What do you think?
Rate this book
Молодіжна трилогія #1
Місто уповільненої дії
«Місто уповільненої дії» – сувора урбаністична картина з життя сучасних підлітків, які стали на шлях злочинів. Написаний грубою, низькою лексикою у манері жорсткої прози, роман присвячений неусвідомленому злу, невблаганному фатуму і водночас надії у вирі небезпек, які чатують на молоді неприкаяні душі.
Перед нами справжній міський роман, який з перших сторінок причаровує своїм цинізмом та відвертістю, породженим суворим життям та нелегкою правдою.
Перед нами справжній міський роман, який з перших сторінок причаровує своїм цинізмом та відвертістю, породженим суворим життям та нелегкою правдою.
Hardcover
First published January 1, 2003
49 people want to read
About the author
Анатолій Дністровий
36 books19 followersУкраїнський есеїст, прозаїк, поет, художник.
Анатолій Дністровий працює на межі контркультури та міської прози з виразною соціальною та психологічною складовою. Останнім романам притаманна посилена есеїстичність. Дністровий став відомим передусім своєю молодіжною трилогією — романи «Місто уповільненої дії» (2003, друге видання - 2021), «Пацики» (2005, друге видання - 2011, третє видання - 2020), «Тибет на восьмому поверсі» (2005, друге видання - 2013). Не меншої популярності набув його роман «Дрозофіла над томом Канта» (2010). Мовна амплітуда прози Дністрового (кримінальне арґо, молодіжний сленг) були широко використані в укладанні низки лінгвістичних словників, зокрема професором, доктором філологічних наук, Лесею Ставицькою («Короткий словник жаргонної лексики української мови», Київ: Критика, 2003, «Українська мова без табу: словник нецензурної лексики та її відповідників», Київ: Критика, 2008).
Іншими складовими творчості є поетичний доробок (найвдалішою критики відзначають верліброву частину, експериментування з ретроурбанізмом та культурною пам'яттю; збірки «Покинуті міста», 2004; «Черепаха Чарльза Дарвіна», 2015) і чималий корпус есеїстики, ключовими лініями якої переважно є літературознавство і філософія творчості (книги «Автономія Орфея», «Письмо з околиці»), політико-філософська публіцистика на есеї про ліберальну демократію (книга «Злами й консенсус»), націоналізм.
Анатолій Дністровий працює на межі контркультури та міської прози з виразною соціальною та психологічною складовою. Останнім романам притаманна посилена есеїстичність. Дністровий став відомим передусім своєю молодіжною трилогією — романи «Місто уповільненої дії» (2003, друге видання - 2021), «Пацики» (2005, друге видання - 2011, третє видання - 2020), «Тибет на восьмому поверсі» (2005, друге видання - 2013). Не меншої популярності набув його роман «Дрозофіла над томом Канта» (2010). Мовна амплітуда прози Дністрового (кримінальне арґо, молодіжний сленг) були широко використані в укладанні низки лінгвістичних словників, зокрема професором, доктором філологічних наук, Лесею Ставицькою («Короткий словник жаргонної лексики української мови», Київ: Критика, 2003, «Українська мова без табу: словник нецензурної лексики та її відповідників», Київ: Критика, 2008).
Іншими складовими творчості є поетичний доробок (найвдалішою критики відзначають верліброву частину, експериментування з ретроурбанізмом та культурною пам'яттю; збірки «Покинуті міста», 2004; «Черепаха Чарльза Дарвіна», 2015) і чималий корпус есеїстики, ключовими лініями якої переважно є літературознавство і філософія творчості (книги «Автономія Орфея», «Письмо з околиці»), політико-філософська публіцистика на есеї про ліберальну демократію (книга «Злами й консенсус»), націоналізм.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
December 14, 2023
Ніколи не чула ні про цю книгу, ні про автора, але вирішила взяти зі знижкою, бо анотація обіцяла досить контркультурний твір про вулиці 90-х, а я подібне, як ви знає, дуже люблю. Одразу скажу, що я не знайшла тут кримінального сюжету, якого очікувала, — ні, це просто книга про складне життя тієї епохи, про людей, які не мали вдосталь грошей та успішних родичів, тому вимушені були виховуватися дворами.
