What do you think?
Rate this book
Чужие пространства
Студент-недоучка Степан Гравов даже не мог предположить, что рядовая экспедиция в "поле" заставит его круто поменять привычный уклад жизни и стать Воином пространств. Но до этого ему пришлось прожить несколько жизней, побывать в шкуре степняка-кочевника, каторжника на инопланетных рудниках, космопилота, потерпевшего аварию, и даже леврана - огромного шестилапого монстра. И все для того, чтобы попытаться прекратить кровавую распрю в далеком будущем между двумя звездными суперцивилизациями.
153 pages, Unknown Binding
First published January 1, 1994
9 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
April 22, 2020
Какая-то странная смесь приключений Джона Картера Берроуза и Алисы в Зазеркалье Кэрролла перенесенная в межпланетные похождения и звездные войны. Ничего особенного книга из себя не представляет и яркого впечатления не оставляет.
May 31, 2014
Складно оцінити, наскільки мені сподобалась чи не сподобалась ця книга. Я все вагаюсь між трійкою і п'ятіркою.
Трієчка — бо місцями аж надто схоже на Хроники инспектора Ротанова чи Сезон туманов. Воно й зрозуміло, той же, так би мовити, світ, але якесь дивне відчуття, коли замість минулого персонажа цієї книги згадується минуле іншого персонажа, якого тут немає. Трійка за незрозумілість мовлення від першої особи, навіть коли описуються речі, яких головний герой не бачить і знати не повинен. Скидається на невдалий фінт письменника, звичний у художній літературі прийом, який не спрацював, подібно до хорошої зброї у втомлених руках.
Фінал нечіткий, як невивершена копиця, але такий, виходить, у Гуляковського стиль, що вже тут.
Натомість п'ятірочка — за спіраль, якою автор змушує іти свого героя. За його змужніння, розвиток, силу і цілком людські відчуття, за їх співвідношення з вимогами розуму. За те, що вся незрозуміла боротьба ведеться на добро. За переконання автора, вкраплені в текст ненав'язливо, вони майже не помічаються, правильніше сказати, помічаються — але того й тільки. Читач же не любить, коли його насильно змушують до чогось.
Мене не полишає відчуття, що ця довга книга, що складається з багатьох частин, написана не тоді. Як ніби автор надто довго готувався до того, щоб видати нагора свій труд, знаючи, що він великий, а значить не останнім завданням буде зробити так, щоб він не був громіздким чи затягнутим; як ніби автор надто довго морально готувався до написання книжки; як ніби книжка — віковий старець, сухий і безсилий від пережитого і побаченого, від часу, від закладеного всередині.
І все одно вона мені подобається. Люблю таку фантастику, коли основне не те, що людська раса дісталась далеких зірок, не підкорення чужих світів, не характер використовуваної зброї. Головне — підкорення себе.
Принаймні, так здається. І це гріє.
Трієчка — бо місцями аж надто схоже на Хроники инспектора Ротанова чи Сезон туманов. Воно й зрозуміло, той же, так би мовити, світ, але якесь дивне відчуття, коли замість минулого персонажа цієї книги згадується минуле іншого персонажа, якого тут немає. Трійка за незрозумілість мовлення від першої особи, навіть коли описуються речі, яких головний герой не бачить і знати не повинен. Скидається на невдалий фінт письменника, звичний у художній літературі прийом, який не спрацював, подібно до хорошої зброї у втомлених руках.
Фінал нечіткий, як невивершена копиця, але такий, виходить, у Гуляковського стиль, що вже тут.
Натомість п'ятірочка — за спіраль, якою автор змушує іти свого героя. За його змужніння, розвиток, силу і цілком людські відчуття, за їх співвідношення з вимогами розуму. За те, що вся незрозуміла боротьба ведеться на добро. За переконання автора, вкраплені в текст ненав'язливо, вони майже не помічаються, правильніше сказати, помічаються — але того й тільки. Читач же не любить, коли його насильно змушують до чогось.
Мене не полишає відчуття, що ця довга книга, що складається з багатьох частин, написана не тоді. Як ніби автор надто довго готувався до того, щоб видати нагора свій труд, знаючи, що він великий, а значить не останнім завданням буде зробити так, щоб він не був громіздким чи затягнутим; як ніби автор надто довго морально готувався до написання книжки; як ніби книжка — віковий старець, сухий і безсилий від пережитого і побаченого, від часу, від закладеного всередині.
І все одно вона мені подобається. Люблю таку фантастику, коли основне не те, що людська раса дісталась далеких зірок, не підкорення чужих світів, не характер використовуваної зброї. Головне — підкорення себе.
Принаймні, так здається. І це гріє.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews