зрусифікованих німців, що стають більшими росіянами, ніж самі росіяни. [...] Старанно ховаючи своє німецьке походження, хоч треба сказати сливе три чверті нашого генералітету складалося тоді з німців, - він удавав з себе нарочитого росіянина, вживав спеціально російських виразів, протестував проти німецької мови, був патріотом acharne (з фр. запеклий) російського монархізму, ненависником найменшого прояву волі, найбільшим педантом по службі, а в душі - страхополохом. До солдат він був надзвичайно жорстокий, і вони ненавиділи його".
Устами своїх героїв авторка висловлює неприховану симпатію до визвольних прагнень як поляків, так і українців. Звісно, з такою позицією їй не було місця в совєцкому союзі, тому була засуджена спочатку у справі СВУ, згодом звільнена та заслана в Сталіно (Донецьк), а 1941 р - обвинувачена в антирадянській діяльності і відправлена скотовозом на схід, в дорозі померла, і не знаємо ми ні дати її смерті, ні місця поховання.
Тема повісті - боротьба за незалежність Польщі (листопадове повстання 1830-1831 р.), а поряд з нею згадується і прагнення до незалежності України. Попри те, що головний герой (українець) перебуває на службі в окупантів, тобто в імперській рос армії, і бере участь в придушенні повстання, він залишається людиною з поняттями честі, совісті та гідності.
Поведінка суто росіянської солдатні під час протистояння з польськими повстанцями особливо нічим не відрізняється від поведінки сучасних нам росіянських окупантів: мародерство, п'янки, зґвалтування, вбивства і посадки на підвали.
Цікаве спостереження про неросіян, які свідомо обрали росіянську ідентичність і зі шкіри пнуться, щоб довести свою росіянськість:
"Шлітер був другою фігурою: він належав до тих зрусифікованих німців, що стають більшими росіянами, ніж самі росіяни. [...] Старанно ховаючи своє німецьке походження, хоч треба сказати сливе три чверті нашого генералітету складалося тоді з німців, - він удавав з себе нарочитого росіянина, вживав спеціально російських виразів, протестував проти німецької мови, був патріотом acharne (з фр. запеклий) російського монархізму, ненависником найменшого прояву волі, найбільшим педантом по службі, а в душі - страхополохом. До солдат він був надзвичайно жорстокий, і вони ненавиділи його".
Устами своїх героїв авторка висловлює неприховану симпатію до визвольних прагнень як поляків, так і українців. Звісно, з такою позицією їй не було місця в совєцкому союзі, тому була засуджена спочатку у справі СВУ, згодом звільнена та заслана в Сталіно (Донецьк), а 1941 р - обвинувачена в антирадянській діяльності і відправлена скотовозом на схід, в дорозі померла, і не знаємо ми ні дати її смерті, ні місця поховання.
March 1, 2025
Сюжет можна схарактеризувати коротко: Росія не терпить, що Польща хоче незалежності, бо на думку Миколи І «Польща тимчасово відірвана більшовиками». Ну а власне, на жаль, тоді українці були окуповані росіянами й входили до складу їхньої армії, отож брали участь у поході на Польщу (а конкретно — дійшли до Володимира). 1829-1830 рр. Це оповідає дід під цигарку, причому початок ніби казковий: типу «ну, слухай» історію діамантового персня. Отож-бо ми й послухали.
Текст цілком відбиває свій час. Дещо патосний за сучасними мірками мені здався. Зрозуміло відразу, що чоловік вижив: дідом же став. Хоча був і не надт�� приємним персонажем: українець, який озвучував це, але все одно вірив у невичерпність ресурсів росармії, навіть якщо в поляків «нема більшого щастя ніж любові до батьківщини»; запал вони вважали спільником, знову ж, проти невичерпності російської армії, що неабияк дивувало головного героя; як і «місто, армія, уряд можуть капітулювати, але ми, заступники народу, ми не маємо на це права». Словом, головному героєві не співчувалось, але мені подобається його рельєфне зображення через подразники.
Любовна лінія теж показана прикольно. Немовби щось і було, але якщо жінкою зацікавився інший — нехай. Адже про кохання думати загалом ніколи.
