Над Чорним морем

by Іван Нечуй-Левицький

Роман «Над Чорним морем» є автобіографічним. Нечуй-Левицький зображує в ньому життя молодої інтелігенції Кишинева та Одеси. Це кола юних представників «народництва», котрі намагаються знайти своє місце в світі та віднайти злагоду з самими собою.

Genres: Ukrainian Literature, Classics, Fiction, Ukraine

283 pages, ebook

First published January 1, 1891

About the author

Український прозаїк, перекладач. Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.

Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).

He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.

Reviews

[хвія]

я закохалася в цю книжку..вона настільки варта уваги!! ідеальний баланс бессарабії, юності, ідеалізму, кохання, драми та внутрішньої боротьби з режимом й пристосуванцями. it was so much fun..

[Libypas]

— «Люблю вас, милі, рідні береги Чорного моря! Куди гляну, скрізь неначе бачу ніби розсипані по берегах сліди мого сміху й моїх мук серця. Тут народилася й зросла моя любов: тут я знайшла своє щастя».

[Corpsesinyou]

Мене зачарувала проза, ці атмосферні та безмежно красиві описи Одеси, цих алей з акацій, спокійного моря та нависаючих схилами скал, гарячих днів із прохолодними вечорами. Дуже й дуже красиво змальована епоха - як зображена українська інтелегенція та різний люд, змішання національностей Бессарабії та півдня України.

Сподобалось як за флером юнацької пори відпочину та закоханостей, сердечних переживань та інтелектуальних розмов, червоною ниткою йшла лінія опресії та це відчуття пригніченості, постійної ідейної боротьби за народ та Україну, за культуру та мову. Як чесних і правильних людей ламають та в кінця воза ставлять. Як пристосуванці собі лакоме містечко видирають, як без принципів та ідеалів готові плити за вітром, аби вхопити вигоду та зачепитись пазурями за статус. Кожен персонаж це цікавий архетип епохи, зі своїм рівнем ницості.

Ще і дуже хочеться відмітити наскільки для свого часу прогресивно тут змальовані жінки, Соня та Надя, їх прагнення та феміністичні настрої показані без засуджень як за дурні думки, а навпаки з підтвердженням та підкресленням важливості цього волевиявлення для незалежної жінки.

[Anastasiia]

Третя прочитана книга Івана Нечуй-Левицького і друга, не типова, міська. І цей роман мені сподобався більше, ніж попередня повість "Хмари"!
В Кишиневі живуть і працюють дві подруги Саня Навроцька і Надія Мурашкова. З них, головних персонажок, оповідь і починається. Надворі весна, тож описується багато дівочих думок і поривань. Подруги начитані, тож багато обговорюють інтелектуальні теми, що актуальні в ці роки. Тут і космополітизм, і національна свідомість, і жіночі питання освіти та просвітництва.
Приходе літо, і подруги їдуть на море в місто Одеса, або Одес, як називає його автор. Саня і Надія багато проводять часу з парубками, тому персонажів стає набагато більше. Але на відміну від "Хмари", де автор легко проскакує роки та персонажів, в цьому романі він концентрується на одному періоді, навіть сезоні, та на одних персонажах.
Найцікавішим та наймилішим був розвиток стосунків Сані Навроцької та Віктора Комашка, вчителя і старого знайомого з Кишиневу. І воно й не дивно: літо, море, спека, інтелектуальні розмови двох розумних молодих людей) В певний момент, акцент твору змістився на чистому коханні цих персонажів, за яких я щиро вболівала.
А що, Надія Мурашкова? На жаль, дівчині так не поталанило як подрузі і її було страшенно шкода( Та й загалом, вкінці автор все ж швидко пройшовся роками і долями своїх персонажів, і тональність роману стала більш похмурою. Бо літо закінчується і приходе сіра і, подекуди, страшна буденність життя.

[Anna-Liliya Kokora]

У цьому тексті свого улюбленого українського класика я, нарешті, зрозуміла, чому він улюблений.

Поміж чудових описів природи та докладного звіту життя героїв, він сміється з вад людського характеру.

А за жіноче питання та українську Одесу, чи за автором, українського Одеса - ❤️

[Olga]

Цей роман — справжнє відкриття. Левицький так душевно описує Одесу — усе оживає на сторінках, змушуючи відчути запах моря й колорит вуличок. А його здатність зображати міжособистісні стосунки — це окремий вид мистецтва: не пам’ятаю, коли востаннє мене так емоційно зачіпала любовна лінія — та й кожен персонаж окремо.