Мені сподобалася деяка "приземленість" цієї книги, описи життя тих часів, як воно було. В кожному рядку все таке знайоме, ці пострадянські всраті квартири із статуетками-рамочками, ці кімнати з килимами, ці натовпи, що прийшли на іменини. Прийшли з сірих вулиць, щоб вести сірі діалоги та жалітися на політиків, життя та молодь. Читаєш і повністю ловиш настрій вгашеного в смерть головного героя, якому ті діалоги старших вже в печінках сидять, але треба терпіти й чекати, коли можна буде вийти з-за столу.
Я застала в притомному стані тільки кінець 90-х, але нульові мало чим відрізнялися. Так от мені було щемко й трохи моторошно читати про те життя. Щемко, бо це хоч і вбоге, але дитинство, ще живі родичі та безтурботні часи, а моторошно, бо повертатися туди навіть в уяві несолодко. Чомусь коли я згадую свої 5-6 рочків, то це обов'язково похмурий зимовий вечір, панельки та обідране парадне, в яке страшно зайти, і атмосфера книги з тими спогадами поєднується ідеально.
У кожного героя тут своя складна доля, не всі доживуть до фіналу, але дехто неочікувано зміниться на краще та “випливе” на поверхню життєвого болота. Фінал історії кількома реченнями робить назву книги зрозумілою та додає певної символічності й філософії. Чесно, остання третина книги давалася мені важко: занадто багато описів буднів головного героя; але дочитавши до кінцівки, зрозуміла, що воно так і задумано. Книга чітко вибудована, щоб дарувати емоції в ті моменти, які потрібно.
Поглянула, що наступна книга трилогії не пов’язана з цією, тож поки що відкладу її — такі речі треба читати дозовано.
Мені сподобалася деяка "приземленість" цієї книги, описи життя тих часів, як воно було. В кожному рядку все таке знайоме, ці пострадянські всраті квартири із статуетками-рамочками, ці кімнати з килимами, ці натовпи, що прийшли на іменини. Прийшли з сірих вулиць, щоб вести сірі діалоги та жалітися на політиків, життя та молодь. Читаєш і повністю ловиш настрій вгашеного в смерть головного героя, якому ті діалоги старших вже в печінках сидять, але треба терпіти й чекати, коли можна буде вийти з-за столу.
Я застала в притомному стані тільки кінець 90-х, але нульові мало чим відрізнялися. Так от мені було щемко й трохи моторошно читати про те життя. Щемко, бо це хоч і вбоге, але дитинство, ще живі родичі та безтурботні часи, а моторошно, бо повертатися туди навіть в уяві несолодко. Чомусь коли я згадую свої 5-6 рочків, то це обов'язково похмурий зимовий вечір, панельки та обідране парадне, в яке страшно зайти, і атмосфера книги з тими спогадами поєднується ідеально.
У кожного героя тут своя складна доля, не всі доживуть до фіналу, але дехто неочікувано зміниться на краще та “випливе” на поверхню життєвого болота. Фінал історії кількома реченнями робить назву книги зрозумілою та додає певної символічності й філософії. Чесно, остання третина книги давалася мені важко: занадто багато описів буднів головного героя; але дочитавши до кінцівки, зрозуміла, що воно так і задумано. Книга чітко вибудована, щоб дарувати емоції в ті моменти, які потрібно.
Поглянула, що наступна книга трилогії не пов’язана з цією, тож поки що відкладу її — такі речі треба читати дозовано.
September 12, 2021
Прочитано за п‘ять годин в потязі Хмельницький-Київ, і враження найкращі. Гротескно (як на мене) описані герої і події, але надзвичайно цікаво читати і неможливо відірватись.
February 9, 2023
• Читання - штука хороша. Перестаєш бути дауном. Перестає вужчати лоб.
• Що таке смерть? — запитую себе, минаючи літню кав‘ярню, де сидять вузьколобі ґрінґо і голосно сміються, з великих бокалів п‘ють світле пиво, а дівахи тримають у пальцях довгі тонкі сигарети. Що таке смерть? Це така тєма, коли інші тєми вже не мають значення. Вона уявляється сірою ледь виразною хмаркою, яку важко помітити і яка приходить до людини за кілька днів, коли їй настануть тапочки. Словом, смерть - повна лажа, про яку нічого конкретного не можна сказати. Ще моя покійна бабуня казала, що по душу людини завжди приходить якась тварина: або пугач, або білий собака, або кішка. Коли вмирав дідьо, то навпроти вікна — на яблуні — три дні сидів пугач і серед ночі моторошно нагадував бабуні про неминучість.
