What do you think?
Rate this book
Останній лист
224 pages, Paperback
Published January 1, 2020
1 person want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
March 26, 2025
Сучасна українська психологічно-любовна проза це ніяк не мій улюблений жанр літератури, але я була рада ознайомитися з творчістю Віктора Янкевича. Сподобалась локація Кременець-Львів (я з цих країв)...
Є відкриті питання, які мені не дають спокою, щодо того як розвивався сюжет...
Але загалом книга залишила після себе приємне враження, більше сподобалось ніж ні.
Є відкриті питання, які мені не дають спокою, щодо того як розвивався сюжет...
Але загалом книга залишила після себе приємне враження, більше сподобалось ніж ні.
March 9, 2025
Я б назвала цю книгу книгою страждань - усі персонажі книги страждають і я страждала, читаючи про ці страждання.
Дуже злий жарт зі мною грає моє невміння покинути книгу не дочитавши, особливо, якщо це книга для спільних читань (як у випадку із «Останнім листом»).
Мені дуже хотілося б знайти за що цій книзі поставити хоча б 3/5, але як я не намагалась зачепитися хоч за щось, що б мені сподобалося, я не відшукала нічого. Головний герой - письменник Ігор, який пише не тільки любовні-романи бестселери, а й листи втраченій коханій, а ще безпробудно пʼє, при цьому встигаючи вести успішний бізнес - ЯК? Інші персонажі, які зустрічаються на шляху читача, не відрізняються від головного ні логікою, ні привабливістю.
Оповідь в книзі ведеться в двох часових проміжках: нині і 15 років тому - спогади Ігоря про романтичні стосунки із Ліною читаються простіше, а от те, що з ним відбувається в теперішньому - важко осмислити, бо сюжет робить 100 кульбітів на секунду.
Стиль написання - це мій окремий біль… «Останній лист» написаний дуже аскетично, лиш де-не-де зустрічаються описи, але й вони часто виглядають зовсім недоцільними в контексті подій, про які йдеться. От що дуже живописно зобразив автор, то це сцену домашнього насилля… І ось це було просто боляче читати.
Одним словом, не склалися у мене стосунки із цим текстом: ніби і задум гарний, ніби і спосіб викладу хороший, але десь інтрига затягнута, а десь події поспішають статися раніше, ніж герої подумати. Саме тому й читався «Останній лист» мені дуже довго, і це, мабуть, вперше мене так втомили 240 сторінок тексту.
Звісно «Останній лист» знайде свою авдиторію і свого читача, особливо серед тих, хто любить емоційні гойдалки або елементи детективу в романтичних історіях, я ж не змогла з ним подружитися. Мені відчувалося, що романтика - не найулюбленіший жанр Віктора Янкевича, мабуть, варто познайомитися із детективними історіями, там, мені здається, автор почуватиме себе, як риба у воді.
Дуже злий жарт зі мною грає моє невміння покинути книгу не дочитавши, особливо, якщо це книга для спільних читань (як у випадку із «Останнім листом»).
Мені дуже хотілося б знайти за що цій книзі поставити хоча б 3/5, але як я не намагалась зачепитися хоч за щось, що б мені сподобалося, я не відшукала нічого. Головний герой - письменник Ігор, який пише не тільки любовні-романи бестселери, а й листи втраченій коханій, а ще безпробудно пʼє, при цьому встигаючи вести успішний бізнес - ЯК? Інші персонажі, які зустрічаються на шляху читача, не відрізняються від головного ні логікою, ні привабливістю.
Оповідь в книзі ведеться в двох часових проміжках: нині і 15 років тому - спогади Ігоря про романтичні стосунки із Ліною читаються простіше, а от те, що з ним відбувається в теперішньому - важко осмислити, бо сюжет робить 100 кульбітів на секунду.
Стиль написання - це мій окремий біль… «Останній лист» написаний дуже аскетично, лиш де-не-де зустрічаються описи, але й вони часто виглядають зовсім недоцільними в контексті подій, про які йдеться. От що дуже живописно зобразив автор, то це сцену домашнього насилля… І ось це було просто боляче читати.
Одним словом, не склалися у мене стосунки із цим текстом: ніби і задум гарний, ніби і спосіб викладу хороший, але десь інтрига затягнута, а десь події поспішають статися раніше, ніж герої подумати. Саме тому й читався «Останній лист» мені дуже довго, і це, мабуть, вперше мене так втомили 240 сторінок тексту.
Звісно «Останній лист» знайде свою авдиторію і свого читача, особливо серед тих, хто любить емоційні гойдалки або елементи детективу в романтичних історіях, я ж не змогла з ним подружитися. Мені відчувалося, що романтика - не найулюбленіший жанр Віктора Янкевича, мабуть, варто познайомитися із детективними історіями, там, мені здається, автор почуватиме себе, як риба у воді.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews