Peníze od Hitlera

by Radka Denemarková

Druhá autorčina prozaická kniha je opět groteskně potemnělým příběhem, panoptikem, v němž se ve dvou časových rovinách léta 1945 a léta 2005 odvíjí osud Gity Lauschmanové, dívky, která po návratu z koncentračního tábora, zjistila, že se nemá kam vrátit, že útlak a běsnění neskončily, a Gity Lauschmanové, ženy, která chce na sklonku života dosáhnout spravedlnosti.

Genres: Czech Literature, Fiction, Historical, Drama, Holocaust, Novels, World War II

248 pages, Hardcover

First published January 1, 2006

About the author

Radka Denemarková vystudovala germanistiku a bohemistiku na FF UK, 1997 získala doktorát. Pracovala v Ústavu pro českou literaturu AV ČR, též jako dramaturgyně v Divadle Na zábradlí. Od roku 2004 na volné noze. Publikovala monografii Evalda Schorma Sám sobě nepřítelem (1998), redigovala sborník Zlatá šedesátá (2000), je autorkou studie Ohlédnutí za Milenou Honzíkovou (in: Dopis zmizelému, 2003). V roce 2005 vyšla její prozaická prvotina A já pořád kdo to tluče, o rok později román Peníze od Hitlera (Magnesia Litera za nejlepší prózu roku). Polské vydání bylo nominováno na cenu Angelus (2009), za německé obdržela Usedomskou literární cenu (2011, laudatio Hellmuth Karasek) a Cenu Georga Dehia (2012, laudatio Andreas Kossert). Románová monografie Smrt, nebudeš se báti aneb Příběh Petra Lébla (2008) byla oceněna Magnesií Literou za nejlepší publicistickou knihu roku. V roce 2010 uvedlo Divadlo Na zábradlí její divadelní hru Spací vady (knižně 2012). Za překlad knihy Rozhoupaný dech (2010) od Herty Müllerové, nositelky Nobelovy ceny, získala Magnesii Literu za překlad roku. Dvojromán Kobold (2011) byl nominován na Cenu Josefa Škvoreckého. Její texty byly přeloženy do 17 jazyků. Žije v Praze s dcerou Ester a synem Janem.

Reviews

[Alla Komarova · Rating 5 out of 5]

ФБ спогадами нагадав, що 3 роки тому я написала відгук на страшну й чудову книгу "Бузкові дівчата", почитати його можна ось тут.

⏹️І одночасно згадалося, що я вже кілька днів ходжу вагітна важкими та непростими думками щодо досить свіжої книги від видавництва Комора "Гроші від Гітлера" Радки Денемаркової.

⏹️Настільки важкими і непростими, що готова навіть влаштувати власний книго-клуб і першою обговорити саме цю книгу. Вона ідеальна для клубу: невеликий обсяг, прірва сенсів, ще більша купа питань, палаюча актуальність саме сьогодні, саме для України.

⏹️Про що вона? Про пам'ять, про злочини минулого, про місце справедливості. Про мову.

"Для мене ж слова, вимовлені будь-якою мовою, нічого не означають. Здебільшого це тільки даремна спроба вийти із себе самої та проглянути світ іззовні. Зайняти місце".

⏹️Це цитата з книги. Її промовляє головна героїня, вона ж і оповідач історії. Її звуть Гіта Лаушманн і на початку їй 16 років, вона повертається у рідне чеське село з концентраційного табору, де загинула майже вся її родина, дуже заможних володарів маєтку та кількох виробництв, розташованих у цьому селі. Вона просто хоче додому і дочекатися брата, який, як кажуть, також вижив.

⏹️На дворі 1945 рік і для селян, які роздеребанили її маєток, вона німкеня, фашистський недобиток, ну а те, що вона з концтабору, де була тільки тому, що єврейка, то це нічого не означає. "Ви розмовляли у родині німецькою!" Це, до речі, був головний аргумент під час рішення щодо націоналізації майна родини Лаушманнів.

⏹️Таких повернень Гіти додому буде декілька. Під час найпершого вона вижила дивом. Під час останнього, через 60 років, вона все ще не знає, то хто ж вона? Чешка? Німкеня? Єврейка? І чи важливо це сьогодні?

