Що таке українська література

by Леонід Ушкалов

До книги ввійшли 45 есеїв, які вперше побачили світ у 2012–2013 роках на шпальтах газети «Україна молода» в рубриці «Уроки літератури від Леоніда Ушкалова». У них автор порушує цілу низку питань, важливих для кожної людини: щастя, свобода, любов, правда, поезія, самотність... А героями есеїв є і добре відомі всім класики, зокрема Сковорода, Квітка-Основ’яненко, Шевченко, Гоголь, Драгоманов, Франко, Леся Українка, Кобилянська, Винниченко, Хвильовий, Йогансен, Маланюк, Довженко, Яновський, і куди менше знані автори: Кримський, Шпол, Буревій, Чернов, Теліга, Лівицька-Холодна й інші. Написані в яскравій публіцистичній манері, ці «уроки» незаперечно свідчать про одне: українська літературна традиція від давнини до сьогодні – багата, барвиста і надзвичайно цікава.

Genres: Nonfiction, Essays, Ukrainian Literature, Books About Books, Ukraine, Literature

347 pages, Hardcover

First published January 1, 2015

About the author

Леоні́д Володи́мирович Ушка́лов (5 листопада 1956, Краснопілля — 25 лютого 2019, Харків, Україна) — український літературознавець і письменник. Доктор філологічних наук. Професор.

Народився у містечку Краснопілля на Сумщині. З 1977-го по 1982 р. навчався на філологічному факультеті Харківського державного університету. Після закінчення університетського курсу працює на посадах викладача, доцента (1993) й професора (1995) на кафедрі української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди. У 1989 р. в Інституті літератури ім. Тараса Шевченка НАН України захистив кандидатську дисертацію («Творчість Григорія Сковороди і антична культура»), а в 1996 р. — докторську («Література українського бароко в її зв'язках із філософією»).

Помер 25 лютого 2019 року у Харкові на 63-му році життя.

Reviews

[Marysya Rudska · Rating 5 out of 5]

Дуже цікаві розповіді про українську літературу. Незважаючи на філологічну освіту, я дізналась так багато нового і досить таки несподіваного! Потужнє натхнення щоб читати і перечитувати!

[Ярослава · Rating 4 out of 5]

Добірка статей Ушкалова, які він писав для "України молодої" - подекуди об'єднаних тематично (гумор в українській літературі, українська література і футбол), подекуди присвячених окремим постатям. Демонструють енциклопедичну освіту (скажімо, кумедні стрибки від новітньої літератури до барокової), але мене якось не захопили - можливо, просто стиль мені не до смаку - коротше кажучи, ні від чого мурашки не бігли по шкірі. О, зате він розлого цитує відчит Дещо про ідею жіночого руху Ольги Кобилянської, який я доти якось не бачила (чи бодай про це забула). Кобилянська мене незмінно вражає - жінка із глибоко провінційного містечка глибоко провінційної області, з не надто доброю освітою, у глухому 1894 році має достатньо відчуття своєї гідності й цінності, щоб писати якісь такі речі, неапріорні для багатьох навіть за століття по тому:

"Женщина, побіч своєю природою назначеної задачі стати жінкою й матір’ю, посідає й надане тою самою природою право – бути і собі самій ціллю, іменно в тім смислі, як буває собі ціллю мужчина, а то – учитись, щоб мати раз свій кусник хліба і бути собі паном.
Уводячи жінку в життя, природа не каже: «Ось ти, і ти жінка того або того чоловіка!» Ні, природа каже лише: «Ось ти, і жий!»"

І тд, дуже мене розчулює Кобилянська як персонаж.

