Энциклопедия русской души: роман с энциклопедией

by Victor Erofeyev, Виктор Ерофеев

This is a collection of four stories about the Russian soul: Ia tebe Liubliu, Opyty, Piatizvezdochnyi Morg, Seryi v Poriadke.

Genres: Fiction, Russia

318 pages

First published January 1, 1999

About the author

Виктор Ерофеев (Russian)
Victor Erofeev (French, Italian, Romanian)
Viktor Erofeev (Italian)
Viktor Jerofejev (Dutch, Hungarian)
Viktor Jerofejew (German)
Viktor Yeroféiev (Spanish)
Viktors Jerofejevs (Latvian)
Wiktor Jerofiejew (Polish)
Βίκτωρ Γεροφέγεφ (Greek)
Віктор Єрофєєв (Ukranian)
Виктор Јерофејев (Serbian)

Viktor Yerofeyev (also transliterated as Erofeyev) was born in Moscow in 1947. The son of a high-ranking diplomat he spent some years of his childhood in Paris. This meant he had access early on to literature banned in the Soviet Union. He was greatly influenced by the works of Vladimir Nabokov and the Marquis de Sade. In the late 1960’s he studied Literature in Moscow. He then worked for the Institute of World Literature. In 1975, he completed his doctorate with a thesis on »Dostoevsky and French Existentialism«. As a literary critic he wrote some essays interpreting the Marquis de Sade’s writing and an article on the philosophy of Leo Shestov. The literary almanac »Metropol« (Eng. »Metropol«, 1982) first created a major scandal in 1979. It was a compilation of politically explosive texts, selected by Victor Erofeyev, Vassili Axionow, Andrei Bitov, Jevgeni Popov and Fasil Iskander, in which both officially established writers and renegade writers were included. The attempt to publish the almanac in the Soviet Union failed because it was judged to be »pornography of the mind«. The work was published in the West. During this period his father, Vladimir Erofeyev, Stalin's former interpreter, was forced to resign and end his diplomatic career. From this time Victor Erofeyev was considered a dissident, and his writings were banned. With the first signs of Glasnost and Perestroika, Victor Erofeyev was able to publish again. In 1990 his first novel appeared, »Russkaia Krasavitsa« (Eng. »Russian Beauty«, 1992). Through the story of the beautiful Irena, a high-class prostitute in Moscow, the reader is transported into the world of the dark, grotesque aesthetics of sex, violence and death. In two essays, »Pominki po sovyetskoi literatur« (1990; t: An epitaph of Soviet literature) and »Russkie tsvety zla« (1993; Eng. »Russia’s Fleurs du mal«, 1995) Victor Erofeyev announced the death of the literature of Socialist Realism. At the same time he set out a radical artistic manifesto for a new literature of evil. He was also the editor of the first Russian edition of Nabokov's work, together with other anthologies of Russian literature. His story »Zhizn s idiotom« (1991; Eng. »Life With an Idiot«, 1992) was adapted for the operatic stage by Alfred Schnittke. Victor Erofeyev writes regularly for »The New Yorker« and the »New York Review of Books«. After his well-received autobiographical novel »Khoroshii Stalin« (2004; t: The good Stalin), he recently published a collection of stories »De Profundis« (2006). Victor Erofeyev lives in Moscow.

© international literature festival berlin

Reviews

[Кремена Михайлова · Rating 3 out of 5]

Смело. Грозно. Вярно?


„Руснаците са много и са страшни. Това е весело. Ще разнообрази света.“

„Русия от сънищата ми е ограда. Ограда. Ограда. Гробищна ограда.“

„Всеки руснак има тежко детство. Руското детство трябва да е тежко. Иначе какво детство е?“

„Разказах му, че Русия е азиатски гъз. Правех се, че знам повее от него. От дете знам, че Русия е гъзът на Азия.“

писател
„Не мога да разбера онези писатели, които заминаха в чужбина. Русия е рай за писателите. Но изобщо не мога да разбера читателите, които останаха тук. Русия е ад за читателите.“

метод
„За да разбереш Русия, трябва да се отпуснеш. Да си събуеш панталона. Да си облечеш мекия халат. Да легнеш на дивана. Да заспиш.“

[Quiver · Rating 4 out of 5]

Nada u Rusiji umire prva. To je zaključak koji se može izvesti iz ruske istorije.

Delo na ivici dva žanra koja se obično ne kombinuju: roman i enciklopedija. Pošto forma ipak diktira prezentaciju sadržaja uputno je razumeti je.

Tekst je podeljen na segmente sa crvenim, kuzivnim naslovima. Dužina segmenta varira između jedne rečenice i nekoliko stranica, a može biti u pitanju društveni opis, filozofska misao, zapažanje, deo radnje, dijalog. Kroz taj racepkani, enciklopedijski format, Erofejev sebi daje mogućnost raznovrsnosti. I dobro je iskorišćava.