⏹️Книгу читати дуже важко, інколи - до фізичного болю. Огидна людська природа, огидні виправдання власних огидних вчинків, жорстокість, ницість, підлість. Але читати її таки важить.

[iva° · Rating 5 out of 5]

teška i mučna priča. denemarková piše kratkim, odsječenim rečenicama nabijenim emocijama - ona ne opisuje emocije, ona ih u staccatu izbacuje kroz moćne rečenice koje udaraju ravno u mozak, ravno u dušu. tematika je već sama po sebi teška (povratak čehinje u rodno selo puklice nakon 60 godina i njena potraga za moralnom pravdom koja je njenoj obitelji načinjena u II. svjetskom ratu), a denemarková nas vješto upoznaje s likovima, njihovom zadrtošću, brutalnošću i ignorancijom. za veću strahotu, na početku knjige piše: "nijedna sličnost nije slučajna. sve su se ove priče dogodile. još uvijek ne znam zašto."

čita se sa čvorom u želucu i onim vječnim pitanjem koje lebdi ponad cijele knjige: što tjera ljude da čine zlo i može li se zlo uopće nadvladati? iz životne priče gite lauschmannove reklo bi se: ne može.

gorka, gorka priča.

[Olga Krychynska · Rating 5 out of 5]

«Гроші від Гітлера» Радки Денемаркової – це історія повернення. Повернення в багатьох діях і за різних обставин – з концтабору, з вигнання, з лещат смерті, з божевільні. Процес довжиною у життя, який має на меті лише одне – справедливість. Але що воно таке?

Для Ґіти Лаушманн, єврейки німецького походження, уродженки Чехословаччини, яка пережила Голокост і втратила усю сім’ю, справедливістю мало би стати її власне ліжко у будинку, з якого Лаушманнів вирвали з коренем гестапівці. Для мешканців її села, які після приходу червоної армії несподівано отримали владу і омріяну рівність (яка непомітно урівняла їхні вчинки з діями нацистів), справедливістю стало привласнення земель та майна багатої і в минулому шанованої єврейської родини.

Ця історія розказана винятково. Вона про квітчастий рукав, ноги танцівника, втягнутий живіт, масні проділи на головах, кінчик носа, який купається в світлі, сорочку без малюнка, глибокі голоси, високі голоси…про звичайні людські риси. І водночас – про риси зла.

Щоразу розповідаючи про книги, сюжет яких породжений жахіттями Другої світової війни, ми промовляємо магічне «зараз актуально як ніколи, сподіваючись знайти у цих текстах відповідь. Досліджуємо їх, розбираємо на цитати, намагаємося намацати дороговкази, які б пояснили вихідні точки трагедії. Як і Ґіта Лаушманн, ми повертаємося до безодні спогадів знову й знову, систематизуємо фрагменти, підшуковуємо вдалі визначення, колекціонуємо влучні епітети, аби зрештою залишитися ні з чим, адже

«…словами можна багато чого накоїти. Нічому ними неможливо запобігти» (с).

Найкраще, з прочитаного мною за довгий час.

[Táňa Sedláková · Rating 5 out of 5]

Uff! To bolo čo za knihu? A prečo som ju vôbec čítala, keď to bolo miestami také útrpné? Odpoviem, ale asi iba trocha – užitočnosť prečítaného spočíva zrejme najmä v tom, že natočený svet z takejto strany v sebe nesie predpoklad radostnejších pohľadov a nádychov.

„Život jsem přeosála přes síto. Bílou mouku jsem ignorovala a pod lupou sondovala jenom nečistou.“

Kniha označená takto - „Peníze od Hitlera: Letní mozaika - Radka Denemarková“. V nej zachytená životná stopa jedného človeka - Gity Lauschmanové - onálepkovanej Židovky, niekym Nemky, niekym Češky, ale dcéry a sestry (aj) nemecky hovoriacich, v Čechách narodených a žijúcich príbuzných, ktorá sa vrátila ako mladé dievča so skúsenosťami zbičovanej stareny položivá z koncentračného tábora a potom nič iné, „len“ ďalej čelila svojmu kruto nechápavému okoliu.