[Tetiana Syniook · Rating 4 out of 5]

Збірка есеїв "Що таке українська література" - це зв'язок приватного досвіду літературознавця Леоніда Ушкалова із тим, що ми називаємо українською літературою. Інакшими словами, це науково-популярний блог у твердій обкладинці. І саме суб'єктивний погляд як головний елемент будь-якого блогу найбільше приваблює у цьому виданні.
Якби таку книжку видав якийсь інший літературознавець, то, може, у мене б і не виникло бажання ознайомитися із його розважаннями на різні теми класичної літератури. Але роботи Леоніда Ушкалова заімпонували мені вже давно, ще відтоді, як я вирішила, що моя улюблена доба в українській літературі - це бароко, і я із задоволенням читала його праці про цей дивовижний період нашої літератури. І хоч я перехворіла манією на бароко, і сучасна література захоплює мене значно більше, все ж приємні спогади огортають мене, коли я згадую і ключові постаті бароко, і тих критиків, хто про них писав.

"Що таке українська література" - це збірка есеїв, які з 2012 до 2013 року Леонід Ушкалов публікував в "Україні молодій" в авторській рубриці. Загалом есеїв вийшло 45, і кожен із них - це такий собі твір на вільну тему. Теми різні, деякі ніби "несерйозні" - автор пише про сни українських письменників, про їхні спортивні уподобання і алкогольні вибаги, про ставлення до виборів, роздуми про астрологію. У такий спосіб він невимушено демонструє свою ерудицію, наближаючи читачів до літератури цікавими подробицями. Разом із тим, Леонід Ушкалов порушує і вічні теми свободи, Бога, любові, заторкує проблеми української ментальності, не оминає увагою питання фемінізму, проблему міста й села у творчості - і тоді постає у звичному амплуа науковця, рівень якого не дозволяє лускати його есеї, як горішки.
І все ж, найкраще, що є в цих текстах, - це цікаві подробиці, про які навряд почуєш на академічних заняттях із літератури. Наприклад, про те, як Сартр приїздив до Києва і як його не зацінила Ліна Костенко: "Не дивно, що Сартр - екзистенціаліст, - іронічно посміхнулась до Драча Ліна Костенко, глянувши на непоказну фігурку французького філософа. - Йому більше нічого й не лишається... а Дзюба - красивий, ставний - усе при ньому. Навіщо йому бути екзистенціалістом?"
Мені дуже сподобалася колонка про сни українських письменників (свого часу сподобалась і антологія "Сновиди", про яку Ушкалов теж згадує), про спілкування Олени Теліги з Наталею Лівицькою-Холодною, про любов до полеміки (читай "сварливості") наших письменників, про літературу і футбол, про роздуми про роль читача в історії літератури, про кохання Квітки-Основ'яненка, про світоглядні пошуки Григорія Сковороди. А ще по прочитанню у мене склалося враження, що я побувала в Харкові 1920-х років (попри те, що Харків - одне з небагатьох обласних центрів, де досі мені не випало побувати). І хоч кажуть, що тільки глупці "пишаються своїм рідним краєм", я теж люблю порозповідати, яка прекрасна Черкащина, і мені приємно прочитати про Харків з текстів людини, яка наскільки залюблена в це місто. Харків постає не затишним містом, де зранку до ночі п'ють каву і ступають вишуканими черевичками про старовинній бруківці, а якимось дияволічним монстром інтелекту, романтичним викликом силі людського пізнання. Мене це дуже приваблює, мені страшенно подобається, як Леонід Ушкалов пише про вулицю Сумську, про Держапром, про дух Харкова 1920-х років із його величчю і трагедією. Тому будьте готові, що в книжці багато Харкова, багато Сковороди і ... Шевченка (от його можна було б трохи менше. Але це питання смаку).
Леонід Ушкалов пише, що історія літератури - це історія її читача. Так що якщо хочемо увійти в історію, мусимо читати. Але навіть якщо цілком позбавлені таких амбіцій і просто любимо пороздумувати над прочитаним і збагатитися новими цікавими знаннями, можна взяти книжку Леоніда Ушкалова про українську літературу і записник, сторінки якого у процесі читання заповняться іменами і назвами книжок "to read".

[Володимир Демченко · Rating 4 out of 5]

Перш за все хотів би повідомити що назва «Що таке українська література», на мою скромну і субʼєктивну думку, є абсолютно невідповідною і багато в чому конʼюнктурною.