Здивувало, що за, здавалося б, простою життєвою історією ховається розмова про національну ідентичність, моральний вибір і роль окремої людини в історії цілого народу. А також — про гендерну рівність: тема становища жінки в тогочасному суспільстві наче з-під пера Кобилянської.

[Olha Tiumentseva]

З перших сторінок ця повість пройшла б тест Бекдел на репрезентацію жінок, адже:
1️⃣ в центрі оповіді дві жінки: вчителька Саня Навроцька та працівниця банку Надя Мурашкова.
2️⃣ жінки між собою розмовляють, ще й доволі часто.
3️⃣ розмовляють вони не лише про чоловіків.

Неочікуваний рівень для книги 1890 року.

В дискусіях героїв дійсно підіймають багато тем: космополітизм, питання освіти для жінок, роздуми про майбутнє, як знайти своє покликання та справу для душі і для користі суспільства.

Слова: народність, космополітизм, національність, добробут, українське письменство, честь, правда — сипались, неначе бризки з фонтану.

Але й про кохання було багато, адже кожна героїня має свою любовну лінію.
Наді взагалі якийсь сталкер попався — грек Аристид Селаброс.

Він завжди слідкував за нею, де ступали її ноги: це в його була звичка — слідкувати або засідати на засідки на паннів.

— Буду ходить за вами, буду ловить ваші сліди, бо згорю од жадання, як не бачитиму ваших чорних очей, — тихо промовив Селаброс, — Де будете ви, там буду й я.

А Саня міркувала, чи вона любить вчителя Комашко.

Саня слухала й задивлялась на Комашка. Він зацікавив Саню, й вона незчулась, як її думка приставала до його думок, ріднилась з ними якимись потайними стежками, як морська піна змішується до купи з бризками морської хвилі.

Окрема роль відведена місту Одесу (автор називає місто в чоловічому роді). Хоч герої і живуть в Кишиневі, але всі їдуть на відпочинок до Одеси, де і відбуваються основні події.

Малий Фонтан найкраще місце в Одесі; там забуваєш за сухі степи, за гарячу спеку великого шумливого південного города.

Вміє автор дуже гарно описати місто та природу. Захотілось на море від цієї книги 🌊

Підсумовуючи, легка, цікава та прекрасна книга. Не "Кайдашевою сім'єю" єдиною.

Запрошую до нашого telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"

[Dinara]

Дуже сучасна книга, хоча написана в 1890році! Доволі динамічна.

[Iryna]

Чудова історія, неймовірна атмосфера моря, юності, любові. Як же ж вдало описані людські характери, пристрасті, думки, та все ж трохи забагато драми, на мій смак. А ще, сто з гачком років минуло, а ми +/- й далі топчемося на тому ж місці в багатьох питаннях, про які говорить книжка

[Roman]

Це моя друга книга Нечуй-Левицького після "Кайдашевої сім'ї", і я був приємно вражений, бо на відміну від селянських сімейних сварок, тут мова йде про українську міську інтелігенцію, яка дискутує про те, що головніше в житті - космополітизм чи націоналізм, і яке місце кохання посідатиме в такому житті, і чи варто закохуватись, адже тоді доведеться жертвувати своїми ідеалами. Тому цей роман можна вважати певною мірою повчальним, який до того ж ще показує негативне ставлення автора до меркантилізму, міщанства та конформізму, і навпаки - українське національне питання, за яке так вболівав Нечуй-Левицький, обережно просувається як важливе і необхідне для суспільства. Крім того, роль жінки як на той час показана дуже сміливо - головна героїня, Саня Навроцька, навіть планує відмовитись від сім'ї заради своїх ідеалів:

- Молилась за тебе, Саню, щоб тобі бог послав гарного жениха, якогось царевича або князя, - сказала Зоя.
- Ого! дуже високо для нас! Я заміж не піду. Я буду жити для науки, для просвіти, - сказала Саня.

Дія роману частково відбувається в Одесі (яка має чомусь чоловічу назву - Одес), тут ще Малий Фонтан, де зупинились герої, не є частиною Одеси, і туди треба добиратись кінним трамваєм - цікава згадка про цей вид транспорту, яку більше ніде в тогочасній українській літературі не пам'ятаю.

