What do you think?
Rate this book
Нова людина
"Нова людина" - антиутопія, яка ідеально відповідає усім вимогам цього жанру та вміло зазирає в геть не безхмарне майбутнє, показуючи його таким, на яке ми, люди, сьогодні заслуговуємо, якщо не почнемо змінюватися… І змінюватися не колись, а тепер. Це не просто вправно й талановито розказана фантастична історія, це спроба автора достукатися до наших сердець, до кожного з нас, бо майбутнє саме собою не відбувається, то ми своїми вчинками, діями чи навпаки байдужістю, зарозумілістю, вірою у всемогутність науки, творимо його. "Нова людина" - це перша ластівка талановитої та непередбачуваної, тим і цікавої у власному міфотворенні, Наталки Ліщинської.
256 pages, Hardcover
First published January 1, 2016
1 person is currently reading
17 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
September 19, 2016
Якщо коротко, то “Нова людина“ – це доволі стандартна біопанк-антиутопія з дещо дивними похідними. Люди навчилися робити (за дуже дорого) генетично-модифікованих діточок – гарних, розумних, успішних, аморальних. Генетично-модифіковані діточки підросли, не оцінили спроби діпрів (дітей природи) обмежити їхні громадянські права і вирішили… Правильно, убити всіх людей, слава Бендеру! (Десь я вже схоже читала, але там конфлікт був виразнішим і логічнішим…) Хоча, ні, не всіх – малі діти вижили (а, головне забула – знову маємо епідемію з вірусом-розумахою, який виморює людей вибірково), з малих дітей мають вирости вправні та слухняні раби. Хоча деякі дорослі діпри також пережили пандемію і готові пручатися.
Одна з основних проблем цього тексту полягає нерівномірності темпу і… не знаю, як точніше означити, – жанрових коливань. Нерівномірність темпу має вираження у грубому монтажі екшен-епізодів та еспозиційних. Тобто, в одних героїв минуло кілька тижнів, а інші зависли посеред сутички, до якої ми ще повернемося у наступній главі. Апогеєм творчої методи стає ліричний відступ на 8 (вісім) сторінок просто під час бою. Там є спроба це психологічно замотивувати, але динаміці воно на користь не йде.
Натомість, коли письменниця виводить текст на “стратегічний” рівень – оповідь отримує більшу структурно-ритмічну стрункість. Але розтікається жанрами. Для команди діпрів, що ховає дітей-знайд, передбачений виживальницький екшен з елементами робінзонади. Для геників – чиста антиутопія про побудову чудесного нового світу пафосних ідіотів-соціопатів методами, які передовиків Третього Рейху присоромлять (хоча дехто з них сформулював би претензії щодо нераціональності рішень – і я би їх підтримала). Ще там є цікавий етюд про культуру та світосприйняття індіанців Амазонії, веселий трансгуманний буддизм і шикарний матеріал для психоделічного сурвайвал-горору в марсіанських декораціях. Хой, я хочу про це окрему книжку! Навіть якщо сюжет повторить “базовий” роман і фінішує стигматами імені Палмера Елдріча… І як воно все збирається докупи? А волею Deus Ex Machina – суміш Дока Мангеттена з Озимандією, який тут виявився чи не найцікавішим персонажем (вірніше, як на мій смак – був би їм, якби не спробував косплеїти Яхве). І кінцівка зв’яже більшість сюжетних хвостиків, що безпорадно мотилялися в повітрі. Щоправда, в такий спосіб, що залишає простір для етичних різночитань. А заразом – і для продовження.
Розширений текст відгуку - за посиланням.
Одна з основних проблем цього тексту полягає нерівномірності темпу і… не знаю, як точніше означити, – жанрових коливань. Нерівномірність темпу має вираження у грубому монтажі екшен-епізодів та еспозиційних. Тобто, в одних героїв минуло кілька тижнів, а інші зависли посеред сутички, до якої ми ще повернемося у наступній главі. Апогеєм творчої методи стає ліричний відступ на 8 (вісім) сторінок просто під час бою. Там є спроба це психологічно замотивувати, але динаміці воно на користь не йде.