Памʼятаєте, як іще 1913 року Іван Кочерга написав пʼєсу «Дівчина з мишкою»? …от і я не памʼятаю. Хоча мої знання літератури відносно середніх показників є доволі високими. Попереджаю: книга повна таких от «згадайте» те що ви ніколи не знали.

Не володіючи серйозним фундаментом збірку Ушкалова можна закинути вже на другому-третьому есеї - вона аж ніяк не являє собою послідовний і системний виклад «уроків» як він сам їх називає.

!!! Але людині яка літературу любить і хоч трохи знає це буде справжня знахідка! Ціла плеяда нових яскравих прізвищ і творів, погляд на українську класику крізь свіжу оптику і загальне розширення літературних горизонтів вам гарантовано. Мій блокнот поповнився цілим списком творів на прочитання, збірок які варто відшукати та цитат-перлин.

Єдине, що мене постійно напрягало це навʼязливе притягування свого сина в літературний контекст. «мій Сашко» згадується трохи рідше Шевченка, але частіше Довженка і Гоголя. Ну і постійне цитування і порівняння з російськими класиками…розумію що цього важко позбутися через контекст, до того ж есеі написані до війни, але це не відміняє того що це розворушило мій ПтРС

[Oleh Bilinkevych · Rating 3 out of 5]

Є кілька цікавих есеїв, та у своїй більшості, збірка дуже непослідовна і прочитане швидко тьмяніє у пам‘яті.
Можливо, для філологів ця книга буде мати більше позитивних маркерів.

[Андріан · Rating 4 out of 5]

«Навчіть їх любити, а не ненавидіти один другого. Скажіть їм, що Україна - це не рай земний, бо раю на землі не може бути». Леонід Ушалков у форматі 45 есеїв відповідає читачу на низку питань, що стосуються української ідентичності використовуючи літературу. І робить це дуже вміло, бо в його уроках письменники оживають з тих бронзових образів, сформуваних освітньою системою. Він деконструює радянські міфи, знаходячи їх основу в Драгоманова (який швидше за Леніна закликав учитись, але якому не так повезло з піар компанією), говорить із нами про футбол, комедію, алкоголь, український екзистенціалізм, вибори, український фемінізм, гроші та багато іншого.
Найбільше сподобався есей про море. «Про це чудово писав Юрій Яновський у своєму «Майстрі корабля»: «Я ніколи не любив ходити по дорогах. Тому я й люблю море, що на ньому кожна дорога нова і кожне місце - дорога».
Крім нього згадуються морські походи вікінгів, образ моря в літературі бароко, Енеїду Котляревського, де троянці-запорожці постають морськими корсарами, а ще досвід Шевченка який був учасником Аральської експедиції, де він на власні очі побачив бурю на морі, яку передасть потім у «Прогулянці».
«Влизько зукраїнізував Одесу, відкрив її доки і запах її вітру, Чернов звʼязав українську поезію з Червоним морем, з Індійським океаном. Маланюк відкрив для неї Балтик, Косач - південно-західне море конкістадорів. Микола Трублаїні відкрив своєю прозою море північне, Беринга, Софія Яблонська - море Жовте. Але скільки ще морів та океанів у нашій поезії невідкритих. А море як проблема космічна в нашій поезії ще майже не заторкнуте. Так-так, море чекає на своїх поетів. Тим паче, що «Україна» плюс «море» дорівнює «велич»».
З мінусів – більшість есеїв присвячена відомим особам типу Шевченка, Франка, Сковороди. Не вистачає менш відомих письменників і письменниць, яких Ушалков час від часу цитує, але не занурює читача глибше в розуміння їх творчості.

[Andrii · Rating 5 out of 5]

Я начинал читать эту книгу в надежде восполнить свои школьные знания об украинской литературе, но открыл несоизмеримо больше. Как много в книге говорится о моем родном Харькове! Благодаря Ушкалову я по-новому взглянул на знакомые улицы, театры, здания. Кроме того, лучше узнал мотивации Шевченко, Скороводы. Открыл до того неизвестные для себя фамилии авторов, которые жили, творили, любили, переживали в разные, зачастую не самые легкие, периоды нашей истории.