Treba opevati rusku svinju. Narod je — neocarinjen pojam. Treba ga pročešljati. Oko 75% stanovništva Rusije čini narod. Narod poseduje svoje posebne načine da se oglasi. On se svim silama upire da opstane. Iznad njegovih vrata zujka strujno brojilo. On priprema hranu na dve plotne na gas. On se hrani košmarnim vizijama. U svemu vidi zaveru. Protiv sebe. Narod ponekad postavlja pitanje. Čuje ono što hoće da čuje.

Što se tiče romana, tu sam bila manje ubeđena. Radnje ima, ali je toliko razuđena da nisam sigurna da zaslužuje da je tako nazovem, iako su me u početku te lelujave ličnosti i njihovih međusobnih odnosi zanimali dovoljno da se snađem u filozofskoj močvari. Dakle, dobar potez!

Rus pravi situativni moral, prema sebi.

Jačina enciklopedije je u njenoj univerzalnosti. Iako se najavljuje kao prodor u rusku dušu, mislim da bi većina zemlja Balkana barem donekle sebe pronašla u njoj. Ili, konkretno, hajde da kažemo da to važi sa srpske čitaoce. Zbog toga četiri zvezdice, inače tri.

Rusija je pametna što se ne rasipa pameću. Ona je davi, kao mače, ali ne zato što voli davljenike, nego zato što pamet smeta životu.

[Nick Popa · Rating 4 out of 5]

I wish there were a book like this about every nation. A daring exploration and deconstruction of Russian stereotypes & mentalities. As a Romanian, I found myself living in a similar mental space as the Russians. The idea of building or working on a project without a strong foundation, with not so much hope is a very Romanian thing. Or the passages about funerals. Or lack of trust in the state & its politicians. Or the idea of a captured state. Or the big feasts to show off. The rudeness and lack of direction, of focus.

[ibaryba · Rating 3 out of 5]

not great, not terrible. / poznámka pod čiarou: čakám na deň, kedy mužskí autori prestanú používať znásilňovanie žien a detí ako všeobecnú metaforu pre niečo zlé alebo ako vtip alebo vlastne len tak, lebo veď prečo nie, because I´m so fucking over it

[Зоран Филиповић · Rating 4 out of 5]

Мени је доста нејасна књига, уосталом као и нама блиска руска душа.

[Ranní ptáče · Rating 4 out of 5]

Nekompromisní a brutální obraz Ruska.

[Ivana · Rating 2 out of 5]

Najlepšie na tejto knihe bolo, že mi v niečom pripomeula Rukojemník-a. Ale tiež som sa zamyslela nad tým, nakoľko je univerzálne dievčenské pišťanie (ja som vlastne nikdy nepišťala asi v takom zmysle). Ak by som to mala zhrnúť, bola by to lepšia jedna poviedka než celá kniha. Zo súčasnej ruskej literatúry je možné si vybrať aj lepšie.
P.S.: Čítanie mi kazilo veľa preklepov a nedôslednej práce s tzv. "tlačiarenskými škriatkami."

[Zorica Zoric · Rating 3 out of 5]

Jedno veliko Nemam pojma.
Knjiga je svakako zanimljiva Rusima (mada ih je isponižavao najstrašnije) i ponekom
rusofilu. Zbog nekih delova me
je bilo sramota što držim knjigu u rukama. ( toliko prosto i toliko zrelo za zabranu tih delova).
Viktore, zaista, čemu ?
p.s. knjiga je napisana 2001. i sve (skoro)primenljivo na sadašnjicu.

[Ivan · Rating 1 out of 5]

Jedna od par knjiga koju ću ostaviti nepročitanu, iako baš ne volim to da radim.
Verovatno razumljivo Rusima, sa lokalnim fazonima i opštim mestima.
Enciklopedijski način pisanja, bez jasnog toka misli i povezanosti tema dodatno otežava da se ova knjiga "svari".

[Aleksandra Ilieva · Rating 4 out of 5]

Малку поинакво видување на Русија и воопшто можност да се нурне во размислувањето на овој писател. Доволно е да прочитате четвртина од книгата и веќе сте навлечени, па ќе се запрашувате дали Виктор е јасен, хумористичен или контрадикторен..?

[laurentiu]

0

[Denis Mačor · Rating 3 out of 5]

Neviem pochopiť spisovateľov, ktorí odišli. Rusko je raj pre spisovateľov. No už vôbec nepochopím čitateľov, ktorí tu ostali. Rusko je peklo pre čitateľov. (str. 53)

[Dmitry Malikov · Rating 2 out of 5]

Мерзкая натужная лимоновщина, пафосная и нелепая. Есть и про бук и про теперешнее, то есть, местами эта русофобия довольно колко-меткая.