Ja zase.. nechcela som nič iné, len pokračovať v čítaní, pretože čo nový význam, to nová zvedavosť. Lenže po pribúdajúcich slovách, vetách a odsekoch som sa proste opakovane zasekávala v nejakých pochybných čiernych dierach rodu homo sapiens. Čítať ďalej a predierať sa dopredu sa napriek zvedavosti nedalo. V týchto zásakoch som cítila zväčša premiešane asi takúto paletu emócií - poníženie, nechuť, hnev, opovrhovanie, hanbu. Všetko veľmi intenzívne, len anilen náznak smútku nie a nie prísť. Smútok by totiž predpokladal nejaký typ zmierenia s tým, že je to vlastne celkom v pohode, že sa takýto život človeka tak blízko pri živote mojom mohol s tak veľkou pravdepodobnosťou odohrať. Lenže oljart to nebolo a nikdy nebude. A 70 rokov po vojne je asi najvyšší čas na olrajt zasadnutie za rodinný stôl a otázky typu - Kam sa to presťahovala naša teta so svojim manželom po svadbe? Do koho prázdneho domu? A kam zmizli ľudia, ktorí v dome bývala doposiaľ? Akými spôsobmi ich deti teraz dožívajú svoje životy? A čo na to deti mojej tety?

A ide sa ešte ďalej, pretože Gita Lauschmanová nebola iba Židovka, iba Nemka, či iba Češka, rovnako ako NEBOLA ANI „IBA“ OBEŤ. Vlastne to bola dosť neznesiteľná postava, nielen zraňované nevinňa. A tí, ktorí jej spôsobovali bolesti zase neboli „iba“ vinníkmi. Zároveň však ani doba nemôže byť považovaná za celoplošne vinnú, pretože čo stránka to jasnejší fakt, že sú to konkrétni ľudia, ktorí svojim jednaním konkrétnu bolesť, poníženie, nechuť, hnev, opovrhovanie a hanbu spôsobujú a šíria. Myslím si, že práve pre tento nečiernobiely moment celej knihy, to čítanie vyšparkalo v zásekoch nevoľnosti z prečítaného z hrotov mojich pľúc ten najčistejší kyslík na zajtra.

"Víte vy vůbec, kolik sil a sebezapření mě stojí ta moje laskavost? Vypěstovaná laskavost? Ta nekonečná zkouška, ten celoživotní experiment, jestli je možné, jestli to vůbec jde, chovat se lidsky? Mezi lidmi? Musíte hrát hry. Na výběr jich zas tolik není. Jinak si vás vyčíhnou a odreagují se na vás. Protože jste laskavý. Laskavost se zaměňuje za slabost. Učila jsem se přežívat mezi podlostí každý den. Jako člověk utužuje tělo ranní sprškou studené vody." (Gita Lauschmanová)

Prečítajte si to. Je to napísané nevídane v porovnaní s tým, s čím som vzhľadom na rôzne kritéria doposiaľ stretla (pomaľované vtáča, veľký sešit, herta muller a čo ja viem čo ešte included).

[Helena (Renchi King) · Rating 5 out of 5]

Knjiga koja je ostavila najbolji dojam na mene ove godine,duboko me potresla i zavrtila mi kompas emocija na sve strane.
Denemarkova predivno nježnim i povijesno jednostavnim interpretiranjem pogađa moj " senzor za prepoznavanje" izuzetnog štiva.
Onog koji dugo pamtite. Onog zbog kojeg još dugo nakon pročitanog želite istražiti geografski i povijesno segmente priče.
Ta priča je istinita.Dogodila se negdje,nekome,mnogima....
Ovdje ju prenosi Gita,djevojka od šesnaest godina,koja se nakon završenog rata vraća na svoje bogato imanje u češkom mjestu Puklice.
Povratak je šokantan. Obiteljska kuća više ne pripada njoj,njezinoj "neprijateljskoj,kolaboracionističkoj" obitelji,već su je prisvojili pošteni i vrijedni mještani.
"Zar je ne prepoznaju?" pita se Gita dok ponovo proživljava pakao najgnjusnijeg mučenja,prepuštena smrti u staroj daščari.
Dobra duša pomaže joj pomoći i ona bježi u slobodu,u novi život, gdje će strpljivo rekonstruirati svoju prošlost i vratiti se u osvetnički pohod,kojem će se svaki čitatelj pridružiti.
Ne propuštajte čitanje ovog iznimnog mnogo nagrađivanog književnog dragulja.

