Світ Мілени – це світ без зайвих страждань і болю, тут ніхто ні за що всерйоз не б’ється, ні від чого подовгу не страждає і не вирішує надскладних питань. На диво, ця розмірена ідилічність не набридає, а якимось неймовірним чином зачаровує. Зачаровує і закохує в себе з найпершого, абсолютно неповторного рядка – “Мілена пчихнула, коли народилася”. І от так, закоханим, читати закінчуєш. А ще – усміхненим. Так само, як усміхнені практично всі герої цього неймовірного літнього світу. Вони не сміються над кимось, вони сміються й посміхаються так само, як люблять і дихають, – усім своїм єством...
Sofia Andrukhovych (* 17 November 1982) in Ivano-Frankivsk) is a contemporary Ukrainian writer and translator. She is the daughter of another Ukrainian writer Yuri Andrukhovych.
«Усе змінювалося, і тільки там, де жила Мілена, завжди було вічне літо.» 🌻
уявіть оплетену виноградом хатку, з дерев’яною верандою та кріслами-гойдалками.
навколо неї — кульмінаційний рейвах пишних квітів та трав,
у повітрі — солодко пахне свіжоспеченим трояндовим пляцком,
а час — взяв собі й навіки-віків застиг у сонливому червневому післяобідді, коли небокрай тільки зачинає рожевіти.
у цьому магічно-реалістичному світі живуть герої повісті Софії Андрухович «Літо Мілени» — найбільш літньої повісті української літератури, яку мені наразі вдалось прочитати.
фраґментами це видиво нагадує «Непростих» Прохаська, «Велику рибу» Тіма Бертона, «Шумовиння днів» Бориса Віана та «Кульбабкове вино» Рея Бредбері.
але насправді ж — це дещо кардинально інше, свіже, автентичне і юно-максималістське.
Софія написала «Літо Мілени», коли їй було всього 20, у далекому 2002-му.
і ця повість до сих пір цілковито заслуговує тих ваших трьох годин у затінку вікового ясена. трьох годин легкого й зачудованого читання. такого майже рідкісного тепер.
читаймо українську літературу. читаймо зараз. читаймо різну. і кожен найде собі свою. 📖
Приємна і легка історія :) кожного дня, коли читала книжку відправлялася у світ, в якому живуть добрі люди, ростуть пахучі квіти і завжди зелена трава... Має гарний післясмак... радила б її людям, які перебувають в щоденному стресі або час від часу депресують.
Страшенно дивна книжка, магічний реалізм, присипаний пляцками, варенням і пелюстками квітів, бо навіть у такому світі треба трохи закрити консервації, вона завжди помічна. Це моя друга книга Андрухович після "Фелікс Австрії", і я трохи була готова до її стилю і здатності відлітати текстом кудись подалі, але не настільки. Мілена народилася і чхнула, потім спостерігала за всіма, від священика до двох чудових сестер, встигла поїхати до Африки та повернути розлученій парі кохання з апгрейдом, вийшла заміж, прожила серед квітів і під млином, а потім чхнула й померла. Звучить мов якесь язичницьке замовляння, а не сюжет, а попри те, воно все тримається купи і читати це цікаво. Власне, цікаво десь на трійку за гудрідз, але за майстерність, з якою авторка пише, ще додам зірочку.
Strange experience. It starts with a flair of magical realism. 148 + 1 puppy made me smile. But the trip to Africa… for some reason, this trip kept reminding me of Truman Capote's Breakfast at Tiffany's.
Саме таку прозу, мабуть, і варто читати влітку. Наповнену трояндами, красою і коханням, що не минає. А ложка магічного реалізму й краплина абсурдизму тільки підсилюють цікавий смак.