Понад усе Юрко любить їздити до лісу з дідусем, мамою і татом, а згодом — і з сестричкою Сонею. Там, у лісі, родина має своє улюблене дерево — обіймальний дуб, який можна обхопити лише всім разом. Проте одного дня родину роз’єднує війна — тато іде на фронт захищати Україну…
«Дубочок з війни» — щемка оповідь про війну і втрату, але також і про силу роду та любові, таких міцних, як кремезне мудре дерево.
У родини Юрка є обіймальний дуб - такий величезний, що його можна обійняти лише всім разом, простягнувши одне до одного руки. Принаймні, коли ще був живий дідусь, то їм усім вчотирьох з татом, мамою і Юрком це вдавалося. Тоді народилася сестричка Соня, але вона поки що не доросла до того, щоб вчотирьох обійняти дуба. А тоді... розпочалася повномасштабна війна, і Юрків тато пішов на фронт...
Це така пронизлива медитація про незворотні втрати - і ті, що випливають нібито зі звичного циклу людського життя, і ті, з якими ще складніше примиритися, бо вони є результатом підступної агресії ворога. І, можливо, колись ще у майбутньому знову вдасться досягти якоїсь повноти - обійняти разом обіймальний дуб, коли нині ще малі Юрко і Соня доростуть до того, щоб завести свої великі сім'ї - але все одно її завжди супроводжуватиме сум за тими, кого вже немає.
Я думаю, це дуже добра книжка на випадок, якщо хтось хоче запропонувати дитині матеріал для опертя для міркування на тему смерті близьких (можливо, задля пропрацювання власних трагічних досвідів), але хотів би обійтися при цьому без релігійної метафорики, яка часто цю тему супроводжує.
Ця маленька книга розіб'є ваше сердце на друзки. Історія - пам'ять про сімейні традиції та захисника Олександра Осадко, що віддав найцінніше за нашу свободу - життя. Знаючи, що буду читати важко все таки взяла, плакала у маршрутці. Це тригер нашої сучасності і читаючи історії людей хочеться обійняти всю країну та стати щитом
Її варто читати з дітьми, щоб пояснити цю частину історії, захисників мають пам'ятати! Дякую Ганно, що віднайшли в собі сили поділитись та зберегти
P.s фото зроблено на фоні одеського дуба в пам'ять про Олександра. Всі українські дуби з вами❤️🩹
Ганна написала надзвичайної сили книжку, теплу і цілющу. Вкрай важливу. Не лише для дітей, але й для дорослих. Для всіх, хто переживає непоправні втрати, якими переповнений час війни. Написала на основі власної історії: позивний “Танго” належав Сашкові Осадку, її чоловіку, а Юрко та Соня - імена їхніх, щоправда, уже дорослих, дітей. І знаковий дуб на Бережанщині теж існує. За цією невеликою, але дбайливо виписаною книжою стоїть колосальна робота душі та любові. Це спроба перетворити власний біль на світло і зцілення для інших, особливо найменших. Тепла рука підтримки, простягнена крізь простір і час. Аби ми вистояли і пам’ятали.
Щемка і життєва історія. На жаль, не знала авторку до того, як прочитала книжку, і тому не знала, що ця історія про реальних людей
На жаль, навіть починаючи книжку про війну, знаєш, чим вона закінчиться, але все одно дочитуєш. Кінець морально добив, але приголомшує, наскільки тонко авторка несе цівочкою надію крізь біль.
Дуже тепла книга, навіть попри важку тему. Красиві ілюстрації.