• Містечко трохи жлобське, занехаяне, на центральних вулицях трапляються перекошені будинки, обшиті фанерою, з маленькими віконницями і зі ставнями, як у katsaniв, радянські назви вулиць Леніна, Кірова, Ілліча, Щорса та інші вказують, що незалежність залишилася для мешканців швидше подією-привидом, якої вони так і не второпали.
• Через те, що ношуся з томиком Арістотеля, одногрупниці дивляться на мене як на повного придурка. Вони читають Кінга і здається, цю біліберду, яку пише Марініна.
• Безсоння — бездонна дірка, в яку витікають думки й тривоги.
Анатолій Дністровий
«Місто уповільненої дії»
Період написання — 2001-2002
Перше видання — 2003
Друге видання — Видавництво Жупанського (2020)
Якщо ви звикли до причесаної літератури, що гарненько пахне ваніллю і на дотик, мов шерсть у котика, то не беріть цю книгу до рук, адже вона може поранити вашу вразливу душу. Історія про життя підлітків на початку 90х років минулого століття. Кров, лайка, секс, алкоголь, легкі наркотики, важкі наркотики, венеричні хвороби, бійки, розбірки, кримінал - все це, і навіть більше, ви знайдете тут. А ще тут є любов, відданість та «дружба». Є книги, поезія, шахмати, музика, молодість. А також жива, вулична мова, якою написана ця історія. Більшість подій роману відбуваються на заході України. Головний герой вариться в кипучому казані подій, намагаючись не втонути й не зваритись. Всю картину того, що відбувається, ми бачимо саме через призму його сприйняття. Його очима. Він багато читає, любить історію, але не «вузьколобий», більшість однолітків. Мислячий. Його близьке оточення не найкраще, скажімо так. Накуритися трави - це не проблема. Напитися з кентами? Непогана ідея! Побитися? Пф..
А що ж далі?
Другорядні герої мають якраві характери. Цікаво було спостерігати за шляхом кожного з них та споглядати, що вони робитимуть в тих чи інших ситуаціях. Доля дала кожному те, що захотіла. Це доля.
Щодо закінчення..
А нічого не писатиму. Захочете - самі дізнаєтесь!
Книгу я прочитав за два вечори. Мені сподобалось.
«Місто уповільненої дії» — це перший написаний роман із трилогії про життя підлітків на зламі 80х-90х років. Вперше роман видався у 2003 році (друге видання вийшло у видавництві Жупанського в 2020 р.) і наробив галасу серед інтелігенції саме через те, що був прямолінійним і не скупився на гірку правду, викладену так сміливо та ще й живою мовою — суржиком, жаргоном і тд.
Контркультура навалює!
Певно ті інтелігенти, що так тоді галасували, при ударі собі молотком по пальцях кричать не %#*%#, а «ой, божечки!». Ну й, до того ж, вони, певно, ще й цнотливі й непитущі. Але хто я такий, щоби про це розпинатися? На початку 2000х, коли писалася, а згодом і була видана книга, я був учнем початкових класів.
Друга книга — «Пацики», які я прочитав минулоріч, читалася легше, на відміну від «міста». Не знаю, чому. Стиль написання трохи відрізняється. Епоха - ні.
Це торба. Це просто торба.
Третю книгу — «Тибет восьмому поверсі» — я ше не читав. Видавництво «Жупанського» поки до неї не дісталося. Що ж, почекаємо.
Натикався якось на допис Анатолія Дністрового, що він дописує третю книгу з «київської» трилогії про події у вигаданому містечку Будич під Києвом. Але рукопис чекає свого часу. Щоправда це було пару років тому..
Цікаво.
Хочу подякувати Кирило Половінко, що подарував мені можливість почитати цю книгу. Дяка тобі, старий!
Ну й за «Пациків» ще раз подякував!
