Повернення до Міньйолаверсу після довгої паузи - це як перепочити від запойного перегляду "Самурая Джека", раптом дочекатися його фінального сезону та зрозуміти, що у ньому не "монстри тижня", а великий, глобальний, бадьорий та цікавий сюжет майже класичного за формою героїчного фентезі!
Восьмий волюм "Геллбоя" цілісний, глибокий, брутальний у екшені та прекрасний в увазі до деталей, додаючи які сам Міньйола очевидно кайфує від власної роботи. Далі гряде цілий вам Раґна Рок, персонажі мруть, та й роблять це епічно. Натяків на відповіді на усі запитання, що накопичилися за попередні томи, стає все більше і все від того менше вони схожі на, власне, "натяки".
Це саме те, що і було потрібно, аби заохотити мене нарешті дочитати ото все, що у серії про БПРО було надто нерівним, рваним, а у попередніх двох томах про самого Червоного із флешбековими новелками не сильно покращилось і відлякало на кілька місяців, збило ритм читання.
Нині ж - поїхали далі!