Серйозність діалогів про ідеали автор розбавляє деякими кумедними персонажками та персонажами, найбільш дотепним з яких, на мій погляд, був батько Сані, який своїми іронічними репліками та зауваженнями дуже сильно нагадує містера Беннета із "Гордості та упередження". От, наприклад, як він реагує на закид своєї дружини щодо того, як Саня ходить вчити єврейських дівчат:

- Ходить в якусь жидівську школу, просвічує жидівок, пропахалась наскрізь цибулею так, що того жидівського смороду вже повні кімнати. В неї навіть черевики тхнуть жидами. Усі наші кімнати смердять жидами, неначе тут жиди завели шинк, - сказала Навроцька вже сердито.
- Гм, я чомусь не чув носом, щоб в наших покоях тхнуло жидами, хіба тільки тоді, як кравець Гершко принесе одежу. Може, це тим, що в мене завжди нежить в носі. Не всім пак мати такі тоненькі ніздрі, як у тебе, - сказав спокійно Навроцький.

[Marina Kolomiets]

Читала цю книжку у вихідні в Одесі, прям біля самого моря – ідеальне поєднання.

Якщо чесно, порівнюючи з «Кайдашевою сімʼєю», то здається, що ці твори писали двоє абсолютно різних людей. «Над Чорним море» інтелектуальний міський роман із роздумами і сенсами.

Оповідь розмірена, але затягує. Атмосфера Одеси, Бессарабії, моря така об’ємна і красив, що хочеться туди провалитись.

А ще діалоги, суперечки про мову, культуру, ідентичність. У деяких моментах ловила себе на думці, що це і нині актуально. Про космополітизм, а саме відмову від національної ідентичності, саме такою була Одеса. Але є такі люди, як герої книги і вони боряться за свої ідеї.

Несподівано феміністична. Як виявилось Іван Нечуй-Левицький із тих авторів, який вважається одним із профеміністичних чоловіків того часу. Головна героїня Саня – сильна, розумна, рішуча. Вона діє та має позицію.

Якщо хочете прочитати щось українське, інтелектуальне, атмосферне, то я дуже раджу.

[Marina Zhurbei]

Цю книгу точно варто читати, якщо ви любите море і гарні описи природи. Я ж надаю перевагу горам, тому ця частина вразила мене не так сильно, як могла б. А от все інше було просто прекрасно. Дуже тонко показані внутрішні переживання героїв, їхні сумніви, кохання, пошук себе, розмови про індентичність і життя української інтелігенції. Боляче усвідомлювати, що більшість тем не втратили актуальності і донині.

[sdrshetdesordir]

скільки високих поем навіяло ти, синє море, на геніїв людськості!

[Alla Kovalenko]

Ностальгія за морем, літніми одеськими вечорами, важка доля жінок і болюче, системне, повзуче зросійщеня украінців, яке, попри масовість і системність, так і не спромоглось знищити нашу ідентичність.

[Ігор Каминін]

Персонажі прості, але від цього роман став тільки краще. Приємно було щиро посміятися та іноді трошки поспівчувати.

[Yevheniia Shepel]

Роман «Над Чорним морем» Іван Нечуй-Левицький, написаний наприкінці XIX століття, і мені було дуже цікаво зануритися саме в цей історичний контекст. Особливо сподобалось, як автор показує суспільство Одеси того часу.

Дуже імпонує, як тут піднімається жіноча тема: прагнення жінок до освіти, права голосу, можливості бути почутими. Для української літератури того часу це звучить особливо сильно і навіть несподівано сучасно.

Окремо було цікаво спостерігати за атмосферою Одеси тих часів - побут, люди, соціальні взаємини.
Коли читаєш, легко уявити це місто й відчути той історичний шар.
Прикольно було читати від Нечуя-Левицького про сталкера 😁

[Ivan]

4.4

[Yuliia Tymoshenko]

як же я люблю Левицького, страшне! описи моря, південних країв, любови у його виконанні — щось неймовірне! якщо хочете поблукати ввечері біля моря, наловити морського леготу у волосся, подивитися на зорі, що їх хтось висипав на небо до місяця, то читайте «Над Чорним морем»

[Diana]

Одеса, море, кохання і мрії молодих людей. Але не тільки! Цей текст наповнений ідеями українського націоналізму, обговорюються права жінок і космополітизм, лунають думки щодо просвітництва українського народу. І все це - кінець 19 століття. Неймовірно!