Але найбільшу вдячність хочу висловити тим, хто боронить зараз нашу країну від навали смердотно-нудотних лишаїв, що ніяк не дадуть нам спокою.
Щиро вдячний вам за те, що маю змогу зараз читати книги.
Тримаймося.
#містоуповільненоїдії #пацики #анатолійдністровий #видавництвожупанського
• Що таке смерть? — запитую себе, минаючи літню кав‘ярню, де сидять вузьколобі ґрінґо і голосно сміються, з великих бокалів п‘ють світле пиво, а дівахи тримають у пальцях довгі тонкі сигарети. Що таке смерть? Це така тєма, коли інші тєми вже не мають значення. Вона уявляється сірою ледь виразною хмаркою, яку важко помітити і яка приходить до людини за кілька днів, коли їй настануть тапочки. Словом, смерть - повна лажа, про яку нічого конкретного не можна сказати. Ще моя покійна бабуня казала, що по душу людини завжди приходить якась тварина: або пугач, або білий собака, або кішка. Коли вмирав дідьо, то навпроти вікна — на яблуні — три дні сидів пугач і серед ночі моторошно нагадував бабуні про неминучість.
• Містечко трохи жлобське, занехаяне, на центральних вулицях трапляються перекошені будинки, обшиті фанерою, з маленькими віконницями і зі ставнями, як у katsaniв, радянські назви вулиць Леніна, Кірова, Ілліча, Щорса та інші вказують, що незалежність залишилася для мешканців швидше подією-привидом, якої вони так і не второпали.
• Через те, що ношуся з томиком Арістотеля, одногрупниці дивляться на мене як на повного придурка. Вони читають Кінга і здається, цю біліберду, яку пише Марініна.
• Безсоння — бездонна дірка, в яку витікають думки й тривоги.
Анатолій Дністровий
«Місто уповільненої дії»
Період написання — 2001-2002
Перше видання — 2003
Друге видання — Видавництво Жупанського (2020)
Якщо ви звикли до причесаної літератури, що гарненько пахне ваніллю і на дотик, мов шерсть у котика, то не беріть цю книгу до рук, адже вона може поранити вашу вразливу душу. Історія про життя підлітків на початку 90х років минулого століття. Кров, лайка, секс, алкоголь, легкі наркотики, важкі наркотики, венеричні хвороби, бійки, розбірки, кримінал - все це, і навіть більше, ви знайдете тут. А ще тут є любов, відданість та «дружба». Є книги, поезія, шахмати, музика, молодість. А також жива, вулична мова, якою написана ця історія. Більшість подій роману відбуваються на заході України. Головний герой вариться в кипучому казані подій, намагаючись не втонути й не зваритись. Всю картину того, що відбувається, ми бачимо саме через призму його сприйняття. Його очима. Він багато читає, любить історію, але не «вузьколобий», більшість однолітків. Мислячий. Його близьке оточення не найкраще, скажімо так. Накуритися трави - це не проблема. Напитися з кентами? Непогана ідея! Побитися? Пф..
А що ж далі?
Другорядні герої мають якраві характери. Цікаво було спостерігати за шляхом кожного з них та споглядати, що вони робитимуть в тих чи інших ситуаціях. Доля дала кожному те, що захотіла. Це доля.
Щодо закінчення..
А нічого не писатиму. Захочете - самі дізнаєтесь!
Книгу я прочитав за два вечори. Мені сподобалось.
«Місто уповільненої дії» — це перший написаний роман із трилогії про життя підлітків на зламі 80х-90х років. Вперше роман видався у 2003 році (друге видання вийшло у видавництві Жупанського в 2020 р.) і наробив галасу серед інтелігенції саме через те, що був прямолінійним і не скупився на гірку правду, викладену так сміливо та ще й живою мовою — суржиком, жаргоном і тд.
Контркультура навалює!
Певно ті інтелігенти, що так тоді галасували, при ударі собі молотком по пальцях кричать не %#*%#, а «ой, божечки!». Ну й, до того ж, вони, певно, ще й цнотливі й непитущі. Але хто я такий, щоби про це розпинатися? На початку 2000х, коли писалася, а згодом і була видана книга, я був учнем початкових класів.
Друга книга — «Пацики», які я прочитав минулоріч, читалася легше, на відміну від «міста». Не знаю, чому. Стиль написання трохи відрізняється. Епоха - ні.