[Yulia Maleta · Rating 5 out of 5]

1945 рік. 16-річна Ґіта Лаушманн вижила у концентраційному таборі. Вона повертається у рідне чеське село, до рідного дому. Переступає поріг, помічає у коридорі татовий капелюх, а в наступній кімнаті за їхнім столом сидить інша сім'я. Вони якраз обідають. З тарілок Лаушманнів. Ґіта встигає це помітити.

Але їй не раді колишні односельчани. Зовсім не раді. Велике господарство її батька встигли конфіскувати, все майно вже розділили між собою. "Ви говорили між собою німецькою, а, отже, підтримували німців". Це обвинувачення кинуте їй у вічі. Колишні прислужники і рядові працівники, тепер господарі. Вони вже вимріяли нове щасливе життя, де місця Ґіті немає.

Дівчина ледь жива рятується, втікає з рідного дому, з рідного яблуневого саду. Але вона повернеться. Мине цілих 60 років. Ґіті доведеться пройти не одне страшне життєве випробування, та все ж їй не давало спокійно жити осквернення ім'я ��ї родини, її батька зокрема. Ґіта повернеться, бо прийшов час таємницям вийти на поверхню. Роман дивує не один раз. І кінцівка теж має чим здивувати.

Війна, як бачите, тут не головна. Просто це період, який оголює і викриває справжню сутність людини. Хтось користується нагодою і намагається налагодити своє життя. Та буває, що в цьому своєму бажанні, вони заходять надто далеко. Надто.

Це роман про темну сторону людської сутності. А також про те, що, перемагаючи спільного ворога, ми ще не стаємо одним цілим між собою. Кожен прагне зайняти своє зручне місце під сонцем. Та головне, щоб не було за рахунок ближнього свого.

[Jitka · Rating 4 out of 5]

Proč já nemůžu být radši příznivce humoristické literatury a čtu pořád takové drasťáky? V popisu drastických scén u mě zatím z ženských autorek vévodily Katja Kettu a Mo Hayder, ale nyní se Radka Denemarková dostává na pomyslné první místo. Bylo to kruté, bylo to surové, ale zároveň také poetické. Bohatý básnický jazyk mi vůbec nevadil, jen na začátku jsem si nemohla zvyknout na užívání přídavných jmen před každým podstatným jménem (opravdu před každým!). Tematicky se nabízí srovnání s novější Hanou, ta je ale líbivější, masovější a přístupnější. Radka Denemarková perfektně vystihla atmosféru doby a lidskou omezenost a nevědomost. Charaktery byly naprosto živoucí, všechny ty vesnické drby jako bych viděla živě před sebou. Plný počet nedávám jen kvůli nadužívání některých symbolů stále dokola (čočka nebo hlava hlavní hrdinky narostlá do obřích rozměrů, kdykoli ji rozbolela).

[Yuliia Razinkova · Rating 3 out of 5]

Після "Бузкових дівчат" я сподівалась на щось схоже, але не склалося. Крізь цей текст я продиралась — написаний від першої особи, в теперішньому часі, короткими рваними реченнями з купою саморефлексій. До того ж половина книга — це судові засідання і позови дорослої Гіти Лаушманн, яка вижила після концтабору і повернулась до себе у рідне село в 1945, натомість побачила, що співмешканці просто-напросто роздерибанили їхній маєток і привласнили майно батька. Лише під кінець Денемаркова трохи вирулила цей роман.

[Viera Némethová · Rating 5 out of 5]

Ako vykresliť zlo, závisť, nenávisť a nespravodlivosť poetikou slov a obrazov? Ako to všetko ťažké uchopiť bez pátosu, umelých emócií a veľkých slov?
Ako Radka Denemarková.
Gita Lauschmannová - v roku 1945 sotva 16 ročné dievča, ktoré prežilo koncentrák, v roku 2005 75 ročná žena, ktorá sa vracia späť na miesto, kde jej bolo ublížené, kde bola po druhýkrát ponížená, vyhnaná a okradnutá o rodný dom a majetok rozpráva svoj príbeh, akoby bola od neho odtrhnutá. Akoby ani nebol jej. Iba schopnosť postaviť si medzi seba a svet a rodnú dedinu, kde prežila toľko zlého neviditeľnú bariéru neviditeľného skla.