[Ihor Zinchuk · Rating 5 out of 5]

Вперше у моїй «читацькій практиці» виникла ситуація, коли увагу до книги привернуло не ім’я її автора, а – перекладача, адже переклад роману «Енциклопедія російської душі» сучасного російського письменника Віктора Єрофєєва українською мовою здійснив письменник Василь Шкляр, а кожна його книга стає бестселером та лідером книжкових рейтингів…
Ще однією особливістю роману В. Єрофєєва, що спонукала мене уважніше поставитися до книги та її автора, стало те, що в сучасній Росії роман перебуває під суворою забороною цензури та офіційної влади. Отже, поділюся власними враженнями та міркуваннями стосовно прочитаного твору…
Правду кажучи, якби автором книги був не росіянин, то могла б виникнути думка про упереджене ставлення до цієї країни та її народу, адже, щоб надати стільки негативних характеристик на адресу власної нації - це, як на мене, мужня і правдива позиція головного героя.
За словами пана Єрофєєва, книга є «пародією на енциклопедією», а «судження персонажа не можна трактувати як точку зору автора, бо це роман»… Чому ж тоді, так перелякалися російські можновладці, що виключили цього самобутнього іронічного автора зі Спілки письменників РФ і оголосили його роман «спрямованим на розпалювання міжнаціональної ворожнечі»?
Центральним персонажем роману є образ Сірого, що уособлює обивателя – безініціативну людину, яка не має власних поглядів, моральних, світоглядних принципів, а в усіх своїх негараздах звинувачує «капіталістичну Америку і загниваючий Захід». Для свідомості цієї людини характерні «безпуттєвість» і «туга», а нормальний стан – сп’яніння.
Основним художнім прийомом в книзі є іронічність. Віктор Єрофєєв безкомпромісно змальовує психологічний портрет середньостатистичного росіянина – жителя глибинки, якому притаманні «непомірні претензії на порожньому місці, невибагливість, дикий алкоголізм, відсталість, яка не піддається аналізу, при тому, що цілий день не вимикається телевізор, сварки, лайки, як норма життя, нашіптування, пересуди…»(с. 121). Головний герой констатує, що люди в його країні не хочуть мислити, змінювати навколишній життєвий простір, адже у «казці, де все за тебе вирішує «цар», жити краще та безпечніше.
Дуже влучно автор вустами свого героя характеризує епохи становлення суспільно – політичного вектора в країні, алегорично порівнюючи ці процеси із футбольним матчем: «Хрущов почав із центру поля й, сам не знаючи чому, погнав м’яч у Європу. Брєжнєв відправив його в Азію. Горбачов грав на європейському боці поля. Єльцин продовжив його гру, але в другому таймі розгубився. Стоїть і не знає – куди бити. Пролунав свисток. Закінчилось пропущене століття.» (с.36).
Образність та алегорія є визначальними особливостями стилю роману. Наприклад, характеризуючи систему правосуддя та «справедливості», персонаж доходить висновку про те, що «Російський суд страшніший за Страшний Суд».(с.43)
Саме так, короткими афоризмами і простою мовою, письменник прагне достукатися до сердець та свідомості читачів, щоб його народ перестав бездумно довіряти та боятися відверто репресивної державної системи, тому що, на його думку, росіян опонував тотальний «параліч волі», а така ситуація неминуче стане причиною занепаду країни і «навіть якщо Росія пропаде, то за кордоном цьому всі радітимуть», (с.29) а всередині країни навіть не помітять змін.
На мою думку, книга орієнтована, насамперед, на російського читача, оскільки автор прагне збудити власний народ зі сну байдужості, щоб кожна людина із безликого колективного «ми», стала індивідуальним «я» і несла відповідальність за майбутнє своєї країни.

Примітка: Текст опубліковано на сайті Читай.ua за посиланням: https://chytay-ua.com/blog.php?id=106...

[Pietro Calò · Rating 4 out of 5]

L'esercizio più allettante di ogni intellettuale (russo? Slavo? Slavofilo? Euroasiatico?) che si rispetti è il tentativo di individuazione di una "anima russa", facendo conto che essa esista, e che sia definibile con una certa precisione.
Progetto destinato allo scacco già nel titolo ("Enciclopedia") e nel costume dello scrittore (indulgente all'alcol, alla crapula, per niente sistematico), esso aggiunge un altro tassello, Grigio, a una nebulosa che potrebbe essere l'Anticristo o la Salvezza, operata da un popolo pulito che vive con voluttà nello sterco, che crea poemi sulla bontà esperendo il male a più non posso, che salmodia laddove lo si è sempre sentito strillare. Non ci sono i grandi e tragici personaggi di Dostoevskji perché il Grigio appare, scompare, muore, risorge, insomma è sempre lì, e la comoda posizione di empatia ci è infine negata: si resta attoniti verso un finale che forse è anche una fine, e che non comprendiamo.

[Kristína · Rating 4 out of 5]

Táto kniha je podľa mňa je must-have ak chcete spoznať Rusov. Alebo ruskú náturu. Ale aj keď sa chcete pobaviť alebo dostať šok. Ja som sa nesmierne bavila, neviem, či je to trochu pritiahnuté za vlasy, ale mne sa to páčilo.

[Nikolay Berezikov]

Очень легко читается, все понятно, доступно, узнаешь российское общество. Есть электронная версия.