Усі жінки

Царівни з давніх кочових племен,
які пішли давно за горизонт
усе ще тут, хоч мовчазні й прозорі.
Короткі грози дихають озоном,

і небо тут і досі те саме.
Допоки степом котиться війна, співай без слів, іще не засинай. На Захід сонце змучене повзе, і світ увесь – задушливий музей, в якому все було уже колись. Не засинай. Не бійся. Ми прийшли.
Усі жінки, що тут колись були,
усі сережки, вишивки і чари
дзвенять і з вітром дихають ночами,
і тчуть свої надії і печалі,
і сни сухих закинутих долин.
Т...