Ніби дрібна тріщина — тимчасові труднощі. Але саме через них ми здатні на вчинки, сліди від яких залишаються з нами назавжди Розтрощене піаніно «Україна», за яким діти вчаться жорстокості. Задирки на пальцях хлопчика, що знаходить себе у літературі. Дівчина, яка ходить супермаркетом по колу. Токсичні офіси та печиво Мадлен. Листи до ластівочки й вози, що приїжджають за тобою наприкінці життя. Біла коза і рудий кудлатий пес. Колискова, що супроводжує під час втечі від фронту, і багато-багато котів.
Це оповідання про світ, який покоління за поколінням дедалі дужче тріщить по швах. Про оманливу тимчасовість проблем і позачасся надій на краще. Про сміх і пошук нових сенсів життя, визнання помилок і бажання врятувати когось хоча б словом. Бо так завжди є шанс, що одного дня хтось врятує і тебе.
Ольга Богомаз — українська письменниця, відома завдяки своєму дебютному роману «Весілля Настусі». Народилась і виросла у Миколаївці на Донеччині. Нині Ольга мешкає в Києві, де працює копірайтеркою, маркетологинею та менеджеркою з комунікацій.
Те повітря літнє й непомітне восени, Коли тихо розумієш — скінчились ті дні, Ось воно, те дивне відчуття (Бо Бернем)
збірка різних голосів, молодих і немолодих, дитячих і недитячих, чоловічих і жіночих. спільне між якими, так, труднощі - різновікові й не завжди тимчасові. голоси, які говорять про ікла і задирки, а ще про те, що молитов тільки дві: «Отче наш» і «Терпи» Стуса.
збірка з пістолетною абревіатурою ТТ (пістолет, між іншим, в збірці теж є) - дуже музична (є навіть intrо та outro), але її музика - передусім в ритмах голосів, які буквально чуєш, такі вони живі та справжні.
а ще в збірці є мінісіквел "Весілля Настусі" та дуже смішна і життєва історія про читацький клуб. і, звісно, війна з лейтмотивом "Ходить сон коло вікон...", і ностальгія, коли хочеться "мати на камері смартфона фільтр, який перетворює будь-яке небо на донецьке й степове..."