[Taniasonce]

4,5⭐

[Olga Krychynska]

Ще такого не було, щоб Нечуй-Левицький мені не сподобався, а тут взагалі повний комплект: прекрасна Одеса, яку відчуваєш на смак та запах, глибокі небезпечні діалоги на національному ґрунті (рік 1888!), обʼємні, яскраві персонажі, чия доля хвилює і бентежить. Коротше, любов.

[knjaginja]

Це точно атмосферна історія: тут Одеса (яка відчувається українською), Чорне море (яке надихає героїв), літо, відпустка, кохання, любовні трикутники і драми, а ще жіноче питання і національні ідеї.
З доробку автора я читала лише “Кайдашеву сім’ю”, і ця книга дійсно інакша, Нечуй-Левицький зосереджується на українській інтелігенції, її виборах і викликах, які були актуальні в ті часи (тут і зросійщення і націоналізм, і космополітизм, а ще жіночий рух і емансипація).
Звісно, не без свого іронічно-драматичного стилю. Герої яскраві, як і замальовки їх зустрічей, дискусій, жартів і протистоянь; а почуття і емоції щирі.
Сенси тут дуже добрі, і актуальні і досі. Проте написано якось хаотично і занадто прямо, і стиль письма дещо застарілий, як на мене. І фінал, якийсь поспішний, ще й на такій ноті, навіщо було закінчувати саме так?
До речі, мені би хотілось більше почитати про роботу персонажів (здебільшого вчителів), коротко про work environment Комашка було в кінці, і це було пізнавально.

“Наш український націоналізм - то свобода, прогрес, гуманність: це націоналізм новий, а не старий; він виступає з великою толерантністю до інших народів та усякої віри, стає за маси, за народ”.

“Він не любив Комашка за самостійність характеру, за його сперечання й опозицію і за його чесність”.

[Zoriana]

Дуже цікаво читати про безтурботні часи української аристократії. Сприймається як дуже дивний паралельний світ, про який мені довший час не було відомо. Цікава мова і гарні описи Чорного моря. Неймовірні персонажі, особливо дівчата. Але самі діалоги і сюжет були часом нудними, а кінцівка взагалі сприймається як несподіваний ляпас в лице)

[Mrikkat]

пласка історія, з пласкими героями і одеським бризом.
це певно перша книжка, якій після обговорення на книжковому клубі я знищила оцінку, бо нашо пан Нечуй-Левицький написав цю історію ми так і не зрозуміли

[mavka]

дочитала, слава богу

[Yuliia Zadnipriana]

Українська інтелігенція, що, як завжди, ніби проміння сонця пробивається крізь хмари української дісності.
Нічого не змінилося. Ті ж Фесенки, Селаброси кують навколишнє життя, а Комашки та Сані намагаються це життя зробити кращим.

[Ольга Савоцька]

Попри рівний, простенький сюжет дуже сподобалось читати. Навіть повернулось натхнення читати ще більше (шкода, що часу це не додає).

Іван Нечуй-Левицький зумів показати різномастність людської натури на прикладі десятка персонажів, що тісно співіснують між собою.
Це переважно молоді люди, яких турбують принципи, питання фемінізму, націоналізму та космополітизму.

Ідей як і людей тут до кольору до вибору. А ще сонячна Одеса і трохи Кишинева 19-го століття з їх мультикультурністю.

Чудова книга для дискусій та роздумів, яка і у відпочинок гарно зайде.

Однозначно раджу до ознайомлення.

[Daria Rosokhata]

Така чудова книга! Про таку Одесу я ще не читала!
Опис краєвидів регіону, глибокий феміністичний та патріотичний зміст. Особлива знайшла відгук паралель автора між долею жінки і долею української ідентичності.

На противагу відомого виразу «хліба та видовищ», автор звертає увагу на «хліб та просвіту» як ті рушії, що ставали причиною виходу в люди і ставати голосом.

Привертає увагу і мова, якою написана книга, слова та вирази, які зустрічаються тут на перехресті української, грецької, румунської мов.

[Юля Рябчик]

99% ми говоримо про принципи над чорним морем, 1% — фіналізуємо все і всіх на шести сторінках так стрімко, шо мені аж сон пропав. після цієї книжки дуже хочеться в одес, розібратися з правилами носіння машкари і абрикосового варення.

[Jane Rukas]

ну Нечуй, ну Левицький! якщо у вас були якісь упередження стосовно цього автора, типу він пише про село, то почитайте цю книгу! Одеса, море, цікаві жіночі персонажки - обов'язково заплануйте собі читання цієї книги на наступне літо, або беріть її негайно, у вас ще є декілька днів