Це торба. Це просто торба.
Третю книгу — «Тибет восьмому поверсі» — я ше не читав. Видавництво «Жупанського» поки до неї не дісталося. Що ж, почекаємо.
Натикався якось на допис Анатолія Дністрового, що він дописує третю книгу з «київської» трилогії про події у вигаданому містечку Будич під Києвом. Але рукопис чекає свого часу. Щоправда це було пару років тому..
Цікаво.
Хочу подякувати Кирило Половінко, що подарував мені можливість почитати цю книгу. Дяка тобі, старий!
Ну й за «Пациків» ще раз подякував!
Але найбільшу вдячність хочу висловити тим, хто боронить зараз нашу країну від навали смердотно-нудотних лишаїв, що ніяк не дадуть нам спокою.
Щиро вдячний вам за те, що маю змогу зараз читати книги.
Тримаймося.
#містоуповільненоїдії #пацики #анатолійдністровий #видавництвожупанського
November 19, 2024
Перший роман із трилогії Анатолія Дністровського (+ «Пацики» та «Тибет на восьмому поверсі»)
Книга про підлітків із 90-х, суворі часи, суворі погляди, шалені люди. Хоча й трохи гротескно, як на мене, але не мені судити. Книга починається з епізоду, як компанія підлітків ховає труп, хоча ця подія і не є ключовою, а лише знайомить із героями, вона вже задає тон історії. Наркомани, трохи алкоголіки, невиправдані «романтики» (хоча по міркам сьогодення там пахне аб’юзом, а не романтикою), бійці вулиць – звичайні підлітки, які намагаються розібратися із життям.
Мені роман і головний герой дуже віддалено чомусь нагадали «Місто» Підмогильного. Тут гг хоч і зростав у кримінальному середовищі, формуючи відповідні установки та погляди на життя, він все одно вважає себе вищим за своє оточення. Хлопець розумний, цікавиться історією і філософією, але його «сутність» та минуле постійно наздоганяє його, навіть коли він їде в інше місто на навчання, здавалось би, починаючи нове життя.
Події стрімко змінюють одна одну, часом вражаючи жорстокістю і трохи абсурдом. Але, як вже було сказано, це особливості часу, середовища й обставин.
Мені насправді сподобалося. Так, герої часто викликають відразу і нерозуміння, мовляв, ну як можна бути такою сволотою. Але це показник добре прописаного персонажа – він викликає потрібні емоції. Тож я точно читат��му і наступні книжки із трилогії.
*відгук від 13.06.2023
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
Книга про підлітків із 90-х, суворі часи, суворі погляди, шалені люди. Хоча й трохи гротескно, як на мене, але не мені судити. Книга починається з епізоду, як компанія підлітків ховає труп, хоча ця подія і не є ключовою, а лише знайомить із героями, вона вже задає тон історії. Наркомани, трохи алкоголіки, невиправдані «романтики» (хоча по міркам сьогодення там пахне аб’юзом, а не романтикою), бійці вулиць – звичайні підлітки, які намагаються розібратися із життям.
Мені роман і головний герой дуже віддалено чомусь нагадали «Місто» Підмогильного. Тут гг хоч і зростав у кримінальному середовищі, формуючи відповідні установки та погляди на життя, він все одно вважає себе вищим за своє оточення. Хлопець розумний, цікавиться історією і філософією, але його «сутність» та минуле постійно наздоганяє його, навіть коли він їде в інше місто на навчання, здавалось би, починаючи нове життя.
Події стрімко змінюють одна одну, часом вражаючи жорстокістю і трохи абсурдом. Але, як вже було сказано, це особливості часу, середовища й обставин.
Мені насправді сподобалося. Так, герої часто викликають відразу і нерозуміння, мовляв, ну як можна бути такою сволотою. Але це показник добре прописаного персонажа – він викликає потрібні емоції. Тож я точно читат��му і наступні книжки із трилогії.
