Донбас як метафора

by Катерина Яковленко

У своїй новій книжці письменниця та дослідниця візуальної культури Катерина Яковленко пише про кіно, твори мистецтва, літературні твори, образи, які розгортають перед читачами та читачками метафору Донбасу — місця, якого не існує, але яке наповнене іменами, птахами, рослинами, привидами минулих та теперішніх подій. Донбас, на який дивиться авторка — це ландшафт Донеччини та Луганщини зі своїми історіями, з мовою, яку іноді вдається почути, реконструювати, а іноді — лише натрапити на сліди подій та явищ, до яких більше немає доступу, доступ до яких завжди був ускладнений.

Архіви, артефакти, міфи, земля та вітер, степ, кургани та те, що від них залишилося, формують особливий погляд авторки на український схід. Катерина Яковленко звертається до співрозмовниць та співрозмовників, до багатьох джерел, але й до прогалин. Ця книжка має власний ритм, в якому наукова розвідка рухається разом з літературним письмом та уважна до порожніх місць, які існують поміж ними.

«Не дати відстані стати ще більшою, знайти слова та образи, якими можна оперувати якщо не безболісно, то, принаймні, гідно та тепло, не дати землі та людям загубитися – бути забутими та відкинутими. Катерина Яковленко бере на себе важкий труд зробити це. Й робить, пробираючись крізь персональний досвід, крізь чесність питань, на які поки немає відповідей, на погляд інших — більшою мірою візуальний — погляд чужих та своїх інших, які також намагалися ставити чесні питання», — Олена Стяжкіна, історикиня та письменниця.

208 pages, Paperback

Published January 1, 2026

Reviews

[Маx Nestelieiev · Rating 4 out of 5]

Письменниця та дослідниця візуальної культури Катерина Яковленко написала непересічну книжку про Донецький басейн, в якому не можна купатися. Бо він — вугільний. Хоча нині безліч покинутих шахт затопило водою і в цьому «басейні» таки можна поплавати. На свій страх і ризик. Так Яковленко згадує колишню вугільну копанку поблизу Лисичанського желатинового заводу, яку заливають ґрунтові води: «Ніхто не знає склад цієї води, хоча дехто з місцевих уже встиг там поплавати. Кажуть, що глибина там — як висота пʼятиповерхівки, можна й потонути. Жартома мешканці називали це місце Лисичанським Гранд-Каньйоном. Вигляд справді вражае: новоутворений карʼєр із блакитно-зеленуватою водою оточений брунатними піщано-камʼяними схилами; довкола продираються поодинокі зелені кущі, кружляють птахи й метушаться мурахи».
І подібних метафор у книжці — безліч. І передусім вони про те, що Донбас настільки метафоричний, що будь-який його опис буде нереалістичним. Точніше — описуватиме якийсь його клаптик, а не всю клаптикову ковдру. Мапу, а не територію.
а більше тут: https://tyzhden.ua/mapa-i-terytoriia-...