Коли приходить темрява

by Ксенія Циганчук

Безжальний вбивця змусив усе Рівне темними вечорами ховатися в безпеці домівок... Чужий погляд Назар тепер відчуває постійно, відтоді як випадково знайшов перше тіло. Чому його називають свідком? Здається, досить лише обернутися, щоб зустрітись віч-на-віч із темрявою...

256 pages, Hardcover

Published January 1, 2016

About the author

Ксенія Циганчук – авторка детективів і трилерів, лауреатка Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова". Для написання своїх поліцейських детективів виїздила на виклики разом із патрульними, а також мала консультації зі слідчими та судмедекспертами.

Серед її книг трилер "Коли приходить темрява", жахастик "По той бік пам'яті", поліцейські детективи "Кривавими слідами", "Убивця з підземелля", "Кубик Рубіка", "Право на вбивство", "Привиди серед нас", "Неспростовні докази", "Між життям та смертю", "Вбивство з необережності" та позасерійний детектив "Хто тебе вбив?"

Reviews

[Анастасія ꒰⁠⑅⁠ᵕ⁠༚⁠ᵕ⁠꒱⁠˖⁠♡ · Rating 3 out of 5]

З одного боку це цікаво, з іншого якась херня тут. Головний персонаж знаходить тіло його знайомого здається чи друга, і з того моменту відчуває що за ним стежать. З якогось дива його долучають до розслідування, хоча він і не поліцейський, та навіть немає ніякого фаху схожого на нього не має. Найбільше я ненавиджу в детективах коли головний персонаж є вбивцею, бо на початку стільки лицемірного лайна виливається, що аж блювати хочеться. Тобто, головний персонаж постійно у себе в думках робив винного одного поліцейського, на початку це ще не так погано виглядає, але як ти дізнаєшся що вбивця той, хто найбільш кричав про чужу винуватість, у тебе бракує культурних слів. Потім, ситуація з дівчиною Назара, головного персонажа, вона за фахом психологиня та працює у школі, і ось її попросили скласти портрет вбивці, бо їй трясця вдома нудно було😀 ГА? Ну так, будемо залучати цивільних до справи, а що не так? Наступна ситуація яка мене вела у ступор, це відсутність версій та інших підозрюваних, тобто впродовж всієї книжки я запам'ятала тільки Кріжа?, підозрювалися у голові Назара поліцейські, ну і здається Олег і все. Де версії? Де інші підозрювані? З одного боку книжка якось цікава десь, з іншого якась хрінь.

[Olena Orlova · Rating 1 out of 5]

Не знаю, за що Кокотюха роздає свої золоті пістолі на Коронації, але цей роман надовго відгонить мене від авторки. Такий міг бути замес і на психології вбивці, і на темряві поруч, а вийшло як не приший кобилі хвіст…

Перше, що насторожило, це те, що слідчий так от запросто долучає до розслідування потерпілого і свідка. Обговорює з ними деталі справи, попиваючи чайок в них на кухні. А ще те, що одразу визначивши злочинця як маніяка, ніхто навіть і не намагається шукати мотиви чи пропрацьовувати інші версії: маніяк – значить маніяк, а які у маніяка можуть бути мотиви, га? Назарову дівчину (вже й забула як її звуть), яка працює психологом у школі, долучають до створення психологічного портрету вбивці. Ну, от щоб їй було не сумно вдома одній сидіти. Що???? А ці вставки з Фройда, типу з лекцій, які відвідує ця психологиня (який же влучний цей фемінізм в даному випадку!)

Отже, детектив ніякий, бо авторка не потрудилася хоч трішки якщо не вивчити основи роботи слідчих органів, то хоча б почитати твори колег по цеху чи подивитися кримінальні серіали. Це просто смішно…

З позитиву: в цій скукомотині я не вирахувала вбивцю майже до кінця.