*відгук від 13.06.2023
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
October 24, 2022
Мені б ця книга сподобалась більше, якби я до цього не прочитав «Пацики». Можливо, тому що другі були написані пізніше та самі по собі більш сміливі й тому відчуваються більш гармонійними. Та й градус подій зовсім інший…
Насправді «Місто уповільненої дії» — книга про кохання. Так, вона теж про трансформацію протагоніста, але на відміну від «Пациків» (вибачте, не можу не порівнювати) уособленням внутрішнього світу є дівчини головного героя, кожній з яких присвячена своя логічна частина оповіді.
Автор занурює читача у світ «райчику» через людей та принципи, якими вони живуть. Якщо ви не знайомі із дорослішанням «на райчику на спортягах», то буде дещо важко зрозуміти що відбувається та чому. Мабуть, пролетять мимо доволі кумедні ситуації та специфічний гумор (були моменти, що волав у голосину, згадуючи себе чи оточення у відповідний період).
Кінцівка передбачувана, але логічна в обох сенсах, що було в неї вкладено.
Чи варто починати знайомство із прозою автора з цієї книги? Ні. Бо занадто брутально для «романтичної історії» та занадто «слюнтяво» для прози «про гопників». Починайте з «Пациків». Якщо зайдуть і буде мало — ласкаво просимо до «Міста уповільненої дії».
Насправді «Місто уповільненої дії» — книга про кохання. Так, вона теж про трансформацію протагоніста, але на відміну від «Пациків» (вибачте, не можу не порівнювати) уособленням внутрішнього світу є дівчини головного героя, кожній з яких присвячена своя логічна частина оповіді.
Автор занурює читача у світ «райчику» через людей та принципи, якими вони живуть. Якщо ви не знайомі із дорослішанням «на райчику на спортягах», то буде дещо важко зрозуміти що відбувається та чому. Мабуть, пролетять мимо доволі кумедні ситуації та специфічний гумор (були моменти, що волав у голосину, згадуючи себе чи оточення у відповідний період).
Кінцівка передбачувана, але логічна в обох сенсах, що було в неї вкладено.
Чи варто починати знайомство із прозою автора з цієї книги? Ні. Бо занадто брутально для «романтичної історії» та занадто «слюнтяво» для прози «про гопників». Починайте з «Пациків». Якщо зайдуть і буде мало — ласкаво просимо до «Міста уповільненої дії».
February 3, 2025
Прочитала ще давніше, нарешті відновила доступ до гудрідсу - прийшов час на відгуки).
Анатолій Дністровий вміє заполонити сердечко, зацікавити, заставити читати декілька годин, не відриваючись. Я почала з "Пациків", "Місто уповільненої дії" йшла друга по черзі, але не шкодую, бо знала, чого очікувати від автора.
Яке ж це все мені близьке! Хоч я не з Тернополя, а з сусіднього Івано-Франківська, все одно так сильно віяло ось цим "нашим". Книга про безнадію, від якої віє теплом.
Подарувала її своєму викладачу з польського університету зі словами, що ця книга - ледь не найкращий примірник брудного реалізму (ну, можливо я прикрашаю трішки, але кого це хвилює)))) )
Словом, враження від книги - вау.
Анатолій Дністровий вміє заполонити сердечко, зацікавити, заставити читати декілька годин, не відриваючись. Я почала з "Пациків", "Місто уповільненої дії" йшла друга по черзі, але не шкодую, бо знала, чого очікувати від автора.
Яке ж це все мені близьке! Хоч я не з Тернополя, а з сусіднього Івано-Франківська, все одно так сильно віяло ось цим "нашим". Книга про безнадію, від якої віє теплом.
Подарувала її своєму викладачу з польського університету зі словами, що ця книга - ледь не найкращий примірник брудного реалізму (ну, можливо я прикрашаю трішки, але кого це хвилює)))) )
Словом, враження від книги - вау.
January 6, 2016
Жорстока історія про молодь у сьогоденному великому місті. Автор показує життя хлопця, котрий завдяки своїй компанії, стає на шлях злочинів - аби заробити гроші. Хоча рутина масиву, “вузьколобість” приятелів, розпущеність сосок та захоплення історією й літературою, дозволяють йому поїхати шукати нових пригод у інше місто, минуле його не відпускає. Читаючи цей твір усвідомлюєш, що події, описані у книзі, прямо зараз відбуваються у спальних районах, підворотнях, під’їздах, ліфтах...Декаданс
Displaying 1 - 7 of 7 reviews