Осіння дорога

Тепер засинає місто о пів на сьому.
Мисливцям не слід п’яніти – потроху сьорбай.
Повільно ціди цю густу безнадійну мряку,
і осінь люби до найглибших її подряпин.
Слова її неправдиві, криві люстерка,
і пристрасть її, горіння її нестерпне.

Бо спогади кращі скоро стають старечими,
бо всі, хто іде в дорогу, уже приречені.
Ти знав цю біду, самітнику, брате-вовче,
тримався за смерть, не вміючи смерть назвати.
Горять у тумані осінньому димні ватри.
Здобутки і втрати лягають на мідні ваги,
і темна по...