[Dmytro Zozulia · Rating 5 out of 5]

Прекрасна річ, пізнавальна. Найбільше тут мені зімпонували енциклопедизм Леоніда Ушкалова й гумор, із яким він пише про складні речі. Є трохи нудніші есеї, але загалом дуже цікаво. Маст рід!

[Iryna · Rating 4 out of 5]

Направду сподобалось. Десь 40/45 есеїв так чи інакше були цікавими. Інші просто поза моїми інтересами.

Тригерило, коли наводили приклади з запоребріка. Та варто подивитись дати публікації есеїв (2012-13 роки) і стає зрозумілим чому вони мали місце.

[Yula Radchenko]

DNF.

[Inna Buhai · Rating 4 out of 5]

Залишу на обовʼязкове перечитування - легко, з гумором, цікаво🫰

[Katrusya · Rating 4 out of 5]

Як цілком суб'єктивний та емоційний читач - п'ять зірочок у мене для необдуманих, імпульсивних, захопливих та надзвичайно вчасних читань. *ліричний відступ*

"Що таке українська література" - це непроста у написанні і вагома праця, збірник газетних есеїв-колонок, спершу мені дуже незвичними були мова та темп автора, одну чи дві теми я навіть прогортала. Але ближче до середини стало вже дуже цікаво! Можливо, все тому що я не філолог) але так багато нових і незвичних історій, порівнянь, рядків з української літератури та життя наших письменників. Розповіді побудовані тематично, як от "футбол", "фемінізм" чи "самотність", тож одні і ті ж люди зринають в пам'яті автора і на папері в різних образах та ситуаціях. Безліч прізвищ із названих я ніколи не чула, частину - позначила на полях, щоб почитати про них детальніше.

Загалом - чудовий досвід, після неї хочеться дочитати по черзі всі інші з полички "українська література та письменство", під її впливом я ходила засніженим харковом в пошуках будинку Слова та театру Березіль. Завдяки йому я врешті дочитаю Сковороду, він навіть по-своєму надихає не покидати власної творчості.

[Oleksandr Hryshchenko · Rating 2 out of 5]

Назва цієї збірки есеїв - то зухвале ошуканство. "Уроки", як автор ці есеї називає, складаються з тематичної добірки фактів, неначе знайдених за індексом у якійсь величезній енциклопедії, без урахування того, чи свідчать вони вкупі про якусь особливу та важливу рису української літератури, чи ні (зазвичай - ні). Більше того, розглянуті теми здебільшого настільки тривіальні та периферійні для розуміння того, що таке українська література, а роздуми автора часом настільки непослідовні для того, аби вилитися в якісь глибокодумні висновки, – що, прочитавши цю книжку, ви не матимете в голові ані бодай дуже узагальненої картини українського письменства, ані купи цікавих відомостей хоч про щось дотичне до укрліту. Хоча друге – то суб'єктивно, але... Які алкогольні напої любив Шевченко? Хто з письменників любив футбол? Перелік українських творів, починаючи з барокової доби, де була тема астрології? Та якось ні, дякую.

[m. · Rating 5 out of 5]

     Увага! Дуже небезпечна збірка публіцистики. Після прочитання есеїв неймовірно важко стриматися, щоб не почати перечитувати ВСЮ українську літературу.

[Malecha · Rating 4 out of 5]

Це набагато легший текст, ніж «За лаштунками імперії» Агеєвої, проте не менш цінний. Хронологію тут можете не шукати, бо точно не знайдете. Якщо не знаєте з чого почати читати українську класику, візьміть до рук цю книгу. В неї вложена вагома праця. І, як бонус, зможете дізнатись, який же алкоголь так любив Григорій Сковорода.)

[Pavlo Shchepan · Rating 4 out of 5]

Напрочуд майстерна публіцистика

[Øleksandra Banina · Rating 3 out of 5]

Квітці-Основʼяненку довелося навіть побитися об заклад із Гулаком-Артемовським, що українською мовою можна писати не тільки сміховину, але і щось таке, від чого люди плакатимуть.