" ...Dříve než ostatnílidé zvolali Buh je mrtev, zvolal on Člověk je mrtev. Dříve než jsem s ostatními hlasitě zvolala On je mrtev, zvolal on neslyšně Ty jsi mrtva. " str. 226

[Réza Cinka · Rating 5 out of 5]

Proč to dělám? Proč si neotevřu nějakou pohodovou literaturu?
No protože české autorky umí ty traumatický části naší historie a těžké rodinné osudy zkrátka podat jako nic jiného.

Divoký odsun Němců z malé vesnice, kdy dívka vracející se z koncentračního tábora nechápe, proč pro jedny je víc Židovka a pro jiné Němka. A taky se dozvídáme, že zvěrstva páchaná na druhých nejsou jen záležitostí hněvu, ale také frustrace, vlastní nespokojenosti a malosti.

Konec to trochu uhladil, ale v noci po přečtení se mi vůbec nespalo dobře.

[Inna Zolotar · Rating 5 out of 5]

Досить жорстка, зовсім не сентиментальна, проте дуже глибока книга про злочин та (не)справедливість, про війну, що триває, поки не розставлені всі крапки над і та пам'ять, а також про всі "відтінки" ідентичності та сприйняття реальності в нашій складній та різноманітній частині Європи.
Ґіта Лаушман повертається до своєї садиби на території післявоєнної Чехословаччини з концентраційного табору, куди її відправили як єврейку. В рідному для Ґіти селі виявляється, що весь маєток її родини, разом із садибою, держава конфіскувала і роздала колишнім працівникам підприємства Лаушманів, оскільки в очах мешканців села власники були німцями, а значить окупантами і колаборантами. У 2005 році після прийняття законів про реституцію відома лікарка з Праги, Ґіта Лаушман, громадянка Чехії, вкотре повертається до родинного села, щоб відновити справедливість. А справедливість у кожного своя, і починається "марафон", який не має видимого фіналу...
Між двома очевидними полюсами цього роману, катами та жертвами, будуть герої-винуватці, що рятують, герої-жертви, які колись не цурались насилля, будуть представники другого покоління, які намагатимуться робити хоч щось, щоб розв'язати "гордіїв вузол" конфлікту, та буде третє, ошелешене несподіваними відкриттями, покоління, якому тепер вирішувати (або не вирішувати, як вибір) все те, що не вдалось попередникам.
Ця книга про (не)очевидний злочин та (не)очевидне покарання. Про пам'ять та почуття провини. А також про те, що вибір ідентичності - це не тільки про те, що вибереш ти сам. Це також про те, що виберуть для тебе інші, виходячи зі своїх власних формул та критеріїв. І ці відповіді на питання, хто я, від себе та від інших можуть не співпасти.
Книгу дуже рекомендую тим, хто цікавиться темою Другої світової, Голокосту, родинними історіями, складними питаннями та тим, хто не боїться відкритих фіналів.

[Patrik Kondáš · Rating 5 out of 5]

od tohto dňa je Radka Denemarková mojou obľúbenou českou autorkou (okrem iného). :)

[Ivo Skopal · Rating 5 out of 5]

Krásný jazyk, náročné čtení. Všem doporučuju. Téma zpracované mistrně, toto je opravdu literatura. Těším se na další knihy, které však musím prokládat odpočinkovějšími tématy. Jinak by na jednoho ze vší té krutosti, které jsme jako lidstvo schopni, padla deprese a beznaděj.

[Minh · Rating 5 out of 5]

Nhà văn người Đức gốc Ukraine - Natascha Wodin, từng viết trong cuốn Người đến từ Mariupol của mình rằng: “Nạn nhân sống sót từ trại tập trung trở về đã viết nên hàng loạt tác phẩm văn chương mang tầm quốc tế, sách họ viết về nạn diệt chủng đối với người Do Thái xếp đầy thư viện, thế nhưng những công nhân không phải Do Thái hồi đó bị bắt đi cưỡng bức lao động, lại im lặng, chẳng ai viết lách gì”. Và hiện thực ấy không chỉ đến với những đồng bào Ukraine bị cưỡng ép đi lao động của bà, mà đó còn là thực tế của những người-không-quê-hương trở về từ những lò sát sinh của Đức Quốc xã, bị nghi ngờ, rồi rốt cuộc là không thuộc về đâu.