Було цікаво.
Ще трішки цитат:
«Воїн воїнові друг».
«Командир мусить відчувати поезію війни».
«Не ситі харчі дають армії славу і перемогу, а перемога дає армії силу і харчі».
«Треба вміти кинути в вогонь січі все — життя, добробут і славу,
Ті солдати? З такими можна і Чортків міст здобувати».
«Наша розмова грала, мов червоне вино».
«Чарка заслоною небуття зімкнулася наді мною».
«Будинок здавався мертвим, я теж».
Текст цілком відбиває свій час. Дещо патосний за сучасними мірками мені здався. Зрозуміло відразу, що чоловік вижив: дідом же став. Хоча був і не надт�� приємним персонажем: українець, який озвучував це, але все одно вірив у невичерпність ресурсів росармії, навіть якщо в поляків «нема більшого щастя ніж любові до батьківщини»; запал вони вважали спільником, знову ж, проти невичерпності російської армії, що неабияк дивувало головного героя; як і «місто, армія, уряд можуть капітулювати, але ми, заступники народу, ми не маємо на це права». Словом, головному героєві не співчувалось, але мені подобається його рельєфне зображення через подразники.
Любовна лінія теж показана прикольно. Немовби щось і було, але якщо жінкою зацікавився інший — нехай. Адже про кохання думати загалом ніколи.
Було цікаво.
Ще трішки цитат:
«Воїн воїнові друг».
«Командир мусить відчувати поезію війни».
«Не ситі харчі дають армії славу і перемогу, а перемога дає армії силу і харчі».
«Треба вміти кинути в вогонь січі все — життя, добробут і славу,
Ті солдати? З такими можна і Чортків міст здобувати».
«Наша розмова грала, мов червоне вино».
«Чарка заслоною небуття зімкнулася наді мною».
«Будинок здавався мертвим, я теж».
February 25, 2025
_ 5/10 _
_ Мені сподобався початок книжки де йшлось про Листопадове повстання. Боротьба поневолених народів проти тиранічного панування завжди актуальна, а тут ще й про відновлення Речі посполитої йдеться, та й описано все незвично.
_ Друга частина стала розчаруванням. Будні каральної експедиції читати було складно й нецікаво. Але коли дійшло до третього акту, я зрозумів для чого це було потрібно. Історія заплутаного в собі чоловіка на службі у ворогів; відчайдушних борців за свободу, які вже програли але не хочуть здаватись - це дуже болючі теми... Але те як вони піднімаються далеко не завжди мені видається адекватним. Цей монолог Стефана є тому найкращим прикладом: "Тоді вона (Польща) повинна затопити свій край морем власної крові, загатити своїми трупами кордони отчизни в ім'я визволу вільного народу. Я згадую слова, які сказав полякам головнокомандуючий під Остроленкою: "Панове, тут ми повинні вмерти". Це, пане ротмістре, третя умова перемоги: коли військо, йдучи до бою, бажає умерти — воно перемагає!"
_ Попри все, заключна частина була дуже інтригуючою й захопливою, я справді проникся персонажами і їхніми долями...
_ Мені сподобався початок книжки де йшлось про Листопадове повстання. Боротьба поневолених народів проти тиранічного панування завжди актуальна, а тут ще й про відновлення Речі посполитої йдеться, та й описано все незвично.
_ Друга частина стала розчаруванням. Будні каральної експедиції читати було складно й нецікаво. Але коли дійшло до третього акту, я зрозумів для чого це було потрібно. Історія заплутаного в собі чоловіка на службі у ворогів; відчайдушних борців за свободу, які вже програли але не хочуть здаватись - це дуже болючі теми... Але те як вони піднімаються далеко не завжди мені видається адекватним. Цей монолог Стефана є тому найкращим прикладом: "Тоді вона (Польща) повинна затопити свій край морем власної крові, загатити своїми трупами кордони отчизни в ім'я визволу вільного народу. Я згадую слова, які сказав полякам головнокомандуючий під Остроленкою: "Панове, тут ми повинні вмерти". Це, пане ротмістре, третя умова перемоги: коли військо, йдучи до бою, бажає умерти — воно перемагає!"