деякі есеї були більш цікавими, деякі – менш, але загалом я зрозуміла, що люблю читати саму літературу, а не щось про неї)

[Mariia · Rating 5 out of 5]

Книжку року для мене однозначно. Купила, бо сподобалась назва, але в процесі читання зрозуміла, що вже давно знайома з автором.
Бабуся з дідусем виписували Україну Молоду, відкладали всі газети, а коли я приїжджала в гості, ми разом їх перебирали і вирізали цікаві статті. Маю до сих пір вдома у батьків цілу теку і Ушкалова есеї там теж є.
Насолоджувалась кожною сторінкою.

[Alona Nikolaienko (Kiiko) · Rating 5 out of 5]

Скандали. Інтриги. Розслідування.
- Полеміка Мелехія Смердицького стала запорукою його гіркої старості.
- Замість Шевченка на пам'ятнику 1000-ліття Росії з'��вився Микола І.
- Чехов вважав себе малоросом.
- Першим "... учитися, учитися й учитися..." написав Драгоманов.
- Хвильовий не любив море.
- Теліга - була подругою, якій хотілося зізнаватися у коханні.

Та багато іншого.

[Ярослава Процишина · Rating 5 out of 5]

Це збірник есеїв про літературу, а ще про все на світі: самотність, футбол, щастя, вибори, любов, філософію, вино, містику, піратів, море, фемінізм, дружбу… Бо наша література різноманітна, і автор про це пише.

Хоча я не завжди поділяю думку автора, почитати цікаво. Написано «людською» мовою, тому книжка не тільки для філологів 😅 (Але зауважу, що певну базу знань все ж треба мати, бо тексти орієнтовані на підготовленого читача).

Це 45 уроків, які вчать, що література – це не лише шкільна програма з її вказівками на те, що хотів сказати автор. Як написано у книзі, українська літературна традиція від давнини до сьогодні – багата, барвиста і надзвичайно цікава, тож рекомендую пізнати цей скарб глибше 🙌🏻

[Андрій Гулкевич · Rating 3 out of 5]

Сподобався стиль напиання книжки та описи епізодів з життів різних письменників України. Однак, коли я купував цю книжку, чомусь здавалося, що вона дійсно міститиме добрий аналіз української літератури та її місце у світовій, але тут цього немає. Багато раз згадується Шевченко, Сковорода, менше Франко. Загалом, я радий появі такої цікавої українскої літератури.

[Bones Green · Rating 5 out of 5]

Легкі до прочитання, та разом з тим дуже цікаві й змістовні есеї з багатьма невідомими раніше фактами про давно відомих українських літераторок та літераторів, їхні історії та творіння. Підіймаються фундаментальні питання українського буття. І книга стає не лише про українську літературу, а й про українство загалом, про наші світоглядні наративи і схильності.

[Ангеліна Іванченко · Rating 3 out of 5]

Читала збірку для релаксу й з цим завданням вона абсолютно впоралася.
Не можу порадити цю книгу, адже з цікавого в ній лише цитування інших авторів та один розділ зі сорока п'яти, тож краще відкрийте з останнього «Ерос і Психею», там буде куди цікавіше та змістовніше)

[Євген]

Це збірка есеїв. Не думаю що я взмозі дочитати їх, бо не всі на цікаву мені тему, а за назвою не вгадати що слід читати.

Книжка дуже гарно оформлена: приємні кольори та шрифт.

[Olia Mamchur · Rating 5 out of 5]

Крута. Не легка. Потрібна. Побажаю завжди повертатись до читання таких потужних авторів.
Харків постав такими потужними українськими барвами. Сковорода - наш вічний геній. Знання про мережу українських культурних діячів вражає

[Oleksandr Yelyseiv · Rating 4 out of 5]

Увага, гра:
пити кожен раз, коли ви не "пригадуєте".

[Skut333 · Rating 5 out of 5]

Книга яку потрібно подарувати своїй вчителіці з літератури))))