Натомість, коли письменниця виводить текст на “стратегічний” рівень – оповідь отримує більшу структурно-ритмічну стрункість. Але розтікається жанрами. Для команди діпрів, що ховає дітей-знайд, передбачений виживальницький екшен з елементами робінзонади. Для геників – чиста антиутопія про побудову чудесного нового світу пафосних ідіотів-соціопатів методами, які передовиків Третього Рейху присоромлять (хоча дехто з них сформулював би претензії щодо нераціональності рішень – і я би їх підтримала). Ще там є цікавий етюд про культуру та світосприйняття індіанців Амазонії, веселий трансгуманний буддизм і шикарний матеріал для психоделічного сурвайвал-горору в марсіанських декораціях. Хой, я хочу про це окрему книжку! Навіть якщо сюжет повторить “базовий” роман і фінішує стигматами імені Палмера Елдріча… І як воно все збирається докупи? А волею Deus Ex Machina – суміш Дока Мангеттена з Озимандією, який тут виявився чи не найцікавішим персонажем (вірніше, як на мій смак – був би їм, якби не спробував косплеїти Яхве). І кінцівка зв’яже більшість сюжетних хвостиків, що безпорадно мотилялися в повітрі. Щоправда, в такий спосіб, що залишає простір для етичних різночитань. А заразом – і для продовження.
Розширений текст відгуку - за посиланням.
October 31, 2020
Якби можна було поставити дві п'ятірки. Я б це зробив.
January 3, 2019
Цікаво, але трохи рвано. А кінець взагалі кудись не туди. Плюс занадто зацикленість на сексі і сексуальних моментах вигаданого майбутнього.
May 15, 2025
Історію не варто змінювати в минулому... треба моделювати майбутнє
🔷Про сюжет
2117 рік⌛️ - час, коли можна ГЕНЕТИЧНО покращити людину🧪
Поряд зі звичайними людьми - діпрами - живуть досконалі в усьому геники🧬
В ідеальних виник план, у якому нема місця для дорослих людей природи…
Як вижити й чи є можливість вижити звичайній людині?🧐
Що геники надумали зробити з дітьми діпрів?🧐
🔷Про враження
Ех… неоднозначно…
Спершу я думала: «Вауууу! Клас! Нічого собі! Супер!»😍
Але після 138 сторінки мій захват змінився на: «Серйозно? Хм… Навіщо це? Еммм… Правда? А що це щойно було?»😟
Мені дуууже сподобався початок книги (ідея про надлюдину й сюжетна лінія про геників)😍
Чи справді ті геники такі ідеальні?😏
Вайби гри «Детройт: стати людиною» й гри й серіалу «Останні з нас»🥹 Атмосферно😍
Мені видалося замало тексту, хотілося більше подробиць, деталей🥹 Я прагнула більше дізнатися про нюанси створення дитини-геника, а саме про вибір рис характеру, вдачі, про зростання наддитини🥹
Насправді моторошно було читати про НОВЕ ВИХОВАННЯ звичайних дітей… часом по шкірі бігали мурахи…
Але! Історія Рея й пояснення суті трьох сфер (до речі, вони якраз є й на обкладинці)… якось мені… ніби занадто для однієї книги на 256 сторінок…
Наголошу ще раз, що ідея книги дуже потужна!
Знаєте, є над чим поміркувати… описане авторкою майбутнє по суті не таке й нереальне…
«Ви самі, своїми ж руками створили власних убивць! Ви! Діпри… Хіба нема логіки в тому, що нова раса повинна замінити стару?»