Tiền từ Hitler cũng là một nỗ lực như thế. Cây viết nổi tiếng người Séc Radka Denemarková không tập trung hướng nào cảnh huống ở trại tập trung mà người Do Thái đã phải chịu đựng; mà thay vào đó, bà xoáy sâu hơn vào những nỗi đau lịch sử, của di chứng chiến tranh và những cách biệt ngày càng lan rộng, mà nạn nhân chính không ai khác ngoài những DPs (displaced person) - những “người nước ngoài vô quốc tịch” theo từ dùng của Natascha Wodin, mà không bên nào nhìn nhận họ cả, dù cho đó là quê hương hay một dải đất hoàn toàn mới.

Tiền từ Hitler là một cuốn sách dữ dội, khi Radka Denemarková không lãng mạn hay ủy mị hóa những gì nhân vật đã phải trải qua như dòng sách hướng về Holocaust. Bằng cách sử dụng xen kẽ hai dòng thời gian cũng như những hình tượng có phần bạo lực, cuốn tiểu thuyết này nặng nề một cách tê tái, nhưng cũng thực tế không hề che đậy. Tổn thương não trạng thời kì hậu chiến vẫn mãi còn đó, và dù vật đổi sao dời, thời gian xoay chuyển; sự mất kết nối và những nỗi đau luôn luôn tồn tại, bởi nhẽ “Cuộc đời là chuyến đi điên loạn trên chính chiếc đu quay ấy. Rốt cuộc, thực ra, đó cũng là tiền từ Hitler”. Sự thật không thể xóa nhòa, những gì dù còn lại thế nào đi nữa cũng đã bắt nguồn từ khởi đầu trước, và nỗi đau là không thể mất. Cuốn sách ám ảnh và nhiều thổn thức.

[Barča Bačíková · Rating 4 out of 5]

Bolestivé čtení, které vás nechá prožít malý kousek utrpení 20. století.

Nechápu proč jsem Denemarkovou doteď vůbec neznala.

[Юра Мельник · Rating 2 out of 5]

Думаю це ідеальний варіант для прихильників творчості Бакмана

[Andrea Kuběnová · Rating 3 out of 5]

Skoda, kniha ma velmi zajimavou zapletku, ale bohuzel mi vubec nesedl autorcin styl psani. Nekolikrat jsem to uz chtela vzdat a knihu odlozit, nakonec jsem to dobojovala. Za me az moc prozaicke, kdy se ctenar ztraci od dejove linie, az prilis moc postav, ktere v dusledku vubec nejsou dulezite pro dej knihy. Jinak ale pribeh velmi silny i originalni, o problemu nemeckych zidu, kteri bojuji o svoji identitu se casto nepise. Urcite na me kniha zanechala stopu a to je nejdulezitejsi.

[Juan Jiménez García · Rating 4 out of 5]

Radka Denemarková. Razones para morir

Radka Denemarková no empezó a escribir a una edad muy temprana (su primera novela la escribe en 2005, con treinta y seis años). Antes se había dedicada al teatro y antes aún a la enseñanza, pero, desde que decidió pasarse a la prosa, se ha hecho un importante hueco en las letras checas contemporáneas. No es que conozcamos mucho de ella (aunque resulte especialmente conmovedor saber que su primera obra era una biografía sobre Evald Schorm, cineasta tan personal como extraordinario), pero ciertamente este El dinero de Hitler, que ahora publica Galaxia Gutenberg, solo puede colocarla ahí, en una primera línea de algún desconocido frente.

Gita Lauschmannová tiene dieciséis años cuando, acabada la guerra y liberada del campo de concentración de Auschwitz, regresa a su pueblecito natal, Puklice. Su familia, checos alemanes judíos, era la propietaria de prácticamente todo el pueblo, y todos ellos han acabado muertos o desaparecidos, excepto ella y su hermano Adolf, del que también se espera su regreso, aunque no se sepa cuándo. Gita vive pues en el peor de los tiempos posibles: el peor tiempo para ser judía, en aquella Alemania nazi que había ocupado Checoslovaquia; el peor tiempo para ser checa, un motivo más para ser exterminada; el peor tiempo para ser alemana, tras el final de la guerra y la llegada del comunismo y otra historia. Cada una de estas cosas la condena de algún modo a la muerte. Y, de todas ellas, tiene que sobrevivir. Y sobrevive.