_ Попри все, заключна частина була дуже інтригуючою й захопливою, я справді проникся персонажами і їхніми долями...
June 6, 2024
Коли в нас питають, а де ж наші видатні діячі культури, рекомендую розповісти про долю цієї авторки. ЇЇ єдиною провиною були родинні зв"язки з відомими родинами української інтелігенції. За це за часів Совєтів її неодноразово арештовували і врешті решт вона померла під час транспортування на заслання в вагоні для худоби, а її тіло просто викинули десь в полях.
Щодо книги . Це пригодницька повість "Діамантовий перстень". В мене двоїсте враження. В книзі всього 168 сторінок, і до 105 я ледь дочитала, дуже нудно, люди не розмовляють між собою патріотичними лозунгами. А потім додалась динаміки і все промайнуло непомітно. А друга частина- опис дій імперії за часів повстання в Польщі - боротьби за незалежність- просто читаєш про наші дні. Нічого не змінилося.
Щодо книги . Це пригодницька повість "Діамантовий перстень". В мене двоїсте враження. В книзі всього 168 сторінок, і до 105 я ледь дочитала, дуже нудно, люди не розмовляють між собою патріотичними лозунгами. А потім додалась динаміки і все промайнуло непомітно. А друга частина- опис дій імперії за часів повстання в Польщі - боротьби за незалежність- просто читаєш про наші дні. Нічого не змінилося.
October 31, 2023
Польське повстання 1830-1831 років, коротенька оповідь зі слів очевидця, прикрашена романтичним героїзмом, непереборним патріотизмом та пригодами. Під час читання все розділилось на три складові: 1) роздуми про абсолютне небажання Польщі коритись російській імперії надихали, а деякі історичні моменти щодо деспотичності росії слово в слово співпадають з теперішніми реаліями; 2) Броніслава така надто екзальтована, що стає сумно за однобокість персонажки, тут явно втрачений потенціал; 3) весь текст якийсь невичитаний, купа дитячих помилок типу «вона підняла свої очі на нього», ну чиї ж ще очі? Описи скупі, мовчання в мовчазному лісі і всяке таке, що дуже знижувало градус насолоди невпинною силою духу поляків.
October 11, 2023
" Коли в людини ще є якась можливість можливостей,- ранок приносить завжди енергію і надію."
"Бо що можуть москалі зруйнувати? Будівлі, костьоли, городи? Завоювати територію нашу? Хай і так! Серця нашого не завоює ніхто! Нех жиє незалежна Польща!- скрикнула вона, піднімаючи чарку.
- І вільна Україна!- підхопили разом..."
"Бо що можуть москалі зруйнувати? Будівлі, костьоли, городи? Завоювати територію нашу? Хай і так! Серця нашого не завоює ніхто! Нех жиє незалежна Польща!- скрикнула вона, піднімаючи чарку.
- І вільна Україна!- підхопили разом..."
January 20, 2026
Це явно незаслужено забутий твір нашої літератури. Від початку до кінця написано захопливо й цікаво, не міг відірватись. Доступно пояснюються причини польського повстання 1830, про які навіть не знав до цього з історії, після чого завʼязується історія дружби, кохання і самоідентифікації українця в московському війську. Однозначна рекомендація! 9/10
September 12, 2024
Було трішки складно втягнутися в книгу на початку, в частині, де авторка дає історичний політичний контекст. А коли почалися пригоди, виклики, випробування – гей гей! Дуже цікаво було читати і хотілося, аби роман не кінчався.
Особливо сподобалося, як авторка описує внутрішні переживання головного героя, так влучно і відверто.
Особливо сподобалося, як авторка описує внутрішні переживання головного героя, так влучно і відверто.
January 8, 2025
На початку книга здалось дуже нудною, інформація про війну, командирів і різні військові справи. Але коли почалися розділи вже з головним героєм в поселенні, то пригоди всі мені сподобались. Твір піднімає важливі теми про відданість душі й серця, а не сліпе виконання приказів.
January 5, 2026
Мені дуже припала до душі ця книга. Захоплюючі пригоди, дуже раджу!
Displaying 1 - 13 of 13 reviews