❓Читали книгу? Плануєте?🤗
❓Як думаєте, розвиток науки - це добре?🫣
🔷Про сюжет
2117 рік⌛️ - час, коли можна ГЕНЕТИЧНО покращити людину🧪
Поряд зі звичайними людьми - діпрами - живуть досконалі в усьому геники🧬
В ідеальних виник план, у якому нема місця для дорослих людей природи…
Як вижити й чи є можливість вижити звичайній людині?🧐
Що геники надумали зробити з дітьми діпрів?🧐
🔷Про враження
Ех… неоднозначно…
Спершу я думала: «Вауууу! Клас! Нічого собі! Супер!»😍
Але після 138 сторінки мій захват змінився на: «Серйозно? Хм… Навіщо це? Еммм… Правда? А що це щойно було?»😟
Мені дуууже сподобався початок книги (ідея про надлюдину й сюжетна лінія про геників)😍
Чи справді ті геники такі ідеальні?😏
Вайби гри «Детройт: стати людиною» й гри й серіалу «Останні з нас»🥹 Атмосферно😍
Мені видалося замало тексту, хотілося більше подробиць, деталей🥹 Я прагнула більше дізнатися про нюанси створення дитини-геника, а саме про вибір рис характеру, вдачі, про зростання наддитини🥹
Насправді моторошно було читати про НОВЕ ВИХОВАННЯ звичайних дітей… часом по шкірі бігали мурахи…
Але! Історія Рея й пояснення суті трьох сфер (до речі, вони якраз є й на обкладинці)… якось мені… ніби занадто для однієї книги на 256 сторінок…
Наголошу ще раз, що ідея книги дуже потужна!
Знаєте, є над чим поміркувати… описане авторкою майбутнє по суті не таке й нереальне…
«Ви самі, своїми ж руками створили власних убивць! Ви! Діпри… Хіба нема логіки в тому, що нова раса повинна замінити стару?»
❓Читали книгу? Плануєте?🤗
❓Як думаєте, розвиток науки - це добре?🫣
March 28, 2017
Дуже змішані враження. Антиутопія недарма вважається рідкісним жанром. В неї є дуже строгі обмеження, продиктовані як пессимістично-футуристичним сетінгом (все буде погано, годі себе тішити) та абсолютною раціональністю буття (Бога немає, і ніколи не існувало, розраховувати можна тільки на себе), так і самою сутністю конфлікту маленької людини з величезною системою. Бій не на життя, а на смерть (фізичну чи моральну) з набагато сильнішим ворогом. Перемога людини (ймовірність якої КРАЙНЬО МАЛА) може бути тільки гірко-солодкою, - надто багато чого вона вартуватиме. Але тільки тоді вона принесе катарсис. І саме виходячи з цих посилань я й читала "Нову людину".
Почну з хорошого. Неймовірно крутий початок. Реально дуже кльовий. Просто супер-мега футуристична атмосфера з будинками-стеблами, причепними модулями для розширення житплощі, смогом на нижніх рівнях та генетичним програмуванням нащадків. Масове виробництво ніцшеанських надлюдей, для яких звичайні люди є не більше, аніж мавпи, що з'їдають їхні ресурси. І перші прояви конфлікту між цима двома суспільствами завершуються передбачувано та страшно: надлюди перемагають. Не шкодуючи нікого, не переймаючись наслідками та не відволікаючись на емоції (їх у них немає), винищують старий світ майже дощенту. Дуже сильно і страшно. Лічені залишки старих людей (або діпрів - на противагу модифікованим геникам) беруть на себе боротьбу за виживання. Здавалось би, ось воно! Тріумф людської волі та моралі.
А далі раптом автор втрачає чуйку. Не знаю, з яких причин. Чи то обмеження в обсязі (книжка обіймає 250 сторінок, а вихідний задум легко з'їв би й чотири, й п'ять сотень), чи то творчий глухий кут, чи жорсткі терміни подачі у видавництво, але від середини книгу наче підмінюють. І якщо вихідна атмосферність ще зберігається (зокрема у главах про становлення суспільства геників), то розвиток сюжету наче провисає в повітрі.