Pero sobrevivir es un simple acto, tras el que se esconden infinidad de pliegues y de resortes. Toda una historia. O toda una vida, por hablar en términos más manejables. Y lo cierto es que cuando llega en busca de su cama, con la única intención de esconderse entre las sábanas, se encuentra con Ladislav Stolař y unos cuantos más. Ladislav Stolař es un antiguo empleado de su padre. Ahora, junto esos otros más, han expropiado y se han repartido las propiedades de su padres por colaboradores nazis (sí, morir en un campo de concentración no te asegura nada). Cierto, han utilizado unos métodos algo dudosos, y ello solo puede llevar a intentar deshacerse de la mocosa. No lo logran, pero no porque no lo intentan, sino porque aún queda alguien capaz de apiadarse de ella.

Lejos de allí, el tiempo pasa y la vida también. Caen las dictaduras, los regímenes, los telones. Gita, ya abuela, regresa al pueblo. La memoria de sus padres ha sido restituida y ahora le toca a sus propiedades. Pero ella no quiere eso. No tiene nada que hacer allí. Solo quiere una estatua para su padre y un museo, aquel que siempre quiso él. Y sí, los tiempos han cambiado, e incluso las personas (ahora se encontrará con un Stolař hijo, además alcalde), pero eso no implica nada. Los mismos resentimientos, las mismas incomprensiones, las mismas bajezas, la misma crueldad. Se abrirá la caja de los vientos del pasado y de ella saldrán esos aires furiosos que arrasarán el presente.

Denemarková, con todos estos elementos, logra construir un relato tenso, angustioso por momentos y siempre interrogante. Razones tienen todos. La verdad, quién sabe, tal vez ninguno. Lo cierto es que el pasado, reciente o no tan reciente, es algo incomprensible pero que pesa insoportablemente sobre el presente, creando nuevos tiranos y nuevas víctimas. También nuevos lenguajes que hacen imposible la comunicación. El personaje de Gita se convierte así, con sus tres estigmas (uno para cada momento), en emblemático de un mundo que siempre está contra algo y rara vez a favor. Como si siempre necesitáramos a alguien a quién odiar o a quién perseguir. Pero qué vamos a contar varias décadas después…

Escrito para Détour.

[Eva Francova · Rating 5 out of 5]

V příběhu se ocitáme v letech 1945 a 2005. V první části se Gita Lauschmanová vrací domů z koncentračního tábora, ale zjišťuje, že už nemá žádný domov. V roce 2005 Gita bojuje za spravedlnost a prožívá tak svůj život celý znovu.

K této knize jsem se dostala díky společnému čtení a ptám se, proč jsem ještě od autorky nic nečetla? Budu to muset co nejdříve napravit, neboť mě její styl naprosto okouzlil. Je velice osobitý, používá nádherný jazyk, je to doslova oslava češtiny a já si čtení neskutečně užívala, i když samotný příběh je nepředstavitelný.

Historie je tu ukázána taková, jaká byla. Není to nic pro slabé povahy. Je to surové, drsné, kruté. Od prvních stránek však emočně neskutečně silné. Chtělo se mi křičet, chtělo se mi brečet, běhal mi mráz po zádech.

Ač mě některé pasáže až tak úplně neoslovily, tak i přesto hodnotím pěti hvězdičkami, neboť je to napsáno tak skvěle, že mě to jako celek opravdu zasáhlo.

[Chinook · Rating 4 out of 5]

This is a brutal read. Gita’s tragedy doesn’t end when she’s released from a concentration camp. Instead, she’s nearly killed for attempting to return home and she’s attacked later in Prague. Then we she tried to have her family’s reputation rehabilitated, the villagers, now living in her family’s confiscated property, try to attack her again - first by trying to make all the horrible things that have happened to her out to be her own fault and later by stopping her from building a monument to her father.

So many stories of the Holocaust end at war’s end. This book stands out for focusing more on Gita’s attempts to survive her life after the war, in spite of continuing hatred. I found the lyrical writing style hard to follow, but it’s an important book.

[Jana Černá · Rating 4 out of 5]

Naposledy mi bylo z knížky fyzicky špatně u Nabarveného ptáčete. Denemarková dotahuje.
V průběhu čtení pocit beznaděje, že všichni lidi jsou svině, a na závěr facka přes rypáček, že sviňárny někdy začínají u rychlých soudů.