[Maria Velykanova · Rating 2 out of 5]

В цілому мені не сподобалося. Втім, мушу визнати, що робити гостросюжетно авторка вміє. Вона нагнітає, постійно з'являються якісь підозрілі типи, про яких пишеться в такій тривожній манері, типу "Тим часом за ними спостерігали здалеку. Спостерігали, думаючи, як буде зручніше вбити цю зухвалу парочку". Це не цитата, раптом що.
Все решта мені не сподобалося 🙁 Почну з дрібниць і смаківщини. Ну камон, у вас Рівне, наш час, чому всіх звуть на московський манер? Ярик, Вова, Тьома, Свєта - вони так усі такі! І раптом з-поміж цього царства русофікованих імен - головний герой Назар. Якось воно виглядає... неоковирно.
Власне, що там сталося: Назар знаходить тіло людини, до якої прийшов у випадковій справі, себто вперше бачив. Поліція опитала його, попросила нікуди не їхати про всяк випадок, але в принципі не знайшла особливих причин його всерйоз підозрювати. Але підозрює він. Йому здається, що за ним хтось стежить з того самого дня, коли все сталося; зрештою, його намагаються вбити. Він звертається до слідчого, який розслідує вбивство. Той пропонує Назарові охорону, проте Назар відмовляється (слідчий не надто наполягає, і я в це навіть вірю, бо начальство по голівці не погладить, якщо наліво й направо охорону призначати). Натомість Назар просить допустити його (а бажано ще й його дівчину) до розслідування. Надалі між ним і слідчим відбувається діалог, який можна приблизно подати у скороченому вигляді так:
- Чоловіче, ти при розумі? Я не можу.
- Ну позязя!
- Ой, ну гаразд. Але дивись мені.
Надалі вони зустрічаються щодня, як справжня опергрупа, однак на квартирі дівчини Назара Лізи, і якщо Назар спізнюється, його всі чемно чекають, зокрема двоє слідчих.
Власне, тут можна було б уже закрити книжку, але я схильна багато що вибачати українським авторам і авторкам. Я читала далі.
Книжка крутиться навколо фройдизму та певних його тез, які повторюються неодноразово й розжовуються. Заради необізнаного читача це робиться досить недолуго: Ліза - психологиня, яка цікавиться Фройдом давно і досліджує його праці, однак заради читача вона з розумним виглядом занотовує настільки базову інформацію, що вона точно мусила бути їй відомою давно.
Щоб без спойлерів: в цілому можу сказати, що герої вийшли доволі цікавими й майже всі - живими, а от логіка трохи кульгає, й натяки розраховані на якогось ну дуже тугодумного читача. Щоправда, в книзі всього 256 сторінок, тому вона не встигла вибісити мене так, щоб я її кинула. А ще там просто в тексті є капслок.

[Галина Лещук · Rating 3 out of 5]

Не дуже люблю присікуватися до правдоподібності-неправдоподібності художніх творів, але тут навіть мене покорчило: ні сіло, ні впало поліція долучає до розслідування практично людей з вулиці... Ну а далі все за законами жанру: трохи психологічного замісу, море крові, купи м'яса (в прямому сенсі, до речі)... Якщо геть нема чим зайняти себе, то книгу цілком можна почитати. Але як представник жанру - такоє.

[Halyna (Галина) · Rating 1 out of 5]

Це ідеальна книга. Ідеальна, щоб прочитати і навчитися, як писати не треба. Ні детективу, ні взагалі будь-що. Стільки хочеться сказати, але промовчу, бо все негативне. Процитую авторку "Все дуже погано..." І справді, нудно, довго, повтори написаного раніше, наче для дітей у дитсадку, супер картонні герої, яким не віриться і не співпереживаєш. Про ляпи, нестиковки, стереотипи і сексизм я вже просто мовчу. Все й справді дуже погано. А навіть гірше.

[Denys Cherepanin · Rating 4 out of 5]

взагальному непогано написано, затягуючи. Не міг зрозуміти хто за всім стоїть за всім до кінця книжки. Несподобилися описи сцен вбивств - думаю там був нормальний такий перебір

[IraSting · Rating 4 out of 5]

Мені сподобалась ця книга. Вона цікава та має непередбачуваний фінал.

[Цейво тойво · Rating 3 out of 5]

Ця книга була б чудовою якби не її кінець, а саме ті вічні егоцентричні діалоги вбивці, які ну ніяк не можуть намилуватися собою чи своєю роботою, хто вбивця на своє щастя не здогадалась аж до того моменту з братом героя (який чудово пасував на цю роль і який ним не став, на жаль) Написано в стилі коротких детективів де цікаво все ж хто вбивця, але після прочитання повертатися до них не хочеться. Це непоганий детектив і швидке чтиво задля розваги, що ще треба?)