Ми майже половину роману слідкуємо за абсолютно аморальною антигероїнею, що не гребуючи нічим, продирається до самого вершечка нового суспільства, з насолодою її ненавидімо, і чекаємо на момент, коли хтось у фінальній битві її розчавить. Чи, принаймні, спробує. Дарма. Вона помре від старості разом зі своїм заклятим ворогом. Екшн про виживання й уникання сильнішого ворога змінюється розмитим "вони облаштували житло у лісі, і ніхто їх там не знайшов", чітко задана лінія саморуйнування суспільства надлюдей не отримує продовження, навіть абсолютно природна й зрозуміла непримиренність геників та діпрів ("машини" проти "мавп") ставиться під сумнів.
Все це розчаровує. Дуже сильно. Та найголовніше розчарування навіть не в цьому. А в тому, наскільки сетінг виявився сильнішим за уяву автора, що його породила. Недарма кажуть, що краще книги писати з кінця, поступово вибудовуючи логіку сюжету до наперед заданої кульмінації - зіткнення двох сторін вихідного конфлікту. Якої, на жаль, в "Новій людині" немає. Розвиток подій якось раптово переходить у абсолютно натягнуту розв'язку в стилі "тут усіх врятував Супермен".
Але я не можу сказати, що "Нова людина" - погана книга. Перша половина її просто неймовірна. Здається, якби в автора чи то було більше часу, чи то вона сама дозволила собі б відпочити та глянути на своє творіння свіжим оком, друга б теж не підкачала.
Почну з хорошого. Неймовірно крутий початок. Реально дуже кльовий. Просто супер-мега футуристична атмосфера з будинками-стеблами, причепними модулями для розширення житплощі, смогом на нижніх рівнях та генетичним програмуванням нащадків. Масове виробництво ніцшеанських надлюдей, для яких звичайні люди є не більше, аніж мавпи, що з'їдають їхні ресурси. І перші прояви конфлікту між цима двома суспільствами завершуються передбачувано та страшно: надлюди перемагають. Не шкодуючи нікого, не переймаючись наслідками та не відволікаючись на емоції (їх у них немає), винищують старий світ майже дощенту. Дуже сильно і страшно. Лічені залишки старих людей (або діпрів - на противагу модифікованим геникам) беруть на себе боротьбу за виживання. Здавалось би, ось воно! Тріумф людської волі та моралі.
А далі раптом автор втрачає чуйку. Не знаю, з яких причин. Чи то обмеження в обсязі (книжка обіймає 250 сторінок, а вихідний задум легко з'їв би й чотири, й п'ять сотень), чи то творчий глухий кут, чи жорсткі терміни подачі у видавництво, але від середини книгу наче підмінюють. І якщо вихідна атмосферність ще зберігається (зокрема у главах про становлення суспільства геників), то розвиток сюжету наче провисає в повітрі.
Ми майже половину роману слідкуємо за абсолютно аморальною антигероїнею, що не гребуючи нічим, продирається до самого вершечка нового суспільства, з насолодою її ненавидімо, і чекаємо на момент, коли хтось у фінальній битві її розчавить. Чи, принаймні, спробує. Дарма. Вона помре від старості разом зі своїм заклятим ворогом. Екшн про виживання й уникання сильнішого ворога змінюється розмитим "вони облаштували житло у лісі, і ніхто їх там не знайшов", чітко задана лінія саморуйнування суспільства надлюдей не отримує продовження, навіть абсолютно природна й зрозуміла непримиренність геників та діпрів ("машини" проти "мавп") ставиться під сумнів.
Все це розчаровує. Дуже сильно. Та найголовніше розчарування навіть не в цьому. А в тому, наскільки сетінг виявився сильнішим за уяву автора, що його породила. Недарма кажуть, що краще книги писати з кінця, поступово вибудовуючи логіку сюжету до наперед заданої кульмінації - зіткнення двох сторін вихідного конфлікту. Якої, на жаль, в "Новій людині" немає. Розвиток подій якось раптово переходить у абсолютно натягнуту розв'язку в стилі "тут усіх врятував Супермен".
Але я не можу сказати, що "Нова людина" - погана книга. Перша половина її просто неймовірна. Здається, якби в автора чи то було більше часу, чи то вона сама дозволила собі б відпочити та глянути на своє творіння свіжим оком, друга б теж не підкачала.
Displaying 1 - 5 of 5 reviews