[Eliška Vyhnánková · Rating 5 out of 5]

Lidi jsou svině.

[Natali · Rating 4 out of 5]

Один з тих одиноких випадків, коли вражень багато, але хочеться просто мовчати. "...про те, що не можна словами сказати..."

[Olya Nestor · Rating 4 out of 5]

я не читала нічого подібного на цю книжку.

[Tomislav Mlinac · Rating 4 out of 5]

Ovaj ekspresionistički roman struje svijesti je snažan i upečatljiv, iako mjestimično zbrkan i nejasan. Stil pisanja je jedinstven, još nisam susreo takav "spaljeni" stil pisanja, mjestimično je briljantan, ali mjestimično ne mogu razumjeti o čemu se točno radi, a mjestimično je i besmislen. Iako, treba biti pošten i reći da dobre strane ipak prevladavaju. Rekao bih da je taj stil pisanja vrlo sličan onom Cabreovom u Ispovijedam, čak bih se usudio reći da je sam stil pisanja glavna zvijezda romana. Sama radnja nije komplicirana, služi kao podloga za izražavanje unutarnje drame protagonistice koja je u životu doživjela u nebo vapijuće nepravde kozmičkih razmjera i koja u jesen svog života želi ispraviti što se ispraviti dade te na neki način imati moralnu satisfakciju i nekakav suvisli, nazovimo ga, pravedni završetak. Autorica uspijeva na čitatelja prenijeti tu unutarnju dramu, uspijeva u stvaranju mučne atmosfere besmisla, prikazivanja zlog dijela ljudske prirode, ali je mjestimično prikaz unutarnjih doživljaja zamoran (barem meni). Od mene ocjena 4/5, ali svakako zaslužuje preporuku za čitanje, ako ni zbog čega drugog, zbog stila koji je jedinstven, ali i tematike progona ljudi i podsjetnika na to što su sve ljudi u stanju jedni drugima činiti. Sasvim solidno ide pod ruku sa Slavujevom pjesmom...

[Lena St · Rating 4 out of 5]

Це насправді дуже хороша книжка. І вона, як би так мовити... Є такий вираз - контроверсійне, це про щось суперечливе, дискусійне, навіть антагоністичне. Щось таке, що викликає незгоду, навіть обурення, емоції.

Це ідеально підходить для "Грошів від Гітлера", якщо потрібно надати їй характеристики одним словом. Ця історія, вона контроверсійна. Недобра, і мені дуже імпонує сміливість авторки, яка вирішила розповісти її саме такою, не згладжуючи кути та залишаючи по собі гіркий присмак.

Жінка на ім'я Ґіта повертається додому двічі. Перший раз - знесиленим, змученим, майже вусмерть закатованим дівчам, після нацистського концтабору. Другий - вже багато, багато років потому, будучи вже респектабельною літньою дамою. Обидва рази вона прагне справедливості, тільки в перший раз вона змушена піти ні з чим, а от другий...

Саме про другу спробу Ґіти отримати те, що належить їй по праву і йдеться у романі Радки Денемаркової. І вона знову має лицем до лиця постати проти мешканців свого рідного села та подивитися їм в очі. До цього Ґіта готова, неготова вона, як з'ясувалося, зовсім до іншого.

Я дуже раджу. Фінал викликав в мене хвилю обурення, але коли вона схлинула, я знов зрозуміла, яка ж це складна, але вартісна історія.

[Liliana Mašiková · Rating 2 out of 5]

Mě to hrozně mrzí, opravdu moc jsem chtěla, aby se mi to líbilo, ale ne... Ten básnický jazyk, přehršel metafor – ke konci jsem se v tom regulérně ztratila.

[Naďka · Rating 4 out of 5]

Kto su posluhovaci, kolaboranti Hitlera?
Su nimi aj ti, z ktorych sa stali stastlivci Benesovych dekretov?
Odpustenie je ta spravna cesta?
Precitat knihu si vyzaduje odvahu.

[Svitlana · Rating 5 out of 5]

Надзвичайно сильна манера написання, зараз актуальна як ніколи

[Livia Vozaryova · Rating 3 out of 5]

3,5⭐️ Niečo mi tam nesedelo.
Hlavná hrdinka ma v druhej polovicu knihy dosť iritovala. Asi som nemala na takúto knihu chuť.